Чому Українські Газорозподільні Мережі Потребують Мужності та Грошей

Для того, щоб не тільки не допустити краху газорозподільної системи України, а й навести там лад і довести її до європейського рівня безпеки та ефективності, треба щорічно інвестувати близько 7 млрд грн. Але навіть із таким фінансуванням потрібно чимало часу – наприклад, реконструкція аварійних ділянок мереж займе не менш ніж 5 років. Це основні висновки системного аналізу стану українських газорозподільних мереж, який проводився протягом 2 років із застосуванням європейських галузевих стандартів.

Як решето

Спочатку проведення аналізу мало на меті відповісти на такі запитання: який реальний стан газорозподільних мереж; і на основі яких параметрів можна робити висновки про досягнення ними межі безпечної та безперебійної роботи?

Дивним чином виявилося, що Україна -це єдина країна з тих, у яких мені доводилося працювати, де стан газових мереж турбує самих лише газовиків, що бігають полями й латають дірки, отримуючи на реконструкцію мереж ті ж кошти, що й 20 років тому. Хоча за цей час мережі, які будувалися в 1950–1970-х, і морально, і технічно настільки застаріли, що їх експлуатація схожа більше на адреналіновий спорт, ніж на серйозну роботу на користь споживачів. Стан мереж не хвилює ні державні органи, ні регулятора, ні загалом суспільство.

Пропрацювавши над аналізом майже два роки, зібравши відомості про більшу частину ринку газорозподілу України, я можу зробити такі висновки:

• Стан газопроводів

Зараз в Україні близько 3200 км розподільних газопроводів в аварійному стані. Здається, що це не так і багато порівняно з загальною протяжністю мереж – 350 тис. кілометрів. Однак це означає, що на діючому газопроводі в місті чи селі в середньому через кожні 100 метрів можна наштовхнутися на аварійну ділянку, яка щохвилини є джерелом підвищеної небезпеки.

Вивчивши динаміку старіння української газорозподільної мережі, ми з колегами дійшли висновку, що вже через 5 років такі аварійні ділянки траплятимуться вдвічі частіше. Простіше кажучи – це страшно. За європейськими стандартами таких ділянок узагалі не має бути. Водночас складається враження, що в Україні аварійний стан газопроводу – це вже якийсь технологічний стандарт. У Чехії в разі виявлення аварійної ділянки газопроводу в населеному пункті вживаються екстрені заходи безпеки, це головний біль місцевої влади – адже ризики експлуатації та загрози для життя людей занадто високі. В Україні це нікого не хвилює, та й мало хто знає про справжній стан речей.

• Стан споруд та обладнання

Ще гірше складається з обладнанням на газопроводах. Візьмемо, наприклад, газорегуляторні пункти (ГРП і ШГРП), які призначені для пониження тиску з подальшим підтриманням тиску на виході на належному рівні (наприклад, з високого тиску на вході до середнього на виході або із середнього на низький). Саме ці об’єкти є критично важливими для безпечної та безперебійної системи газопостачання. Так-от, зараз в Україні понад 5500 ГРП/ШГРП в аварійному стані (це 8% від усіх діючих пунктів). А через 5 років цей показник зросте вже до 10 тис. об’єктів.

Собі дорожче

Крім аварійних газопроводів, слід звернути увагу на ті мережі й споруди, які вже вичерпали терміни амортизації. Тут ідеться про обладнання, стан якого ще не аварійний, але «за давністю років» вже не дозволяє ефективно його використовувати. Через такі ділянки втрачається газ і бізнес стає збитковим – а саме заради прибутку в газорозподіл приходять європейські інвестори.

Почнемо з газопроводів – зараз в Україні таких газопроводів близько 7%. А через 5 років їх буде вже понад 10%. Що в цьому випадку кажуть нормативні документи? Відповідь проста – за українськими нормами цей показник не має перевищувати 3%, а за європейськими стандартами – 1,5%.

Що стосується ГРП/ШГРП, ситуація ще гірша – на сьогодні майже у 15% з них вичерпаний термін амортизації. А через 5 років таких пунктів буде вже понад 20%. Якщо ж узяти нормативну базу, то згідно з європейськими стандартами цей показник не має перевищувати 3%.

Простіше кажучи, експлуатація старих мереж – це додаткові кошти й ресурси, які треба вкладати для підтримки їх експлуатації, замість того щоб впроваджувати нові технології, модернізувати їх та доводити до ладу їхню безпеку.

Експлуатація аварійних і тих мереж, які вичерпали терміни амортизації, – це дуже дороге задоволення – підтримання їхньої роботи може загрожувати високими технічними втратами газу (в Україні це називається ВТВ – «виробничо-технологічні витрати»). Через застарілі мережі вже дорогий газ просто йде в повітря – а платити за це доводиться споживачам. Правило просте і діє в будь-якій країні – що менше інвестицій, то гірший стан мереж і більші втрати. Якщо в Східній Європі загальноприйнятий обсяг втрат не перевищує 2,5%, то в Україні фактично вони вже досягли 4,5%, і прогноз на 2020 рік – близько 6%. Нагадаю, за ці втрати доводиться платити споживачеві.

Хто винен

Як так сталося, що українські газорозподільні мережі опинилися в настільки жалюгідному стані? Для цього треба з’ясувати, коли почала формуватися ця проблема. На мою думку, вона має дві причини, і обидві пов’язані з вадами державного регулювання.

• Перша причина – історична

Постійно чую від українських газових експертів, що жалюгідний стан мереж – це наслідки останніх 3-5 років і що це результат приватизації. Але якщо поглянути на дані щодо введення в експлуатацію газопроводів та обладнання, то відразу стає зрозуміло, що проблема сформувалася років 20 тому і причина – це прорахунки державного планування. Справа в тому, що ще в 1990-х настав час масової заміни газопроводів і ГРП/ШГРП, які були побудовані в період газифікації часів СРСР. Але в суворі 1990-ті навіть не думали про заміну обладнання. Тому тоді прийняли тимчасове рішення продовжити термін експлуатації за рахунок ремонтів – для чого були прийняті відповідні нормативні акти.

І ось тепер, через 20 років, вичерпується і цей додатковий технічний ресурс. Варто підкреслити, що тепер ідеться саме про аварійний стан, коли кожна аварійна ділянка, кожен аварійний ГРП/ШГРП – це не просто загроза експлуатації мереж і забезпечення безперебійних поставок, а також небезпека для життя людей.

• Друга площина – сучасна

Тут ситуація набагато простіша – у тарифі не закладено реальних потреб газорозподільних мереж, і ось декілька ілюстрацій:

• Як мінімум з 2012 року фактичні обсяги транспортування газу виявилися меншими, ніж планував держрегулятор при затвердженні тарифів для газорозподільних компаній. В останні роки зазначена різниця досягла 2-3 млрд куб. м на рік. Через такі «промахи» газорозподільні компанії (на основі аналізу роботи 17 газових підприємств) отримують менше виручки. У 2014 році вона була на 1,8 млрд грн меншою, ніж передбачено тарифами. Роком раніше, в 2013-му, подібна різниця становила близько 0,8 млрд грн. Але при цьому параметри газорозподільних мереж, які потребують обслуговування, не зменшилися – навпаки, протяжність газопроводів збільшується.
• Схожа ситуація і з втратами газу в мережах. На нашу думку, закладені в тарифі виробничо-технологічні витрати природного газу (це ті самі ВТВ) не відповідають ні затвердженій методиці, ні фактичним показникам. Ось приклад: за нашими даними, в 2014 році витрати на втрати були включені в тариф на суму 4,2 млрд грн, хоча аналіз показав, що фактично вони становили близько 5,6 млрд грн.

Звідси прямий наслідок – у газових компаній немає коштів для інвестицій, для проведення всіх ремонтів і модернізації мереж.

Що робити

Потрібно сказати, що з подібною ситуацією стикалися свого часу багато країн Центральної та Східної Європи. І на підставі цього досвіду можна сформулювати готовий рецепт, як Україні впоратися з проблемою.

Насамперед треба забезпечити приплив інвестицій. Спираючись на дані аналізу, ми визначили три варіанти того, які ж обсяги інвестицій потрібні.

Варіант 1. Усунення аварійних ділянок

За нашими розрахунками, щоб реконструювати аварійні ділянки мереж у масштабах усієї України, треба щорічно протягом щонайменше 5 років додатково вкладати 2,5-3 млрд грн. Що це дасть? Дозволить законсервувати нинішню ситуацію з аварійністю мереж, зупинити приріст аварійних ділянок. Але обсяги технологічних втрат газу залишаться на тому самому рівні. При цьому частка втрат зростатиме (якщо споживання газу й далі скорочуватиметься), і платити за це (дедалі більше) доведеться споживачам, які все ще зберігатимуть «вірність» газу. Швидше за все, почнуться перебої з поставками газу, особливо в зимові періоди. Можливо, доведеться відключати частину споживачів від газу, оскільки деякі аварійні ділянки газорозподільних мереж уже не можна буде «врятувати» – їх доведеться виводити з експлуатації.

Варіант 2. Реконструкція амортизованих ділянок

Цей варіант дозволяє усунути аварійні ділянки й зафіксувати обсяг технологічних втрат газу при транспортуванні на рівні 3,5-4,5%, навіть при скороченні обсягів споживання газу. Для цього потрібно буде інвестувати в мережі додатково по 5 млрд грн щорічно протягом 5-7 років. Що стосується споживачів, то в цьому випадку їхні витрати на компенсацію втрат фактично будуть теж зафіксовані.

Варіант 3. Повна модернізація мереж і споруд

Цей варіант дозволяє вивести стан української газорозподільної системи на рівень європейських стандартів. Якщо говорити наочно, можна буде перетворити «запорожець» на «шкоду» – для цього знадобляться щорічні інвестиції на рівні 7 млрд грн. І це буде не заміна старих труб, а нові технології. При цьому скоротяться втрати газу до загальноприйнятих у Європі 2-2,5%, відсоток аварійних мереж наблизиться до нуля, а амортизацію буде виведено на оптимальні показники.

Проте лише інвестицій у «труби» для вирішення проблем недостатньо. Досвід перетворень у Східній Європі показує, що потрібні кваліфіковані фахівці з гідною зарплатою. Але цей фактор у вищевказані оцінки потрібних інвестицій не включено. Адже зрозуміло, що навіть найсучасніша технологія довго не пропрацює без якісної підтримки та експлуатації – а це якісний, кваліфікований персонал, який важко уявити без гідної зарплати.

Поки що з цим в Україні біда – рівень оплати праці, особливо в газорозподілі, вражає. Як виявилося, в 2014 році середня зарплата у промисловості України становила близько 5 тис. грн., а в газорозподільних компаніях – близько 3 тис. грн. Ще один дивовижний факт: працівники державної компанії «Укртрансгаз» отримують у середньому близько 7 тис. грн., а приватних компаній – вдвічі менше. Мені як європейцеві ця ситуація здається нонсенсом.

Через таку різницю в оплаті газорозподільні підприємства скаржаться на відтік кращих кадрів, та й загалом на нестачу працівників – фактична чисельність на 35% менша, ніж потрібно. У Чехії така проблема виникла років 10 тому – і було знайдено досить просте рішення. Держава визначилася, що постачання газу є стратегічною галуззю, після чого держрегулятор вніс у структуру тарифу зарплату для газовиків на рівні середньої по промисловості. Потім цей показник регулярно індексувався залежно від зростання економіки.

Ще один аспект: Україні потрібна оптимізація всієї газорозподільної системи – і державних, і комунальних мереж. Адже сьогодні параметри їхньої роботи зовсім інші, ніж у часи їх проектування. Наприклад, раніше газ подавався з магістральних у розподільні мережі під тиском 12 кгс/см². Нині через спад споживання достатній рівень тиску становить, як правило, від 6 до 1,5 кгс/см². Ось чому багато чого з діючого обладнання на газопроводах є зайвим. На деяких підприємствах частка зайвого устаткування сягає 20%. Але відключити його і поставити перемичку (особливо, якщо це частина державних мереж) за чинними в Україні нормативами не можна. З міркувань безпеки не можна також залишити таке обладнання без обслуговування – тобто воно вимагає безглуздих витрат, які можна було б спрямувати на конче потрібну модернізацію мереж.

А як живуть «за парканом»

Щоб порівняти технічну ефективність української газорозподільної системи з європейськими аналогами, достатньо ознайомитися з ключовими параметрами профільних підприємств України та Чехії:

Наведені цифри дають розуміння того, чому залучення інвестицій в українські газорозподільні мережі є нагальною потребою. І для розуміння масштабів проблеми – якщо збільшити чинний в Україні тариф на транспортування газу по газорозподільних мережах на 10 копійок за кубометр, то при загальному споживанні газу 25 млрд куб. м на рік з’являється додатковий ресурс у сумі 2,5 млрд грн щорічно, який слід використовувати для вирішення проблеми аварійних мереж. А для вирішення всіх питань, пов’язаних зі станом та експлуатацією мереж, достатньо збільшити нинішній тариф на користь газорозподільних мереж України на 30-40 копійок за кубометр (додатково близько 5%). Це ті витрати, які потрібні для того, щоб газорозподільна система країни отримала перспективу і перестала бути тягарем для всіх споживачів.

Дивлячись збоку, можу сказати, що в української газорозподільної системи точка неповернення вже «на носі». Треба знайти мужність і визнати проблему, на яку досі заплющували очі, й почати діяти. А почати можна з відповіді на запитання – а який результат ми хочемо отримати через 5 років?

Довідка

Що таке ВТВ і від чого вони залежать (Виробничо-технологічні витрати – укр. або Производственно-технологические затраты – рос.)

ВТВ формуються за рахунок трьох складових, і тільки одна з них залежить від обсягу транспортування газу:

1. Стан мережі. Це технологічні втрати, які пов’язані з негерметичністю мереж, технологічними особливостями обладнання для пониження тиску (робота скидних клапанів тощо), профілактичними роботами, новими підключеннями та аварійними ситуаціями. Треба розуміти, що мережі в принципі не герметичні. Навіть за умови гарного стану мереж частина газу неминуче втрачається.
2. Потреби газорозподільних компаній. Технологічні втрати на опалення виробничих приміщень у холодний період. Продувки технології, налаштування безпечного спрацьовування захисних елементів і наповнення балона.

Незалежно від того, який обсяг транспортування газу, вищевказані складові ВТВ незмінні – адже газопроводи постійно перебувають під тиском. Тому в разі падіння обсягу транспортування газу частка технологічних втрат на кубометр прокачаного газу зростає.

3. Комерційні втрати. Пов’язані з похибками обліку, неможливістю привести обсяги газу до стандартних умов на побутових приладах обліку, неточностей лічильників, їхнім зносом. Крім того, до них належать крадіжка газу і втрати від незаконних врізок у систему газопостачання тощо.