Хто сповідує брехню: фактчек депутатів, які проти заборони УПЦ МП

Методологія

За основу ми вирішили взяти тих народних депутатів, що публічно виступали проти заборони УПЦ МП. Під час моніторингу до уваги брали заяви цього року, які були найближчими до потенційної дати розгляду закону. Більшість з депутатів, які 20 серпня голосували проти заборони або утрималися, не коментували ситуацію публічно, тому не потрапили до статті. 

У статті ми перевірили висловлювання Максима Бужанського («Слуга народу»), Артема Дмитрука (депутатська група «Відновлення України»), Юрія Бойка (група «Платформа за життя та мир»), Євгенія Шевченка (група «Відновлення України»). 

Заперечення: «немає ніякої московської церкви в Україні»

За кілька місяців після повномасштабного вторгнення росії УПЦ МП спробувала формально відмежуватись від Російської православної церкви (РПЦ). 27 травня 2022 року зі Статуту про управління Української Православної Церкви виключили усі норми, які хоч якось натякали або свідчили про зв’язок з москвою. УПЦ оголосила про свою повну канонічну «самостійність». Декому, зокрема Максиму Бужанському, це дало підставу стверджувати, що московської церкви в Україні більше немає, а держава утискає власних вірян.

Утім, «розставання» церков відбулося лише на папері. У січні 2023 року релігієзнавча експертиза Державної служби з етнополітики та свободи совісті (ДЕСС) підтвердила, що УПЦ МП фактично залишається структурним підрозділом РПЦ та не розірвала з нею церковно-канонічний звʼязок. 

Зокрема, ДЕСС дала оцінку статусу УПЦ, зазначеному в Статуті, а саме, що вона «незалежна і самостійна у своєму управлінні та устрої відповідно до Грамоти Патріарха Московського і всієї Русі Олексія II від 27 жовтня 1990 року». Насправді в православному канонічному праві немає понять «незалежна» та «самостійна». Згідно з церковними канонами, станів є всього три: екзархат (частина іншої церкви), автономна церква (зв’язок з більшою церквою зберігається), і статус автокефалії — це незалежна в управлінні церква. Повністю самостійною можна вважати лише автокефальну церкву, яка на підтвердження цього статусу отримує відповідний документ від Вселенського патріархату — томос. В УПЦ МП томоса немає, тому вона є підлеглою релігійною організацією. 

Статут РПЦ все ще визначає УПЦ частиною Московського патріархату — своїм структурним підрозділом. 

В окремому розділі, присвяченому УПЦ, її називають «самоврядною з правами широкої автономії». Рішення керівних органів РПЦ залишаються для УПЦ МП обов’язковими до виконання. Цей розділ Статуту РПЦ ніяк не оскаржували на Соборі УПЦ 27 травня 2022 року. Щобільше, наступного дня після Собору митрополит Іларіон — голова Відділу зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату, що знаходиться у рф, — заявив, що єдність між РПЦ та УПЦ МП зберігається, і Собор нічого не змінив. Мовляв, він лише підтвердив той статус, який ця церква має з 1990 року, коли вона отримала грамоту про самоврядування. 

Отже, перейменування чи фігуральні зміни у Статуті зовсім не означають, що УПЦ перестала підпорядковуватись москві. 

Релігієзнавець Олександр Саган, член експертної ради ДЕСС, вказує про підпорядкування УПЦ москві. Він додає, що ця церква в Україні займається не релігійними питаннями, а поширенням «руського міра». Водночас Саган говорить, що метою держави не може бути заборона релігійної організації як такої. Він вказує на потребу деполітизувати діяльність церкви, яка має історичні зв’язки з рф, та дати інформацію людям про церкву, яку вони відвідують. Експерт вважає, що значна частина вірян УПЦ МП не знає про її зв’язок з рф. 

Крім того, журналістські розслідування доводять, що представники УПЦ мають зв’язки з рф. У 2023 році «Українська правда» виявила в очільника УПЦ МП Онуфрія та частини інших церковних діячів російське громадянство. Ще вони вказували, що представники УПЦ відвідували росію після початку повномасштабного вторгнення. Наприклад, намісника Десятинного монастиря Гедеона помітили на богослужінні 7 січня 2023 року в соборі Казані Республіки Татарстан. Він теж має російське громадянство. 

OSINT-спільнота Molfar теж вказує на зв’язок УПЦ МП з росією. Так, архієпископ Варсонофій має російське громадянство, і прописаний у місті республіки Адігєя. Його у 2023 році позбавили українського громадянства. Або ж митрополит Мелетій виступав проти незалежної української церкви від РПЦ. Наразі він теж проживає у росії. 

Підміна понять: «заборона православної віри» замість «заборони УПЦ МП»

Наступний аргумент після заперечення зв’язків УПЦ МП із росією — «в Україні збираються заборонити православну віру!». Мовляв, законопроєкт передбачає не лише заборону юридичних осіб, але й порушує свободу віросповідання. Подібну думку просуває Артем Дмитрук, який, до слова, цього року став іподияконом УПЦ МП.

Показово, що у лютому 2024 року він вніс заставу за Павла Музичука, ієродиякона УПЦ МП, якого підозрюють у виправдовуванні збройної агресії рф. Також журналісти Bihus. Info встановили, що Дмитрук зустрічався зі священником УПЦ МП Сергієм Чертиліним, якого підозрюють у державній зраді, колабораціонізмі, створенні злочинної організації, розпалюванні міжрелігійної ворожнечі та виправдовуванні російської агресії. За даними листування, яке оприлюднили журналісти, Чертилін після зустрічі з депутатом написав Віктору Вишневецькому — донецькому вугільному бізнесмену часів Віктора Януковича. Він відзвітував, що Дмитрук «готовий до повної співпраці» та «дякує за юридичний аналіз щодо законопроєкту №8371, щодо якого вдалося переконати деяких депутатів».

Насправді ж законопроєкт №8371 не передбачає жодних змін щодо свободи віросповідання українців. Натомість у ньому пропонують не допустити діяльність проросійських релігійних організацій. Спочатку релігійні організації, які підозрюються у співпраці з російською церквою, перевірить експертна комісія ДЕСС. Насамперед експерти мають перевірити наявність зв’язків із російською церквою (керівний центр не може знаходитися в росії) та поширення російської ідеології. Крім релігієзнавчої експертизи, можуть використовувати дані публічних електронних реєстрів, інформацію, надану іншими органами виконавчої влади, фізичними або юридичними особами, медіа.

У разі виявлення порушень організації дають до двох місяців на їхнє усунення. Якщо ж порушення не виправлені, ДЕСС подає судовий позов на організацію. 

Тоді як українців не обмежують у тому, яку віру сповідувати або які храми відвідувати. Законопроєкт не передбачає змін статті 3 «Право на свободу совісті» закону «Про свободу совісті та релігійні організації». Так само залишається незмінним право на віросповідання в Конституції, тим більше її не можна змінювати під час воєнного стану.

«Незаконні арешти та обшуки»

Новини про обшуки в храмах, арешти священників, розірвання контрактів на оренду храмів, виселення з них УПЦ МП чи перехід громади до ПЦУ часто супроводжуються заявами, мовляв, такі дії є незаконними та антидемократичними. 

Дмитрук також послідовно виступає проти заборони УПЦ МП та проти рішення про виселення цієї організації зі Свято-Успенської Почаївської лаври на Тернопільщині. 

Утім, подібні твердження не відповідають дійсності. По-перше, в українському законодавстві немає покарання за сповідування певної релігії чи приналежність до конкретної релігійної організації. Священників чи вірян різних конфесій не арештовують за сам факт приналежності до УПЦ МП. Їх, як і інших громадян, затримують у випадку порушення закону. Зокрема від початку повномасштабної війни станом на серпень 2024 року СБУ відкрило кримінальні провадження проти понад 100 священників, більшість із них — представники УПЦ МП. Їх звинувачують у колабораціонізмі, державній зраді, сприянні країні-агресорці, виправданні агресії рф. Водночас на момент написання статті немає випадків затримання чи цензурування статей журналістів, які підтримують УПЦ МП.

По-друге, рішення про виселення громад УПЦ МП з деяких храмів не є «антидемократичними» або «незаконними». Ця релігійна організація лише орендує храми у держави чи приватних осіб. Орендодавці самостійно можуть ухвалювати рішення про продовження чи скасування договору оренди. Зокрема так сталось у випадку із Києво-Печерською лаврою, коли у березні 2023 року керівництво Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» повідомило УПЦ МП про розірвання договору про оренду Нижньої Лаври. Заповідник аргументував це рішення висновком Державної аудиторської служби. Вона виявила, що за час перебування на території лаври УПЦ МП зводила незаконні новобудови та передавала в користування третім особам пам’ятки культурної спадщини. 

Окрім цього, у листопаді 2022 року СБУ провела обшуки на території лаври. У відомстві заявили, що на території храмів Києво-Печерської Лаври, які орендувала УПЦ МП, знайшли рублі, а також проросійську літературу, яку використовували під час навчання у семінарії та приходських школах. 

Після поданого УПЦ МП судового позову, у червні 2023 року Господарський суд Києва повідомив, що договір на оренду, який підписали із заповідником у 2016 році, у 2023 році не продовжили. Відтак УПЦ МП не має права користуватися будівлями Успенського собору та Трапезної церкви з Трапезною палатою та мають покинути ці будівлі. У липні 2023 року релігійна організація подала апеляцію. Апеляційне провадження відкрили лише у вересні того ж року, на момент написання статті судовий процес триває. У серпні того ж року Господарський суд Києва встановив, що розірвання договору між УПЦ МП і Національним заповідником «Києво-Печерська лавра» є цілком законним.

Тобто жодного «рейдерського захоплення» не відбулось. Натомість частина священників та монахів УПЦ МП, попри численні судові рішення, досі продовжує проживати на території лаври та проводити богослужіння. Братія УПЦ МП мала залишити приміщення лаври ще 29 березня 2023 року, тобто після розірвання договору оренди із заповідником. Однак нині УПЦ МП чекає рішення апеляційного суду. Раніше в організації повідомляли, що не будуть виселятися з Лаври до закінчення судового процесу. 

У випадку зі Свято-Успенською Почаївською лаврою на Тернопільщині ще немає однозначного рішення щодо її подальшої долі. Лавра складається з 18 споруд, 6 із них перебуває на балансі Кременецько-Почаївського історико-архітектурного заповідника. Решту будівель, за договором оренди, передали в безоплатне користування УПЦ  МП до 2052 року. 

У березні 2023 року тодішній міністр культури Олександр Ткаченко говорив, що з однією з церков (без уточнення її назви) в УПЦ МП Почаївської лаври закінчилася угода про користування. У листопаді 2023 року СБУ провела обшуки на території Почаївської лаври. Слідчі виявили, що представники УПЦ МП опублікували на сайті монастиря дописи, у яких розпалювали міжнаціональну ворожнечу та ненависть та піддавали сумніву існування України окремо від рф. 

У червні 2024 року Мінкульт провів перевірку стану збереження державного майна. Комісія виявила численні порушення, серед яких зникнення ікон з храмів та недотримання вимог пожежної безпеки. Також комісія повідомила про зведення незаконних забудов, прибудов та проведення реставрації без відповідних дозволів та наукової експертизи, що призвело до втрати автентичних елементів памʼяток та збільшило навантаження на оригінальні конструкції. Наразі немає остаточного рішення про розірвання договору оренди УПЦ МП із Кременецько-Почаївським історико-архітектурним заповідником. 

Водночас у березні 2023 року ПЦУ створила релігійну організацію «Почаївська Свято-Успенська Лавра Тернопільської єпархії ПЦУ». Хоча де-юре лавра наразі перебуває під контролем УПЦ МП, за договором про оренду. Як пояснював  Митрополит Тернопільський і Кременецький Нестор, рішення про створення релігійної організації не призведе до миттєвої передачі всіх приміщень монастиря до ПЦУ. «Але це рішення означає, що ми декларуємо те, що в цьому процесі беремо участь і готові вже зараз починати процес оформлення документів», — пояснював він. Також Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у січні 2024 року вказував, що створення релігійної організації на території Лаври допоможе здійснити поступовий та водночас мирний процес переходу храмів від УПЦ МП до ПЦУ.

Апеляція до цифр: «мільйони парафіян УПЦ МП»

Протягом багатьох років УПЦ МП позиціонувала себе як релігійний центр із «багатомільйонною кількістю вірян» в Україні. Ця позиція активно підтримується політичними діячами (Юрієм Бойком та Артемом Дмитруком), для аргументації проти заборони діяльності УПЦ МП в Україні. Мовляв, заборона УПЦ МП — це «репресії проти мільйонів співгромадян».

Ми звернулися за коментарем до ДЕСС, де нам повідомили, що законодавством України не передбачено ведення офіційного обліку вірян. Також ми надіслали запити до УПЦ МП та ПЦУ, однак відповіді не отримали.

Натомість ДЕСС надає статистику щодо кількості релігійних громад. Релігійна громада — це релігійна організація вірян, що добровільно об’єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Більшість з них мають статус юридичної особи. Станом на 1 січня 2024 року в Україні зареєстровано 8295 громад ПЦУ та 10919 громад УПЦ МП. 

Існують також соціологічні опитування щодо релігійної ідентифікації. Утім, соціологія може показати суспільний тренд, але аж ніяк — дати точну кількість парафіян тієї чи іншої конфесії. У 2022 році Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів опитування за участі 2 тисяч респондентів. За його результатами, 54% українців ідентифікують себе з Православною Церквою України, тоді як лише 4% — з Українською Православною Церквою Московського Патріархату. Ще 14% опитуваних зазначили, що вважають себе прихильниками православ’я, без конкретизації патріархату.

Опитування Центру Разумкова 2022 року виявило, що формальна належність до певної церкви не завжди відповідає належності до конкретної релігійної громади (парафії). Так, серед вірних протестантських та євангелічних церков членство у громаді засвідчили 70%, серед вірних УГКЦ — 58,5%, серед вірних УПЦ МП — 41%, ПЦУ — 30%.

В опитуванні Центру Разумкова 2023 року підтвердилася тенденція зменшення прибічників УПЦ МП. Так, якщо у 2021 році до церкви себе відносили 13% респондентів, то у 2023 — 5,6%. 

Звинувачення у співпраці з росією під час повномасштабного вторгнення рф в Україну підірвали довіру українців до цієї релігійної організації. Зокрема, опитування КМІС щодо політики влади та довіри до УПЦ МП, проведене у квітні 2024 року показало, що 2024 році 83% респондентів вважають, що держава тою чи іншою мірою має втрутитися в діяльність УПЦ МП, 63% впевнені, що діяльність УПЦ МП має бути повністю заборонена в Україні, і ще 20% підтримують встановлення держконтролю та нагляду, але не повну заборону.

Висловлювання Бойка та Дмитрука ми залишаємо без вердикту. Депутати не наводять жодних доказів, що чисельність парафіян сягає 6 мільйонів. Водночас немає офіційних даних щодо кількості вірян, щоб спростувати або підтвердити таку кількість.

Апеляція до міжнародних партнерів

У спробах зберегти позиції УПЦ МП та завадити її остаточній забороні українські парламентарі намагаються знайти підтримку серед міжнародних партнерів. Так, Артем Дмитрук процитував думку республіканців США, зокрема Рендала Говарда Пола.

Однак хто такий американський політик та чим він прославився у ході повномасштабного російського вторгнення? Рендал Пол — республіканець, сенатор США від штату Кентуккі. Вже неодноразово блокував пакети підтримки України в Конгресі, закликав Україну до перемовин з рф, щоб отримати статус нейтральної країни, називав Україну «однією з найкорумпованіших країн світу» та звинувачував адміністрацію Байдена в «ескалації». Показово, що в кількох статтях та виступах, зокрема у 2024 році, сенатор називає українську столицю на російський манір — «Kiev».

Тому не дивно, що і зараз Говард Пол виступив на захист проросійської церкви в Україні. Утім, очевидно, що спроби українських депутатів апелювати до думки подібних політиків навряд чи матимуть успіх. Незалежно від заборони УПЦ МП, ці політики й раніше виступали проти України, але з інших приводів.

Артем Дмитрук також стверджує, буцімто заборона УПЦ МП призведе до погіршення відносини України з європейськими та американськими партнерами.

Проте наразі достеменно невідомо, яку позицію переслідує кожна держава-партнерка щодо заборони УПЦ МП. Наприклад, Держдепартамент США щороку публікує звіт про релігійні свободи в різних країнах, включно з Україною. В останньому звіті за 2023 рік згадують законопроєкт №8371 та справи, відкриті проти проросійських священників. Утім, ніяких засуджень немає. Навпаки, США наголошують на російських злочинах, як-от знищення храмів на окупованих та підконтрольних Україні територіях.

ООН у цьому питанні займає радше неоднозначну позицію: прямо не виступає проти прийняття законопроєкту, але водночас наголошує на необхідності захисту прав священників та вірян УПЦ МП.

У 2023 році під час одного з засідань помічниця Генерального секретаря з прав людини в Управлінні Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) Ільзе Брандс Кехріс закликала до повної свободи віросповідання або власних переконань. Щодо законопроєкту про заборону релігійних організацій, пов’язаних з рф,  вона зауважила, що законодавці повинні чітко визначити конкретну легітимну мету запропонованих обмежень, забезпечити їхню необхідність та пропорційність і відповідно до цього доопрацювати текст закону. 

В останньому звіті ООН щодо ситуації з правами людини в Україні (1 грудня 2023 — 29 лютого 2024 року) зазначають, що священники та віряни УПЦ МП впродовж звітного періоду піддавались залякуванням. Але не з боку держави, правоохоронців, а окремих осіб чи груп. УВКПЛ задокументувало шість випадків у п’яти областях, де групи людей силою проникали до храмів УПЦ, пояснюючи свої дії рішеннями місцевої влади про реєстрацію нових релігійних громад ПЦУ за адресами, де вже зареєстровані громади УПЦ.

Попри це, представники інших міжнародних організацій (ЄС, ОБСЄ тощо) не висловлювались з приводу заборони діяльності УПЦ МП. Водночас Парламентська асамблея Ради Європи визнала Російську Православну Церкву інструментом російського впливу та пропаганди, який не має нічого спільного зі свободою віросповідання та вираження поглядів. Деякі уряди (Канада, Велика Британія, Чехія) запровадили санкції проти російського Патріарха Кіріла.

Отже, теза Артема Дмитрука про можливе погіршенням відносин з основними партнерами залишається без вердикту. Міжнародні організації та окремі держави наразі зосереджені на дослідженні російських злочинів. Ніхто з партнерів не каже, що Україна порушує свободу релігії або що міжнародна підтримка зупиниться в разі заборони УПЦ МП. Утім, не всі партнери коментували законопроєкт №8371, тож неможливо повністю ознайомитися з їхніми позиціями.

Недоречні історичні паралелі

Прихильники УПЦ намагаються представити всіх, хто виступає за заборону релігійної організації, у негативному світлі. Зокрема Євгеній Шевченко натякав, що активісти, які виступають проти УПЦ, є гіршими за більшовиків.

Однак подібні порівняння є маніпулятивними. Оскільки більшовики від початку негативно ставились до релігії та ставили за мету знищити її. Для цього після окупації України у 1920-х роках радянська влада проводила антирелігійну пропаганду, згодом більшовики почали вдаватись до жорстких методів: грабували церкви, впроваджували репресії проти священнослужителів та залякували вірян. Для боротьби з парафіянами різних церков навіть створили спеціальну комісію, яка розробляла методи для «реалізації поставлених завдань».

При цьому заборонялось сповідувати не якусь конкретну релігійну течію, а будь-яку релігію — християнство, язичництво — під забороною було все. Примітно, що першою під репресії у 1917 році потрапила саме Російська православна церква, більшовики відібрали у церкви землі та майно. У 1930 році ліквідували також Українську автокефальну православну церкву. 

Іноді боротьба з релігією доходила до абсурду. Так, 16 січня 1918 року в москві відбувся народний трибунал, на якому Бога судили за його «злочини щодо людства і масовий геноцид». Зрештою після довгих дебатів підсудного визнали винним і засудили до розстрілу. На наступний день наказ виконали, вистріливши в небо кілька разів.

У подальші роки ситуація не покращувалась, священників відправляли до таборів, розстрілювали, церкви закривали, руйнували або використовували як зерносховища чи клуби. У розпал сталінських репресій у серпні-листопаді 1937 року арештували 166 архієреїв РПЦ по всьому СРСР, 81 з них репресували. Окрім цього, протягом 1933–1936 років в УРСР перестали існувати близько 75-80% православних храмів. У 1936 році в Україні налічувалось понад 12 тисяч православних храмів, а в 1939 їх залишилось менш як 4,5 тисячі, службу проводили близько тисячі храмів.

У 1940-х роках Сталін дійсно лібералізував ставлення до церкви. За словами історика Олександра Лисенка, радянський очільник СРСР ухвалив це рішення з кількох причин: відбувся перелам на Східному фронті під час Другої світової війни, союзники відкрили західний фронт, а сама РПЦ під час війни продемонструвала лояльність до радянського режиму і готовність його підтримувати його політику. «Зокрема, Англіканської церкви у Великій Британії. Контакти із західними союзниками зрештою переконали Сталіна, що можна релігійну карту розіграти не тільки як чинник, що зобов’язує до певних речей, а як вигідний у внутрішній та зовнішньополітичній кон’юнктурі для сталінського режиму», — пояснював історик. 

Однак це сталось після того, як тисячі священників та вірян по всій країні були закатовані. 

Зважаючи на усі вищеперераховані злочини, які влада СРСР вчиняла щодо вірян та священників, стає очевидно, що порівнювати більшовиків і тих, хто виступає за заборону УПЦ некоректно. В Україні діє 35 стаття Конституції, згідно з якою кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, це право дозволяє сповідувати будь-яку релігію. Це ж право гарантує Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації». 

В Україні не переслідують та не карають священників УПЦ, їх, як і інших громадян, притягують до відповідальності лише у разі порушення Адміністративного чи Кримінального кодексів. Українська влада не руйнує церкви, де проводять службу УПЦ, натомість з ними розривають або не продовжують договори оренди.  

Віктімблеймінг та залякування ескалацією

Віктімблеймінг — термін, який означає звинувачення агресором жертви. Цим часто користується росія, особливо після масштабних обстрілів по Україні. Мовляв, «не треба було провокувати, тоді б обійшлося без обстрілів». В одному зі своїх повідомлень наочний приклад віктімблеймінгу показав Євгеній Шевченко.

Такі заяви Шевченка покликані не лише посіяти ворожі настрої до тих, хто голосує за заборону УПЦ, а й відчуття страху в пересічних українців. Начебто Україні «точно не треба» забороняти церкву (представники якої цілком підтримують росію), бо у такий спосіб «накликаємо біду». 

Наступ армії рф та її мобілізаційний ресурс не залежить від ухвалення закону про заборону УПЦ МП. Дійсно, пропагандисти використають це для виправдання воєнних злочинів на своєму телебаченні. Проте це буде лише виправданням та прикриттям, а не справжньою причиною наступу. 

Ціль росії — знищити та окупувати Україну. До прикладу, 10 липня 2024 року Дмітрій Мєдвєдєв прямо заявив, що росія захопить усю Україну навіть після підписання «мирного договору». Разом із цим рф продовжує атакувати не лише риторикою, а й зброєю: активно наступає на Сході, знищує українські міста артилерійськими, ракетними та авіаційними ударами. 

Плани мобілізації в рф не залежать від заборони УПЦ МП. За словами заступника міністра оборони Івана Гаврилюка, окупанти нарощують присутність на окупованих територіях: на початку року угруповання складалося з 440 тисяч, зараз — 600 тисяч, а до кінця року може сягнути 800 тисяч. Начальник ГУР МО Кирило Буданов прогнозує, що через втрати ворог до літа 2025 року зіткнеться з дилемою: зупиняти війну або проводити нову хвилю масштабної мобілізації. Крім того, залишається ризик мобілізації на тимчасово окупованих територіях України. 

Тож ні, росія може провести нову мобілізацію в разі складної ситуації на фронті, а не через уявні «червоні лінії» на кшталт заборони проросійської церкви. Як показує практика повномасштабної війни, «червоні лінії» — лише метод залякування: спочатку москва погрожує масштабною ескалацією, а потім, після перетинання ліній, змиряється та вигадує нові межі, після яких вона «точно» миттєво знищить Україну. Якщо ж йти за логікою Шевченка, Україні взагалі не варто було впроваджувати будь-які кроки для боротьби з росією — реформи заради інтеграції до ЄС та НАТО, підтримка оборонного сектору чи розвиток української культури. Адже це «злить» агресора та призведе до ескалації (насправді ні).

Висновки

Законопроєкт №8371 проголосований у парламенті, попереду — підпис президента та вступ у дію через 30 днів після дня публікації. За словами спікера Ради Руслана Стефанчука українські релігійні організації матимуть приблизно 9 місяців, щоб розірвати зв’язки з москвою, якщо такі є. Такий термін — через період імплементації законодавства (місяць на набрання чинності закону, кілька місяців для розробки додаткової нормативної бази тощо). 

Крім того, рішення про заборону проросійської церкви можуть оскаржити в суді. Тож і після прийняття законопроєкту хвиля дезінформації навряд миттєво зупиниться — щонайменше вона триватиме до завершення судових розглядів. Основу інформаційної кампанії складатимуть ті ж твердження, описані вище:

• заперечення існування в Україні церкви, прямо пов’язаної з росією;
• вкиди, буцімто заборона УПЦ МП означає заборону православної віри;
• фейки про проросійських священників, «яких затримують лише за сповідування православ’я»;
• безпідставні твердження, що значна частина українців підтримують УПЦ МП, і, відповідно, постраждають від її заборони;
• залякування українців: мовляв, через заборону УПЦ погіршаться відносини з міжнародними партнерами, а для росії це стане приводом для ескалації у війні.

Головна проблема для українців — фейки, маніпуляції лунають не лише в російських етерах, а й в українському парламенті. Це критично, зокрема в умовах воєнного стану, коли парламентські вибори провести неможливо. А отже, фактчек українських політиків залишається актуальним.