Індекс реформ 147: Регулювання мікрокредитів та банкрутство бюджетних установ

«Зазначений закон матиме істотний вплив на достатньо вузький сегмент кредитного ринку – споживче мікрокредитування, де представлені переважно небанківські фінансові установи (в інших сегментах регулювання не змінюється). Головне у законі – він розповсюджує загальні вимоги до розкриття інформації про вартість кредитів на мікрокредити, а деталі врегулює вже НБУ. В цілому, це крок до більшої прозорості та вирівнювання умов конкуренції на ринку споживчого кредитування».

«Існує певний регуляторний арбітраж між вимогами для банків та небанківських фінансових установ. Для банків вимоги є більш суворими, в результаті чого ринок споживчого кредитування до певної міри поділений – мікрокредити до декількох тисяч гривень є переважно в фокусі мікрокредитних організацій, а крупніші позики надають банки. Останнім не надто цікаво працювати із клієнтом, який позичає малу суму – витрати на його оформлення можуть бути вищими, ніж дохід. 

В той же час, МФО [Мікрофінансові організації – ред.] не мають таких вимог до відділень і можуть надавати кредити в кіоску біля метро, що значно дешевше, ніж відділення з касою та охороною. Зміна в правилах поширить деякі вимоги на дрібні кредити й змусить МФО розкривати більш повну інформацію про його вартість людям, які, можливо, про це й не підозрюють. МФО потрібен буде певний час та ресурси, щоб переналаштувати свою роботу, частину клієнтів вони можуть втратити на користь банківських кредитних карт».

«В Кодекс процедур банкрутства старого закону було перенесено поняття “казенні підприємства”, але банкрутство бюджетних установ чомусь загубилось по дорозі. Виник правовий вакуум, що створив можливість банкрутувати школи, дитячі садочки, лікарні, будинки престарілих тощо. Фактично всі установи, що перебувають на утриманні держави. Вони по суті не впливають на економічне становище держави, але забезпечують виконання її обов’язків перед певними верствами населення. Отже їх банкрутство неможливе, враховуючи навіть практику Верховного суду з прав людини, який каже, що держава несе відповідальність за фінансування таких установ і за всі вимоги фінансового характеру, що виставляються до них. Моя думка, як автора законопроекту: ми просто коригуємо термінологію Кодексу з Податковим кодексом, щоб усунути всі можливі зловживання на ринку банкрутства і відповідно усунути майбутні спори, щоб вирішувати всі питання не у судовому порядку, а законом. 

Тобто цей закон покликаний захистити такі організації, які забезпечують виконання функцій держави зокрема щодо забезпечення дотримання прав людини (щодо освіти, лікування)».