Індекс реформ 213: компенсації судовласникам втрат, пов’язаних з військовими ризиками, та закон про якість вищої освіти

«Постанова набула чинності 8 червня. Цей документ спрямований на стимулювання міжнародних страхових компаній до страхування суден, що прямують до українських портів, і відновлення повноцінного функціонування українських портів на Чорному морі.

За новими правилами, держава зобов’язується компенсувати збитки, спричинені судну чи вантажу, а також покривати витрати на ремонт судна, видалення забруднення, шкоду внаслідок зіткнення з іншим судном та інші подібні ситуації. 

Гранична сума компенсації шкоди буде обмежена розміром страхового відшкодування, передбаченого договором страхування, P&I полісом та залишком від суми, визначеної ст. 36 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Відповідно, першим кроком стало виділення в державному бюджеті 20 млрд грн на гарантії компенсації шкоди за рахунок дорожнього фонду.

Ця ініціатива особливо важлива, оскільки наразі лише кілька портів на Дунаї повноцінно працюють, тоді як інші порти зупинені, окуповані або займаються лише експортом зернових товарів. І навіть цей експорт постійно знаходиться під загрозою зупинки з боку росії. Недоступність страхування або високі тарифи страхування також створюють проблеми для українських судновласників. Запровадження механізму державної компенсації шкоди має на меті полегшити цю ситуацію.

Для отримання компенсації судновласникам слід надіслати відповідні документи до Міністерства інфраструктури протягом 90 календарних днів з дати отримання відмови страховика, але не пізніше 1 грудня 2023 року. Важливо зазначити, що причиною відмови страховика повинна бути саме російська збройна агресія проти України та воєнні дії на території країни.

Проте варто врахувати, що постанова не встановлює конкретний строк розгляду заяви судновласника, а також не передбачає можливості повернення заяви для доопрацювання та усунення недоліків у разі відмови. 

Тому я рекомендую судновласникам якнайшвидше зібрати та подати повний комплект документів, щоб мати достатньо часу на усунення недоліків або подати повторну заяву в рамках встановленого терміну.

Загалом, ця постанова має на меті забезпечити додаткові гарантії та підтримку судновласникам, які стикаються зі складнощами через воєнні ризики та обмежену діяльність українських портів. Вірю, що цей крок спонукатиме міжнародні страхові компанії до більш активного страхування суден, що сприятиме відновленню нормального судноплавства в Чорному морі та розблокуванню українських портів».

«У законі є як нововведення, так і технічні норми. 

До технічних норм я б віднесла розширення повноважень НАЗЯВО, інструменти для посилення академічної доброчесності, адаптація законодавства до сучасних вимог, тобто якщо на людину наклали санкції чи вона має громадянство країни-агресора, то її мають виключити з членів НАЗЯВО.

Однак є у законі два важливих нововведення, які відповідають нормам європейського законодавства. 

Перше – це створення Апеляційної комісії. Важливо, що вона буде створена не з членів НАЗЯВО – як певний зовнішній контролюючий орган, – що має забезпечити їх незалежність у винесенні рішень. З іншого боку, це може створити певну загрозу, бо члени Апеляційної комісії не нестимуть жодної відповідальності за свої рішення. Інший момент  – те, що члени НАЗЯВО можуть побороти вето Апеляційної комісії, якщо проголосують за його подолання ⅔ свого складу. Майже всі рішення НАЗЯВО зараз приймаються одноголосно, отже це може нівелювати будь-яке рішення Апеляційної комісії. Тоді її створення і витрати на неї будуть даремними.

Друге – це постакредитаційний моніторинг. Це, загалом, дуже хороша ідея, яка полягає в тому, що моніторинг закладів освіти буде відбуватися не як зараз – раз на 5 чи 10 років, – а постійно. Однак, взаємодія з НАЗЯВО під час акредитації та постакредитаційного моніторингу вимагає від навчальних закладів дуже багато людських ресурсів, опрацювання документів. Це відповідно значні витрати на оплату праці, організацію такої роботи. Тож, ймовірно, ця норму краще було б впроваджувати після перемоги, бо зараз університети намагаються відповісти на виклики, пов’язані з війною та втратою людського ресурсу».

«Ми з моїм колегою писали про ризики нового закону ще на етапі, коли він був законопроєктом, і давали цьому документу загалом негативну оцінку. Суттєвих проблем, на мою думку, у законі три.

Перша проблема — у процедурі акредитації частково знівельовано експертну оцінку якості освітніх програм. Раніше Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти (Нацагентство), згідно з законом, мало приймати рішення про акредитацію виключно на підставі експертного висновку галузевої експертної ради (ГЕР). Проте існують прецеденти, коли Нацагентство приймало рішення, що не відповідали змісту висновку ГЕР (цим порушувалось законодавство, про що наявні судові рішення). Відтепер цієї «прикрості» не буде: Нацагентство за новим законом дістало можливість ігнорувати висновок ГЕР і приймати рішення про акредитацію на власний розсуд, що, на мою думку, може розглядатися і як корупційний ризик.

Друга сумнівна позиція – порядок апеляції на рішення Нацагентства. Згідно з новим законом, Нацагентство утворює Апеляційну палату, до складу якої входять п’ять осіб із певним досвідом фахової роботи у сфері забезпечення якості вищої освіти. Чим є такий досвід фахової роботи, чим від засвідчується — закон не визначає. Крім того, рішення Апеляційної палати не матиме остаточного характеру. Нацагентство згідно з нормами закону може не визнати таке рішення, і в такому випадку незрозуміло, для чого взагалі проводився розгляд апеляційної скарги.

Третя проблема — те, на що не звертають уваги мої колеги, але що важливо для інституційної розбудови системи публічного управління у сфері освіти. Новим законом прямо визначено, що на працівників секретаріату Нацагентства не поширюється законодавство у сфері державної служби. Для мене дуже дивно, коли штатні працівники державного органу, наділеного окремими владними повноваженнями, не є державними службовцями і на них не поширюються відповідні обмеження, зокрема щодо права працювати за сумісництвом і займатися підприємницькою діяльністю. До прикладу за аналогією, органом, уповноваженим здійснювати процедури зовнішнього забезпечення якості для середніх шкіл і фахових коледжів, є Державна служба якості освіти України. Працівники цієї Служби є державними службовцями, як це і мало би бути».

«Закон 3062-IX надає НАЗЯВО нові повноваження і містить як позитивні, так і суперечливі рішення.

Розширення обмежень бути членом НАЗЯВО відповідно до актуальних реалій — боротьби за академічну доброчесність, проти російського впливу — належать до позитивних. Водночас, не видається обґрунтованим рішення про те, що законодавство про державну службу не поширюється на працівників секретаріату НАЗЯВО, які не мали б бути політичними призначенцями.

Створення Апеляційної палати є потрібним кроком.

Викликає сумнів доцільність пункту про визнання чи невизнання сертифікатів про акредитацію, виданих іноземними акредитаційними агентствами — оскільки перелік останніх і так затверджується Постановою КМУ, тобто до них увійдуть “довірені”, авторитетні установи, додаткове підтвердження визнання є зайвим кроком.

Запровадження постакредитаційного моніторингу, яке обгрунтоване як оцінювання виконання наданих рекомендацій, надає НАЗЯВО додаткові повноваження, але власне реалізація цього положення дасть зрозуміти, чи це стратегічне покращення, чи надлишкова бюрократизація системи (із ризиками корупційних зловживань, адже моніторинг МОЖЕ проводитися, а може і ні, і дозволяє скасовувати рішення про акредитацію).

Нарешті, зняття норми про десятирічний строк при повторній акредитації і самоакредитації освітніх програм у разі наявності інституційної акредитації ставить під сумність потребу в наявності інституційної акредитації як такої».