Криве дзеркало російської пропаганди: слова, що вбивають
Beta

Криве дзеркало російської пропаганди: слова, що вбивають

Photo: ua.depositphotos.com / brankospejs
5 Серпня 2022
FacebookTwitterTelegram
1269

У цій статті обговоримо 10 міфів російської пропаганди, які, на жаль, повторюють і деякі західні лідери думок. Також розглянемо методи, які росія використовує для створення цих міфів.

У казці «Снігова королева» злі тролі зробили дзеркало, яке спотворювало все, що в ньому відбивається. Будь-яка гарна річ у цьому дзеркалі виглядала огидно. Коли тролі спробували доправити це дзеркало на небо, воно вислизнуло з їхніх рук і розлетілося на мільярди скалок. Якщо скалка потрапляла людині в око, людина починала бачити лише погане й бридке. А коли скалка влучала людині в серце, воно перетворювалося на камінь.

Це досить точний опис того, як працює російська пропаганда. Багато людей в усьому світі так чи інакше потрапили під її вплив. Ці люди нерідко не усвідомлюють, що мають «скалки пропаганди» у своїх очах, і просувають російські наративи як власні переконання. В інших випадках люди та організації свідомі того, що роблять, та отримують за це щедру винагороду.

Смаглій (2018) називає це явище «гібридною аналітикою» та визначає її як «процес проектування, розробки та просування різноманітних псевдоакадемічних наративів інтелектуалами, науковцями, експертами аналітичних центрів чи замаскованим лобістами з гарною репутацією, яких обдурили чи якими маніпулюють». У своєму дослідженні вона наводить десятки аналітичних центрів ЄС і США, які просувають російські наративи, а також російські організації, що продукують такі наративи (одна з них — Валдайський дискусійний клуб). Український Центр протидії дезінформації нещодавно опублікував список із близько 100 іноземних експертів, які постійно просувають російські наративи, а VoxUkraine виявив подібні наративи в німецьких та італійських ЗМІ. На жаль, ці списки, ймовірно, неповні, оскільки російський спрут дуже широко розкинув свої мацаки. Ще більш небезпечним є те, що російську брехню повторюють поважні лідери думок, як-от Ноам Хомський. Одним із яскравих прикладів є Річард Саква, професор Кентського університету та московської Вищої школи економіки, а також член Валдайського клубу. У своїй десятихвилинній промові в подкасті BBC він озвучив принаймні десять російських міфів про Україну, які ми обговорюємо нижче.

За допомогою цих міфів ми також проілюструємо основні методи, які росія використовує для побудови своїх пропагандистських наративів.

Міф №1. Росію спровокувало розширення НАТО, тож вона була змушена напасти на Україну

Метод 1: звинувачення іншої сторони в тому, що зробила або має намір зробити сама росія (цей самий метод росія застосувала, наприклад, у справі MH17 і багатьох інших випадках, коли вона атакувала  мирних українців).

Жодна притомна країна не захоче нападати на росію, яка є ядерною державою. Просто тому, що це не має сенсу. Навіщо будь-якій країні чи групі країн витрачати величезні ресурси на окупацію 17 мільйонів квадратних кілометрів російської території та ризикувати знищенням життя на Землі? Для того, щоб захопити її природні ресурси? Але ж купувати ці ресурси набагато дешевше. Країни Європи та США вже давно купують у росії те, що їм потрібно (сподіваємося, що невдовзі вони припинять це робити). Китай, можливо, й хотів би повернути свої історичні землі на Далекому Сході. Однак він може повернути ці землі економічними та політичними методами, а не за допомогою військового нападу (наприклад, росія вже віддала Китаю деякі острови).

Країни Східної Європи у 1990-х роках, так само, як і Швеція та Фінляндія сьогодні, приєдналися до НАТО, бо їм загрожувала росія, а не навпаки. І те, що у 2008 році НАТО не пообіцяло Україні та Грузії членство, дозволило росії напасти на Грузію в 2008 році та на Україну в 2014 році. Отже, якщо й звинувачувати в чомусь країни НАТО, то лише у заплющуванні очей на російську агресію та військові злочини в усьому світі, а також у збільшенні їхньої залежності від російських енергоносіїв.

Насправді росія напала на Україну з кількох причин. По-перше, як заявив путін, росіяни щиро вірять, що українці не є окремим народом. Тож вони хочуть стерти Україну лиця землі. По-друге, путін (та росіяни) прагнуть відновити історичну російську імперію на противагу «деградуючому» Заходу. По-третє, зовнішня експансія («мала переможна війна») є стандартним способом для автократій відвернути увагу населення від внутрішніх проблем, як-от корупція чи бідність, а також збільшити свою народну підтримку. Отже, якщо росія не зазнає рішучої поразки, вона нападе й на інші країни. Це підводить нас до наступного міфу.

Міф №2. Існує вибір між «швидким миром» за рахунок примусу Україну до капітуляції (шляхом обмеження її підтримки) та тривалою війною, уможливленою постачанням зброї в Україну.

Метод 2: підтримка міфу про «росію як наддержаву» (яка, відповідно, заслуговує на особливе ставлення)

Насправді, найшвидшим шляхом до миру є постачання набагато більшої кількості зброї Україні та сприяння недвозначній військовій поразці росії. Якщо ж Україна буде змушена здатися, це призведе не лише до ще одного геноциду з мільйонами загиблих чи позбавлених власної ідентичності. Росія також використовуватиме спустошену українську землю як плацдарм для нападу на інші країни – так само як вона використовує Крим та інші нині окуповані території для нападу на решту України.

Росія сприймає будь-які поступки як слабкість і запрошення до ескалації. Однак, вона відступає, коли стикається з твердим спротивом. Наприклад, незважаючи на всю її агресивну риторику щодо НАТО, ми не бачимо ескалації у відповідь на вступ до альянсу Швеції та Фінляндії; коли російські війська зустріли рішучий опір, вони втекли з Київщини, а також з острова Зміїний (подавши це як «жести доброї волі»). Нарешті, поразка росії також поклала б край довгому переліку російських злочинів без покарання, що призвели до наступних страшних злочинів, включно з нинішньою війною.

Міф №3. У 2014 році в Україні стався державний переворот, а сьогоднішня влада є антиросійською

Метод 3: відверта брехня; звинувачення жертви

Цей міф неодноразово розвінчували (докладне пояснення можна знайти, наприклад, тут). Якщо коротко, то українці вийшли на мирні протести, коли тодішній президент Янукович під тиском росії відмовився підписувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС. По-справжньому масштабними протести стали після жорстокого побиття правоохоронцями протестувальників 1 грудня 2013 року. Близько 20% населення в тій чи іншій формі брали участь у Євромайдані. За такого масштабу участі це ніяк не можна назвати переворотом – це був масовий народний рух.

У лютому 2014 року росія розпочала приховану військову операцію. Вона окупувала, а згодом  анексувала український Крим. Вона також організувала протести на сході України та в окупованих частинах Донецької та Луганської областей за допомогою своєї армії та спецназу. Залучення регулярної російської армії та значні втрати влітку 2014 та взимку 2015 року змусили президента Порошенка підписати Мінські угоди, які знизили інтенсивність кровопролиття та дали Україні час підготуватися до наступного російського нападу. Виконання Мінських домовленостей було неможливим через те, що росія так і не виконала їхній найперший пункт – повне припинення вогню.

Адміністрація Зеленського ніколи не була антиросійською. Навпаки, в його риториці 2018-2020 років було багато висловлювань про «зазирнути путіну в очі», «домовитися десь посередині» тощо. Однак росія не прагне жодного компромісу. Вона прагне знищити Україну і вбити кожного, хто вважає себе українцем.

Міф №4. З 2014 року Україна бомбила жителів Донбасу

Поєднання методів 1 і 3 (Донбас був мирним до російської окупації в 2014 році)

До того, як російські війська перетнули український кордон у 2014 році, на Донбасі, як і на решті території України, бойові дії не велися (протести на Євромайдані були мирними, поки міліція не почала розстрілювати протестувальників). Більш того, дані до 2014 року свідчать, що мешканці сходу України та  Криму були більш пасивними, ніж в інших регіонах України (судячи з їхніх відповідей на питання про те, чи вийшли б вони на протести у разі порушення їхніх прав), незважаючи на їхню сильнішу ностальгію за радянськими часами. Російська армія за сприяння місцевих колаборантів розгорнула терор проти населення на окупованих територіях. Багатьох людей було викрадено або вбито, багато зазнали тортур або утримувалися в концтаборах. Сьогодні москва поширює ці практики на новоокуповані території України.

З 2014 року українська держава допомагає не лише тим, хто втік від бойових дій, а й тим, хто залишився на окупованих територіях. Так, для дітей з ОРДЛО та Криму діяв особливий порядок вступу до українських вишів, а пенсіонери мали змогу отримувати українські пенсії. Україна створила кілька логістичних центрів на лінії розмежування, де люди з окупованих територій могли отримувати адміністративні послуги, купувати українські товари тощо.

Міф №5. Путін хотів лише нейтралітету та денацифікації України, він не планував зміну режиму

Метод 4: використання евфемізмів для розмивання сенсу того, що відбувається насправді (подібним чином росія називає війну «спецоперацією»).

На відміну від росії, Україна є демократичною країною. А отже, лише народ України та його обрані представники вирішують, до яких військових чи інших союзів Україні приєднуватися, а до яких ні. Жодна інша країна не може змусити українців провадити певну внутрішню чи зовнішню політику.

Міф про українських нацистів не тримається купи – в Україні, на відміну від деяких європейських країн, ультраправі партії стабільно отримують менше 2% голосів виборців. На противагу цьому, сьогоднішня росія є фашистською державою. У своїх марних спробах представити українців нацистами міністр закордонних справ росії лавров дійшов до того, що звинуватив євреїв в антисемітизмі.

Брехню про те, що росія не збирається «змінювати режим» в Україні, неодноразово спростовували самі росіяни: наприклад, путін у лютому, лавров у квітні, лавров у липні. Крім того, вживання терміну «режим» до демократично обраного уряду України – це ще один приклад методу 1 – звинувачення протилежної сторони в тому, що робить сама росія (або в притаманних їй самій рисах).

Міф №6. В Україні заборонили опозиційні партії та російську мову

Поєднання методів 1 і 3 (у росії заборонені опозиційні партії, а в Україні дозволена російська мова)

Україна заборонила проросійські партії лише у квітні 2022 року, після повномасштабного російського вторгнення. На жаль, до цього в парламенті були представлені партії, які є буквально ворогами української держави (деякі представники цих партій досі залишаються в парламенті). Російська мова не заборонена, є багато людей, які говорять російською і сьогодні, хоча після повномасштабного вторгнення багато хто почав переходити на українську, щоб не спілкуватися мовою агресора.

Втім, хоча багато українців розмовляють російською, це не є їхнім свідомим вибором (і це не робить їх росіянами). Це результат багатьох десятиліть політики русифікації, яка набирала різних форм, проте переслідувала ту саму мету – стирання української ідентичності.

Українська мова захищена законом, як і в багатьох інших країнах, де діють подібні закони для захисту національної (державної) мови. В Україні дійсно заборонили деякі російські фільми та книги – пропагандистські продукти, які принижували Україну та українців та/або пропагували «велику росію».

«Захист російськомовних» дійсно був одним із «виправдань» російського вторгнення, яке наводив путін. Однак тепер можна бачити, що насправді означає цей «захист» у переважно російськомовних Харкові, Маріуполі, Миколаєві, Херсоні та інших містах і селах сходу та півдня України.

Міф №7. Україна поділена на Схід і Захід, на російськомовних і україномовних

Метод 5: просування наративу «Україна – неспроможна держава»

Росія роками намагається представити Україну розділеною державою. Автор однієї з таких “кампаній поділу” є також автором плану геноциду українців, опублікованого РІА Новості на початку квітня 2022 року, після відкриття злочинів у Бучі.

Попри всі зусилля, росії це так і не вдалося. Хоча українці справді розмовляють різними мовами та мають різні політичні погляди, у них є спільні цінності – вони цінують власну свободу та державу. Тому вони виходять на вулиці, коли влада порушує їхні права чи закон, і захищають свою землю, коли на неї нападає росія.  На сході та півдні України дійсно проживало більше російськомовних громадян, і підтримка проросійських партій тут була вищою. Однак, незважаючи на те, що каже російська пропаганда, в Україні немає дискримінації за національною чи мовною ознаками (на відміну від росії).

Визнаючи, що багато українців спілкуються російською, потрібно розуміти й причини цього. Ці причини – політика геноциду проти українців, яку протягом століть проводила росія. Можна згадати заборону української мови в ХІХ столітті та її придушення у ХХ столітті; штучний голод і депортації в першій половині ХХ століття (етнічні росіяни займали будинки померлих від голоду, репресованих чи депортованих українців), багато мільйонів загиблих українців під час Другої світової війни, постійні репресії проти української еліти, пропаганду “великої” російської культури й водночас приниження української мови, культури та мистецтва тощо. Отже, русифікація України – це не природне явище, а результат дуже брутальної політики, яку проводила російська імперія, вона ж СРСР.

Міф №8. Росію загнали в кут, отже, їй потрібні якість шляхи відступу (збереження обличчя)

Метод 2: просування міфу про «Росію як наддержаву»

Мабуть, найкраще спростування цього міфу надає Тімоті Снайдер, який пояснює, що, програвши, путін просто змінить телевізійну реальність і переконає росіян, що росія виграла. Росіяни не загнані в кут. У них є 17 мільйонів квадратних кілометрів, де вони можуть жити й процвітати. Поки українці борються за своє існування (й водночас захищають Європу), путін бореться за якусь міфічну «велику росію», а багато російських солдатів узагалі не розуміють, за що вони воюють (проте їм дозволено грабувати, ґвалтувати та коїти інші злочини в Україні).

Міф №9. Росія не може програти, а Захід не може виграти цю війну

Метод 2: просування міфу про «Росію як наддержаву»

Насправді, Захід не лише може – він повинен виграти цю війну, якщо хоче мати мир у наступні десятиліття і зберегти заснований на правилах світовий порядок. Крім того, Україна показала, що перемогти росію легше, ніж вважалося раніше. Заходу просто необхідно бути хоробрим і єдиним. Ба більше, перемога демократій є єдиною надією для країн на кшталт Тайваню, які мають великого агресивного сусіда.

Міф №10. Невідомо, якою може бути перемога України

Метод 5: просування наративу «Україна – неспроможна держава»

Перемога України означає відновлення територіальної цілісності України в її міжнародно визнаних кордонах, а також створення умов для безпечної повоєнної відбудови. Це означає, що російські ракети чи артилерія не вбиватимуть українців і не знищуватимуть українські активи. Українська перемога буде також перемогою вільного світу – усіх країн, які вірять, що  в майбутньому світ має керуватися правилами та перемовинами, а не законами джунглів.

Висновки

У цій статті ми розглянули лише частину поширюваних росією міфів та методів дезінформації, які вона застосовує. Як сказано вище, мережа «Russland verstehers» чи російських агентів (незалежно від того, чи усвідомлюють вони це чи ні) є досить широкою. Однак реальність вельми проста: росія розв’язала найбільшу війну в Європі з часів Другої світової війни (та брала участь у розв’язуванні як Першої, так і Другої світових воєн). Росія використовує воєнні злочини як метод ведення війни. Раніше вона вчиняла воєнні злочини в Сирії, Грузії та Чечні, проте не понесла за це жодного покарання. Росія є державою-агресором, яка використовує терористичні методи й підтримує тероризм у всьому світі. Її необхідно визнати державою-терористом та ставитися до неї відповідно.

Досягнення цілей тероризму неможливе без комунікації. Отже, час припинити слухати росію чи проросійських спікерів. Час позбутися скалок російського кривого дзеркала та почати слухати тих, хто постраждав від росії – українців та інші народи Східної Європи, грузинів і чеченців, фінів і казахів та багатьох інших. Настав час відновити справедливість і притягнути росію до відповідальності, що стане можливим лише після її військової поразки. Це збереже мільйони життів – не лише в Україні, а й у світі.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний