«Ким я хочу стати, коли виросту?». Карʼєрні очікування українських підлітків та їхня невідповідність сучасному ринку праці

За даними Державного центру зайнятості, який порівняв попит роботодавців і пропозицію на ринку праці, в 2025 році найбільш дефіцитними є технічні професії ― електромонтер, слюсар-сантехнік, слюсар-ремонтник, токар та оператор верстатів з програмним керуванням. Водночас частка молоді серед безробітних залишається стабільно високою: у червні 2024 року понад 35% людей, що шукали роботу, мали вік до 25 років. Іще 24% безробітних ― це люди віком від 25 до 34. Однак, виробничі спеціальності залишаються непопулярними серед молодих людей. Згідно з нашим дослідженням, лише 3% підлітків хотіли б працювати у сфері будівництва, 2% ― у промислових галузях, 1% ― в агропромисловому секторі. Це створює нестачу кадрів для критичних галузей економіки вже зараз, і дуже ймовірно поглибить проблеми в контексті відбудови. 

За ініціативи Фундації Олени Зеленської, KSE Institute у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансової підтримки чеського народу провів масштабне дослідження «Індекс майбутнього: професійні очікування та розвиток підлітків в Україні». У дослідженні ми розглянули кар’єрні прагнення українських підлітків 13-16 років та проаналізували основні чинники, які впливають на їх формування. 

Дані опитування демонструють, що абсолютна більшість дітей замислюється про майбутню кар’єру. Попри це, більшість підлітків, на відміну від їхніх однолітків із країн ОЕСР, як ми пояснюємо нижче, не визначилися щодо свого професійного майбутнього. А серед тих, хто вже визначився, вибір професії сформований не на основі реального попиту на ринку праці. У подібній ситуації опиняються не лише українські підлітки, а і їхні однолітки в країнах ОЕСР, про що йтиметься далі. Упродовж останніх років, зокрема після пандемії COVID-19, розбіжність між уявленнями молоді про бажану професію та реальними потребами ринку праці стала помітнішою. Причому така невідповідність уже не сприймається як типовий етап дорослішання, а розглядається як окрема проблема, що впливає на подальший освітній і професійний вибір молоді. Адже діти, чиї кар’єрні амбіції неузгоджені з потребами ринку праці, імовірно, будуть менш успішними на ньому. 

Професійно-технічний освітній трек обирає мала кількість дітей (15%), хоча він потребує працівників чи не найбільше. Ця потреба ринку транслюється, зокрема, у вищі заробітні плати. Дані нашого опитування показують, що розуміння цього відсутнє як у дітей, так і у батьків. У цьому матеріалі ми детально розглядаємо ситуацію з профорієнтацією підлітків і незбіг між їхніми очікуваннями щодо майбутньої роботи й тим, що може запропонувати ринок. 

Методологія 

Опитування підлітків та їхніх батьків/опікунів було проведено в березні 2025 року за допомогою змішаного методу CATI-CAWI: спершу випадковим чином відбиралися мобільні номери для телефонних інтерв’ю з дорослими (18+), у яких є діти віком 13-16 років, що навчаються в закладах середньої освіти України. Після підтвердження відповідності критеріям та згоди батьків/опікунів, підліткам надсилали онлайн анкету. 

Вибірка дослідження становила 5089 учнів/учениць з усієї України (крім окупованих територій) та 5089 їхніх батьків/опікунів. Анкета батьків/опікунів була використана для збору інформації про соціально-економічний статус сім’ї. 

Дітям для визначення карʼєрних прагнень пропонувалися відкриті запитання, відповіді на які були закодовані за допомогою моделі штучного інтелекту GPT-4.1 mini. Згодом відповіді опрацювала дослідницька команда. Для дітей запитання формулювалося в стандартному форматі, який використовує ОЕСР в дослідженнях PISA: «Опишіть, яку роботу Ви очікуєте мати у віці близько 30 років».

Результати

Незважаючи на високий рівень невизначеності сучасного життя в Україні, українські підлітки оптимістично дивляться на своє майбутнє і  думають про те, ким хочуть стати. 82% українських дітей бачать власне майбутнє обнадійливим, 60% вважають обнадійливим майбутнє країни. 

80% підлітків замислюються про потенційний карʼєрний шлях (рис. 1), причому серед дівчат таких 85%, а серед хлопців ― 74%. Отже, діти мають високий інтерес до розбудови свого дорослого життя. 

Водночас лише 31% дітей чітко визначилися зі спеціальністю. Порівняно з європейськими країнами цей показник украй низький. В середньому в країнах ОЕСР 61% підлітків віком 15 років визначилися з майбутньою професією, із них найменше у Фінляндії ― 48%, що все одно більше, ніж в Україні (рис. 2). 

Понад те, молодші діти демонструють більшу визначеність щодо майбутньої професії, ніж старші. У групі тринадцятирічних дітей 43% визначились із майбутньою кар’єрою, в той час як серед шістнадцятирічних цей показник становить 35% (можливо, ця ситуація зумовлена тим, що шістнадцятирічні бачать ширший діапазон професій та серйозніше підходять до вибору). Очевидно, що чимала кількість дітей визначається з конкретною майбутньою зайнятістю вже після вступу до ЗВО, але така ситуація неоптимальна. Отже, потрібно переглянути підходи до профорієнтаційної підтримки дітей. 

Які професії найчастіше обирають українські діти, які вже визначились? У цій статті ми зосередилися на галузевому вимірі відповідей респондентів. Відкриті відповіді ми кодували відповідно до переліку Єдиного порталу вакансій  Державної служби зайнятості.

До найбільш поширених відповідей належать програміст (цю професію назвали 85 респондентів-дітей), дизайнер (75 респондентів), лікар (51 респондент), підприємець (53 респонденти), психолог (51 респондент), стоматолог (42 респонденти), юрист (36 респондентів).  До п’яти найбільш популярних галузей належать медицина (14%), IT (14%), освіта (7%), культура (7%) і дизайн (7%). У виборі професії є суттєва гендерна відмінність – більшість дівчат бачать себе у сфері ЗМІ, послуг, юриспруденції, дизайну. Хлопці ж частіше бачать себе в автобізнесі, сфері логістики й транспорту, АПК, ІТ (рис. 3).

У відкритих відповідях діти мали змогу написати, які фактори є важливими для вибору майбутньої професії. Це висока фінансова нагорода: «… прибуткова, цікава для мене»; стабільність ― «робота, яка дає впевненість у завтрашньому дні»; інтерес і задоволення ―«улюблена, щоб хотілося на неї ходити»; можливості професійного розвитку ― «з можливістю навчання та кар’єрного росту»; «гармонія між особистим і професійним життям, можливість працювати віддалено», «не працювати понаднормово»; користь для України ― «робота, яка приносить користь Україні». Отримані відповіді демонструють поєднання матеріальних і нематеріальних мотивацій: діти прагнуть не лише фінансової стабільності, а й змістовності, розвитку, гнучких умов праці та відчуття значущості своєї діяльності. 

На жаль, ситуація з реальним попитом на фахівців кардинально відрізняється від уявлень дітей. Сфери, які найгостріше відчувають брак кадрів, – промисловість, логістика, торгівля, медицина й агропромисловий комплекс. А діти тяжіють до самореалізації в IT, юриспруденції чи культурі, де відсутній нагальний попит на нові кадри. Промисловість, яка хронічно потерпає від браку людей, має надзвичайно низьку популярність серед підлітків. Це свідчить про розбіжність професійних очікувань і реальних можливостей, які ринок може запропонувати дітям (рис. 4). 

Як можна пояснити такий розрив? Однією з ключових проблем є брак системного підходу до професійної орієнтації в освітньому процесі. Наразі професійна орієнтація проводиться здебільшого у випускних класах, для молодших дітей її не пропонують. Натомість система мала б охоплювати всі освітні рівні, аби супроводжувати дитину змалку, виявляти її творчі та освітні інтереси, навички, а також синхронізовувати потреби сучасного ринку праці з комплексною підготовкою наступних поколінь. 

У свою чергу брак системного підходу зумовлений відсутністю загальнонаціональної рамки політики та відповідної узгодженості нормативних документів, які б чітко врегульовували проведення профорієнтаційних заходів для освітніх закладів. Це призводить до того, що профорієнтацію кожен освітній заклад проводить на власний розсуд, як правило, нерегулярно і нерівноцінно з іншими предметами. Профорієнтаційні заходи зазвичай не потребують від учнів активної участі й обмежуються їхньою присутністю. Занадто велика увага до тестів, презентацій та екскурсій слабко впливає на формування у дітей критичного мислення або практичних умінь. 

Навчальні заклади також стикаються з браком фахівців, які могли б проводити профорієнтаційні заходи (про це представники освітніх закладів згадували під час якісного етапу дослідження). Це і психологи, і соціальні педагоги, і кар’єрні консультанти. На національному рівні інститут кар’єрних радників має повноцінно запрацювати лише в 2027 році (наразі кар’єрні радники працюють пілотно в деяких громадах у межах проекту DECIDE, який у 2026 році планує охопити 600 громад). Кар’єрні радники допомагають учням визначитися з майбутньою професією з урахуванням їхніх здібностей і потреб ринку праці. Вони поєднують функції консультанта, психолога і педагога. 

Вищезгадані недоліки змушують профорієнтацію «перекочувати» в домашній формат. Ми спитали у підлітків, у яких профорієнтаційних активностях вони найчастіше беруть участь. Очікувано найбільш поширеними активностями є ті, що не потребують прямої взаємодії з профільними фахівцями чи установами. Абсолютна більшість підлітків обговорює своє майбутнє з батьками (74%) і самостійно шукає інформацію в інтернеті щодо професій (56%), закладів освіти (44%) чи інших можливостей (23%). Найменш поширеними є активності, які передбачають безпосередній контакт із професійним середовищем або участь у заходах. До таких належать стажування (3%), ярмарки вакансій (4%), консультації з кар’єрними радниками (7%), екскурсії в навчальні заклади (10%) та на робочі місця (11%) – рис. 5. Така різниця свідчить як про обмежений доступ до цих форматів, так і про їхню недостатню інтеграцію в освітнє середовище. Важливо, що хлопці на 14% рідше за дівчат пробують свої сили у профорієнтаційних активностях. 

Головними кар’єрними радниками для дітей стають їхні батьки. Їхня роль у професійному спрямуванні дітей не врівноважена іншими фахівцями. До того ж, це відбувається в контексті браку профорієнтаційної інформації та відсутності інструментів ширшого залучення батьків. Очікувано, така ситуація створює проблеми, адже батьки професійно спрямовують дітей без глибоких знань про потреби ринку праці, актуальність чи застарілість певних спеціальностей, необхідні навички для професій майбутнього. 94% батьків у 2020 році говорили про потребу збільшити обсяг інформації щодо профорієнтації. 

У дослідженні ми виявили, що 78% дітей, чиї батьки мають вищу освіту, обговорюють із ними власне майбутнє, тоді як серед дітей, чиї батьки мають середню або професійну освіту, таких лише 67%. Крім того, чим більш забезпеченими є батьки, тим частіше вони ведуть розмови про майбутнє дітей. Ці розмови мають вагомий вплив на саморефлексію підлітків: ті, хто обговорює майбутнє з батьками, значно частіше замислюються про майбутню професію ― 83% проти 60%. Отже, роль батьків є визначальною в процесі кар’єрного самовизначення підлітків. 

Дослідження ОЕСР підтверджують, що всі види профорієнтаційних активностей позитивно пов’язані з кар’єрною визначеністю. Серед найбільш впливових чинників у цьому дослідженні ― перегляд інформації в інтернеті про професію та професійні навчальні програми. Важливі також пошук інформації про фінансування та розмова з консультантом. 

Ми провели регресійний аналіз даних опитування й виявили, що чим більше діти долучаються до профорієнтаційних активностей, тим більше зростає їхня кар’єрна визначеність (рис. 6). Проте діти не вважають профорієнтаційні активності, в яких беруть участь, корисними. Імовірно, тому, що формати таких активностей обмежені. 

Висновки

Потреби сьогодення і майбутньої відбудови мають бути дороговказами для державних політик. За оцінками Міністерства економіки за 2023 рік, для відбудови ринок праці потребуватиме мінімум 4.5 мільйони працівників. Левову частку цих потреб становитимуть працівники технічних і робітничих спеціальностей ― саме ті, які дуже рідко обирають для себе українські діти. Попри очевидний дефіцит технічних і робітничих кадрів, просте інформування дітей про потреби ринку праці не гарантує зміни їхнього вибору професії. Для багатьох підлітків вирішальними є не економічні аргументи, а їхні власні бажання і уявлення про оптимальне облаштування свого майбутнього. Саме тому важливо дослідити мотивацію тих, хто все ж обрав робітничі професії: які фактори вплинули на їхній вибір, які умови зробили його прийнятним. Такі дані можуть стати підґрунтям для формування ефективної державної політики у сфері профорієнтації та розвитку людського капіталу.

Для подолання розриву між очікуваннями підлітків і реальними потребами ринку праці державна політика має забезпечити формування цілісної системи профорієнтації. У середньостроковій перспективі це означає запровадження наскрізної програми з профорієнтації для 1–11(12) класів, розвиток кадрової спроможності через впровадження інституту кар’єрних радників у школах і громадах, створення сучасної цифрової та методичної бази, а також системну роботу з батьками. Важливо масштабувати результати вже протестованої пілотної моделі, оцінити її ефективність і адаптувати до регіональних потреб.

У довгостроковій перспективі ключовими завданнями є посилення компонента «управління кар’єрою» в Державних стандартах освіти, запровадження електронного портфоліо учня та розвиток сталих партнерств між школами, бізнесом, закладами професійної і вищої освіти та громадськими організаціями. Такі кроки мають забезпечити послідовність профорієнтаційної роботи й реальну відповідність шкільної освіти сучасному ринку праці.

Додаток. Таблиця коефіцієнтів регресії

Кар’єрна визначеність та професійна орієнтація. Залежна змінна: Названа очікувана професія