1. Поетапне підвищення пенсійного віку до 63 років для жінок та чоловіків
[Підвищення пенсійного віку] абсолютно неприйнятно з соціально-демографічної точки зору, оскільки середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні - лише 66 років.
Справді, в Україні середня тривалість життя нижча, ніж у більшості розвинених країн. Проте, важливим є не лише абсолютний вік виходу на пенсію, а й середня очікувана тривалість життя на момент такого виходу та пільговий достроковий вихід. Українські жінки посідають одне з найвищих місць у світі за тривалістю життя на пенсії - так, у 2012 році вона складала 23 роки, що, за даними директора Інституту демографії та соціальних досліджень Е. Лібанової, перевищувало їхній середній трудовий стаж. Для чоловіків середня очікувана тривалість життя на момент виходу на пенсію становить 14 років, що співставно з таким показником в інших країнах. Водночас, в Україні майже половина чоловіків виходить на пенсію у 60 років, а решта - в 40, тобто реально середній вік виходу на пенсію - 55 років. Це - одна з причин, чому видатки на пенсійне забезпечення в Україні були одні з найвищих у світі - 16% ВВП у 2013 році, а дефіцит Пенсійного фонду в 2016 році склав 84,9 млрд грн або близько 4% ВВП. При цьому пенсії залишаються низькими.
Натисність, щоб читати далі
З економічної точки зору важливо, чи збалансовано доходи і видатки Пенсійного фонду (ПФ). На сьогодні розмір власних надходжень пенсійного фонду складає лише половину його видатків на пенсії, і скоротити дефіцит можна чотирма способами (наочно вплив цих способів можна побачити тут)
- Скороченням кількості тих, хто отримує пенсійні виплати
- Збільшенням кількості платників внесків до ПФ, та підвищенням їхньої платіжної дисципліни
- Збільшенням зборів з працюючих
- Збільшенням розриву між розміром зарплат і пенсій
Підвищення пенсійного віку, а також скасування пільг із раннього виходу на пенсію, поступово скорочують дефіцит ПФ за рахунок перших двох пунктів. Збільшення зборів означає посилення податкового навантаження і суперечить політиці останніх років, коли таке навантаження знижували, в тому числі для стимулювання виходу заробітків із тіні. Збільшення розриву між розміром зарплат і пенсій означатиме зростання відносної бідності, в чому нормальна держава, звичайно, не може бути зацікавлена, не кажучи вже про те, що це може призвести до соціальної напруги.
Отже, із наведених чотирьох способів збалансування пенсійної системи жоден не є популярним. Проте, підвищення пенсійного віку (способи 1 та 2) - це довгострокове рішення проблеми (а також розтягнене у часі) порівняно зі способами (3) та (4), які матимуть лише тимчасовий ефект та негативно вплинуть на економіку та суспільство.
Заклики пана Ляшка щодо необхідності “робити ставку на детінізацію економіки і, зокрема, трудових відносин, подолання безробіття і скорочення еміграції, розвиток вітчизняної промисловості й підприємництва, покращення демографії та підвищення доходів громадян” є правильними.
Але подивимось на реалії. Детінізація економіки потребує комплексу заходів, і навряд чи відбудеться без відновлення довіри до податкових та правозахисних органів, а також судової системи. За прикладом не треба довго ходити. Радикальне, майже двократне зниження ставки Єдиного соціального внеску до 22% у 2016 році не принесло помітних результатів у детінізації зарплат. /p>
Зниження безробіття - питання важливе, але воно не зможе суттєво покращити фінансовий стан ПФ, оскільки рівень безробіття в Україні не надто високий. За даними Держстату на основі методології Міжнародної Організації Праці, рівень безробіття в Україні за січень-вересень 2016 складав 9,2% для населення у віці 15-70 років, що не набагато вище, ніж історичний мінімум, зафіксований у 2007-2008 роках (6,4%), який можна розглядати як нижню межу певного “природного рівня” безробіття за поточних інституційних умов. Скорочення безробіття з 9% до 6.5% скоротить дефіцит ПФУ лише на 3-4% - отже, не вирішить проблему.
Щодо еміграції, то в останні роки вона складала 15-20 тис. осіб на рік, або біля 0,1% робочої сили. Більш того, в Україні останніми роками спостерігається додатне сальдо міграції, тобто сюди приїжджає більше людей, аніж виїжджає. Наявність тимчасової трудової міграції (т.зв. гастрабайтери) є окремим питанням - кількість працюючих за кордоном залежить не лише від проблем із зайнятістю всередині країни, а й від можливостей для заробітку в інших країнах. Трудова міграція властива не лише Україні, а й іншим країнам Східної Європи (Польща, Угорщина, країни Балтії), в яких середня зарплата в рази вища, ніж в Україні, а економіка - набагато більш розвинена. Трудова міграція має як негативні, так і позитивні сторони, наприклад, зниження безробіття та приплив валюти в країну.
Покращення демографії, тобто збільшення народжуваності та скорочення смертності - дуже інерційний процес, на який складно вплинути державною політикою. До того ж, на єдиний наявний інструмент, спрямований на збільшення народжуваності - виплати при народженні дитини, які надаються незалежно від доходу, - витрачається близько 50% бюджету соціальної допомоги, яку мало б бути спрямовано на незахищені верстви населення. Досвід багатьох країн показує, що цей інструмент не є ефективним для реального збільшення народжуваності, а лише зсуває у часі рішення мати дитину, щоб встигнути скористатися пільгами.
2. Мораторій на продаж земель сільгосппризначення
Виступаючи проти скасування мораторію на вільний обіг землі, депутат з одного боку лякає небезпекою скупки земель за безцінь “іноземними спекулянтами та латифундистами”, а з іншого - наводить дані щодо зростання випуску сільськогосподарської продукції попри мораторій.
Щодо небезпеки скупки земель - сільськогосподарські землі принципово не відрізняються від інших активів, якими володіє значна кількість громадян України, наприклад, квартири. Чому немає мораторію на купівлю-продаж квартир? До того ж, навіть якщо припустити купівлю іноземцями землі “за безцінь” (зараз така купівля заборонена законом), вони її навряд чи вивезуть, тож додана вартість буде вироблятися в країні. Більш того, дослідження вказують на те, що основні опоненти продажу землі не є власниками паїв, які мають ухвалювати таке рішення. Досвід інших країн, у яких немає обмежень на купівлю землі іноземцями, не показав засилля чужинців-латифундистів.
Рисунок 2. Кому належить земля
Натисність, щоб читати далі
Зростання обсягів урожаю з 2001 року не є наслідком мораторію. По-перше, у 1990-х роках ринку землі не існувало, тому запровадження мораторію зберегло статус-кво і не стало значною зміною правил гри. Подією, що спричинила зростання сільгоспвиробництва на початку 2000-х років, стала остаточна лібералізація цін на сільськогосподарську продукцію урядом Ющенка у 2000 році, що створило економічні стимули для виробників. По-друге, урожайність різних культур в Україні зросла за останнє десятиліття майже вдвічі (однак, все ще залишається у 2-3 рази нижчою від європейської) попри мораторій, і скоріше за все, вона зростала б набагато швидшими темпами, якби ринок землі було запроваджено ще на початку 2000х - оскільки за наявності ринку активи переходять від менш ефективних до більш ефективних власників. Натомість, існування мораторію та незахищеність прав землекористувачів перешкоджають залученню нових технологій та інвестиціям у виробництва із високою доданою вартістю.
Нарешті, пан Ляшко повторює вічний “плач Ярославни” про зменшення сільського населення та необхідність підтримки села. На це зазначимо, що урбанізація - об’єктивний процес, який відбувається в усьому світі по мірі того, як виникають нові високотехнологічні професії. Тому намагатися штучно “прив’язати” людей до села, наприклад, позбавивши їх можливості продати земельний пай та отримати “стартовий капітал” для переїзду до міста - означає залишити їх у бідності, адже мораторій, серед іншого, не дає змоги малим фермерським господарствам отримувати кредити для розвитку. Мораторій спричиняє подальший занепад сільської місцевості бо він обмежує орендну плату та відповідно доходи власників паїв. Як наслідок - низький рівень добробуту, низький попит на товари та послуги у сільській місцевості та відповідно обмежені можливості для створення робочих місць у сільській місцевості які б задовільнили цей попит.
3. Лібералізація трудового законодавства
В проекті Меморандуму з МВФ йдеться про "прибирання обмежень, що містяться в Трудовому кодексі", "обмеження кола "захищених категорій" працівників", "перегляд Трудового кодексу для виключення з нього суворих норм" та ін.
Пояснюючи неприйнятність таких змін, пан Ляшко наводить приклад Великобританії початку ХІХ сторіччя, де обмежили дитячу працю на бавовняних фабриках, що було обмеженням вільного ринку. Порівняння Великобританії 200 років тому із сучасною Україною є повністю некоректним. Великобританія рухалась від повної відсутності обмежень на ринку праці до запровадження мінімальних. В Україні навпаки - ринок праці є дуже зарегульованим ще з радянських часів (чинний Трудовий кодекс прийнято у 1972 році). Тоді держава була єдиним працедавцем, і тому замість створення конкуренції та покращення умов праці запроваджувала нові пільги для тих чи інших категорій працівників. Зворотнім боком такої законодавчої “суперзахищеності” працівників є безробіття (роботодавець не буде наймати на роботу працівника, якого не зможе легко звільнити у разі економічних труднощів) та неформальний ринок праці - робота за контрактами чи навіть усними домовленостями - на якому працівники не захищені взагалі. До того ж, у зв’язку зі слабким правовим полем та тотальною корупцією в судовій сфері, більшість обмежень Трудового кодексу не мають реальної сили.
В усіх наведених у статті пана Ляшка соціально-орієнтованих країнах (Норвегія, Данія, Швеція, Фінляндія) трудове законодавство значно ліберальніше від українського. Наприклад, вони не мають законодавчо встановленої мінімальної зарплати. Не мають вони і багатьох інших обмежень, наявних у нашому Трудовому кодексі, за яким дуже важко звільнити працівника. Втім, найважливіше те, що Україну варто порівнювати не з розвинутими країнами з високим рівнем доходів, а з ними у той період, коли вони мали доходи співставні з поточними українськими, або із сучасними країнами схожого рівня розвитку.
4. Жорстке обмеження бюджетного дефіциту
Автори критикують обмеження бюджетного дефіциту на рівні трішки вищому за 2% ВВП, оскільки воно перешкоджає проводити м’яку фіскальну та монетарну політику. Як приклад, автори наводять політику США періоду Другої світової війни, коли значно зросли витрати американського уряду, що стимулювало розвиток економіки.
Справді, обмеження державних видатків та дефіциту, принаймні у короткотерміновому періоді, може призвести до зменшення ВВП. Негативні наслідки такого скорочення спостерігались на прикладі Греції та передбачались для України. Тому на сьогодні сам МВФ не є надто жорстким щодо можливості тимчасового високого дефіциту бюджету під час рецесії, і головна увага приділяється підвищенню ефективності видатків, а не їх технічному скороченню за всіма можливими напрямками. Головна проблема в іншому - дефіцит треба якось фінансувати.
Фінансування дефіциту бюджету здійснюється двома шляхами - (а) продажем державних активів, тобто приватизацією, та (б) запозиченнями. Перший варіант ми розглянемо нижче, у розділі про приватизацію.
Натисність, щоб читати далі
Запозичення, тобто борг, можуть бути двох видів - зовнішні та внутрішні. У 2014-2016 роках зовнішні запозичення країна могла здійснювати лише через міжнародні фінансові організації (в тому числі МВФ) або під гарантії інших держав. Приватні інвестори не довіряють Україні, що не дивно у поточних умовах, зважаючи на великий розмір боргу (держвидатки на обслуговування боргу - друга найбільша стаття бюджету), війну на сході, проблеми із захистом прав власності та політичну нестабільність. Внутрішні запозичення, якщо їх робити не примусово, а добровільно, мають ту саму проблему: хто зараз позичить уряду на прийнятних умовах? Наприклад, за даними декларацій за 2015 рік, депутати Верховної Ради не тримають свої заощадження в державних цінних паперах.
Звернення до прикладу США під час Другої світової війни некоректне. Так, під час як першої, так і другої світових війн, у США відбувалося зростання відношення держвидатків до ВВП - до 23,8% у першому випадку та до 46,8% у другому. Але це не була політика стимулювання розвитку економіки. Метою була перемога у війні за будь-який кошт - в обох випадках вага витрат на оборону в держбюджеті складала відповідно 71,6% та 75,4%. Для порівняння - у 2016 році витрати на оборону в Україні склали 7% сукупних витрат бюджету (2,7% ВВП).
Автори пишуть, що “Коли домогосподарства втратили здатність наповнювати економіку грошима, а приватні інвестори перестали вкладати на перспективу - на "поле гри" вийшла держава.” Це не так. Не було під час війни втрати домогосподарствами здатності споживати - навпаки, для підтримки воєнних витрат під час Другої світової війни уряд США запроваджував обмеження приватного споживання таких товарів як бензин, одяг, взуття. Зокрема, у 1941 обмежено продаж шин, у 1942 - зупинено продаж приватних авто, меблів, радіо, холодильників, пилосмоків. Купити зубну пасту можна було лише у разі повернення металевого тюбику від попередньої. Чи є готовність запровадити такі обмеження зараз в Україні?
Рис. Вага воєнних витрат у сукупних витратах бюджету США 1900-2016
Джерело: Usgovernmentspending.com
Автори не кажуть про затягування пасків для збільшення витрат на оборону - вони пропонують безтермінове збільшення дефіциту бюджету, в тому числі для фінансування поточних витрат. Це означає хронічно великий дефіцит та стрімке нарощування державного боргу незважаючи на його вже загрозливо високий рівень.
Фінансувати зростання державних видатків пан Ляшко пропонує за рахунок випуску державних середньотермінових боргів - облігацій розвитку, які держава змусить (!) купувати корпоративний сектор та банки, що фактично є варіантом експропріації приватних коштів. Водночас, якщо подитивись декларації членів Радикальної партії - вони не поспішають підтримувати державу, купуючи державні облігації.
5. Інфляційне таргетування
Автори піднімають два блоки питань: по-перше, чи досяжні запропоновані показники інфляції (8%, 6% та 5% у 2017-2019), по-друге, чи потрібні такі орієнтири - тобто чи не призведе низька інфляція до стримування економічного зростання.
Відповідь на перше питання дасть лише час. Можна зазначити, що незважаючи на те, що у 2015 році інфляція склала 43,3%, НБУ зміг виконати свою ціль на 2016 рік - 12% (±3 в.п.) - інфляція становила 12,4%. Тож отримання і цього року результату близького до цілі є досяжним згідно з наявним досвідом (у разі відсутності значних негативних шоків для економіки).
Друге питання набагато складніше. Справді, якщо ціни зростають швидше за цільовий рівень, НБУ має проводити обмеження пропозиції грошей, що може призводити до рецесій. Класичний приклад - обмеження, запроваджені Федеральною резервною системою за головування Пола Волкера у 1979-1983 роках. У 1970-ті середньорічна інфляція в США становила 8,1%. Для зупинки таких сталих та високих темпів інфляції ставку ФРС було підвищено до 20% у 1981 році. Це призвело до рецесії 1980-1982 року, але після 1983 року річні темпи інфляції становили в середньому 2,8% і жодного разу не перевищили 5,4%. Ця низька інфляція є однією з причин того, що в Україні та багатьох інших країнах люди часто надають перевагу доларам перед своєю національною валютою як засобу заощадження. Окрім того, існує багато досліджень, які вказують на позитивний вплив стабільно низької інфляції на валові та прямі інвестиції, в тому числі іноземні. Низька інфляція знижує невизначеність, розширює горизонт планування та дозволяє здійснювати довгострокові інвестиції.
Натисність, щоб читати далі
Багато країн мали відносно високу інфляцію і водночас високі темпи економічного зростання. Проте чи є тут причинно-наслідковий зв’язок? Як приклади, автори згадують Туреччину в 2002-2006 роках та Польщу у 1994 - 1997 роках.
У Туреччині в 1990-тих інфляція була дуже істотною, а ВВП значно коливався, так що середнє зростання між 1990 та 2001 становило 3,4% на рік. Лише з початку 2000-х, після уповільнення інфляції нижче 10 відсотків на рік (2000 рік - 55%, 2001 - 54,2%, 2002 - 45,1%, 2003 - 25,3%, 2004-2015 - 8,3%) у Туреччині почалося більш стабільне економічне зростання - єдиний спад зафіксовано під час глобальної світової кризи 2008 року.
Рис. Інфляція та зростання ВВП Туреччини 1990-2015
Джерело: МВФ
У Польщі на початку 1990х ситуація була дещо інша, бо відбувався перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, що на першому етапі, так само як і в Україні, викликало стрімке зростання цін та падіння економіки через розрив попередніх виробничих ланцюгів. Тож зростання, яке почалося 1992 року, частково пояснюється падінням у попередні два роки.
Навіть якщо ми будемо притримуватися позиції згаданого авторами Г. Колодка (міністра фінансів Польщі 1994-1997, одного з авторів Стратегії для Польщі), що початковий шок був надмірним, і зростання переважно є наслідком його програми, лишаються питання щодо оптимальної стратегії для України.
Колодко пише, що основний позитив, запроваджений за його урядування - це стабільне скорочення видатків бюджету за помірного дефіциту. Він вважає, що високі ставки Національного банку Польщі завдали шкоди економіці. Проте, він їх розглядає в рамках загальної політики центробанку та каже про швидку дезінфляцію з рівнів біля 40% річних. У Польщі середини 1990-х центробанк притримувався стратегії поступового ослаблення злотого (т.зв. Crawling peg) з одночасною високою обліковою ставкою, що сприяла значному припливу іноземних інвестицій, які викуповувались центробанком у резерви без відповідної стерилізації грошової маси. Це було першоджерелом інфляції. З 1998 року Польща дотримується режиму інфляційного таргетування, і протягом майже всього цього періоду інфляція у ній становить менше 10%, що не заважало їй у цей час рости в середньому на 3,5% за рік.
В Україні ми, по-перше, вже маємо істотну дезінфляцію - зниження цілі між 2016 та 2017 роками з 12% до 8% істотно відрізняється від спроб дезінфляції з рівня у 40% річних. По-друге, ми не маємо істотного припливу інвестицій з-за кордону або прив’язки до обмінного курсу як основної цілі. Отже, досягнення цьогорічного таргету з інфляції не вимагає “драконівських” заходів, здатних спричинити рецесію.
Рис. Інфляція та зростання ВВП Польщі 1985-2015
Джерело: МВФ
Згідно з останньою наявною публікацією центробанку (січень 2017) прогноз інфляції від НБУ складає 9,1% (при цілі у 8%), і банк не збирається проводити жорсткішу політику для зниження прогнозного значення.
Пан Ляшко пише, що поточна “Монетарна політика Нацбанку "висушує" українську економіку, перетворює її на фінансову пустелю. "Фінансова глибина" економіки (співвідношення кредитів до ВВП) зменшилась у півтора рази - з 74% до 49%.”
Однак, причинами падіння відношення кредитів до ВВП є:
- Швидке зростання номінального ВВП через інфляцію у той час, як обсяг кредитів змінився значно менше
- Скорочення обсягу кредитів через списання та ліквідацію банків
До того ж, цей показник не враховує якість кредитного портфелю. Адже кредити, видані неефективним фірмам, призведуть до технічного збільшення показника “фінансової глибини”, але не принесуть користі економіці. Навпаки - вони можуть спровокувати банківську кризу та зашкодити вкладникам банків.
Україні потрібне не роздування кредитів будь-якою ціною, а створення умов для ефективної роботи кредитного ринку. Найважливішими із таких умов є працююча судова система та посилення захисту прав кредиторів, що дозволить банкам бути впевненими в отриманні застави у випадку неплатоспроможності боржника.
6. Реформа освіти та охорони здоров’я
Описуючи розділ Меморандуму МВФ, що стосується реформ медицини та освіти, пан Ляшко перекручує тези, записані в Меморандумі. Зокрема, він пише:
“Проект Меморандуму з МВФ містить зобов'язання України: "…ми прискоримо фіскальні структурні реформи у т.ч. шляхом проведення медичної та освітньої реформи для зменшення розміру державного сектору. Іншими словами, влада обіцяє жорстко економити на медицині та освіті! Замість того, щоб перебудовувати і розвивати їх на ефективних засадах, буде на них економити. Взагалі-то, ті, хто вписав це в Меморандум - справжні манкурти!”
Рисунок 1. Видатки на освіту в Україні та країнах ─ нових членах Євросоюзу, останні наявні дані (Україна – 2016*), % від ВВП
Джерело: Світовий банк, Державне казначейство України
Але “структурні реформи” не означають зниження фінансування - навпаки, вони саме й передбачають “розвиток на ефективних засадах”, тобто більш раціональне використання наявних коштів.
Натисність, щоб читати далі
Автори піднімають два питання з принципово різних площин, ув’язуючи їх.
- Оптимізація державних витрат на освіту та охорону здоров’я
- Навички, які має давати система освіти.
Щодо першого, то тут безумовно треба забезпечити принаймні не погіршення, а бажано поліпшення якості та доступності послуг, які надають ці сектори. Коли автори наводять графік витрат на охорону здоров’я у різних країнах у доларовому вимірі, вони спотворюють сприйняття ситуації, адже не враховують розмір економік. Більш коректним є співставлення державних витрат як відсотка ВВП. За цим показником Україна поступається більшості країн ЄС, проте випереджає частину країн СНД (див. Діаграму нижче). Якщо ж брати загальні витрати (державні + оцінені приватні), то в Україні витрати на охорону здоров’я як частка від ВВП (7%) є вищими за низку країн ЄС.
Рис. Державні витрати на охорону здоров’я як відсоток ВВП, 2013 рік
Джерело: База даних Національних рахунків охорони здоров’я (НРОЗ) ВООЗ
А витрати на освіту як відсоток ВВП в Україні вищі (майже 6% ВВП), ніж в середньому у нових країнах-членах ЄС.
Як в освіті, так і в медицині, безперечно, є проблема того, що Україна - бідна країна і тому може виділити на медичне забезпечення та освіту значно менше коштів (в абсолютному вимірі), ніж більш розвинені держави. Проте важливіше, що навіть наявні незначні кошти витрачаються неоптимально через те, що країна “застрягла в історії”. Наша медицина базується значною мірою на радянській системі 30-х років, де основними проблемами були боротьба з інфекційними захворюваннями та підготовка до прийому поранених від тотальної широкомасштабної війни. Саме тому кількість ліжкомісць на 100’000 населення в Україні значно вища, аніж в ЄС. Водночас, основна причина смерті - серцево-судинні хвороби, для запобігання яким не потрібно дуже багато ліжок.
Схожа ситуація в освіті - скорочення та старішання населення не привело до аналогічного скорочення місць ані в середній, ані у вищій школах. Тому, як і у медицині, в освіті кошти витрачаються на підтримання (опалення, ремонт тощо) великої кількості застарілої та непотрібної інфраструктури, а не на статті, безпосередньо пов’язані з якістю послуг - зарплату вчителів та лікарів, навчальне приладдя чи медичне обладнання тощо. Більш детально про оптимізацію в освіті можна прочитати тут.
Щодо другого питання - чому саме навчати, як і коли, особливо у початковій та середній школі, то це питання необхідно спрямовувати до фахівців - педагогів, дитячих психологів. Ми не є у даному питанні спеціалістами, тому єдине що можемо зазначити - варто ознайомитись із найкращими світовими практиками. На сьогодні вважається (напр., за рейтингом PISA), що найкраща середня освіта - у Фінляндії, де більшість уроків проводяться на свіжому повітрі та без домашніх завдань. З особливостями фінської системи можна ознайомитись, наприклад, тут і тут.
7. Обмеження спрощеної системи оподаткування
Спрощена система оподаткування справді значно спростила умови для ведення мікро- та малого бізнесу з моменту її запровадження. Разом із цим позитивним моментом є і негативний - великі компанії почали користуватися спрощеною системою як легальним методом мінімізації сплати податків, зокрема у роздрібній торгівлі, ІТ та готельному бізнесі. Якщо поглянути на досвід інших країн з підтримки малого бізнесу, то практично в усіх розвинених країнах це робиться спрощенням звітності, а не спеціальним податковим статусом. Якщо метою є саме збереження можливостей легальної діяльності для мікро- та малого бізнесу, то доцільно розглянути варіант із повним скасуванням оподаткування і звітності такого бізнесу за малих обсягів, як запропоновано у цій статті.
8. Експортно-кредитне агенство
Експортно-кредитно агентство (ЕКА) - може стати одним із ключових елементів системи сприяння експорту за умови, що воно паралельно не стане джерелом додаткових ризиків: фіскальних, фінансових, корупційних тощо.
До закону, який був прийнятий наприкінці 2016 року, насправді досить багато питань, які вже піднімались в одному з випусків Індексу Моніторингу Реформ (іМоРе). Ключові питання - (1) виведення новоствореної Державної установи з підтримки експорту зі сфери дії законів, які регулюють усі інші фінансові та страхові установи на ринку Україні, (2) досить специфічна структура органів управління установою та (3) вибірковий характер підтримки - вона надається лише кільком секторам економіки. Окреме питання - відповідність положень закону міжнародним зобов’язанням України.
У поточному вигляді закон створює додаткові бюджетні зобов’язання, а отже, ризики, які не може не враховувати МВФ у роботі з країною.
Натисність, щоб читати далі
Цікаво, що захист нового закону про створення експортно-кредитного агентства супроводжується маніпулятивною інфорграфікою. Зокрема, в даних щодо діяльності ЕКА Канади “Export Development Canada” стоїть: +570 тис робочих місць у 2013 році, що, очевидно, має свідчити про зростання кількості робочих місць у Канаді на понад 0,5 млн завдяки ЕКА. І це при тому, що населення Канади складає близько 32 млн, а отже такий приріст робочих місць виглядає дивно. Насправді у звіті агенції йдеться про допомогу у збереженні такої кількості робочих місць, а не про їх приріст. Інша цікава цифра - це +17% експорту щороку. Здається, що завдяки ЕКА експорт Канади зростає такими темпами. Насправді, за даними самої агенції, експорт Канади зріс на 3,2% у 2013 році (це рік, на який є посилання в інфографіці).
Наведення показників результативності Euler Hermes як аргументу на користь створення Державної установи з підтримки експорту також викликає подив, бо Euler Hermes - це приватна компанія, яка вже понад сотню років надає послуги страхування кредитів по всьому світу. В середині минулого сторіччя ця компанія, разом із відомою аудиторською фірмою PWC, була обрана Урядом Німеччини надавачем послуг гарантування експортних кредитів від імені німецького уряду. Але це лише один із аспектів діяльності компанії, що робить порівняння бізнес-моделей Euler Hermes та новоствореної державної ЕКА в Україні некоректним.
9. Індустріальні парки
Нещодавно VoxUkraine вже публікував думку редколегії щодо української версії “індустріальних парків”, які насправді є черговою спробою викривлення правил гри та “оптимізації” оподаткування для певних компаній, як це вже було із СЕЗ та ТПР. У світі основна перевага таких парків - максимально спрощений доступ до інфраструктури, а податкові пільги, якщо є, то прив’язані до конкретних кількісних показників, як-от створення певної кількості робочих місць.
10. Ціна газу
Пан Ляшко знову наводить аргумент щодо того, що газ внутрішнього видобутку має продаватися населенню за “внутрішньою” ціною. VoxUkraine неодноразово пояснював (наприклад, тут і тут), чому різні ціни на газ для різних категорій споживачів та перехресне субсидіювання шкідливі для економіки. Варто лише нагадати, що 2014 року дефіцит НАК Нафтогаз перевищував дефіцит Державного бюджету України, а тепер знизився майже до нуля. Наступним кроком реформування енергетичного ринку має стати монетизація “енергетичних субсидій” для того, щоб у споживачів були стимули економити енергію.
Некоректним є твердження про те, що народ має отримувати “державний” газ за спеціальною низькою ціною. Усі громадяни України є опосередковано співвласниками Укргазвидобування, але не всі є споживачами газу. Навіть ті, хто напряму споживають газ, роблять це у дуже різних обсягах - зазвичай великі будинки (переважно людей із високими доходами) споживають значно більше за малі. Тому низькі тарифи для всіх - це підтримка [багатих] споживачів газу за рахунок решти суспільства - адже фінансування збитків державних компаній відбувається зрештою за рахунок платників податків.
11. Легалізація грального бізнесу
Заборона грального бізнесу не привела до його зникнення. Так само, як сухий закон, заборона проституції та наркотиків, вона не знищує “погані звички”, а лише створює джерела доходів для тіньових ділків. Якби заборона діяла, то навряд чи ми регулярно бачили новини про закриття гральних притонів по всій Україні - від Одеси до Кривого Рогу та Лисичанську.
Влада час від часу оголошує боротьбу із гральними закладами, але особливого успіху не видно.
Чи є ігрова залежність проблемою? Безумовно. Існує навіть її код у Світової організації охорони здоров’я - 63.0. Так само, як і алкоголізм, цей поведінковий розлад потрібно лікувати. Проте, автори чомусь не виступають за впровадження сухого закону. Імовірно тому, що знайомі з його негативними наслідками. Залякування перетворенням України на фешенебельний притон для іноземців безпідставні - до заборони грального бізнесу на кордонах з Україною не було черг ігроманів, не з’являться вони й після його легалізації. Легалізація грального бізнесу передбачає його державне регулювання та більшу відповідальність суб’єктів цього бізнесу, бо у разі зловживань вони можуть понести фінансові втрати. А також, звісно, наповнення державного бюджету, а не чиїхось приватних кишень.
12. Приватизація
Автори стверджують, що:
- В України немає зайвої державної власності.
- Продаж не на часі
- У світі багато успішних державних підприємств (із наведенням прикладів)
Розглянемо ці пункти окремо.
По-перше, питання оптимальної частки держави в економіці не є однозначним і залежить від багатьох факторів: історії, наявності важливих ресурсів, варіантів проведення державної політики тощо. На сьогодні у розвинених державах частка державної власності істотно різниться. Більш того, її вартість є часто нетривіальним питанням, особливо у випадку історичних будівель або національних парків. Так, у Франції кожен із 96 соборів оцінений в 1 євро.
Натисність, щоб читати далі
Останніми роками, особливо після світової фінансової кризи 2007-2009 років, вага держави у світовій економіці зросла. Так, частка держпідприємств у Fortune Global 500 (найбільші підприємства світу) зросла з 9% у 2005 до 22% у 2014. Це пояснюється двома причинами - порятунком приватних компаній через націоналізацію (безвідносно до рейтингу, в Україні ПриватБанк є найсвіжішим, але далеко не єдиним прикладом) та зростанням ваги економіки Китаю, який залишається формально соціалістичною країною зі значною вагою держвласності. Проте, у більшості розвинених економік активно обговорюється необхідність приватизації новонабутих активів.
Варто сказати кілька слів про те, які ж саме підприємства найчастіше перебувають у державній власності в розвинених країнах. Це - передусім природні монополії (телеком, залізниця), видобуток природних копалин та їхня переробка (включно з електростанціями) та, останнім часом, фінансові інституції. Зауважимо, що, наприклад, згадуваний авторами харківський виробник турбін Турбоатом не потрапляє у жодну з цих категорій, що ставить під сумнів необхідність державної власності на нього. Такі доводи як велика кількість працюючих та обсяг сплачених податків не варто використовувати, якщо немає доказів, що за приватної власності ситуація погіршиться. Наприклад, приватизований у 2005 році завод Криворіжсталь залишається великим платником податків (24 місце у 2016 році за сукупною сплатою) та великим працедавцем.
Друге, щодо оптимального часу для продажу держкомпаній - доки не визначено його чітких критеріїв, завжди можна очікувати на краще майбутнє. Проте, потенційна ціна продажу може зрости, але може і впасти. Яскравий приклад - Одеський припортовий завод. У 2016 році його ціну у близько 530 млн дол. було визнано зависокою - конкурс не відбувся. Водночас, у 2009 році за нього пропонували 600 млн дол., і це була лише заявлена пропозиція, а не кінцева ціна. На сьогодні роботу підприємства зупинено.
Одна з ключових проблем державної власності, особливо в країнах, що розвиваються - корупція. Можна навести багато прикладів корупційних скандалів на держпідприємствах України - Укрзалізниці, Укроборонпромі, ОПЗ, Турбоатомі, в морських портах та ін.
Тому варто дивитись з одного боку на суто економічну доцільність приватизації - чи є у потенційного покупця здатність розвивати цей бізнес у порівнянні з державою (щодо ефективності Української держави як власника існують великі сумніви), з іншого - наскільки важливими є доходи від приватизації для бюджету. Як зазначалося вище - в України є на сьогодні критична залежність від зовнішнього фінансування бюджету, і приватизація у цьому випадку може стати гарною альтернативою.
Третє, автори наводять низку успішних державних підприємств, хоча не дають мірила такої успішності, що ускладнює аналіз. Але наявність успішних державних компаній у деяких країнах не гарантує успішності українських держпідприємств. До того ж, автори замовчують той факт, що усі наведені ними державні компанії, окрім однієї, вже частково приватизовані (див. таблицю).
Так, Велика Британія і Німеччина приватизували свої поштові служби (частки держави - 30% і 21% відповідно). 10 найбільших телекомунікаційних компаній світу - переважна більшість - приватні або з міноритарним пакетом держави, при тому, що ще 30 років тому майже всі телекоми світу були державними.
Але найважливіше - усі ці компанії корпоратизовано, і уряд немає прямого впливу на рішення менеджменту.
Участь держави у комерційних промислових підприємствах (на кшталт Турбоатому) у розвинених країнах зазвичай - результат порятунку компанії від банкрутства через його політичну (а не економічну) неприпустимість - наприклад, у 2009 державою було тимчасово викуплено акції General Motors із наступним продажем цих акцій у 2013 році. Французький Renault було націоналізовано у 1945 році за співпрацю власника з окупаційним режимом під час Другої світової та приватизовано в 1996 році (у держави лишився пакет у 15%, який тимчасово було збільшено до 19,73% у 2015 р.), що дозволило компанії значно наростити свої потужності і стати четвертим у світі автовиробником.
| Назва |
Галузь |
Причина держвласності |
Державна частка |
Чи збираються продавати |
| Китайска національна нафтогазова корпорація (Китай) | Видобуток нафти і газу, нафтопереробка | Стратегічне підприємство | 100%, є власником (напряму володіє 86,35%) PetroChina, яка зараз володіє основними активами компанії | З моменту створення компанії у 1999 році поступово відбувається продаж акцій PetroChina |
| Deutsche Bahn AG (ФРН) | Залізничний транспорт | Історично централізована залізнична інфраструктура | 100% | Рішення про продаж 24,9% ухвалено у липні 2008, проте відкладено через світову фінансову кризу. У 2015 році комісія з монополій ФРН закликала до приватизації |
| Japan Post Bank (Японія) | Фінансова діяльність | Створено у 2006 в рамках програми анбандлінгу Пошти Японії з наміром подальшої приватизації | 74,15% у Japan Post Holdings, яка в свою чергу на80,49% належить державі | Первинне розміщення акцій (ІРО) проведене у жовтні 2015 найбільший продаж держвласності в Японії з 1987 року |
| Korea Electric Power Corporation (Корея) | Генерація, передача та розподілення електроенергії | Стратегічне підприємство | 18,2% уряд, 32,9% Корейський банк розвитку | Акції торгуються на біржі з 1989 року |
| Proximus Group (Бельгія) | Телекомунікації | Монополія (при створенні у 1930 році) | Держава 53,51% | Первинне розміщення акцій (ІРО) проведене 2004 року, що дало фінансові можливості для модернізації |
| LOTOS GROUP SA (Польща) | Видобуток нафти і газу, нафтопереробка
| Стратегічне підприємство | Держава 53,19% | Первинне розміщення акцій (ІРО) проведене 2005 року, що дало фінансові можливості для купівлі активів і модернізації |
| ČEZ (Чехія) | Генерація, передача та розподілення електроенергії | Стратегічне підприємство | Держава 69,78% | Частину акцій продано під час масової приватизації 1994 року, ще 7% розміщено у 2007 році |
| Telenor (Норвегія) | Телекомунікації | Монополія (при створенні у 1855 році як провайдера телеграфу Telegrafverket) | Держава 54% | Часткова приватизація у 2000 році |
Автори: Олександр Жолудь, Ілона Сологуб, Олена Білан, Вероніка Мовчан, Олександр Талавера, Алекс Нікольсько-Ржевський, Юрій Городніченко, Тимофій Милованов, Володимир Білоткач, Олена Нізалова, Денис Нізалов
