МАНІПУЛЯЦІЯ: США показали свою ворожу позицію, відмовивши СРСР у членстві в НАТО 7 травня 1954 року

У мережі поширюють інформацію, нібито США, відмовивши СРСР 7 травня 1954 року у вступі в НАТО, чітко позначили свою ворожу позицію, що призвело до подальшої гонки  озброєнь і загострення Холодної війни між двома державами. 

Однак це маніпуляція. СРСР навмисно зробив цю пропозицію та включив до неї вимоги, неприйнятні для НАТО. Адже ще тоді радянські очільники розуміли, що у разі відмови блоку вони зможуть звинуватити його в агресивній позиції, а в разі прийняття — блокуватимуть роботу організації. Натомість сам СРСР не був готовий до прийняття демократичних засад, аби стати членом НАТО.

У лютому 1954 року тогочасний міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов на Берлінській конференції міністрів закордонних справ запропонував замість створення Європейського оборонного співтовариства (ЄОС) із залученням до нього переозброєної Західної Німеччини, укласти загальноєвропейський договір про колективну безпеку. Зокрема він передбачав:

• об’єднання Німеччини (після Другої Світової війни Німеччину розділили на Західну, контрольовану США, Великою Британією та Францією та Східну, контрольовану СРСР);
• заборону для Німеччини приєднуватись до будь-яких військових союзів;
• надання США статусу спостерігача, а не активного члена у пропонованій СРСР угоді (це фактичного позбавляло Вашингтон можливості впливати на роботу блоку).

НАТО відкинуло такі пропозиції, оскільки вважало, у такий спосіб СРСР прагне зупинити формування ЄОС та роз`єднати Альянс, виключивши з нього США. Після цього 31 березня 1954 року СРСР висловив готовність обговорити своє приєднання до НАТО. У ноті, надісланій США, Франції та Великій Британії, Молотов погодився на участь США у європейському договорі про колективну безпеку. Однак додав вимогу, що НАТО має «перестати бути закритим військовим об’єднанням держав і стати відкритим для інших європейських країн», маючи на увазі так звані «країни народної демократії» — радянські сателіти. 

У будь-якому випадку такий крок був вигідним для Радянського Союзу. Адже, якщо НАТО погодилося б на цю пропозицію, СРСР зміг би блокувати роботу Альянсу, в якому всі рішення ухвалюють на основі консенсусу. Своєю чергою, якби Північноатлантичний блок відмовив СРСР, це стало б чудовим приводом для звинувачення Заходу в мілітаризмі та неготовності приймати мирні пропозиції Москви. Зокрема про це Молотов писав у меморандумі до Президії СРСР, насамперед до тогочасного першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова та голови Ради Міністрів СРСР Георгія Малєнкова.

«Швидше за все, організатори Північноатлантичного блоку негативно відреагують на цей крок радянського уряду і висунуть багато різних заперечень. У такому випадку уряди трьох держав (Франції, США та Великої Британії — ред.) знову виставили б себе організаторами військового блоку проти інших держав, що посилило б позиції суспільних сил, які ведуть боротьбу проти створення Європейського оборонного співтовариства», — вказував Молотов. Також він додавав, що у разі прийняття СРСР до НАТО, це буде великим успіхом: «Приєднання СРСР до Північноатлантичного пакту одночасно з укладенням Загальноєвропейської угоди про колективну безпеку в Європі також підірвало б плани створення Європейського оборонного співтовариства та повторної мілітаризації Західної Німеччини».

Водночас Молотов розумів, що у разі вступу до Альянсу від СРСР очікуватимуть дотримання принципів демократії, тоді як СРСР не був готовий до цього. «Якби питання про приєднання до нього (НАТО — ред.) СРСР стало практичною пропозицією, необхідно було б поставити питання про те, щоб усі учасники угоди взяли на себе зобов’язання (наприклад, у формі спільної заяви) про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і поваги до принципів державної незалежності та суверенітету», – писав міністр закордонних справ. 

Цю неготовність до співпраці також відзначав перший генеральний секретар Альянсу Гастінгс Ісмей після отримання радянської ноти. «Преамбула (Північноатлантичного — ред.) Договору зобов’язує всіх партнерів підтримувати свободу особистості та демократичний спосіб життя. Чи міг би Радянський Союз погодитися з цим переконанням? Знову ж таки, усі партнери Договору не мають секретів один перед одним. Кожен з них відкриває іншим 13-м свою чітку економічну, військову та промислову позицію; і далі, дозволяє своїм союзникам піддаватися ретельній перехресній перевірці з цих питань. Чи готова Радянська Росія це зробити?», — запитував генсек. Зважаючи на ці обставини, 7 травня 1954 року країни НАТО відхилили пропозицію Радянського Союзу, вказавши, що членство СРСР в організації несумісне з його демократичними та оборонними цілями.