МАНІПУЛЯЦІЯ: У Великій Британії усіх змушують платити за ефірне ТБ, що підриває демократію

У соцмережах поширюють фрагмент з подкасту, де британець розповідає, що окрім звичайних комунальних платежів у Великій Британії потрібно обов’язково щороку платити ще близько £200 ($266) за телебачення. У дописі стверджують, нібито в країні існують спеціальні машини з датчиками, які відстежують, чи не дивиться людина телевізор без ліцензії. «Виходить, що демократія є лише в росії?», — коментують уривок з подкасту у дописі. 

Це маніпуляція. Британці можуть не дивитися ефірне телебачення і не платити. Немає доказів, що «фургони-детектори» використовують для пошуку порушників. Це не обмеження свободи, а форма суспільного контракту: громадяни фінансують медіа, щоб мінімізувати залежність від уряду та бізнесу. 

Чи справді спікер — британець?

Фразу про оплату ТБ сказав Джордан Уорслі в російському подкасті «Тутти Фрутти — подкаст с иностранцами в России». Він дійсно британець, проте живе у москві, працює ведучим в російській онлайн-школі англійської мови Skyeng і знімається в російських фільмах та театральних постановках.  

Як насправді працює оплата за телебачення у Великій Британії?

У Великій Британії дійсно діє система TV Licence — ліцензійного збору, який потрібно сплачувати, якщо людина дивиться телевізійні програми в прямому етері на будь-якому каналі чи користується BBC iPlayer. BBC iPlayer — це сервіс BBC, який дозволяє дивитися усі телевізійні програми британського суспільного мовника BBC в режимі реального часу або у записі. 

Зараз ліцензія коштує £174,50 ($233) на рік. Є пільгові умови: наприклад, для пенсіонерів старше 75 років, які отримують Pension Credit (державна виплата для літніх людей з низьким доходом), ця ліцензія безкоштовна. Також знижкою у 50% можуть користуватися люди з порушеннями зору. 

Ліцензія обов’язкова лише при перегляді каналів у прямому ефірі. Якщо користувач телевізора не дивиться ефірне телебачення (а тільки стримінгові сервіси, як-от Netflix, YouTube, Amazon TV тощо) — ліцензія не потрібна.  

Щодо методів покарання за несплату ліцензії: з 1950-х років містами дійсно їздили «фургони-детектори», які мали антени і спеціальне обладнання на даху, що мало виявляти телевізори, які випромінюють сигнали. Якщо з’ясовувалося, що домогосподарство не платить за ліцензію, дані з фургона могли бути підставою для візиту інспектора, який перевіряв наявність ліцензії. І якщо підозра підтверджувалася, доводилося платити штраф і купувати ліцензію. У 2003 році BBC зняло ярлики «TV Detector Van» та приладдя з дахів фургонів, заявивши, що надалі машини працюватимуть приховано. 

Утім, у британських виданнях зазначають, що дані фургонів можуть слугувати лише підставою для візиту інспектора, який перевіряє наявність ліцензії, а не як основний доказ несплати. Крім цього, жодна справа в суді ніколи не спиралась виключно на докази з «фургонів-детекторів». І загалом, залишається багато сумнівів щодо їхньої ефективності та того, чи взагалі технічно можливо точно виявити ввімкнений прямий ефір з вулиці. Вони використовувалися радше як нагадування про необхідність сплачувати ліцензію, а не як реальний механізм контролю.   

Реальні механізми покарання за несплату — листи-нагадування з попередженням про можливі правові наслідки. У разі відсутності відповіді на листи, TV Licensing (орган, що відповідає за збір ліцензійних платежів для фінансування BBC) телефонує домогосподарству для уточнення ситуації. Якщо попередні заходи не призводять до розв’язання питання, можуть направити інспектора для перевірки на місці. У разі підтвердження порушення справу передають до суду, і тоді стягують штраф на суму до £1,000 і судові витрати. Проте не усі справи доходять до штрафу — спершу користувачам можуть запропонувати просто оплатити ліцензію, і у разі згоди все обходиться попередженням. 

TV Licenсе — обмеження демократії?

У дописі росіяни намагаються представити британську систему ліцензії на телебачення як доказ «обмеження демократії». Проте у Британії TV Licence — це не спосіб змусити усіх дивитися телевізор і споживати «правильний» контент. Адже від ліцензії можна відмовитися і просто переглядати новини на онлайн-платформах, як от на ютубі, і взагалі нічого не платити. Це лише фінансова модель для підтримки BBC — суспільного мовника. 

Це створили саме для того, щоб зробити BBC незалежним від уряду та комерційного впливу. Глядачі напряму утримують суспільного мовника, щоб він не фінансувався з держбюджету, і таким чином не підпорядковувався уряду в редакційних рішеннях. Також у такий спосіб мінімізують залежність медіа від інтересів бізнесу — BBC не прив’язаний до доходу від реклами. Завдяки цьому телевізійні та радіопрограми BBC можуть критично висвітлювати події, а також виконувати суспільну функцію — надавати незалежну інформацію, освіту і розважальний контент без урядового чи комерційного тиску. 

У росії ж ситуація прямо протилежна: головні телеканали («Перший канал», «Россия 1», НТВ тощо) фінансуються державою і контролюються кремлем, а незалежні голоси або закриваються, або оголошуються «іноагентами». Глядач у рф позбавлений реальної свободи вибору — на телебаченні йому доступна лише державна пропаганда.  

Отже, оцінювати рівень демократії в країні за критерієм оплати ТБ некоректно. Демократія полягає не в тому, чи є плата за інформацію, а в наявності свободи слова, незалежних медіа і плюралізму думок.