Менше відходів — більше ресурсів: як працює розширена відповідальність виробника у контексті циркулярної економіки
Beta

Менше відходів — більше ресурсів: як працює розширена відповідальність виробника у контексті циркулярної економіки

Photo: depositphotos / KateNovikova
10 Січня 2022
FacebookTwitterTelegram
264

Нагальна проблема всього світу — велика кількість сміття. Щорічно у світі утворюється 2 млрд тонн побутових відходів, і ця кількість збільшується з кожним роком. За прогнозами Світового банку, до 2030 року кількість відходів може вирости до 2,58 млрд т, а до 2050-го — до 3,77 млрд т. В Україні проблема зі сміттям критична — на сміттєзвалища потрапляє велика кількість сміття, і деякі полігони твердих побутових відходів заповнені на 80-95%. Проте вихід із цієї ситуації є — переробка відходів. Для цього уряди керуючись принципами циркулярної економіки впроваджують стратегію розширеної відповідальності виробника (РВВ). У цій статті ми пояснюємо, що передбачає концепція РВВ, як вона працює у країнах ЄС та чому її варто впроваджувати в Україні.

Що таке кругова або циркулярна економіка?

Кругова (циркулярна) економіка — це модель виробництва та споживання, яка включає спільне використання, лізинг, повторне використання, ремонт, переобладнання та переробку матеріалів і продуктів упродовж довгого періоду часу. В рамках кругової економіки життєвий цикл вироблених товарів збільшується, а кількість відходів мінімізується. 

Світовий економічний форум визначає кругову економіку як таку, що спеціально розроблена для відновлення та регенерації.  

Кругова економіка ґрунтується на трьох принципах. По-перше, це — зменшення кількості відходів чи взагалі їх ліквідація. Щоб досягти цього, вироби мають бути довговічними та оптимізованими для переробки та повторного використання. Для цього їх необхідно виготовляти з якісних матеріалів. 

По-друге, продукти та матеріали мають бути в постійному використанні в екосистемі. Біологічні матеріали, такі як їжа чи одяг з натуральних тканин, повертаються в екосистему природним способом — через розкладання. Штучні матеріали, такі як пластик, відновлюються в еколанцюгах за допомогою повторного використання, ремонту або переробки (на практиці це означає, наприклад, «прокачку» старого смартфона, а не купівлю нового).

По-третє, енергія, яку використовують для роботи циркулярної економіки, має бути відновлюваною. Це зменшує залежність від скінченних ресурсів (наприклад,  нафти)  й підвищує стійкість системи. 

В цілому, циркулярна економіка може сприяти економічному процвітанню. Вона зменшує витрати ресурсів — як людських, так і енергетичних — для виробництва продуктів. Зменшуються і викиди вуглецю у ланцюжку постачання. Окрім того, кругова економіка робить економіку більш стійкою у довгостроковій перспективі.

Незважаючи на низку переваг кругової економіки, вона містить і певні ризики. Серед них — нерівномірний розподіл переваг між країнами. Адже циркулярна економіка вимагає великих інвестицій у розвиток нових технологій та достатню обізнаність громадян, чим можуть похвалитися не всі країни. Крім цього, великій кількості компаній вигідніше та зручніше працювати «як завжди». Далі розглянемо досвід передових країн із переробки відходів.

Як переробляють тверді побутові відходи у ЄС?

Тверді побутові відходи — чи не основний об’єкт циркулярної економіки. До цієї категорії належать різні види тари, папір та картон, вироби з дерева, скла, металу, пластмаси, текстилю, зламані або застарілі побутові прилади, а також сільськогосподарські та комунальні харчові відходи. 

Директива ЄС 2008/98 «Про відходи» встановлює ієрархію бажаного поводження з відходами. Найкращим для держави, області, підприємства чи споживача, є перший рівень — попередження утворення відходів. За ним іде підготовка до повторного використання. Наступні рівні — це власне перероблення відходів або їх відновлення. Останній, найменш бажаний, варіант — це захоронення відходів на звалищах та полігонах. До нього, як правило, вдаються лише тоді, коли нічого іншого не можна вдіяти. Крім цього, виділяють ще такий рівень як спалювання. У рамках циркулярної економіки енергія від спалювання має використовуватися з користю — наприклад, для опалення будівель. В іншому разі це буде прирівняно до захоронення.

Переробка відходів особливо важлива тим, що дозволяє зекономити ресурси. Так, якщо виробляти звичайну газету з макулатури, буде використано майже в десять разів менше деревини, вдвічі менше води, в п’ять разів менше електроенергії, ніж якщо виробляти її заново. А переробляючи скло, ми економимо у 10 разів воду, вдвічі — електроенергію, а також значно зменшуємо обсяг стічних вод. Вигідно переробляти й метал (тобто використовувати брухт) — це зберігає велику кількість ресурсів.

Проблема з пластиком полягає в тому, що виробляють його багато, але майже не переробляють. Згідно з даними Всесвітнього економічного форуму та Фундації Ellen MacArthur, з 78 млн т виробленого за рік пластику збирають на переробку до 14%, а переробляють — усього до 2%. Водночас економія від переробки пластику значна. Ми економимо газ як мінімум уп’ятеро, вдвічі електроенергію, а також зберігаємо нафту, воду та інші ресурси. 

За даними європейської асоціації CEWEP, найкращі показники з переробки має Німеччина. Там переробляють 67% побутових відходів. Багато переробляють Словенія — 59%, Швейцарія — 53%. Всі члени ЄС наразі прагнуть збільшити частку перероблених відходів. В Україні ж захоронюють 94% (!) відходів. 

Економічні стимули — основа організації переробки відходів

Один із економічних стимулів для переробки відходів та для функціонування циркулярної економіки в цілому — це податок на шкідливу продукцію. Він збільшує ціну шкідливої продукції й таким чином робить екологічну продукцію більш конкурентоздатною. 

Серед інших стимулів — так звані «зелені» публічні закупівлі. Згідно з визначенням Єврокомісії, «зелені» закупівлі характеризуються тим, що державний замовник під час закупівлі надає перевагу товарам, роботам та послугам з обмеженим впливом на довкілля впродовж усього життєвого циклу порівняно з товарами, роботами та послугами однакового функціонального призначення. У такий спосіб держава може підтримувати виробників екологічної продукції. 

Обсяги публічних закупівель у ЄС становлять приблизно 14% ВВП (2 трильйони євро щорічно). В Україні цей показник сягає близько 13% ВВП. Отже, публічні закупівлі можуть відігравати важливу роль у досягненні екологічних цілей. 

Більше про зелені закупівлі читайте у статті «Вокс Україна» «Зелені» публічні закупівлі для «зеленого» майбутнього України».

Крім стимулів, є й штрафи. Так, у більшості країн ЄС дуже висока плата за захоронення відходів. Наприклад, у Швеції збір за утилізацію сміття становить близько 160 євро за тонну, у Німеччині — 140 євро, в Італії — 120 євро. Якщо ж здавати сміття на переробку, то збір платити не потрібно.

За допомогою подібних економічних ініціатив уряди стимулюють переробку відходів.

Що таке «розширена відповідальність виробника» (РВВ)?

Звичайна відповідальність виробника — дбати про безпеку продукції та її відповідність стандартам якості, а також сплачувати податки. Розширена відповідальність виробника (РВВ) — це коли виробники дбають і про переробку або утилізацію своєї продукції після споживання. 

Як правило, стратегію РВВ ухвалюють уряди, через що вона стає обов’язковою до виконання у відповідних країнах. Стратегія РВВ ставить перед собою декілька основних завдань. По-перше, популяризує екодизайн продукції.Тобто виробник створює ті продукти, які згодом легше буде утилізувати, повторно використовувати та переробляти. Отже, відходів та негативного впливу на довкілля стає менше. 

По-друге, виробник, який працює за принципами РВВ, заохочує споживачів сортувати відходи, щоб полегшити процес переробки. По-третє, мета політики РВВ полягає в тому, щоб не просто утилізувати відходи, а створювати нові методи переробки та поширювати їх у суспільстві. Крім того, РВВ підвищує рівень освіти та обізнаності населення з питань екології.

Основний принцип політики РВВ однаковий у більшості країн. Виробник або імпортер платить збір за утилізацію упаковки своїх товарів державі або уповноваженому оператору РВВ. У більшості країн Європейського Союзу існують спеціальні організації з відповідальності виробника — PRO (Producer Responsibility Organization). Такі організації збирають кошти з виробників продукції в упаковці та спрямовують їх на переробку та утилізацію відходів. До слова, в Україні також діяла подібна організація — «Укрекоресурси». Її створили у 2001 році, проте у 2015 році ліквідували через те,  що підприємство втілювало корупційні схеми у сфері переробки відходів — «Укрекоресурси» збирали кошти з підприємств, однак власне утилізацію не проводили. Через це багато бізнес-асоціацій подавали скарги на діяльність організації.

Винятками з політики РВВ є деякі види пакувальних матеріалів, із яких виготовлені промислові або транспортні упаковки. Їх постачальник відразу ж забирає назад, коли передає продукт споживачу.

У Європейському Союзі стратегія РВВ поширюється на переробку батарей, акумуляторів, транспортних засобів. За принципом РВВ діє і система виробництва упаковок для продукції. Так, у державах-членах ЄС виробники повинні забезпечувати екологічний збір та переробку використаних упаковок. Виробники Євросоюзу відповідальні за утилізацію шин, відпрацьованого мастила, паперу, а також будівельних відходів. У деяких країнах ЄС під дію РВВ підпадають сільськогосподарський пластик, ліки та медичні відходи, поліетиленові пакети, фотохімікати та хімікати, пестициди, світильники, лампочки та арматура.

Одними з перших країн, які прийняли політику розширеної відповідальності виробників, були Німеччина та Швеція — ще у 1990-х роках. Наразі до стратегії РВВ долучилися 26 із 27 членів ЄС. Остання країна, яка ще не до кінця не долучилася до стратегії, — Польща. Однак, вона теж поступово впроваджує РВВ, оскільки згідно із законодавством ЄС усі держави-члени мають повністю імплементувати у себе цю політику.

Як працює РВВ у країнах ЄС?

Виробники можуть самостійно збирати та переробляти відходи, які залишає їхня продукція (так званий end of life-cycle management або управління закінченням життєвого циклу продукту). Однак, у Європі найчастіше виробники делегують цю функцію окремим організаціям, які виконують її професійно для багатьох виробників.

Ці організації називаються Організації відповідальності виробників — Producer Responsibility Organization (PRO). 

Одне із завдань PRO — створити систему моніторингу, аби відстежувати кількість упаковок, які надійшли на ринок та які згодом зібрали та переробили.

Фінансуються PRO за рахунок плати від виробників або членських внесків галузевих асоціацій. Уряди надають відповідні ліцензії лише тим організаціям, які мають достатні фінансові ресурси для виконання своїх функцій. 

PRO співпрацюють з місцевими органами влади. В одних країнах ЄС PRO несуть як фінансову, так і організаційну відповідальність за переробку відходів, в інших — здебільшого організаційну й лише частково фінансову. 

Далі розглянемо кілька прикладів країн, які відповідально поставилися до вирішення проблеми відходів.

Німеччина 

До 1990 року відходи у Німеччині були серйозною проблемою. Багато сміттєзвалищ були повністю переповнені, а сміттєспалювальних заводів не вистачало для переробки побутових відходів країни. Близько половини відходів на полігонах становили відходи від упаковок продукції.

Щоб вирішити цю проблему, у 1991 році уряд затвердив Постанову про упаковку. Це був перший у світі законодавчий акт, який включив концепцію РВВ. Згідно з постановою, виробники та дистриб’ютори продукції повинні були забирати назад, повторно використовувати чи переробляти упаковки. Кожен, хто не повертав назад упаковку до свого магазину чи не переробляв її, був змушений платити внесок на утилізацію. Цей внесок включався до ціни товару й таким чином знижував його конкурентоздатність. 

Німецький закон закріплює цілі політики РВВ. Спочатку Німеччина зосереджувалася на тому, щоб зробити сортування відходів обов’язковим. Згодом, коли цю ціль там досягли, німці почали приділяти більше уваги переробці та утилізації. 

Останні зміни політики РВВ у Німеччині з’явилися у січні 2019 року, коли набув чинності новий Закон про упаковку — Verpackungsgesetz. До того часу в Німеччині діяла єдина некомерційна Організація з відповідальності виробника (PRO). Натомість зараз у країні діють кілька комерційних PRO, які конкурують між собою. Фінансують PRO компанії, які приєдналися до центрального реєстру, мають спеціальну ліцензію «Зелена точка» («Green Dot») та сплачують відповідні збори. Фінансовий внесок виробників та імпортерів до системи залежить від кількості упаковки, яку вони “принесли” на німецький ринок. 

Наразі Німеччина знаходиться на другому місці за часткою переробки всіх відходів після Австрії — у Німеччині переробляють 62% відходів (в Австрії 63%), а частка переробки пластику становить трохи менше ніж 50%. Усі витрати, пов’язані зі збором, сортуванням та переробкою відходів упаковки, здійснюються за рахунок збору, який сплачують компанії. PRO управляють цими зборами та укладають контракти з компаніями та муніципалітетами, що переробляють відходи. 

Ще однією суттєвою зміною, яку запровадили у Німеччині на початку 2000-х, стала система депозитного відшкодування за упаковки з-під напоїв. Ця система стрімко розвивалася протягом останніх двох десятиліть і тепер входить до Закону про упаковку.

Чехія

Чехія стала першою східноєвропейською країною, яка запровадила концепцію РВВ. У Чеській Республіці переробляють приблизно 16% всіх відходів. Водночас переробка саме пластикової упаковки тут одна з найвищих у ЄС — майже 60%. Завдяки своїй прозорій та ефективній системі країна входить до числа найкращих у ЄС як за переробкою відходів упаковки, так і за фінансовими витратами на сортування та переробку на одного жителя на рік.

У Чехії організація EKO-KOM займається переробкою понад 80% відходів. EKO-KOM має налагоджене партнерство з 6 тис. муніципалітетів, у яких проживає 99% громадян. Заснували EKO-KOM галузі промисловості для обробки побутової та промислової упаковки. 

Іспанія 

Частка переробки усіх відходів в Іспанії становить 33%, а пластикових упаковок приблизно як у Німеччині — майже 50%. Іспанська PRO має назву Ecoembes. Вона була заснована у 1996 році як неприбуткова організація компаніями, які займаються пакуванням, а також виробництвом та диструбіцією упаковок. Ecoembes виконує здебільшого функцію фінансування, тоді як відповідальність за організацію переробки відходів несуть муніципалітети. 

Ecoembes фінансують різні пов’язані бізнеси, сплачуючи внески пропорційно до кількості упаковок, які вони випускають на ринок. Після цього ці кошти надходять до місцевих та регіональних органів влади, щоб покрити додаткові витрати на збір легкої тари, а також паперових відходів. 

Бельгія

Бельгія має одну з найвищих часток перероблених відходів у ЄС — 58%. Пластику там переробляють приблизно 45%. 

У Бельгії відповідальність за відходи несе окремо кожний регіон — Фландрія, Валлонія та Брюссель. Відтак кожен регіон має свою політику переробки. Разом із тим, всі три регіони уклали спільну угоду про РВВ. Муніципалітети несуть відповідальність за збір та переробку побутових відходів, але вони передали свої повноваження двом міжмуніципальним компаніям, які діють від їхнього імені — Fost Plus та VALIPAC. Fost Plus відповідальна за збір та обробку побутових відходів, а VALIPAC за переробку промислових упаковок. Обидві організації фінансують бельгійські бізнеси та підприємства. 

А що в Україні?

У 2017 році в Україні прийняли Національну стратегію управління відходами до 2030 року в рамках Угоди про Асоціацію з ЄС. Стратегію запланували реалізувати в три етапи: перший — у 2017-2018 роках, другий — у 2019-2023 роках, третій — у 2024-2030 роках. Цілі Стратегії відповідають вимогам низки Директив ЄС. Вони включають певні вимоги до стандартів виробництва продукції, переробки відходів, дизайну упаковки тощо. Так, наприклад, до 2030 року в Україні мають переробляти 70% всіх упаковок, що виходять на ринок, 55% пластику, 85% паперу та картону. 

Відтак, до 2030 року планують створити 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів. Обсяг захоронення побутових відходів до 2030 має зменшитися з 95% до 30%, а загальний обсяг захоронених відходів — з 50% до 35%. Окрім того, в Україні буде діяти мережа з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам Директиви ЄС. Наразі в Україні всього понад 6 тис. сміттєзвалищ і полігонів загальною площею майже 9 тис. га. З них понад тисяча полігонів та звалищ або перевантажені, або не відповідають нормам безпеки. Додатково у країні потрібно створити ще понад 300 полігонів.

У липні минулого року Рада ухвалила у першому читанні законопроєкт про управління відходами. Цей законопроєкт важливий тим, що він встановлює концепцію РВВ у контексті відходів. Відтак, в Україні має з’явитися відповідальність виробника за збір та переробку упаковки, батарей, акумуляторів, електричного та електронного обладнання тощо. Законопроєкт запроваджує також принцип «забруднювач платить», який полягає в тому, що витрати на управління відходами будуть покривати власники відходів. Працювати це має так: власник або користувач земельної ділянки, на якій виявили відходи, має поінформувати про це місцеві органи влади. Далі органи місцевої влади встановлюють утворювача або власника відходів на основі інформації, яку надають власник земельної ділянки, громадяни, підприємства, організації, ЗМІ тощо. Якщо власника відходів встановили, він має відшкодувати всі витрати та компенсувати збитки за шкоду навколишньому середовищу. Якщо ж власника не встановили, усунення негативних наслідків для екології відбувається за рахунок державного чи місцевого бюджетів.

Водночас щоб закон вступив у дію, його має ухвалити парламент в цілому та підписати Президент. 

І хоча законодавства щодо РВВ в Україні поки що наразі офіційно немає, цього року одинадцять всесвітньо відомих компаній у співпраці з Американською торговельною палатою в Україні та Українською пакувально-екологічною коаліцією (УКРПЕК) розпочали процес створення першої Організації розширеної відповідальності виробника (ОРВВ). До ініціативи увійшли AB INBEV EFES Ukraine, CANPACK, Carlsberg, Coca-Cola Beverages, Danone, METRO Cash & Carry, Nestle, PepsiCo, Procter&Gamble, Tetra Pak та «ЕЛОПАК-ФАСТІВ».

У листопаді на базі Центру журналістики Київської школи економіки відбулося навчання з основ циркулярної економіки для трьох десятків представників засобів масової інформації, переважно з регіонів. Онлайн-навчання, що тривало два повних лекційних дні (понад 10 годин лекцій), передбачало також інтерактивні завдання та домашню роботу. Однією з тем навчання була концепція розширеної відповідальності виробника (РВВ), яка поки що є новою для України. З метою пояснення та популяризації концепції «Вокс Україна» підготував статтю на цю тему. Підготовка цього матеріалу стала можливою за підтримки компанії «Кока-Кола Україна».

Автори