У 2017 році український уряд планує збільшити мінімальну заробітну плату вдвічі. Цей стратегічний крок має на меті вирішити кілька питань, найважливішим із яких, вочевидь, є заохочення компаній і працівників розкривати свої доходи. Чи спрацює ця стратегія? Детальний аналіз подібних експериментів в інших країнах.
У чому проблема оплати праці, яка її природа і масштаб проблеми? За оцінками Віталія Реви, Міністра соціальної політики України, мінімальну заробітну плату в Україні офіційно отримують 3,7 мільйона працівників (2,6 мільйона працівників у приватному секторі). Зважаючи на те, що в 2015 році чисельність зайнятого населення становила 16,4 мільйонів, мінімальну заробітну плату отримують понад 20 відсотків працівників. До порівняння, у 2014 році із 77,2 мільйонів працівників у США, оплачуваних погодинно, близько 3 мільйонів отримували встановлену на федеральному рівні мінімальну заробітну плату в розмірі $7,25 за годину або заробітну плату, нижчу за встановлений федеральний мінімум (тобто, загалом 3,8 відсотка). У Польщі, приблизно 12 відсотків працівників отримували менше 105% мінімальної заробітної плати. Таким чином, ситуація в Україні справді видається аномальною.
Чому мінімальну заробітну плату отримують так багато людей? За загальною думкою, українські компанії й працівники вдаються до раціонального розрахунку. Якщо вони не покажуть жодного доходу, то, ймовірно, матимуть проблеми з податковою. Якщо ж розкриють свої справжні доходи, податкове навантаження буде зависоким. Отже, «оптимальним» рішенням буде відзвітувати про мінімальний рівень заробітної плати, щоб збалансувати податкове навантаження і ризик податкової перевірки.
Напевно, в ідеальному світі можна було б вирішити проблему ухилення від сплати податків шляхом посилення вимог податкового законодавства. Але в українських реаліях державні установи є слабкими, а діяльність правоохоронних органів залишає бажати кращого. Відтак, чинний український уряд намагається вирішити проблему ухилення від сплати податків за допомогою непрямого методу. Цікаво, що аналогічний підхiд в минулому намагалися використати й інші уряди.
Будапештська ідея
Зокрема, в 2001 році угорський уряд підвищив розмір мінімальної заробітної плати на 60 відсотків, щоб змусити працівників і компанії декларувати свої доходи. За оцінками Організації економічного співробітництва та розвитку, на той час 30 відсотків прибутків в Учгорщині не були задекларовані у податковій. Дані, отримані в результаті дослідження, свідчать про те, що 60 відсотків працівників отримували мінімальну заробітну плату офіційно, а додаткову — неофіційно. Масштаб ухилення від сплати податків був таким же, як наразі в Україні. Чого ж досяг уряд? Професор Мірко Тонін дослідив вплив цієї реформи на ринок праці та рівень податкових надходжень.
По суті, можна очікувати двa наслідкa. По-перше, із підвищенням мінімальної заробітної плати деяким працівникам доведеться сплачувати вищі податки, а, отже, їхній чистий дохід може зменшитися. Окрім того, підвищення мінімальної заробітної плати збільшує витрати на робочу силу, а, відтак, деякі працівники можуть втратити свої робочі місця. Зауважте, що негативний вплив на рівень зайнятості можна зменьшити або навіть усунути в умовах монопсонії. Другий наслідок полягає у тому, що завдяки ухиленню від сплати податків працівники та компанії мають резерв, який може поглинути вищу податкову ставку без значних змін у рівнях споживання або зайнятості.
Використовуючи дані Дослідження бюджетів угорських домогосподарств, Тонін помітив значні зрушення в розподілі заробітної плати. Зокрема, пік розподілу заробітної плати змістився від попереднього до нового рівня мінімальної заробітної плати. Крім того, Тонін стверджує, що різниця між доходом та споживанням — показник ступеня ухилення від сплати податків —зменшився. Таким чином, реформа справді вплинула на обсяг прибутку, задекларований у податковій. У цьому сенсі реформа в Угорщині спрацювала, але якою ціною?
Тонін вивчив поведінку працівників, на яких безпосередньо вплинула зміна рівня мінімальної заробітної плати («експериментальна група»; до реформи заробітна плата цих працівників коливалася між рівнями мінімальної заробітної плати до і після реформи) порівняно з поведінкою працівників, які безпосередньо не постраждали від зміни цього рівня («контрольна група»). Дослідник прийшов до висновку, що після підвищення рівня мінімальної заробітної плати на 60% в 2001 році лише 6,6% працівників в еспериментальній групі стали безробітними. Відтак, спостерігався незначний негативний вплив на зайнятість.
Тонін також дослідив зміну динаміки витрат в експериментальній та контрольній групах. Якби витрати експериментальної групи зменшилися порівняно з витратами контрольної групи, це означало б, що фіскальне навантаження справді зросло. Дослідник стверджує, що для кваліфікованих і некваліфікованих працівників ця різниця була мінімальною. Водночас, було очевидно, що внаслідок реформи зменшився чистий дохід кваліфікованих робітників. Знову ж таки, ці результати свідчать про відносно невелике збільшення податкового тягаря.
Російський експеримент
Угорщина була не єдиною країною, в якій відбулося різке підвищення мінімальної заробітної плати. У вересні 2007 року федеральна мінімальна заробітна плата в Росії (ще одній країні із значним тіньовим сектором і повсюдним ухиленням від сплати податків) зросла більш ніж на 100 відсотків — з 1100 до 2300 рублів. Окрім того, регіони отримали право встановлювати свій власний мінімальний розмір заробітної плати вище федерального рівня. У дослідженні Муравйова й Ощепкова (2015) йдеться про наслідки зміни цієї стратегії на стан зайнятості. Основні результати переважно збігаються з угорськими. По-перше, підвищення мінімальної заробітної плати було пов’язано із незначним зниженням зайнятості серед молоді. По-друге, хоча підвищення мінімальної заробітної плати і мало на меті скорочення тіньових платежів, досягнутий ефект був протилежним. Офіційну зайнятість замінили тіньові робочі місця, зазвичай пов’язані з гіршими умовами праці, відсутністю гарантій соціального забезпечення, а також нижчою заробітною платою. Втім, цей ефект був кількісно слабким.
У сухому залишку
Таким чином, дослідження дозволяють припустити, що, хоча підвищення мінімальної заробітної плати може зменшити рівні зайнятості й чистого доходу, в країнах із високим рівнем неофіційної зайнятості ці несприятливі наслідки, швидше за все, будуть незначними. Відтак, мінімальний розмір заробітної плати може бути корисним інструментом боротьби із приховуванням доходів. Втім, цей висновок не означає, що підвищення мінімальної заробітної плати є довгостроковим рішенням проблем бідності та нерівності або надійним способом владнати ситуацію з державними фінансами. Уряд має усвідомлювати можливі негативні наслідки. Напевно, ефективнішою стратегією буде рівномірне і ефективне впровадження законів.
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
