Міжнародний Валютний Фонд: корпорація зла чи порятунок економіки в умовах кризи?

То ж що таке МВФ насправді? Та як живуть країни, які вже брали у Фонду кредити?

Що таке МВФ?

Міжнародний Валютний Фонд – це світова фінансова організація у складі ООН створена у 1944 році. Нині 190 країн світу є її членами, в тому числі й Україна. Фондом управляє Рада керівників, де представлені всі країни-члени. 

МВФ надає кредити країнам, яким загрожує значне знецінення національної валюти – якщо відплив валюти за кордон (наприклад, імпорт чи «втеча капіталів») перевищує її надходження (експорт чи інвестиції). Це називають  дефіцитом платіжного балансу. Кредити МВФ недорогі порівняно з грошима, які можна залучити на ринку, наприклад, продавши урядові облігації. Тому під час надання кредиту МВФ узгоджує з урядом країни низку умов. Зазвичай умови стосуються впровадження реформ, які дозволять країні стабільно розвиватися та уникнути проблем у майбутньому. 

І це цілком логічно для Фонду, що має на меті підтримувати економічну стабільність у світі. Адже якщо в якійсь країні кепсько з економікою, це негативно впливатиме на сусідні країни. Світовий банк також надає кредити на впровадження реформ. Проте цілі у цих організацій різні, хоча й взаємодоповнювані. МВФ підтримує макроекономічну стабільність та економічне зростання, а пріоритет Світового Банку – подолання бідності. 

Як співпраця з МВФ вплинула на Україну?

Україна стала членом МВФ у 1992 році, а перший кредит отримала у 1995 році. І за 25 років не виконала до кінця жодну із передбачених МВФ програм співпраці, хоча станом на 2021 рік Україна є другим найбільшим позичальником Фонду.

Після подій 2014 року співпраця України з МВФ значно посилилася. Україна почала активніше впроваджувати низку економічних реформ та отримувала більшу фінансову допомогу від Фонду. 

Тоді значна частина грошей, до слова, пішла не на підтримку макроекономічної стабільності в країні, як зазвичай, а напряму в бюджет – щоб покрити «дірку», яка утворилася після керівництва Януковича та його уряду.

Що про МВФ кажуть українські політики та якою є ситуація в інших країнах?

Українські політики регулярно критикують Фонд. І часто – безпідставно. Попри невтішні прогнози деяких противників МВФ, Україна не стала біднішою з часу отримання свого першого кредиту від Фонду. Навпаки – її ВВП та ВВП на душу населення виросли майже  у півтора рази. Це зростання стало можливим зокрема і завдяки ринковим реформам, які Україна проводить в рамках партнерства з МВФ. Ймовірно, якби Україна сумлінніше виконувала поради МВФ та проводила реформи, результат був би кращим, ніж зараз. Принаймні, це доводить досвід інших країн, які також співпрацювати з Фондом.

Ми вже неодноразово писали про те, що Меморандум з МВФ не містить жодної з таких умов. МВФ позичає нам гроші, бо зацікавлений, щоб ми їх повернули і згодом стали рівноправним економічним партнером у світі. А тому крах нашої економіки йому точно не потрібен. Перед тим, як надати кредит, Фонд узгоджує з урядом України умови його отримання. Серед цих умов – реформи, які дозволять Україні вийти на шлях сталого зростання та в майбутньому обходитися без допомоги МВФ. Ухвалення умов співпраці можливе лише за досягнення консенсусу між двома сторонами. 

Як це відбувається на практиці? Наприклад, Чехія, як і Україна, пережила планове управління економікою, а в 1990-х почала проводити ринкові реформи та співпрацювати з МВФ. За логікою Тимошенко, зараз вона мала б бути чи не колонією МВФ із жалюгідною економікою.

Проте це не так. Чехія почала співпрацю з МВФ у 1990 році, коли ще була частиною Чехословаччини. На самому початку 1990-х кредити від МВФ допомогли їй стабілізувати економіку. До середини 1990-х Чехія вже не потребувала фінансової допомоги Фонду. При цьому країна продовжила співпрацю з ним – уже консультантом та експертом з реформ в економіці.

За час співпраці з МВФ ВВП Чехії та ВВП на душу населення зросли майже удвічі. Майже в 10 разів зменшилася інфляція. За всі роки партнерства країна жодного разу навіть не наближалася до того економічного становища, коли ще не отримувала допомоги від МВФ. За час співпраці з МВФ чехи стали жити майже на десятиліття довше, у них покращилася освіта, а загальний рівень життя (індекс людського розвитку) населення виріс  майже на 21%.

На відміну від України, у Чехії існує розвинений ринок землі. Її можуть купувати як громадяни, так й іноземці за ринковими прозорими цінами. І хоча ціни на землю в Чехії є одними із найнижчих в ЄС, вони уже вп‘ятеро вищі, ніж нині на українському чорному ринку. Ціна одного гектара – близько €5 тис. А в останні роки земля в Чехії навіть дорожчає.

Чеські стратегічні об’єкти та промисловість не розпродали всупереч національним інтересам. Навпаки, Чехія розвиває високотехнологічні галузі виробництва, а сектор промисловості становить понад 40% ВВП.

Звісно, МВФ – не єдина та виключна причина економічного зростання як Чехії, так і інших країн, що досягли успіху. Велику роль відіграли якісне впровадження запропонованих змін, стабільні державні інституції, ситуація на внутрішніх та зовнішніх ринках.

Тож, як бачимо, співпраця з МВФ не знищила чеську економіку, а допомогла цій країні втілити низку важливих реформ, які зумовили її динамічний розвиток. Її населення не перетворили на рабів і не знищили. Навпаки – чехи зараз живуть краще, ніж 20 років тому.

Невідомо, як Качний пов’язує економічні реформи та втрату державного суверенітету. Більше того, МВФ не вимагає від України змін. Саме Уряд України бере на себе зобов’язання дотримуватися спільно погоджених умов співпраці. МВФ ніколи не нав’язує їх в односторонньому порядку. 

Іще одна країна із колишнього соцтабору – Польща – теж зверталася по фінансову допомогу до МВФ. Окрім того, вона провела низку рекомендованих Фондом реформ, яких так боїться Качний. Чи втратила вона свій суверенітет? 

Польща почала співпрацю з МВФ раніше, ніж Чехія, – у 1986 році. Цікаво, що вона була навіть однією з країн-засновниць Фонду, приєднавшись до нього ще у 1945 році. Однак уже через 5 років була змушена покинути його під тиском СРСР. Адже для Союзу МВФ був «інструментом капіталізму із закріпачення вільних народів». Дещо знайома риторика, чи не так?

Як і у випадку Чехії, 1990-ті роки стали періодом значних ринкових трансформацій для польської економіки. Перший кредит від МВФ країна отримала вже в 1990 році. До цього Фонд та польський уряд працювали над узгодженням ринкових реформ. Порівняно з Чехією Польща мала значно більше проблем у відносинах із Фондом. Частина польских політиків були налаштовані вкрай негативно до такої співпраці.

Попри це, Польща все ж таки змогла провести необхідні реформи. Зміни торкнулися податкової політики та пришвидшення темпів приватизації. У 1994 році Польща отримала останній кредит від МВФ у 1990-х, що позначило стабілізацію її економіки. Транші від МВФ також допомогли Польщі побороти наслідки світової фінансової кризи 2008 року та збільшити свої валютні резерви. Коли у 2017 році економіка країни стабілізувалася, вона відмовилася від подальшої фінансової допомоги Фонду.

Польща отримала навіть більше кредитів від МВФ, ніж Чехія. За логікою Качного, вона точно має перебувати в розрусі. Утім за всі роки співпраці з МВФ, польський ВВП та показник ВВП на душу населення виросли майже утричі. Значно знизилась і стабілізувалась інфляція. Індекс освіти виріс на третину, а загальна якість життя виміряна Індексом людського розвитку – на 22%. Нарешті, сучасні поляки живуть довше, ніж їхні батьки. Як бачимо, тенденція така ж, як в Чехії, – співпраця з МВФ сприяла розвитку Польщі. 

Свій суверенітет Польща також не втратила. За логікою спікерів, уряди «під зовнішнім управлінням» мали б працювати не на користь громадян країни, від чого останні в них би розчарувалися. Тому візьмемо для прикладу індекс ефективності врядування. Цей показник вимірює якість державних послуг, здатність уряду втілювати свою політику в життя та довіру до уряду. За ним Польща наразі посідає 49 місце у світі з показником 0,60, тоді як середньосвітовий індекс – усього -0,02. Україна за цим індексом посідає 113 місце із показником -0,30. 

Закони в Україні як і раніше ухвалює Верховна Рада, а їх втіленням займається Кабінет Міністрів. Меморандум з МВФ – це не «інструкція до дій», а пакет реформ, який уряд обіцяє виконати (тому офіційно він так і називається – «лист про наміри»). Проте, як ми писали раніше, Україна ніколи не виконувала свої обіцянки повністю. 

На відміну від Литви, яка також була частиною СРСР.  Ця країна приєдналася до МВФ у 1992 році, як і Україна, і наприкінці того ж року взяла перший кредит. Тобто мала найближчі до нас «стартові умови». Проте її успіх пояснюється тим, що уряд «став власником» (owner) реформ, які пропонував МВФ, та щиро їх впроваджував. Так, під час ваучерної приватизації литовці змогли обміняти свої ваучери на акції підприємств, а приватизаційні конкурси проводилися прозоро, і в них брали участь іноземні інвестори. Особливо важливими були реформи монетарної та фіскальної політики. Впроваджені зміни допомогли Литві стабілізувати свою економіку вже в 1990-х роках. Фінансова криза в Росії у 1998 році, попри те що завдала шкоди Литві, тільки прискорила її подальшу кооперацію із країнами Заходу. У 2015 році країна приєдналася до єврозони.

Роки співпраці з МВФ стали періодом динамічного зростання для Литви: ВВП виріс майже втричі, ВВП на душу населення – майже у 4 рази. У 9 разів знизилася інфляція. Виросли показники, які відображають рівень життя населення. 

ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності в міжнародних доларах із прив’язкою до 2017 року

За індексом ефективності врядування Литва посідає 35 місце у світі зі значенням 1,04 – тобто ще краще, ніж у Польщі. Таким чином уряд Литви за роки співпраці з МВФ став значно сильнішим. 

Висновки

VoxCheck зустрічав безліч цитат від політиків, які застерігають, що співпраця з МВФ призведе до краху України. Утім приклади країн, які свого часу були досить подібними до України, показали, що такі твердження хибні. Жодна з проаналізованих країн зараз не перебуває в гіршому стані, ніж 20 років тому. Навпаки – усі три країни динамічно розвивалися і зараз випереджають Україну. 

Звісно, для жодної з цих країн Міжнародний валютний фонд не був панацеєю і єдиним рішенням усіх проблем. Їхнє економічне зростання не було заслугою тільки співпраці з Фондом. МВФ надав гроші і дорожню карту розвитку країни. Кінцевий результат залежав лише від уряду країни. Але в жодному з наведених випадків країни після виконання програми Фонду не стали жити гірше, ніж до співпраці з ним.

Тож проблемою України є не МВФ, а те, що ринкові реформи, які інші країни провели ще в 1990-х роках, Україна почала впроваджувати лише нещодавно. У час, коли політики та близькі до них олігархи уже встигли сформувати свої корупційні інтереси. Звісно, що реформи запропоновані МВФ їм просто невигідні. 

Економіка країни нерозривно пов’язана з її політикою, наголошують економісти Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон у своїй праці 2012 року «Чому нації занепадають». Зокрема лібералізація в економіці має з часом привести до лібералізації політики. МВФ зазвичай пропонує лібералізацію й водночас підвищення прозорості та дотримання правил в усьому – від визначення процентної ставки до розподілу бюджетних коштів. Звісно, у такій державі отримувати вигоду від корупційних схем значно важче.