У статті аналізується використання невизнаними «республіками» на сході України елементів, що мають асоціюватись з діяльністю держав і показує, що схожість часто є виключно зовнішньою.
Нещодавно, німецька газета Bild опублікувала інформацію, згідно з якою реальне управління у Л-ДНР відбувається з Російської Федерації. Це не є новиною для більшості українців, які стежать за подіями на окупованому сході країни, а просто додатковим підтвердженням ефемерності «народних республік». У цій статті я хочу проаналізувати, як на окупованій території використовують певні методи та інститути, які є у державах, проте насправді використовується виключно зовнішня картинка, без внутрішнього змісту.
Початок. Референдум і вибори 2014 року
Задля того, аби забезпечити формальне визнання анексії Криму та Донецької і Луганської областей, на їхній території начебто було проведено референдуми. «Начебто», бо сам факт використання голосів викликає сумнів.
Першим був «референдум» у Криму, який спромоглися провести 16 березня – трішки більше ніж за 2 тижні після його призначення. Опитування громадської думки у попередні роки дійсно показували, що в АР Крим найвища серед адміністративних одиниць України підтримка ідеї об’єднання з РФ – до 41% в лютому 2014 року за даними КМІС – опитування відбувалося під час подій Євромайдану, коли підконтрольні Януковичу українські ЗМІ разом з російськими малювали картини про страшних фашистів у Києві, тобто частина електорату була вже мобілізована.
2013, % | 8–18 лютого 2014, % | |
АР Крим | 35.9 | 41.0 |
Донецька | 29.8 | 33.2 |
Луганська | 29.4 | 24.1 |
Одеська | 22.8 | 24.0 |
Днiпропетровська | 14.7 | 13.8 |
Харкiвська | 13.9 | 15.1 |
Запорiзька | 8.9 | 16.7 |
Вiнницька | 8.6 | 2.7 |
м. Київ | 3.7 | 5.3 |
Полтавська | 3.3 | 4.3 |
Київська | 3.0 | 6.4 |
Львiвська | 0.3 | 0.0 |
Джерело: КМІС
Тож, враховуючи, що у Криму дійсно наявна істотна частка проросійські налаштованих громадян, разом з тим, що референдум проходив поза правовим полем України, що зумовило проукраїнські налаштованих не брати у ньому участь, імовірно, якби результати голосування було підраховано, то вони могли б бути на користь об’єднання з РФ. Проте, оголошений результат – 96,8% разом з явкою у понад 1,274 млн осіб викликає сумнів: для порівняння – у парламентських виборах 2012 року явка була 0,753 млн осіб, президентських виборах 2010 року (коли населення було вищим і високу явку дав протестний електорат) – 1,05 млн осіб. Інше важливе зауваження – по усіх виборах в Україні є детальні дані навіть не на рівні округів, а окремих дільниць, яких у 2012 році було 33646, зокрема в АР Крим – 1251, у м. Севастополі – 192. Так от, детальні дані по дільницях ніколи не були оприлюднені, лише загальні по Криму і Севастополю.
На фоні новин про «возз’єднання» Криму з РФ, на 11 травня 2014 року було заплановано «народні» референдуми у Донецькій і Луганській областях. Для створення картинки масовості участі у виборах було значно скорочено кількість дільниць. В Україні традиційно більшість дільниць знаходяться у приміщеннях шкіл та інших навчальних закладів, і були випадки коли директори просто не допускали до приміщення. Відповідно, наприклад у Слов’янську на референдум відкрили 55 дільниць, у виборах до ВР 2014 року – понад 100 дільниць. Як і у випадку з Кримом, результати референдумів – захмарні – 89,07% за ДНР та 96% за ЛНР. Напередодні голосування СБУ оприлюднила запис телефонної розмови, де особа, яка нібито пов’язана з організацією референдуму каже, що його неможливо провести, а співрозмовник радить «намалювати» 89% підтримки у ДНР – тобто той самий результат, який було пізніше оприлюднено.
Восени 2014 року на окупованих територіях відбулися «вибори» у законодавчі органи та на посади голів «народних республік». Вибори у парламенти проходили виключно за пропорційною системою, де до відома виборців навіть не доносили списку кандидатів від кожного політичного об’єднання, лише їхні назви, які не мали жодного політичного минулого в Україні. Для забезпечення картинки для телебачення, у ЛНР було повідомлено, що на дільницях будуть видавати «соціальну картку», яка має обов’язково бути для отримання соціальних пільг та ін. – значна кількість людей стояла в чергах, просто побоюючись проблем у разі відсутності картки. Картку готували настільки поспіхом, що на кілька речень тексту допустили три помилки, а через кілька місяців виявилось, що нею майже ніхто не користується.
Як і у випадку з референдумом, результати «виборів» було оголошено лише в цілому для окупованих територій, без даних про голосування на окремих дільницях та ін. У ДНР принаймні спроміглися оприлюднити протокол ЦВК (1, 2), де спостерігалась дуже дивна ситуація (див. Таблицю 2): частка голосів з кожного з кандидатів дуже «акуратно» розділена з точністю до 1/100 відсотка. Такий результат можна получити випадково, але коли він спостерігається у кількох кандидатів, то це доволі малоімовірно. Набагато імовірніше його отримати спочатку задавши потрібні відсотки, а потім перемноживши на кількість тих, хто голосував. Плюс аналогічна «точність» є ще в кількох голосуваннях (див. 1, 2, 3)
Усього | 969644 | 100.0000% |
Захарченко | 765340 | 78.9300% |
Кофман | 111024 | 11.4500% |
Сивоконенко | 93280 | 9.6200% |
Джерело: протокол ЦВК ДНР
Домострой
Тож, наведені вище дані свідчать про дуже низьку імовірність, що голоси мешканців окупованої території мають хоч якийсь вплив на те, що відбувається у «народних республіках». Проте, може там до влади прийшли «освідченні диктатори», які просто не вірять у дієвість демократії і будуть творити благо і розбудовувати державу аби нащадки оцінили їхні звершення?
Якщо подивитись на офіційні джерела інформації Л-ДНР, які доступні у мереж Інтернеті, то схоже, що розбудова держави так само як і голосування – лише зовнішнє прикриття.
Візьмемо наприклад сайти центральних банків ДНР та ЛНР. Зазвичай центральні банки управляють грошово-кредитною політикою держави та здійснюють нагляд за комерційними банками. В більшості розвинених країн центральні банки інституційно відокремлені аби бути незалежними від політичного втручання. У «народних республіках» ще у 2014 розгромили українські комерційні банки, а інші не бачать сенсу заходити у сіру зону, тому максимум, над чим вони мають нагляд це пункти обміну валют і ломбарди. Відповідно, центробанки взяли на себе функцію управління платіжною системою – обидва рапортують про свою мережу банкоматів і відділень – задля розрахунково-касового обслуговування, відкриття рахунків та ін. На обох сайтах є навіть розділ «для клієнтів», включно з фізичними особами.
Кредитно-грошова політика на початку полягала лише в дивному рішенні зафіксувати обмінний курс гривня-рубль на рівні 1:2 у той час, як напр., навіть у ЦБ РФ курс становив 1:2,7 до 1:3,2 при тому, що інші обмінні курси відповідали російським – тобто було створено арбітраж, коли куплену в окупованій зоні гривню можна з вигодою обміняти на рублі за межами зони. Імовірно це було зроблено для того, аби (1) створити враження що рублеві виплати, виміряні у гривні є більшими та (2) зробити оплату гривнею невигідною і тим самим прибрати її з обігу. Доречи, під час Другої світової війни на окупованих територіях німці також встановлювали завищенний курс рейхсмарки до місцевих валют.
Ще більш показовими є новини на сайтах, які показують важливість цього напрямку для «народних республік». Якщо у ДНР новини ще якось можна прив’язати до роботи банку, хоча навряд чи центрального – якщо відкинути повідомлення про встановлення обмінних курсів, то основні новини – про відкриття відділень банку і зустрічей з бізнесом. У ЛНР це вже навіть не фарс, а театр абсурду: ось заголовки усіх новин з початку 2016 року:
- 15.04.2016 по итогам участии в чемпионате по мини футболу команд города Луганска
- 08.04.2016 общереспубликанский субботник
- 14.03.2016 о поощерении сотрудников госбанка ЛНР министерством внутренних дел ЛНР
- 09.02.2016 товарищеский матч по теннису
- 04.01.2016 награждение по итогам года
Як можна побачити з заголовків (чи прочитавши відповідні тексти новин), центральний банк своїм основним завданням має участь у спортивних змаганнях та прибирання прибудинкових територій.
Ситуація з законодавчою владою, тобто парламентом, кардинально відрізняється від звичної для України – ще з кінця 1980х є постійні прямі ефіри з засідань Верховної Ради. У Л-ДНР таких прямих ефірів немає, є виключно час від часу повідомлення у новинах про успішні обговорення та ухвалення законів. На сайті «Народної ради ДНР» є ухвалені закони і законопроекти, проте немає жодних даних про голосування, не те що на рівні конкретних депутатів, а й ради в цілому. На сайті «Народної ради ЛНР» є принаймні записи засідань (середня тривалість – близько години), але знову ж таки жодних результатів голосування, а у даних про діяльність депутатів основні дані – про відповіді «нардепа» на звернення громадян, іноді такі:
- По обращению гражданина были приобретены продукты питания, а именно картофель 50 кг, лук 5 кг, морковь 5 кг (1)
- Примеры положительно решенных обращений граждан: благоустройство на квартале Левченко и в сквере г. Алчевска (2)
Наприкінці, пропоную ще поглянути на роботу виконавчої влади у Л-ДНР. У окупованих територій різний стиль надання інформації – у т.зв. ДНР майже немає відео чи протоколів засідань Ради міністрів (ситуація схожа з відео з «парламентів»), у той час як т.зв. ЛНР майже щоп’ятниці дає запис півтора-двогодинного засідання «голови ЛНР» Плотницького з міністрами.
Звичайне засідання виглядає таким чином: «міністри» рапортують, а мудрий вождь їх «песочить», розповідаючи, що вони усі нікчемні бюрократи, не думають про народ, і що він їм от-от покаже “кузькіну мать”. Тобто, розігрується класичний для північного сусіда варіант «добрий цар і злі бояри». Проте, більш важливо які проблеми є найголовнішими, яким приділяють увагу на початку засідань. Є питання відбудови житла, контролю за цінами (по команді «стій, раз-два!»), роботі міністерств. Так, у березні було важливе питання (піднімалось на кількох засіданнях), яке потребувало співпраці аж трьох міністерств – освіти, молоді і спорту та економіки. Питання наріжне – хто розробить і скроїть форму для спортивної команди «молодої республіки»! Інші важливі питання, що розглядаються, це, наприклад, аби «качелі-каруселі» і чортове колесо працювали на перше травня. Безумовно, все це є важливим, проте, на засіданні Кабміну на Грушевського такі питання навряд чи на порядку денному.
Замість висновків
Те, що ми можемо спостерігати зі ЗМІ тимчасово окупованих територій – імітація державотворення, де начебто є і голосування, і ієрархія влади, і інші ознаки формально демократичних держав. Проте, в реальності це не більш, аніж ширма, за якою приховуються реальні ляльководи.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний