Я кажу: зараз світ повністю перебудовується. Причому ці слова можна було сказати в будь-який період часу в Україні. Але зараз, за моїми глибинними відчуттями та за відчуттями дуже багатьох людей, з якими я спілкуюся, цей епохальний час змін дійсно настав. І він принесе дуже багато проблем, із якими не стикалися в інших країнах. Або, навіть якщо стикалися, то не в таких обсягах.
Раніше, зокрема і я, казали про те, що не треба вигадувати велосипед там, де він уже є: візьміть і зробіть реформи, як робили до цього інші країни, хіба що з маленькими поправками на певну специфіку. Але зараз я не впевнений, що це спрацює. І в сьогоднішній момент, і після того, як ми виграємо війну.
Часом у контексті відбудови Україні закидають приклад реформ у Боготі. Там на початку 1990-их колишній ректор Колумбійського національного університету, професор філософії та математики Антанас Мокус взяв участь у виборах мера столиці країни та виграв їх. Він спілкувався з шанувальниками у супергеройському костюмі, збирав сміття на вулицях, а найбагатшим мешканцям Боготи запропонував заплатити додаткові 10% податків у бюджет міста. Його реформи, як для Колумбії, були радикальними, непопулярними, але дієвими.
І можна було б, звісно, взяти цей приклад для України. Але чи спрацюють ці реформи в країні під час повномасштабної війни, коли люди прагнуть відчувати більше соціального захисту і менше радикальних змін? Адже їм уже вистачає вибухів під власними вікнами у рідних містах. Та й планка для змін у Боготі була зовсім інакшою. У 1995 році там зареєстрували понад 3300 вбивств і та майже 1400 випадків смертельних ДТП. Для порівняння, на дорогах втричі меншого за Боготу Києва у 2022 році загинуло майже в 17 разів менше людей — 83 громадянина. Тож ми маємо зовсім інші умови та інакшу відправну точку для змін.
А дослідники військових злочинів буває ставлять Україні в приклад так звані «сільські суди» в Руанді після геноциду там в 1994 році. «Сільські суди» почали роботу в 2002 і фактично стали замінником звичайних судів, що розглядали ці справи довго. Ці суди проводили старійшини сіл на галявинах. Звідси і назва — Gacaca Court, адже «gacaca» можна перекласти, як щось на кшталт «газону» чи «короткої трави». Очікували, що один мільйон руандійців, тобто восьма частина всього населення країни, постане перед судами за участь у геноциді. Втім, думаю, тут навіть пояснювати не треба, чому Україна 2023 року — це не Руанда 2000-их із низькою урбанізацією і системою старійшин.
Звісно, реформи — це ніколи не було просто і це ніколи не було швидко. Навіть уже впроваджені зміни, які показують позитивний ефект, постійно стикаються з хейтерами і, ба більше, російською пропагандою. Країна-агресорка постійно намагається зобразити нас як failed state. По-перше, їм невигідна сильна країна поряд. По-друге, такі фейки сіють зневіру, як всередині України, так і за її межами.
Чи не найбільше російської уваги дісталося медреформі. До повномасштабної війни її транслювати проросійські партії у парламенті і їхні кишенькові медіа. Втім, і зараз вони не втомлюються розігрувати цю карту. Наприклад, псевдокерівники тимчасово окупованих українських територій розповідають, що тепер там краща медицина, бо вона «настоящяя, стовєтская». А окупаційна влада Херсонщини торік і взагалі заявляла, що скасовує медреформу, бо вона «вбила медицину». Цікаво, чи не муляють такі фейким самим окупантам, адже саме вони сьогодні і вбивають медицину в Україні. За даними МОЗ, від початку повномасштабного вторгнення росія пошкодила в Україні щонайменше понад 800 закладів охорони здоров’я, вщент зруйнувала майже півтори сотні.
Дістається й іншим ключовим змінам. Наприклад, малій приватизації та електронним аукціонам. Наприклад, ворожі телеграм-канали розповідали, як «українське майно продають за безцінь», «розбазарюють державне за копійки, аби за зброю розплатитися». Це, приміром, стосувалося продажу через електронний аукціон порту «Усть-Дунайськ». Хоча його вартість на аукціоні взагалі зросла з 60 млн грн стартової ціни до 201 млн грн переможної.
Ще раз: російські пропагандисти намагаються довести, що проданий приватному власнику порт за втричі більшу ціну — це погано.
Ворог не любить, коли ми досягаємо успіху. Але бажання змінити країну на зло росії мало. Ми маємо самі усвідомлювати, куди нас ведуть зміни. І тепер важливо зробити все, щоб реформи вдалися — швидко, якісно, по-новому, як ніхто не робив. І до всього — успішно та з відмінними контрнаративами, щоб протистояти російській пропаганді. А ви, проактивні люди, у цьому допоможете. Коли будете чути пропозиції і не погоджуватиметесь із ними, матимете інше бачення, то діліться ним. Адже тільки так ми прийдемо до нових ідей і підходів, час яких настав.
Авторська колонка підготовлена за матеріалами міжнародної конференції «Вперед і вгору: реформування України під час війни», що відбулася 19 травня у Києві. Організувала конференцію аналітична платформа «Вокс Україна» за підтримки The National Endowment for Democracy (NED).
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
