За даними Держстату, В Україні у 2010 році було понад 120 тисяч дослідників, але поступово ця кількість скорочувалася (рис. 1). «Стрибок» у 2016 році пояснюється зміною методики підрахунку – із загальної кількості дослідників виключено науково-педагогічних працівників, які не проводили досліджень. Тому правильніше порівнювати українські дані з даними інших країн починаючи з 2016 року, проте для контексту ми наводимо й більш ранні роки. На рис. 2 та 3 показано кількість дослідників на 1000 працівників в Україні та в країнах ОЕСР, порівнюючи 2010 та 2016 роки із 2021. На цих рисунках країни, які знаходяться над лінією, у 2021 році мали більше дослідників на 1000 працівників, ніж у 2010 чи 2016 році, а країни, які знаходяться під лінією, – менше. Як бачимо, майже в усіх країнах кількість дослідників виросла, а в Україні зменшилася.
Рис. 4 та 5 показують, що й витрати на дослідження та розробки в Україні одні з найнижчих. Звісно, збільшення витрат не означає автоматичного збільшення кількості й тим більше якості наукових досліджень та розробок. Для якісного «стрибка» потрібні комплексні зміни як в освітній системі, так і в системі організації наукової діяльності. Однак, фінансування теж важливе. Воно не обов’язково має бути з державного бюджету. Навпаки – сьогодні є багато можливостей отримувати дослідницькі гранти від приватного сектору та міжнародних організацій.
Джерело: Держстат
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний