Чи може ШІ допомогти подолати кризу психічного здоров’я в Україні? Нові дані про цифрову підтримку під час війни

Проведене КМІС у вересні 2025 року опитування серед 2000 українців виявило, що хоча 23,2% мають клінічні ознаки тривожності, а 19,8% — депресії, лише 6,3% описують свій психічний стан як «поганий» або «дуже поганий». Незважаючи на поширені симптоми, 89,0% не зверталися по професійну допомогу протягом останнього року, називаючи серед головних бар’єрів вартість (43,9%), обмежену доступність (25,0%) і стигму (17,2%), тоді як кожен четвертий уживав седативні чи снодійні препарати. ШІ-чатботи, як-от ChatGPT або Gemini, охоплюють лише незначну частку тих, хто потребує підтримки: лише 9,0% зазначили, що «дуже ймовірно» скористалися б такими інструментами, тоді як 42,0% — що «дуже малоймовірно». Отримані дані свідчать, що виклики у сфері психічного здоров’я в Україні полягають не лише в масштабі самої потреби, а й у її усвідомленні, доступі до допомоги та рівні довіри — та порушують нагальні питання про те, як створювати доступні, позбавлені стигми та масштабовані системи підтримки, де ШІ-чатботи можуть стати одним із можливих рішень.

Поточна картина психічного здоров’я

В той час як четвертий рік широкомасштабної війни наближається до завершення, зростає кількість ознак того, що вона негативно позначилася не лише на економіці, а й на психічному стані людей. У ситуації, коли традиційні психологічні послуги залишаються малодоступними й недешевими, постає питання, чи здатен штучний інтелект запропонувати масштабоване рішення, чи українці досі надто скептично налаштовані, щоб прийняти його?

Ми включили серію запитань до вересневого опитування Омнібус 2025 року Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) на основі загальнонаціональної репрезентативної вибірки з 2000 українців, щоб дослідити стан психічного здоров’я та моделі звернення по допомогу через майже чотири роки після початку повномасштабного вторгнення.

Використовуючи опитувальник Patient Health Questionnaire-4 (PHQ-4) — валідований чотириелементний скринінговий інструмент, що складається з двох запитань щодо тривожності (GAD-2: відчуття нервозності/тривоги та неможливість контролювати хвилювання) і двох — щодо депресії (PHQ-2: втрата інтересу та відчуття пригніченості/безнадійного стану) (Kroenke et al., 2009), — ми виявили, що 23,2% респондентів досягли клінічного порогу ймовірної тривожності, 19,8% — депресії, а 17,7% — комбінованого психологічного дистресу. Водночас коли учасників попросили безпосередньо оцінити власне психічне здоров’я, лише 6,3% описали його як «погане» або «дуже погане». Ці показники є дещо нижчими за оцінки, отримані нами у травні 2025 року, що, ймовірно, відображає достатньо динамічну природу психічного стану в умовах війни.

Цікаво те, що відповідність між самооцінкою психічного здоров’я та трьома показниками на основі PHQ-4 виявилася доволі слабкою. Під відповідністю ми маємо на увазі ситуацію, коли респонденти дають однакову відповідь («так» або «ні») за обома вимірами — а не, скажімо, «так» для тривожності та «ні» для поганої чи дуже поганої самооцінки. У нашій вибірці лише 79,5%, 83,2% і 84,8% відповідей щодо тривожності, депресії та дистресу відповідно збігаються із самооцінкою психічного стану (незалежно від того, є вона позитивною чи негативною).

Для контексту: доковідні орієнтовні показники, отримані за допомогою тих самих шкал PHQ-4, показували рівень тривожності 8–10% і депресії — 7–10% у США та Німеччині (CDC 2019; Hajek & König, 2020). Під час пандемії COVID-19 у семи європейських країнах (зокрема Німеччині, Великій Британії, Франції та Італії) ці показники сягнули пікових значень наприкінці 2020 року: 41% для депресії та 33% для тривожності, і знизилися відповідно до 29% і 28% у квітні 2021 року (Hajek et al., 2022). Отже, рівні, зафіксовані в Україні у 2025 році, розташовуються між типовими західними докризовими базовими показниками та піками періоду пандемії.

Суттєвий розрив між результатами стандартизованого скринінгу та самооцінки заслуговує на особливу увагу. Ця невідповідність може свідчити про нормалізацію стресу воєнного часу, розбіжності між клінічним і буденним розумінням психічного здоров’я або ж про небажання відкрито говорити про психологічні труднощі. Втім, незалежно від першопричин, значна частина населення демонструє симптоми, що вказують на масштаб проблеми психічного здоров’я в Україні, яка так чи інакше торкається майже кожного четвертого українця.

Бар’єри доступу та поточна ситуація щодо звернень по допомогу

Попри поширеність симптомів тривожності й депресії, 89,0% респондентів не зверталися по допомогу щодо психічного здоров’я протягом останніх 12 місяців. Загалом у вибірці лише 3,9% відвідували психолога, ще 3,9% — консультувалися з психіатром, 2,8% використовували ШІ-чатботи (ChatGPT, Gemini), 1,1% намагалися отримати допомогу, але безуспішно, а 0,7% використовували інші ресурси (переважно родину або інших лікарів).

Коли респондентів запитали про бар’єри доступу до послуг із психічного здоров’я, вони назвали такі основні перешкоди (можна було обрати кілька варіантів):

• Вартість: 43,9% вказали на фінансові обмеження
• Доступність/логістика: 25,0% повідомили про обмежену пропозицію або труднощі з транспортом
• Приватність: 19,7% зазначили, що переймаються питанням конфіденційності
• Стигма: 17,2% боялися осуду з боку інших 
• Невизначеність: 27,2% обрали варіант «важко відповісти» — незвично високий показник для цієї категорії відповідей, що може свідчити про дискомфорт щодо самої теми.

Отримані результати свідчать про те, що бар’єри доступу діють на кількох рівнях: економічному, інфраструктурному та соціальному.

Регресійний аналіз поведінки щодо звернення по допомогу показує, що самозайняті особи, а також люди з вищою або професійною освітою з більшою ймовірністю шукають підтримки у сфері психічного здоров’я (див. таблицю A1 у додатку). Натомість старші респонденти, мешканці великих міст та ті, хто має більші додаткові доходи, демонструють нижчі показники звернень до фахівців. Така поведінка може свідчити про нерівномірну дію стресових чинників, неоднаковий доступ до послуг або різний рівень обізнаності щодо психічного здоров’я у різних соціальних групах.

Використання медикаментів

 25,5% респондентів повідомили про вживання седативних і снодійних препаратів протягом попереднього місяця — це вище за північноамериканські та європейські орієнтири щодо поширеності вживання бензодіазепінів, які коливаються в межах 4–8% (Ma et al., 2023). Водночас пряме порівняння ускладнене через різницю в періодах вимірювання, а також тим, що українське опитування включало як фармацевтичні препарати, так і рослинні засоби. Опитування не дає змоги розрізнити призначені медикаменти й самолікування, а також бензодіазепіни та м’якші фітопрепарати на кшталт валеріани. Однак розрив між рівнем вживання седативних засобів (25,5%) та зверненням по професійну допомогу (7,8%) порушує питання про те, чи не замінюють медикаменти недоступну фахову підтримку. З огляду на відомі ризики тривалого застосування, особливо у випадку з бензодіазепінами, моніторинг цих тенденцій потребує уваги на політичному рівні.

Дослідницький регресійний аналіз виявляє демографічні чинники, пов’язані з уживанням седативних препаратів. Найсильніший зв’язок спостерігається з безробіттям: респонденти цієї категорії значно частіше повідомляли про вживання медикаментів. Вищу ймовірність уживання також демонструють внутрішньо переміщені особи, пенсіонери, жінки та люди старшого віку. Хоча тут ми виявили лише кореляцію, а не причинно-наслідкові зв’язки, вона все ж може допомогти ідентифікувати групи населення, які потребують підвищеної уваги в межах моніторингових зусиль.

Ставлення до ШІ-інструментів підтримки психічного здоров’я

Нещодавні технологічні розробки відкрили можливість використання цифрових і ШІ-орієнтованих інструментів у сфері психічного здоров’я як потенційного доповнення до традиційних послуг. Тоді як вживання медикаментів у довгостроковій перспективі може призвести до формування залежності, ШІ-інструменти можуть запропонувати недорогі й зручні альтернативні рішення, які до того ж є анонімними та позбавленими стигми.

Дані КМІС надають одну з перших систематичних оцінок ставлення українців до таких технологій. Результати свідчать про обережність і виразний скептицизм. На запитання про ймовірність використання ШІ-чатботів для підтримки психічного здоров’я у разі потреби 42,0% відповіли, що це «дуже малоймовірно», ще 13,4% — «дещо малоймовірно», тобто загалом 55,4% респондентів висловили чіткий спротив (рис. 1). Лише 9,0% вказали, що це «дуже ймовірно», і ще 14,3% — «дещо ймовірно», що разом становить 23,3% відкритості до таких інструментів. Решта 17,5% зайняли нейтральну позицію або не змогли визначитися.

Для аналізу поглядів респондентів щодо ШІ у сфері психічного здоров’я ми поділили їх на три групи відповідно до ставлення до ШІ-чатбота. Відповіді «дещо малоймовірно» та «дуже малоймовірно» було об’єднано в групу з 1118 респондентів із «негативним» ставленням. 349 респондентів обрали варіант «нейтрально / не впевнений(-а)», оскільки не змогли визначитися. Ще 469 респондентів мали «позитивне» ставлення (об’єднано відповіді «дещо ймовірно» та «дуже ймовірно» щодо використання ШІ-чатбота в разі потреби). Таблиця 1 подає розподіл поглядів на використання ШІ для підтримки психічного здоров’я за цими трьома групами.

У всіх трьох групах частка респондентів, які взагалі не звертаються по допомогу щодо психічного здоров’я, залишалася відносно стабільною (21,5–26,5%), що підкреслює те, що відкритість до ШІ-інструментів здебільшого відображає ставлення до самих технологій, а не загальну поведінку щодо пошуку допомоги. Респонденти з негативним ставленням найчастіше зазначали перевагу людської взаємодії (40,0%) та недовіру до ШІ у сфері психічного здоров’я (35,3%), демонструючи явний скепсис стосовно технологічних рішень. Особи з нейтральним ставленням висловлювали подібні занепокоєння, але на нижчому рівні — відповідно 24,4% і 34,1%. Водночас ці чинники мали менше значення для респондентів із позитивним ставленням: лише 7,2% зазначили перевагу людської взаємодії, а 22,6% — недовіру до ШІ. Позитивно налаштовані респонденти наголошували на практичних перевагах ШІ: майже половина (46,7%) відзначила доступність 24/7, а 28,8% — конфіденційність та відсутність осуду.

Відповіді на запитання опитування свідчать, що більшість надає перевагу людському контакту й скептично ставиться до алгоритмічних підходів у сфері психічного здоров’я. Менші частки відзначають практичні переваги цифрових інструментів — цілодобову доступність (15,3%) і зменшення суспільного тиску (9,2%). Для цієї відкритої до технологій меншості ШІ-чатботи можуть стати альтернативою самолікуванню або повній відсутності підтримки — особливо в сільських або постраждалих від збройного конфлікту регіонах, де фахові послуги недоступні. Водночас суттєвий рівень спротиву, зумовлений передусім цінністю людської емпатії та сумнівами щодо придатності ШІ для роботи з психічним здоров’ям, вказує на те, що цифрові інструменти варто позиціонувати як доповнення, а не як заміну традиційним методам допомоги, аби охопити ширшу аудиторію.

Демографічні патерни свідчать про незначні відмінності у відкритості до ШІ. Жителі малих і середніх міст виявляють нижчу ймовірність використання ШІ-інструментів для психічного здоров’я порівняно з мешканцями великих міст, що може бути пов’язано з різним рівнем обізнаності з технологіями чи якістю інтернет-інфраструктури.

Обговорення

Вересневе опитування КМІС 2025 року виявляє значний розрив між зафіксованим рівнем психологічного дистресу та зверненням по допомогу в Україні. Хоча 23,2% мають позитивний скринінг на тривогу, а 19,8% — на депресію, лише 6,3% оцінюють своє психічне здоров’я як погане, а 89,0% взагалі не зверталися по допомогу протягом останнього року. Такий патерн (поширені симптоми, низький рівень визнання наявності проблеми, мінімальні зусилля щодо пошуку допомоги) спостерігаються на тлі серйозних бар’єрів: 43,9% зазначають високу вартість, 25,0% стикаються з труднощами в доступі до послуг або логістичними викликами, та й стигма залишається серйозним чинником.

Вживання седативних та снодійних засобів додає окремий вимір: 25,5% українців повідомили про їх використання протягом попереднього місяця, що вище за типовий рівень у Європі. Розрив між цим показником і рівнем звернень по професійну допомогу (7,8%) свідчить, що медикаменти можуть замінювати недоступну психологічну допомогу, а не доповнювати комплексне лікування.

На цьому тлі інструменти психічного здоров’я на основі ШІ залишаються суперечливою перспективою. Лише 23,3% респондентів висловили готовність використовувати ШІ-чатботи для психічної підтримки, тоді як 55,4% рішуче відкидають таку можливість, а решта невпевнені. Серед найпоширеніших заперечень — перевага людської взаємодії (32,2%) та недовіра до ШІ у сфері психічного здоров’я (26,3%), тоді як меншість відзначила цінність цілодобової доступності (15,3%) та анонімності (9,2%). Такі погляди свідчать про те, що хоча цифрові інструменти здатні охопити важкодоступні групи населення, вони стикаються зі значними бар’єрами впровадження, що потребує подальшого вивчення.

Висновки та рекомендації щодо політики

Отже, дані вказують на парадокс у сфері психічного здоров’я в Україні. Попри те, що дані самооцінки здоров’я виглядають оптимістично, стандартизовані скринінгові інструменти фіксують поширені симптоми тривоги та депресії. Ці результати підкреслюють як нагальну потребу рішень у сфері політики, так і суттєві прогалини в знаннях про те, як вибудовувати безпечні та ефективні системи психічної підтримки під час та після тривалого збройного конфлікту.

Ключовий виклик полягає у масштабі проблеми: наслідки війни для психічного здоров’я зберігатимуться ще довго після завершення активних бойових дій, створюючи сталий попит, який наявна система психологічної допомоги в Україні не може задовольнити. Для подолання цього розриву між попитом і пропозицією необхідно не лише розширити традиційні послуги, а й дослідити, як новітні технології — зокрема інструменти на основі ШІ — можуть відповідально доповнювати наявні спроможності.

З отриманих даних постає кілька нагальних пріоритетів. Для подолання фінансових та логістичних бар’єрів, які назвала більшість респондентів, необхідно розширювати надання послуг через різноманітні канали. Особливо перспективним є впровадження напрямку психічного здоров’я у первинну медичну допомогу: включення скринінгу та коротких інтервенційних заходів у звичайні медичні візити дозволяє використати наявну інфраструктуру та зменшує стигму, пов’язану зі спеціалізованими послугами. Мобільні або громадські команди з психічного здоров’я можуть охопити населення в районах із обмеженим доступом до фахівців, особливо у постраждалих районах та сільській місцевості. З огляду на нестачу ліцензованих спеціалістів із психічного здоров’я, навчання працівників первинної ланки або відповідних консультантів проводити короткі нагальні інтервенції може пришвидшити розгортання спроможності системи порівняно з традиційним процесом професійного навчання.

Так само необхідним є систематичний моніторинг вживання медикаментів, з огляду на підвищений рівень застосування седативних засобів (25,5%). Такий моніторинг має забезпечити, щоб фармакологічне лікування залишалося доцільним і контрольованим, а не підміняло собою відсутність психологічної допомоги. До таких заходів належить створення баз даних для моніторингу призначень із метою виявлення патернів тривалого або надмірного застосування, а також розробка клінічних настанов із доцільного використання бензодіазепінів у контексті війни.

Суттєвий розрив між об’єктивними результатами скринінгу та самооцінкою психічного стану порушує важливі питання щодо розпізнавання симптомів і звернення по допомогу, які потребують подальшого вивчення. Замість того, щоб припускати, ніби інформаційні кампанії автоматично усунуть цю розбіжність, слід зосередитися на дослідженнях, які пояснять, чому українці з клінічно значущими симптомами не визнають їх такими: йдеться про адаптивні механізми, вплив стигми чи обмежену грамотність у сфері психічного здоров’я. Також необхідно визначити, які саме інтервенції, якщо такі існують, здатні ефективно сприяти кращому розпізнаванню проблеми та більшій готовності звертатися по допомогу в короткостроковій перспективі.

Нарешті, системного вивчення потребує потенційна роль ШІ-інструментів у сфері психічного здоров’я. Хоча наразі лише 23,2% українців висловлюють готовність користуватися такими засобами, вони можуть стати масштабованою й недорогою альтернативою для тих, хто не має доступу до традиційних послуг. Побоювання щодо безпеки є обґрунтованими — задокументовані випадки, коли багатофункціональні чатботи неналежним чином реагували на звернення користувачів під час кризи. Водночас спеціалізовані додатки, як-от Wysa та Youper, використовують інший підхід: вони пропонують доказову когнітивно-поведінкову терапію з інтегрованими протоколами безпеки. Попередні дослідження свідчать про істотне зниження симптомів депресії та тривожності, хоча переважно в легких і помірних випадках (Fitzpatrick et al., 2017).

Водночас залишаються суттєві прогалини в знаннях. Які форми ШІ-підтримки є ефективними для населення, що постраждало від війни? Які ризики несе впровадження таких інструментів у середовищах із постійними кіберзагрозами? Як ці інструменти можна проєктувати та регулювати так, щоб вони доповнювали, а не замінювали професійну допомогу? Щоб відповісти на ці запитання, необхідні ретельні дослідження перед ширшим впровадженням таких технологій.

Дані свідчать не про окреме рішення, а про потребу в інтегрованій системі, де професійна допомога, належний контроль медикаментозного лікування та новітні технології взаємодоповнюють одне одного. Розбудова такої системи вимагатиме не лише тривалих інвестицій, а й систематичних досліджень, щоб гарантувати не просто масштабування розширених послуг, а й їхню безпечність та ефективність для тих, хто страждає в умовах постійної невизначеності.

Список літератури

1. Fitzpatrick, K. K., Darcy, A., & Vierhile, M. (2017). Delivering cognitive behavior therapy to young adults with symptoms of depression and anxiety using a fully automated conversational agent (Woebot): a randomized controlled trial. JMIR mental health, 4(2), e7785.
2. Hajek, A., Sabat, I., Neumann-Böhme, S., Schreyögg, J., Barros, P. P., Stargardt, T., & König, H. H. (2022). Prevalence and determinants of probable depression and anxiety during the COVID-19 pandemic in seven countries: Longitudinal evidence from the European COvid Survey (ECOS). Journal of affective disorders, 299, 517-524.
3. Hajek, A., & König, H. H. (2020). Prevalence and correlates of individuals screening positive for depression and anxiety on the phq-4 in the German general population: findings from the nationally representative German socio-economic panel (GSOEP). International journal of environmental research and public health, 17(21), 7865.
4. Kroenke, K., Spitzer, R.L., Williams, J.B. and Löwe, B., 2009. An ultra-brief screening scale for anxiety and depression: the PHQ–4. Psychosomatics, 50(6), pp.613-621.
5. Landolt, S., Rosemann, T., Blozik, E., Brüngger, B., & Huber, C. A. (2021). Benzodiazepine and Z-drug use in Switzerland: prevalence, prescription patterns and association with adverse healthcare outcomes. Neuropsychiatric disease and treatment, 1021-1034.
6. Ma, T.T., Wang, Z., Qin, X., Ju, C., Lau, W.C., Man, K.K., Castle, D., Chung Chang, W., Chan, A.Y., Cheung, E.C. and Chui, C.S.L., 2023. Global trends in the consumption of benzodiazepines and Z-drugs in 67 countries and regions from 2008 to 2018: a sales data analysis. Sleep, 46(10), p.zsad124. 

Дисклеймер