Не тільки про гроші: виклики співпраці та довіри між активістами та місцевою владою

Яким є рівень взаємодії та довіри між владою і громадськими активістами зараз і що змінилося станом на початок 2024 року? Що заважає громадянам ефективно взаємодіяти з місцевими органами влади? Як ці виклики пов’язані з соціальною згуртованістю громад? Це головні питання нашої статті.

Довіра до органів місцевої влади

Довіра до місцевої та центральної влади формується на основі різних факторів (Jennings, 1998). Центральні органи влади громадяни оцінюють з точки зору економічної ефективності, тобто якості надання публічних послуг (Jennings, 1998) та задоволеності станом економіки (Nye, 1997), а від місцевих органів влади більше очікують підзвітності, прозорості та якісного представлення інтересів мешканців (Jennings, 1998). Детальніше про природу довіри ми писали в у дослідженні на основі першої хвилі опитування. 

За 2023 рік довіра в суспільстві до голів громад знизилася з 63% до 48%, а до місцевих рад з 58% до 44%. Важливо, що у січні 2024 року довіра вперше опустилася нижче рівня 2021 року, до повномасштабного вторгнення (рис. 1). 

Результати нашого опитування підкреслюють кілька суттєвих перешкод, які заважають респондентам взаємодіяти з місцевою владою. Якщо відкинути найбільш очевидну причину – брак часу через роботу, сім’ю чи інші зобов’язання, – 19% не довіряють місцевій владі, а ще 14% зазначили, що мали негативний досвід взаємодії з нею. Отже, згадки про недовіру до місцевої влади та невдалий попередній досвід співпраці становлять третину всіх відповідей. На другому місці (29%) – брак часу на громадську діяльність.

15% респондентів зазначили, що їм важко взаємодіяти з місцевою владою. Із них 10% відповіли, що процес занадто складний, а ще 5% сказали, що не розуміють процедур, пов'язаних із ним. Лише 14% респондентів повідомили, що не мають суттєвих проблем при взаємодії з органами місцевого самоврядування.

Динаміка співпраці органів місцевого самоврядування з іншими суб'єктами під час війни

На початку повномасштабного вторгнення різко активізувалася співпраця ОМС зі Збройними Силами України, добровольчими формуваннями територіальних громад (ДФТГ), а також з органами безпеки та правоохоронними органами. Подібна тенденція спостерігалася й у співпраці з громадськими та міжнародними організаціями, а дослідження Центру розвитку інновацій показує, що під час війни посилилась також і співпраця мешканців та ОМС.

Однак наприкінці 2023 року рівень співпраці ОМС з іншими суб'єктами помітно знизився. 

Попри таке зниження, рівень співпраці все ще залишається вищим, ніж до повномасштабного вторгнення. Органи місцевого самоврядування продовжують активно співпрацювати з міжнародними організаціями, залучаючи фінансову допомогу для відновлення та відбудови громад. Рівень співпраці з цим типом акторів та з ветеранськими організаціями за останні півроку майже не знизився. Це може бути пов’язане з переформатуванням співпраці ОМС на більш системну та проєктну, тоді як у 2022 році місцева влада мусила залучати всіх доступних акторів. Також причиною цього може бути зміна характеру шоків війни та наявності ресурсів для роботи з ними у різних акторів: ОМС впорались із першими шоками разом із волонтерами, але для втілення великих проєктів, таких як відбудова чи забезпечення ветеранів, вигідніше залучати великі донорські фонди. 

Потенційні причини зменшення довіри та взаємодії 

Які фактори можуть впливати на загальну тенденцію зменшення як взаємодії, так і довіри до місцевої влади та як вони змінилися за останні пів року?

Бар'єри для участі в ухваленні рішень

Згідно з дослідженням Civic Engagement Poll, проведеним USAID/ENGAGE у серпні 2023 року, українці більш залучені до діяльності у своїх громадах, ніж до участі в громадських організаціях: 53% українців займаються громадською діяльністю в своїх громадах. Близько третини активно використовували різні механізми демократичної участі, найпопулярнішими з яких є створення і підписання електронних петицій до органів місцевого самоврядування та органів державної влади і створення різноманітних колективних ініціатив (будинкових об’єднань і чатів, волонтерських груп тощо).

Як показує наше дослідження, значна частина активістів стикається з перешкодами до участі в ухваленні рішень в громаді. В 30 із 40 громад респонденти стикалися з обмеженнями участі громадян в ухваленні рішень на місцевому рівні. Серед них половина зазначила, що ці бар'єри навмисно створені місцевою владою, а не є наслідком воєнного стану.

Респонденти скаржаться, що влада ухвалює рішення без громадян, через що вони почувають себе безсилими і позбавленими впливу. У відкритих питаннях вони згадують такі проблеми місцевої демократії в громадах: 

• закритість влади від громадян;
• відсутність консультацій місцевої влади з жителями щодо важливих для громади питань;
• обмеження доступу до засідань місцевої ради;
• обмежений доступ до інформації про діяльність та рішення ОМС;
• недостатнє інформування про проєкти та рішення місцевої влади;
• заблоковані інструменти участі;
• ігнорування звернень громадян та відмова в прийомі громадян депутатами місцевої ради та керівництвом ОМС;
• заборона проведення масових зібрань та протестів;
• тиск місцевої влади на учасників протестів;
• завищена кількість підписів для розгляду електронних петицій та їхнє закриття без відповіді (кількість голосів і строки розгляду місцевих петицій визначають місцеві ради);
• неактивні громадські ради при ОМС.

У 28 громадах із нашої вибірки почали відбудову, і в 6 з них активісти особисто стикалися з випадками обмежень на участь мешканців громади у процесах відновлення. 

Основною проблемою, на яку посилаються респонденти, є брак фінансування та через це мінімальні обсяги відбудови в громаді, до обговорення якої влада вважає недоречним залучати громадськість. Активісти вважають, що розподіл коштів на проєкти відновлення недостатньо ефективний та прозорий. Вони також згадують випадки корупції, такі як присудження проєктів з відбудови афілійованим компаніям без проведення належних тендерів або обмеження доступу до участі в тендерах. Крім того, активісти зазначають, що зарегульованість і надмірні формальні вимоги ускладнюють участь людей у процесах відновлення.

Труднощі з доступом до інформації

Опитування показало, що багатьом активістам важко отримати доступ до необхідної інформації або даних через обмеження, встановлені місцевою владою. 27% респондентів повідомили про труднощі в отриманні необхідної інформації (в 20 із 40 громад), тоді як 36% заявили, що не стикалися з жодними перешкодами.

Активісти в нашій панелі часто стикалися з перешкодами при спробах отримати доступ до публічної інформації, іноді вдаючись до судових процесів для її отримання. Частина інформації на сайтах місцевих рад або відсутня або заблокована через обмеження воєнного стану. 

Другою найчастіше згадуваною перешкодою є ігнорування запитів, поданих відповідно до Закону "Про доступ до публічної інформації", причому затримки в наданні інформації є поширеною проблемою. Крім того, надана інформація часто є неповною або недостовірною. Активісти також згадують про отримання формальних відповідей, які не відповідають на їхні запити належним чином. 

Ще однією проблемою є відсутність підзвітності з боку деяких органів місцевої влади, які не звітують про свою діяльність або не публікують рішення, ухвалені виконавчим комітетом. Часто згадуються труднощі з веб-сайтами громад, оскільки знайти необхідну інформацію може бути складно, і ці веб-сайти часто недоступні для людей з порушеннями слуху або зору. Крім того, активісти згадують заборону трансляції засідань сесій ради та обмеження доступу до них журналістів і громадян.

Вплив обмежень на соціальну згуртованість

Перераховані обмеження загрожують соціальній згуртованості громади. Опитування показує, що наявність цих обмежень пов'язана зі сприйняттям активістами ймовірності протестів. Наприклад, 45% респондентів, які відзначили обмеження на участь в ухваленні рішень, вважають, що протести в їхній громаді є ймовірними. Серед тих, хто стикався з труднощами в доступі до інформації через обмеження з боку місцевої влади, 66% вважають протести ймовірними. Найбільше занепокоєння викликає обмеження на участь у процесах відбудови: 67% респондентів, яким відомо про такі обмеження, очікують потенційних протестів.

Ці результати підкреслюють негативний вплив обмежень, що накладаються місцевою владою, на соціальну згуртованість. Коли громадяни відчувають себе виключеними з процесу ухвалення рішень і не мають доступу до необхідної інформації, їхня довіра до місцевої влади знижується. Позбавлення жителів права голосу і впливу може призвести до зростання напруженості та більшої ймовірності протестів, підриваючи стабільність і колективні спроможності, необхідні для ефективного управління та відновлення громад.

Висновки

За 2023 рік довіра в суспільстві до голів громад знизилася з 63% до 48%, а до місцевих рад з 58% до 44%. Важливо, що довіра станом на січень 2024 вперше опустилася нижче рівня 2021 року, до повномасштабного вторгнення. 

На початку вторгнення співпраця між місцевою владою, військовими та міжнародними організаціями різко виросла і залишається вищою, ніж до вторгнення. Однак багато респондентів стикаються з перешкодами у взаємодії з місцевою владою через значну недовіру та попередній негативний досвід співпраці. У 30 із 40 опитаних громад жителі стикаються зі складнощами залучення, такими як непрозоре ухвалення рішень місцевою владою та обмеження механізмів демократичної участі.

Активісти повідомляють про проблеми з фінансуванням, корупцію та надмірне регулювання, що перешкоджають ефективній участі у відновленні. Доступ до публічної інформації також складний: ігнорування запитів, затримки та неповні відповіді є поширеними проблемами.

Це обмежує соціальну згуртованість, підвищує суспільне невдоволення і знижує довіру до місцевої влади, таким чином підриваючи ефективне врядування та зусилля з відновлення громад. А саме довіра та соціальна згуртованість головні фактори стійкості спільнот до шоків війни. 

Ми радимо місцевій владі запровадити у себе практики залучення відповідно до реалій воєнного стану, яке це відбувається у громадах Харківщини чи у Луцьку. 

На початку вторгнення активісти частково взяли на себе функції влади. У громадах, де шоки війни були найбільшими, вони займалися евакуацією, допомагали тим, хто залишився, слідкували за безпекою. Через наявність шоків, із якими місцева влада не могла впоратися самотужки, вона збільшила свою відкритість. Після стабілізації ситуації в громадах спроможність ОМС частково відновилася, і роль підзвітності для жителів знову виросла. Проте влада не готова до більшої співпраці з громадськістю, бо переважно не була відкритою і до повномасштабного вторгнення. Вона розглядає активну співпрацю з громадськими активістами у 2022 році як вимушений крок, а не як нову практику. На жаль, така логіка місцевих очільників обмежує спроможність громад, яку підвищує співпраця з усіма можливи акторами, особливо в ситуації, коли більшість викликів війни нікуди не зникли. 

Неможливість проведення будь-яких виборів під час воєнного стану актуалізує необхідність залучення спільноти до публічних обговорень важливих рішень, щоб мешканці відчували свій вплив на життя громади. Особливо важливим є обговорення проєктів відбудови та виділення грошей на ЗСУ, що стане можливим у разі ухвалення відповідного законопроєкту. 

Додаток