Нетарифні заходи та продуктивність українських підприємств харчової промисловості

Нетарифні заходи та продуктивність

Зростаюча увага людей до здоров’я та безпеки харчових продуктів змусила уряди всього світу запровадити такі регулювання харчових продуктів як санітарні та фітосанітарні заходи (СФЗ), ліцензування та сертифікація та технічні торговельні бар’єри (ТТБ). Деякі виробники харчових продуктів занепокоєні, що такі нетарифні обмеження (НТО) – це ще один інструмент протекціонізму в арсеналі урядів, що знижує розмаїття продуктів та здорожчує їх. Проте більші компанії, з кращими технологіями та великим досвідом в експорті харчових продуктів, можуть вважати такі заходи сприятливими для себе, оскільки вони непрямо захищають їх від конкуренції на глобальному ринку. 

НТО завжди вважалися невід’ємним інструментом торговельної політики. Проте через значне багатостороннє зниження тарифів сьогодні вони замінили тарифи як основний інструмент торговельної політики (Goldberg and Pavcnik, 2016). НТО відповідають на стурбованість людей, проте можуть знизити продуктивність через обмеження на імпорт проміжних товарів, обладнання та технологій доступних для виробників харчових продуктів, особливо у країнах, що розвиваються. 

НТО впливають на компанії через декілька каналів. Як і тарифи, НТО роблять імпортні товари дорожчими, підвищуючи торговельні видатки. Ці видатки включають вартість виконання регуляцій, вартість моніторингу та верифікації та вартість контролю на кордоні. 

Механізм зниження продуктивності працює через прямі чи зворотні зв’язки у ланцюжку доданої вартості. НТО (зворотні зв’язки) знижують розмаїття сировини  (Ethier, 1982) та обмежують доступність певних інгредієнтів чи технологій, що призводить до субоптимального набору інгредієнтів. У галузях нижче за ланцюжком доданої вартості (прямі звязки), усунення НТО підвищує конкуренцію, приводить до більш ефективного розподілу ресурсів через розвиток більш продуктивних фірм, зниження простою та зростання Х-ефективності. НТО можуть закрити доступ для деяких технологій та інгредієнтів, таких як хлорована курятина, використання антибіотиків у м’ясі та продукти, які містять ГМО. Таким чином НТО схожі на імпортні квоти чи заборону імпорту. Що важливо, ці заходи не лише впливають на вартість продукції, але й встановлюють вимоги до якості та безпеки кінцевих продуктів та можуть підвищити споживчий попит.

У Shepotylo et al. (2022) ми досліджуємо, чи НТО знижують продуктивність українських підприємств харчової промисловості. Ми знаходимо причинно-наслідковий вплив НТО на продуктивність за даними 2007-2013 років, коли відбувалася лібералізація НТО після вступу України до Світової організації торгівлі. У цей період відбувалися важливі зміни у підходах до виробничих процесів та регуляцій якості продукції. У цей період стали помітними результати майже двох десятиліть реформ спрямованих на заміну старої радянської системи стандартів (ГОСТ) на систему контролю безпеки продуктів сумісну з СОТ та ЄС. Ми фокусуємося на п’яти видах контролю: 

• ветеринарний контроль, спрямований на попередження розповсюдження хвороб тваринного походження;
• фітосанітарний контроль, спрямований на на попередження розповсюдження комах та хвороб рослин;
• санітарний та епідеміологічний контроль, спрямований на попередження розповсюдження інфекційних хвороб та перевірку дотримання санітарних правил з метою захисту життя людей ;
• екологічний контроль спрямований на захист довкілля;
• обов’язкова сертифікація спрямована на перевірку дотримання обов’язкових стандартів, що у свою чергу спрямовані на захист життя та здоров’я людей, забезпечення технічної сумісності, контроль безпеки праці тощо.

Наше джерело даних про НТО – це законодавство України, де вказано НТО за десятизначною класифікацією продукції. Ці заходи застосовуються до імпортних товарів системою митного контролю на кордоні. Ми сполучили дані про НТО з дуже детальними даними на рівні продуктів для українських виробників харчових продуктів. Ми застосовуємо останні дослідження в області оцінки функції продуктивності, відокремивши шоки попиту від поліпшення продуктивності, оскільки ми маємо дані про кількість та ціну товарів. Використовуючи підхід подібний до De Loecker et al. (2016),  ми розрахували показники для виробничої функції заснованої на доходах чи кількості. До того ж, ми врахували проблему монокомпаній та виробників багатьох продуктів, оцінивши виробничу функцію лише для фірм, які виробляють один продукт, та порівнявши ці результати з оцінкою для всіх компаній.

Рис. 1 показує індекс частоти (частка продуктів, на які впливають НТО, в загальній кількості продуктів) для українських НТО у 2007-2013 роках. Він чітко показує ключові проблеми старої системи: надмірне дублювання контролю, що розширює контрольні функції державних агенцій. У 2007 більшість підгалузей харчової промисловості мали подвійний контроль, тоді як до 2013 контроль спростили та кількість випадків дублювання знизили. Зокрема згідно із зобов’язаннями України в рамках СОТ обов’язкова сертифікація харчових продуктів була поступово скасована, тоді як завдання забезпечити безпеку продуктів поклали на санітарний та, коли доречно, ветеринарний контроль. Ця зміна була особливо сприятливою для виробництва напоїв, молочних та рибних продуктів, фруктів та овочів, олій та жирів. 

Інші види контролю також спростили. Найбільш відчутні зміни були в галузі кормів для тварин, де залишився лише ветеринарний контроль. Ці зміни дозволили знизити загальну кількість НТО, які застосовуються до української харчової галузі. Однак, дублювання контрольних заходів було усунуте не повністю. Наприклад, багато продуктів тваринного походження (мясо, риба, молочні продукти) підлягають як ветеринарному, так і санітарному контролю, тоді як для зерна, борошна та крохмалю санітарний та фітосанітарний контроль накладається лише частково.   

Головні результати

Таблиця 1 представляє головні результати. У колонці (1) показаний значущий негативний вплив нетарифних обмежень на сировину на продуктивність. 1% зростання у НТО на сировину знижує загальну продуктивність на 1,2%. Ми очікуємо, що НТО на сировину впливає на продуктивність імпортерів більше, ніж на продуктивність фірм, які не є імпортерами. Додавши змінну “імпортер” та перетин змінних “імпортер” та “НТО на сировину”, ми підтвердили це припущення (колонка 2).

Для неімпортерів 1% зростання НТО на сировину знижує продуктивність на 0,8% та не є значущим. Натомість імпортери відчувають зниження продуктивності на 1,7%. Відсутність значущого ефекту для неімпортерів показує, що зниження НТО має прямий вплив на фірми, які використовують імпортну сировину, але не поширюється на галузь в цілому.

Більше того, імпортери-виробники харчових продуктів, на 25,5% більш продуктивні, ніж неімпортери. Цей висновок відповідає моделі різноманітних фірм та фіксованим витратам на імпорт, коли імпорт сировини та обладнання є прибутковим лише для найбільш продуктивних фірм.

До колонки (3) ми включили тарифи на сировину. Вплив НТО на імпортерів сировини залишається значущим та негативним, тоді як вплив тарифів найбільш сприятливої нації (MFN) негативний, але незначущий.

У колонці (4) ми враховуємо рівень захисту від іноземної конкуренції на ринку готової продукції додавши змінні НТО та тарифів на випуск. Як тарифи на сировину, так і тарифи на готову продукцію негативно впливають на продуктивність, тоді як вплив тарифів на сировину відповідає результатам інших досліджень – зниження тарифів на сировину на 1% пов’язане зі зростанням продуктивності на 1,8%.

Різницю між коефіцієнтами біля тарифів у моделях (3) та (4) можна пояснити впливом неврахованих змінних, оскільки тарифи на сировину та готову продукцію корелюють між собою.

У колонці (5) ми включаємо змінну експортного статусу. Експортери на 11,3% більш продуктивні, ніж неекспортери. Це добре співвідноситься з теоретичною моделлю Melitz (2003), яка стверджує, що лише найбільш продуктивні фірми здатні покрити своїх фіксовані витрати пов’язані з виходом на зовнішній ринок. Це було підтверджено багатьма емпіричними дослідженнями (Bernard et al., 2003). 

Нарешті, у колонці (6) ми додали змінні політики з лагом 1 рік, тому що їхній вплив може бути віддаленим у часі. Цей крок також знижує імовірну ендогенність. Втім, лагові значення змінних, які нас цікавлять, не змінюють знак чи значущість коефіцієнтів при цих змінних. Фактично добуток змінних “імпортер” та “тариф на сировину” стає більш негативним. НТО на сировину та готову продукцію також залишаються значущими та негативними.

Висновки та рекомендації для політики

Ми показали, що нетарифні обмеження застосовані до імпортної сировини знижують продуктивність фірм обмежуючи розмаїття наявних імпортних інгредієнтів та викривлюючи ефективний набір інгредієнтів у бік місцевих виробників. Ми знайшли загальний негативний вплив НТО на продуктивність – зростання НТО на імпортовану сировину на 1% підвищує продуктивність фірм-імпортерів на 0,2-1,7%.  Інші інструменти торговельної політики, включно з тарифами на сировину та готову продукцію, також мають негативний вплив на продуктивність. 

Цей вплив нерівномірний та залежить від типу НТО. Санітарні, фітосанітарні та екологічні обмеження на імпортовану сировину мають сильніший негативний вплив на продуктивність тих фірм, які використовували імпортовану сировину більш інтенсивно до початку лібералізації торгівлі Україною у 2008-2012 роках. Важливо, що вплив усіх типів НТО на кількісні показники продуктивності з завжди більш негативний, ніж вплив НТО на показники продуктивності засновані на доходах. Це відповідає нашим очікуванням, що фірми відповідають на суворіші нетарифні обмеження підвищенням цін, щоб пом’якшити вплив торговельної політики на їхні результати. Інші змінні політики, такі як тарифи та НТО на сировину та готову продукцію, також мають негативний вплив на продуктивність. 

Цей результат показує, під час оцінки впливу  різних політик на продуктивність важливо оцінювати вплив, який відбудеться через зміну цін. Що це означає для політики? Наші результати показали, що потрібно враховувати негативний вплив запровадження НТО на продуктивність під час розробки політики у відповідь на зрозумілу занепокоєність людей якістю та безпекою продуктів.

Ці результати показують, що громадське здоров’я та безпеку більш ефективно захищати через контроль готової продукції, ніж через запровадження НТО на сировину. Також більш ефективно регулювати та забезпечувати якість та безпеку продуктів через контроль процесу виробництва (наприклад,  HACCP) тому що вимоги сертифікації обладнання менше шкодять продуктивності, ніж виконання санітарних чи фітосанітарних заходів.

Посилання

Bernard, A., Eaton, J., Jensen, J., and Kortum, S. (2003). Plants and productivity in international trade. The American Economic Review, 93(4):1268–1290.

De Loecker, J., Goldberg, P. K., Khandelwal, A. K., and Pavcnik, N. (2016). Prices, markups, and trade reform. Econometrica, 84(2):445–510.

Ethier, W. J. (1982). National and International Returns to Scale in the Modern Theory of International Trade. American Economic Review, 72(3):389–405.

Goldberg, P. K. and Pavcnik, N. (2016). The effects of trade policy. Handbook of Commercial Policy, 1:161–206.

Melitz, M. J. (2003). The Impact of Trade on Intra-industry Reallocations and Aggregate Industry Productivity. Econometrica, 71(6):1695 – 1725.

Shepotylo, O., Vakhitov, V., Movchan, V., and Panga, M. (2022). Non-tariff measures and productivity of Ukrainian food-processing firms. Journal of Agricultural Economics, 73(1):234–256.