Нобелівську премію з економіки 2021 року отримали Девід Кард (мій колега у Берклі!), Джошуа Енгріст та Гвідо Імбенс. Чому вони отримали нагороду? У цьому невеликому дописі я підсумовую великий обсяг роботи виконаний цими вченими, який надихнув багатьох економістів сумлінно думати про дані.
«Золотий стандарт» науки зі встановлення причинно-наслідкових зв’язків – це рандомізований контрольований експеримент. Ідея проста. У вас є певна кількість суб’єктів. Для кожного суб’єкта ви кидаєте монетку. Якщо випадає орел, суб’єкт відправляється до контрольної групи, яка не отримує нічого. Якщо решітка – суб’єкт потрапляє до групи, яка отримує певне втручання (наприклад, нові ліки). За певний час ви порівнюєте становище обох груп. Якщо є різниця, ви знаєте, що ця різниця мусить бути через втручання. Таким чином ми можемо підтвердити одне пояснення та виключити інші. Це основа науки. Рандомізовані контрольовані експерименти – дуже потужний метод, але часто вони недоступні для економістів. Справді, було б неетичним відмовляти певній групі людей у доступі до освіти або вищих зарплат заради науки. Що робити в такому разі? Потрібно бути креативним!
Кард, Енгріст та Імбенс популяризували ідею «природних» експериментів. Вона полягає в тому, що «монетку кидає» природа, а не дослідник. У цьому випадку немає чистого експерименту, але можна впритул наблизитися до нього. Наприклад, через випадковість одна дитина може отримати кращу освіту, ніж інші діти. Це може здаватися неймовірним, але це трапляється повсякчас.
Припустимо, що у школі встановлена максимальна кількість дітей у класі – поширена політика у багатьох країнах – але наявна кількість дітей трохи вища, ніж цей максимум. Це означає, що школа повинна відкрити два менші класи, що зазвичай означає кращу освіту, бо вчитель може присвятити кожній дитині більше часу. Чому кількість дітей лише трохи вища від максимальної? Зазвичай це через випадкові чинники. Отже, через сили природи у нас виникає випадкова варіація у якості освіти. Одна група дітей навчається у відносно великому класі, тому що кількість дітей тут трохи менша від максимальної. Інша група дітей навчається у маленькому класі, тому що їхня загальна кількість була трохи вища від максимальної. Ми можемо прослідкувати ці дві групи дітей протягом тривалого часу та побачити, яким чином якість освіти впливає на заробітки та наукові досягнення. Використовуючи такий дизайн дослідження, Енгріст встановив причинно-наслідковий зв’язок між розміром класу та якістю освіти.
Інший класичний приклад. Що відбувається, якщо підняти мінімальну зарплату? Стандартна теорія передбачає, що зайнятість має знизитись через зростання ціни праці. Це здається інтуїтивним, проте, як це можна довести? Ми не можемо провести експеримент, у якому одна група людей отримує більше за ту саму роботу. Це було б несправедливо. Проте уявіть, що у вас є два сусідні села, одне з яких знаходиться в області А, а друге в області Б. Якщо область А вирішує підвищити мінімальну зарплату, а область Б – ні, маємо природний експеримент. Села майже однакові, крім того, що вони знаходяться в різних областях. Ми можемо прослідкувати, як зміниться зайнятість у цих селах із часом. Девід Кард використав цю ідею, щоб встановити причинно-наслідковий ефект мінімальних зарплат. На початку 1990х Пенсильванія підняла мінімальну зарплату, а Нью Джерсі – ні. Кард порівняв зайнятість у ресторанах швидкої їжі в сусідніх містечках по обидва боки кордону між штатами. На противагу передбаченню стандартної теорії, Кард знайшов, що вища мінімальна зарплата підвищила зайнятість! Цей висновок змусив переосмислити те, як функціонує ринок праці.
Ці приклади показують, що з певною часткою удачі та креативного мислення можна наблизити економіку до природничих наук та довести (чи спростувати) теорію з достатнім рівнем точності. Чи досить одного природного експерименту, щоб спростувати наші аргументи? Можливо, ні. Але розглянувши багато природних експериментів (у різних країнах, в різний час тощо) ми можемо збудувати міцну основу для наших знань та розробляти політики, які ґрунтуються на даних.
Кард, Енгріст та Імбенс є надзвичайно впливовими. Вони показали, що економіка – не «диванна» наука. Сумлінні та винахідливі економісти можуть написати достовірні емпіричні роботи та протестувати теорію так само, як представники інших наук. Таке мислення було революційним в економіці, й тому цілком заслуговує на Нобеля!
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
