Огляд проросійських наративів у ЗМІ Німеччини та Італії про нацистів та неонаціоналістів в Україні

Звісно ж, стверджують, що в Україні поширена нацистська ідеологія, а “Національний корпус” та батальйон “Азов” відомі своєю неонацистською ідеологією. Також у трагедії в Одесі 2 травня 2014 року звинувачують українських нацистів.

Пояснюємо, що відбувається насправді і чому всі вищезгадані наративи — брехня.

Фейк: Неофашистські/неонацистські сили брали участь у державному перевороті 2014 року

“Українські націоналісти”, котрих часто називають також “неонацистами”, постійно є частиною заголовків іноземних ЗМІ, лояльних до проросійської пропаганди. За риторикою кремля саме неонацисти влаштували державний переворот в Україні, прийшовши таким чином до влади. Ось як пишуть в проросійському німецькому ЗМІ Linkezeintung:

• “Після перевороту на Майдані в лютому 2014 року, під час якого прихильники колабораціоніста нациста Степана Бандери повалили демократично обраного проросійського лідера України Віктора Януковича” (“Seit dem Maidan-Putsch im Februar 2014, bei dem Anbeter des Nazi-Kollaborateurs Stepan Bandera den demokratisch gewählten prorussischen Führer der Ukraine Viktor Janukowitsch stürzten”) — Linkezeitung.de

Як насправді?

У 2014 році в Україні відбувся не “державний переворот”, а Революція гідності. Коли тодішня проросійська влада оголосила про призупинення до підготовки до асоційованого членства країни в Європейському Союзі, українці вийшли на мирні протести заради збереження проєвропейського поступу. Після тримісячного протесту, силового протистояння та сотень жертв було оголошено позачергові вибори президента, а потім – дострокові парламентські, з дотриманням усіх конституційних норм. Того ж самого року ратифіковано Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. 

Державний переворот — це неконституційне насильницьке захоплення влади невеликою групою осіб, змовниками, що діють у власних інтересах. Революція ж гідності розпочалася з мирних протестів неозброєних людей на підтримку демократизації, які влада намагалася придушити силою, змусивши їх використовувати засоби самозахисту, та носила масовий характер. Детальніше про те, чому Революція гідності не є державним переворотом можна прочитати у матеріалі VoxCheck “Майдан у 2014 році — це державний переворот: огляд італійських та німецьких проросійських ЗМІ”. 

Рушійною силою Революції гідності був народ, його громадянська ініціатива. Роль націоналістичних сил була маргінальною.

Фейк: Нацисти/праві націоналістичні уряди прийшли до влади після державного перевороту в Києві

Російські та проросійські медіа, як-от Radio Radio (Італія), стверджують, що у 2014 році в Україні відбувся державний переворот, який привів до влади нацистів, або ж праві націоналістичні уряди. Ось приклад такого фейку: 

• “Уникнути повторення того, що сталося в Україні у 2014 році: тобто створення нацистського уряду за підтримки злочинців у Вашингтоні та Брюсселі. (“Evitando il ripetersi di quanto accaduto in Ucraina nel 2014: ovvero la creazione di un governo para-nazista sostenuto da criminali a Washington e Bruxelles.”) — Radio Radio

Як насправді?

Насправді в Україні, як і в багатьох розвинених країнах, а також у росії, є представники крайніх правих, однак ці організації нечисленні й далеко не мають такої підтримки в суспільстві та органах управління, як це намагаються змалювати прокремлівські медіа. 

Під час Революції гідності переважну більшість мітингувальників складали мирні громадяни, а учасників радикальних груп, таких як “Правий сектор”, налічувалось не більше тисячі осіб із восьми мільйонів. На президентських виборах 2014 року кандидат від угруповання “Правий сектор” отримав 0,7% голосів. 

У президентських виборах 2019 року партія участі не брала.

Фейк: Донбас відділився, тому що націоналісти прийшли до влади в Києві

Російське медіа Sputnik, яке працює в Італії, заявляло, що в 2014 році частина територій Донецької та Луганської областей відділились від України, оскільки до влади в країні прийшли націоналісти.

• “Жителі Сходу України почали вимагати незалежності від Києва навесні 2014 року після підтримуваного Заходом перевороту в лютому того ж року, коли до влади прийшли ультранаціоналісти” (“Gli abitanti dell’Ucraina orientale hanno iniziato a chiedere l’indipendenza da Kyiv nella primavera del 2014, a seguito del colpo di stato sostenuto dall’Occidente nel febbraio di quell’anno che ha visto gli ultra-nazionalisti salire al potere”) — it.sputniknews.com

Як насправді?

Донбас не відділявся, його окупувала росія. На сході України взимку 2014 року громадяни також виходили на головні площі міст, підтримуючи прагнення Євромайдану зберегти європейський курс держави. У березні у Донецьку та Луганську паралельно проходили проукраїнські та проросійські мітинги, причому серед останніх були зафіксовані і учансики із російських областей — Бєлгородської та Ростовської. Із квітня почалось захоплення органів влади за керівництва офіцерів армії росії, що завершилось збройним повстанням сепаратистів. 7 квітня сепаратисти за підтримки росії проголосили так звану “ДНР”, 27 квітня — “ЛНР”. 

Фейк: Українські батальйони, наприклад, “Національний корпус” та “Батальйон “Азов” відомі своєю неонацистською ідеологією

Проросійські та російські ЗМІ, як от Uncut News (Німеччина) та RT.DE (Німеччина) пишуть, що українські добровольчі батальйони відомі своєю неонацистською ідеологією. Це нібито помітно у всьому: стилі одягу, жестах, привітаннях.

Як насправді?

Батальйон “Азов” створений 5 травня 2014 року у м. Бердянськ як батальйон патрульної служби міліції особливого призначення МВС, у вересні того ж року його було реорганізовано та розширено до складу полку. А вже у листопаді “Азов” переведено до складу Нацгвардії. Сьогодні підрозділ “Азов” — це окремий загін спеціального призначення “Азов” військової частини 3057 Національної гвардії України. 

У лавах Національної гвардії, так само, як й в лавах Збройних сил України, взагалі немає підрозділів, створених за ідеологічною ознакою. В “Азові” проходили та проходять службу українці різного етнічного походження, релігійних та політичних поглядів. 

“Національний корпус” — це політична партія, створена у 2016 році вихідцями з полку “Азов”. Структури функціонують окремо одна від одної і жодна не є добровольчим батальйоном.

Фейк: В Україні поширена нацистська ідеологія

У матеріалах німецьких та італійських видань помітно віддзеркалення проросійських наративів про “нацистську Україну”. SNA.DE (Sputnik, Німеччина) називає Україну “неонацистською кузнею”. Також пишуть про нібито загальнонаціональне святкування дня народження “нацистського колабораціоніста та радикального антисеміта Степана Бандери”.

• “1 січня у Києві та інших містах України відбулися урочистості з нагоди дня народження нацистського колабораціоніста та радикального антисеміта Степана Бандери” (“Am 1. Januar kam es in Kiew und anderen ukrainischen Städten zu Feierlichkeiten anlässlich des Geburtstages des Nazi-Kollaborateurs und radikalen Antisemiten Stepan Bandera”) — RT.DE

Як насправді?

Нацистська та комуністична ідеології в Україні офіційно заборонені. Праві радикальні рухи в країні дійсно присутні, на чому спекулюють російські пропагандисти. Однак їх значимість та поширеність переоцінена. Крім того, праві радикальні рухи, зокрема нацистські та екстремістські, є і в росії. Марші, які проводять 1 січня з нагодня дня народження Степана Бандери, не є масовими та загальнонаціональними.

Степан Бандера був провідним діячем українського національно-визвольного руху у 1930-1950-х роках, вів антинімецьку та антирадянську боротьбу. Згодом його прізвище стало символом самого руху. У 1941 році заарештований гітлерівцями та ув’язнений у концтаборі Заксенгаузен за проголошення відновлення Української Держави у Львові. Від співпраці з німецькими військами відмовлявся. З 1942 по 1944 рік Бандера перебував у німецьку концтаборі, тож співпрацювати з німецькими військами він аж ніяк не міг.

Фейк: Нацисти організували «одеську розправу»

2 травня 2014 року відбулися сутички в історичному центрі Одесі між проросійськими мітингувальниками та проукраїнськими активістами, що призвели до пожежі у Будинку профспілок. В результаті загинуло 48 людей. Проросійські та російські ЗМІ стверджують, що в трагедії винні українські націоналісти та прихильники Майдану.

• “Ніде це не було ясніше, як у кривавій одеській бійні, яку вчинили промайданівці, і в київській “антитерористичній операції” проти східних українців” (“Nirgendwo wurde dies deutlicher als beim blutigen Massaker von Odessa, das von Pro-Maidan-Nationalisten verübt wurde, und bei Kiews blutiger “Anti-Terror-Operation” gegen die Ostukrainer”) — RT.DE

Як насправді?

Винних у “одеській трагедії” досі не встановлено. Розпочаті кримінальні провадження зупинилися на стадіях досудового розслідування та судового розгляду. 

2 травня 2014 року протистояння проукраїнських та проросійських сил в Одесі досягло своєї кульмінації. У березні 2014 року проросійські мітингувальники почали проводити акції на Куликовому полі в Одесі. Серед організаторів цих акцій були громадяни Росії, зокрема російський неонацист Антон Раєвський, в майбутньому — бойовик, учасник війни на Донбасі, та Євген Мефьодов, згодом засуджений за організацію заворушень в Одесі. 2 травня сутички спровокували саме проросійські мітингувальники. Незалежна дослідницька команда «Група 2 травня» зазначає, що представники Євромайдану та «Антимайдану» домовилися не втручатись у масові заходи один одного під час 2 травня. Однак «антимайданівці» все ж завадили проведенню маршу проукраїнських активістів, вони перекрили їм дорогу. На Грецькій вулиці почалися сутички, проросійські мітингувальники розстріляли 6 одеситів у центрі міста.

Проукраїнські активісти рушили на Куликове поле, щоб розігнати наметове містечко «антимайданівців», але останні вже перебралися у Будинок профспілок. Згідно з висновками судових експертів, пожежа в Будинку профспілок не була спланована заздалегідь. У процесі сутичок запальні суміші — «коктейлі Молотова» — використовували обидві сторони.