Парламент, Уряд, Центробанк – у пошуку спільної мети і порозуміння. Інтерв’ю з Ларсом Свенссоном

Як синхронізувати монетарну політику з фіскальною напередодні виборів? Що врятує державний бюджет від розширення видатків з політичних мотивів всупереч можливостям економіки? І чи допоможе підвищення облікової ставки насправді втримати інфляцію? Сьогодні від того, чи вдасться уряду, парламенту та Національному банку України правильно відповісти на ці питання напередодні подвійних виборів 2019 року залежить майбутній економічний розвиток країни та добробут українців. Ці та інші питання Центр економічної стратегії та VoxUkraine порушив у розмові з професором Стокгольмської школи економіки Ларсом Свенссоном. Професор приїжджав в Україну у травні цього року на конференцію НБУ.

– На конференції в Києві Ви говорили про рівновагу Неша у монетарній та фіскальній політиці. Що це таке і чому це важливо?

– Рівновага Неша є особливим видом рівноваги в теорії ігор. Припустімо, є два гравці. Кожен гравець має чіткі цілі. Дії кожного гравця впливають на цілі обох гравців. У так званій узгодженій рівновазі гравці спільно вибирають свої дії таким чином, щоб найкраще досягти своїх комбінованих цілей. У рівновазі Неша кожен гравець натомість вибирає як діяти таким чином, щоб найкраще досягти власних цілей, беручи до уваги дії (але не цілі) іншого гравця. Отже, в рівновазі Неша кожен гравець для досягнення власних цілей приймає рішення окремо, але беручи до уваги дії іншого.

Коли йдеться про монетарну та фіскальну політику, ми можемо розглядати центральний банк як одного гравця, а уряд – як другого гравця. Центральний банк контролює монетарну політику (облікову ставку) і має за мету цінову стабільність та повну зайнятість. Уряд контролює фіскальну  політику (податки та державні витрати), основними цілями якої є вибір між різними видами податків та бюджетних видатків, а також збалансування державного бюджету.

Монетарна та фіскальна політики сильно взаємодіють між собою. Фіскальна політика впливає на інфляцію та зайнятість. А монетарна політика, визначаючи відсоткову ставку, впливає на зайнятість, обсяг виробництва та інфляцію в економіці. І це, в свою чергу, суттєво впливає на витрати уряду, податки та бюджетний баланс. Якщо зростає безробіття та знижується зайнятість, уряд змушений платити більше допомоги безробітним і отримує менше податків. Якщо відсоткові ставки низькі, процентні виплати уряду по державному боргу є меншими. І так далі.

Монетарна та фіскальна політики сильно взаємодіють між собою. Фіскальна політика впливає на інфляцію та зайнятість. А монетарна політика, визначаючи відсоткову ставку, впливає на зайнятість, обсяг виробництва та інфляцію в економіці.

Зважаючи на таку сильну взаємодію можна було би зробити висновок, що монетарна та фіскальна політики мають визначатися спільно й в один і той самий момент, враховуючи цілі як фіскальної, так і монетарної політики. Але історичний досвід свідчить про те, що це спрацьовує погано. Одна з причин полягає в тому, що коли уряд контролюватиме монетарну політику, перед ним виникне спокуса зловживати цим контролем у короткострокових політичних цілях. Наприклад, більш експансіоністська монетарна політика перед виборами із зростанням зайнятості та меншим рівнем безробіття підвищить популярність уряду і його шанси на перемогу на виборах.

Але з певною затримкою, після виборів, інфляція підвищиться і стане проблемою. Ви зазвичай отримуєте або занадто високу інфляцію, або нестабільну політику «стій-вперед», якщо дозволяєте урядові визначати монетарну політику. Отже, історичний досвід виразно вказує на те, що набагато краще розділити ці дві політики (фіскальну і монетарну – ред.) так, щоб монетарну політику здійснював незалежний центральний банк з чіткою метою, такою як таргет (цільовий показник, ред.) по інфляції та повна зайнятість. Це відповідає двом політикам, що проводяться окремо, як у рівновазі Неша.

– Якщо говорити про проблему зайнятості – як з нею синхронізувати антиінфляційну монетарну політику?

– Повна зайнятість – це не те, що ми можемо визначити, як, наприклад, таргет по інфляції. Незалежна грошово-кредитна політика може досягти будь-якого встановленого таргету по інфляції через певний час, наприклад, 2%, 3% або 4%. Таргет по інфляції – це те, що центральний банк може вільно вибрати, а потім досягти.

Але повна зайнятість не належить до категорії того, яку центральний банк може вільно вибрати, а потім досягти. Натомість повна зайнятість, тобто довготривалий сталий максимальний рівень зайнятості, залежить від структурних факторів, які визначають те, як працює ринок праці. Ці фактори неможливо безпосередньо спостерігати, і вони можуть змінюватися з часом. Тому рівень зайнятості, що відповідає повній зайнятості, має оцінюватись в умовах невизначеності, і оцінки можуть з часом потребувати перегляду.

Якщо дати оцінку повної зайнятості, монетарна політика може націлитись на неї, маючи нна меті вихід на конкретний показник інфляції. Точніше, монетарна політика може бути націлена на обмеження відхилень інфляції від таргету та відхилень зайнятості від повної зайнятості.

Якщо дати оцінку повної зайнятості, монетарна політика може націлитись на неї, маючи нна меті вихід на конкретний показник інфляції. Точніше, монетарна політика може бути націлена на обмеження відхилень інфляції від таргету та відхилень зайнятості від повної зайнятості.

Отже, важливо зрозуміти різницю між таргетом по інфляції та повною зайнятістю. Монетарна політика може стабілізувати рівень зайнятості до рівня повної зайнятості, але вона зазвичай не може вплинути на рівень повної зайнятості. Щоб підвищити рівень повної зайнятості, потрібна структурна політика, наприклад, політика на ринку праці, яка поліпшує ринкові умови та робить процес формування заробітної плати більш ефективним.

Історично доведено, монетарна політика працює найкраще, якщо її реалізує незалежний центральний банк. Але в демократичному суспільстві може виявитись проблемним надання такої великої влади такому органові, як центральний банк, яким керують не обрані виборцями посадовці. Центральний банк може впливати на інфляцію, він може впливати на зайнятість та безробіття, а це впливає  на добробут людей.

Рішення полягає в тому, щоб парламент та уряд делегували незалежному центральному банку конкретні повноваження проводити монетарну політику з чіткими цілями. Причина делегування – більш ефективне досягнення демократично визначених цілей. У цьому сенсі парламент або уряд повинен погодитися з таким способом здійснення  монетарної політики.

Рішення полягає в тому, щоб парламент та уряд делегували незалежному центральному банку конкретні повноваження проводити монетарну політику з чіткими цілями.

Крім того, центральний банк повинен відповідати за досягнення цілей. Необхідне регулярне оцінювання його політики незалежними експертами, щоб переконатись, що ця політика не відхиляється від її цілей.

– Цінова стабільність встановлена як головна мета Національного банку в Україні. Втручання з боку парламенту чи уряду може видаватись потенційно шкідливим через вибори або інші політичні причини. Що саме Ви маєте на увазі, коли кажете, що «парламент або уряд повинен погодитися з таким способом здійснення монетарної політики»? Наскільки далеко має зайти делегування повноважень?

– Я маю на увазі те, що законодавство, яке регулює діяльність центрального банку, його незалежність та цілі, демократично ухвалюється парламентом. Таким чином парламент визнає, що таке делегування – найкращий спосіб досягнення цінової стабільності та повної зайнятості, і делегування набуває демократичної легітимності.

Досі я говорив тут про повну зайнятість як ціль монетарної політики, разом з ціновою стабільністю. Це підходить для розвиненої економіки, такої як шведська, коли певний час існував таргет по інфляції, було досягнуто довіри до цього показника – в тому сенсі, що інфляційні очікування приватного сектора наблизились до таргету. Але коли таргетування інфляції в економіці лише починається, і режим монетарної політики ще не встановився остаточно, довіра до таргету по інфляції може виявитись не надто високою. Тоді, щоб центробанку довіряли, можливо, доведеться більше наголошувати на стабілізації інфляції навколо таргету і менше – на стабілізації зайнятості біля рівня повної зайнятості. Коли центральний банк стане більш досвідченим, а таргет по інфляції викликатиме більшу довіру, тоді можна буде приділити більше уваги повній зайнятості. Як видається, це природний шлях, яким проходять режими таргетування інфляції.

Щоб центробанку довіряли, можливо, доведеться більше наголошувати на стабілізації інфляції навколо таргету і менше – на стабілізації зайнятості біля рівня повної зайнятості. Коли центральний банк стане більш досвідченим, а таргет по інфляції викликатиме більшу довіру, тоді можна буде приділити більше уваги повній зайнятості.

Я не експерт з української економіки, але у нещодавно встановленому режимі таргетування інфляції, можливо, краще більше наголошувати на таргеті по інфляції, ніж на повній зайнятості, доки режим інфляційного таргетування не зміцниться.

– Хто має встановити таргет по інфляції? Чи це має бути центральний банк, або ж показник слід обговорити з парламентом чи урядом?

– Це гарне питання. По суті, є дві альтернативи. Перша: в деяких економіках, наприклад, у Єврозоні, США та Швеції, законодавство про центральний банк визначає цінову стабільність як ціль, а вже центральний банк вирішує, який конкретний показник інфляційного таргету їй відповідає. Друга:  в інших економіках, таких як Канада, Нова Зеландія та Великобританія, таргет по інфляції визначається або урядом, або угодою між урядом та центральним банком. Звичайно, резонно вважати, що в такій угоді на практиці останнє слово залишається саме за урядом.

Досвід показує, що, обидва варіанти можуть бути успішними. Перевага другого варіанту – те, що уряд автоматично стає відповідальним за таргет по інфляції, оскільки погодився з ним і навіть виявив ініціативу щодо його визначення. Отже, надалі він не зможе скаржитись, якщо інфляція досягатиме таргету. Це також надає таргету більшої демократичної легітимності.

Недоліком другого варіанту є те, що існує спокуса зробити таргет по інфляції питанням виборчої кампанії. Так сталось у Новій Зеландії, коли багато років тому одна з політичних партій будувала кампанію на підвищенні таргету по інфляції. Але не існує жодного шансу, що широка громадськість матиме достатнє уявлення про те, яким повинен бути таргет по інфляції. Це дуже технічне питання, і воно не має відноситись до питань передвиборчої кампанії.

Широка громадськість матиме достатнє уявлення про те, яким повинен бути таргет по інфляції. Це дуже технічне питання, і воно не має відноситись до питань передвиборчої кампанії.

– Якими могли би бути наслідки такого політичного втручання в монетарну політику для України?

– Наскільки я розумію, Україні варто було б брати приклад з  Європейського Союзу та Єврозони і мати законодавство щодо центрального банку, подібне до країн Маастрихтського договору, особливо якщо Україна хоче стати членом ЄС. У Маастрихтському договорі згадується цінова стабільність і дві інші цілі – збалансоване зростання та повна зайнятість, причому основною метою є цінова стабільність. Якщо українське законодавство буде узгоджене з Маастрихтським договором, Національний банк України визначатиме числовий таргет по інфляції, який, на його думку, відповідає ціновій стабільності.

– Деякі країни, такі як Нова Зеландія чи Австралія, мають сильні правила щодо фіскальної політики, вони обчислюють верхню межу державних витрат. Як політики ставляться до цього показника і як він допомагає дисциплінувати владу та політиків у їхніх спробах підвищити витрати державного бюджету?

– Швеція також має сильні рамки фіскальної політики. Причина, з якої ми маємо такі рамки фіскальної політики, полягає в тому, що на початку 90-х років у нас була жахлива криза. На початку ми мали фіксований курс валюти, експансіоністську фіскальну політику і перегріту економіку з високою заробітною платою та ціновою інфляцією, але поступово втрачали конкурентоспроможність. Відбувалось широкомасштабне будівництво, зростали ціни на житло, вимоги до кредитування були низькими. Зрештою, у нас стались велика рецесія і банківська криза, кілька банків збанкрутували – в основному через втрати від комерційної нерухомості, меншою мірою, через іпотечні кредити. Державний борг виріс, дефіцит бюджету сягнув 13% ВВП. Це був жахливий досвід, з дуже високим рівнем безробіття. Після цього ми запровадили дві великі зміни в політиці.

Зрештою, у нас стались велика рецесія і банківська криза, кілька банків збанкрутували – в основному через втрати від комерційної нерухомості, меншою мірою, через іпотечні кредити. Державний борг виріс, дефіцит бюджету сягнув 13% ВВП. Це був жахливий досвід, з дуже високим рівнем безробіття. Після цього ми запровадили дві великі зміни в політиці.

По-перше, ми впровадили плаваючий валютний курс, таргетування інфляції та вдосконалили монетарну політику. По-друге, ми впровадили рамки фіскальної політики та вдосконалили фіскальну політику. За таких рамок фіскальна політика виявилась більш стійкою.

Рамки фіскальної політики встановлюють таргет бюджетного профіциту, що на даному етапі складає 1% від ВВП упродовж бізнес-циклу. Профіцит з 2019 року планується на рівні 1/3% від ВВП. Крім того, ми встановили “якір державного боргу”, показник, відповідно до якого борг не повинен суттєво відхилятись від 35% ВВП. Фіскальні рамки також передбачають «стелю» максимальних витрат уряду за 3 роки та збалансованість бюджетів органів місцевого самоврядування.

Що важливо, ці рамки були визнані і урядом, і парламентською опозицією. До виборів партії навіть змагались у тому, чия фіскальна політика більше відповідає вимогам рамок. І от, коли опозиція виграла наступні вибори, вона погодилася з верхньою межею витрат попереднього уряду. У цілому, це забезпечує сталість фіскальної політики.

– На сьогодні, це далеко від ситуації в Україні.

– Справді? Проте, рамки фіскальної політики важливі для забезпечення стійкості фіскальної політики. Якщо ви доведете її до ладу, це буде чудово.

Крім того, в Швеції рамки поєднані із жорстким підходом до формування Державного бюджету «згори донизу». За підходу «знизу догори» ви враховуєте те, чого хочуть різні міністерства та органи, і, підсумовуючи, в кінці отримуєте надто велику суму. Але за підходу «згори донизу» ви починаєте згори і розподіляєте наявні бюджетні ресурси на виконання різних бюджетних функцій. Після цього ви дедалі більше деталізуєте його. При цьому, загальної суми витрат ми не торкаємось; вона встановлена на початку.

За підходу «знизу догори» ви враховуєте те, чого хочуть різні міністерства та органи, і, підсумовуючи, в кінці отримуєте надто велику суму. Але за підходу «згори донизу» ви починаєте згори і розподіляєте наявні бюджетні ресурси на виконання різних бюджетних функцій.

Крім того, у нас існує прискіпливий зовнішній моніторинг та оцінка як самих рамок, так і їх результатів. Цей моніторинг здійснюється як на національному, так і на міжнародному рівні. Існує незалежна Рада з фіскальної політики, призначена Міністерством фінансів, але доволі незалежна, яка складається з науковців та експертів. Вони публікують щорічний звіт про те, якою мірою уряд дотримується вимог фіскальних рамок. Ще діє Національний аудиторський офіс – орган при парламенті, який займається ретельним аналізом діяльності уряду. Крім того, при уряді був створений Орган фінансового менеджменту, який визначає, наскільки ефективно уряд використовує власні кошти.

Насамкінець, є Національний інститут економічних досліджень – також державний, але доволі незалежний. Вони також ретельно досліджують фіскальну політику уряду та повідомляють про те, залишається вона у встановлених рамках чи ні. Вони неодноразово піддавали уряд суворій критиці за навіть незначні відхилення від вимог рамок.

Це що стосується національного моніторингу. Здійснюється також міжнародний моніторинг – з боку МВФ, ОЕСР та Європейської комісії, які регулярно висловлюються з приводу рамок та фіскальної політики.

Крім того, впроваджено значну інформаційну відкритість –практично всі релевантні урядові документи доступні широкій громадськості. Журналісти та інші зацікавлені сторони можуть просто попросити ознайомитися з документами. Майже все є у публічному доступі.

– А що, коли уряд не дотримується фіскальних правил?

– Прямих санкцій не передбачено, але, звичайно, урядові не уникнути жорсткої критики. Згадані вище органи можуть написати (і писали вже) критичні звіти, яким ЗМІ та парламентська опозиція приділяють велику увагу. В парламенті відбуваються доволі активні дебати щодо бюджету. В принципі, якщо уряд відхиляється від вимог рамок, парламент може навіть ініціювати голосування з приводу недостатньої довіри до міністра фінансів або й до уряду в цілому. Ймовірно, в такому випадку представники уряду в парламенті проголосують на підтримку уряду. Але навіть у такому випадку не уникнути великого скандалу, втрати довіри та репутації. Якщо б уряд суттєво відхилилися від вимог рамок , це б виглядало дуже погано.

І, звичайно, ці рамки з’явились не самі по собі, а як реакція на дуже болючий досвід. Багато людей приймають існування рамок, щоб уникнути ще однієї серйозної кризи.

В принципі, якщо уряд відхиляється від вимог рамок, парламент може навіть ініціювати голосування з приводу недостатньої довіри до міністра фінансів або й до уряду в цілому. Ймовірно, в такому випадку представники уряду в парламенті проголосують на підтримку уряду. Але навіть у такому випадку не уникнути великого скандалу, втрати довіри та репутації.

– Чи можливо впровадити політику інфляційного таргетування в умовах протидії фіскальної політики та монетарної політики?

– Це залежить від того, наскільки погана фіскальна політика.

– А якщо припустити, що вона дуже погана.

– Яку величину дефіциту Ви маєте на увазі?

– Прихований дефіцит може бути дуже значним. Офіційний дефіцит близький до таргету, визначеного МВФ, – 3% від ВВП. Але у нас є величезні квазібюджетні видатки, як-от збільшення державного боргу через вливання грошей у державні банки. Припустімо, що дефіцит становить 5-6% ВВП.

– Ну, дефіцит у 5-6% є поганим, але не не робить неможливим здійснення розумної монетарної політики, як на мене. Це стає дедалі складнішим або навіть неможливим, якщо у вас дефіцит 10%, 15% або 20%.

– Отже, повертаючись до монетарної політики, в Україні немає  вільного руху капіталу між Україною та рештою світу – у нас діють обмеження на виведення дивідендів та ін. Якщо ми їх знімемо, чи буде політика підвищення облікової ставки для обмеження інфляції більш ефективною або менш ефективною?

– Певно, вона стане ефективнішою, бо ви матимете сильніший канал впливу валютного курсу. Справа у тому, що коли Ви підвищуєте облікову ставку, стає дорожче позичати для фінансування інвестицій. Але якщо при цьому зростає і курс валюти, тоді важче експортувати, оскільки експорт стає менш конкурентним, і легше імпортувати, оскільки імпорт стає дешевшим (таким чином знижуючи інфляційний тиск – ред.). Звичайно, такий дешевший імпорт також конкурує з виробами місцевої промисловості.

Так само, якщо Ви хочете послабити монетарну політику, знизивши облікову ставку, то стає простіше запозичувати; простіше фінансувати інвестиції. Але при цьому, якщо у вас слабшає валюта, експорт стає більш конкурентоспроможним, а імпорт – дорожчим. Це посилює вашу інфляцію.

Канал валютного курсу є досить важливим для невеликої відкритої економіки, і чим більший у вас обсяг торгівлі, тим це важливіше. У Швеції це має велике значення.

– Отже, якщо підсумувати сказане, чи важливо зняти контроль за капіталом для ефективного таргетування інфляції?

– Ну, це справді робить монетарну політику більш ефективною.

– Ви говорили про те, що сума державного боргу, виражена в іноземній валюті, обмежує монетарну політику. Яким чином це відбувається?

– Якщо Ви знизите облікову ставку та валюта зміцниться, валютний борг вартуватиме більше в українських гривнях. Корпорації з великим боргом в іноземній валюті стануть слабшими. Вони можуть навіть збанкрутувати. З огляду на це, контроль за капіталом для запобігання надмірному боргу в іноземній валюті може бути корисним.

– Чи можна використовувати монетарну політику для впливу на розмір державного боргу?

– Центральний банк повинен враховувати канали трансмісії змін відсоткових ставок впливають на інфляцію та зайнятість. Вплив змін відсоткових ставок на споживання домогосподарств та на приватні інвестиції залежить, серед іншого, від їх активів та боргів. Але я не думаю, що монетарну політику можна використовувати, щоб спробувати вплинути на величину та зростання боргу домогосподарств і фірм. Для таких цілей правильні інструменти надає макропруденційна політика.

Центральний банк повинен враховувати канали трансмісії змін відсоткових ставок впливають на інфляцію та зайнятість. Вплив змін відсоткових ставок на споживання домогосподарств та на приватні інвестиції залежить, серед іншого, від їх активів та боргів.

– У нас була дискусія про рівень облікової ставки. Деякі економісти стверджують, що занадто висока ставка перешкоджає економічному зростанню та не знижує, а підвищує інфляцію. Вони стверджують, що через те, що компанії запозичують гроші за високою відсотковою ставкою, їхні витрати зростають, і саме тому вони підвищують ціни на власні товари.

– Увесь практичний досвід показує, що якщо підняти облікову ставку, інфляція падає, а не зростає. Але існує божевільна ідея, яку просувають деякі люди, особливо Джон Кокрейн. Це так звана неофішеріанська точка зору: якщо Ви хочете, щоб інфляція піднялася, слід просто підвищити номінальну відсоткову ставку. А тоді довіряти рівнянню Фішера (при цьому важливо, щоб реальна відсоткова ставка була стабільною, а інфляційні очікування швидко пристосовувались до реалій).

Згідно з рівнянням Фішера, реальна відсоткова ставка дорівнює номінальній відсотковій ставці за вирахуванням інфляційних очікувань. Припустімо, ви вважаєте, що реальна відсоткова ставка рухається не дуже сильно, вона стабільна. Припустімо, ви також вважаєте, що інфляційні очікування пристосовуються до реалій досить швидко. Якщо в такому разі ви підвищите номінальну відсоткову ставку, то, згідно з рівнянням Фішера, інфляційні очікування зростуть. Тоді, за вищих інфляційних очікувань, фактична інфляція також зросте.

Але в реальному світі інфляційні очікування зазвичай адаптуються повільно і, таким чином, є жорсткими. Якщо Ви піднімете номінальну відсоткову ставку, але інфляційні очікування будуть сильними, реальна відсоткова ставка зросте. Економіка стане менш стимульованою, сукупний попит впаде, курс валюти зросте, інфляція знизиться. Інфляційні очікування в кінцевому підсумку зменшуватимуться, а не зростатимуть.

У реальному світі інфляційні очікування зазвичай адаптуються повільно і, таким чином, є жорсткими. Якщо Ви піднімете номінальну відсоткову ставку, але інфляційні очікування будуть сильними, реальна відсоткова ставка зросте. Економіка стане менш стимульованою, сукупний попит впаде, курс валюти зросте, інфляція знизиться. Інфляційні очікування в кінцевому підсумку зменшуватимуться, а не зростатимуть.

Отже, в реальному світі інфляційні очікування зазвичай стабільні, а реальна відсоткова ставка – ні, всупереч неофішеріанській точці зору.

Чи знаєте Ви про драматичний досвід монетарної політики Швеції у 2010-2014 роках? Він став природним експериментом і тестом неофішеріанської точки зору.

– Будь ласка, розкажіть нам про це.

– Я був заступником голови та членом Правління Ріксбанку впродовж 6 років, у 2007-2013 роках. Влітку 2010 року більшість членів Правління вирішили підвищити ставку з 0,25 на 2 базисні пункти за 12 місяців. І це попри те, що у червні 2010 року інфляція була близькою до таргету 2%, але прогноз інфляції був нижчим за таргет. Крім того, тодішній рівень безробіття та прогноз безробіття були значно вищими за позначку, яку Ріксбанк вважав довгостроковим сталим рівнем безробіття.

Що сталося? Згідно з неофішеріанською точкою зору, інфляція мала би зрости. Але вона впала з 2% до нуля. Курс крони зріс, і безробіття, яке було високим, але зменшувалось, після цього вирівнялось і навіть збільшилось. Моя колега Кароліна Екхольм і я виступили проти цієї політики, але ми були у меншості. У 2013 році я залишив Ріксбанк значною мірою виражаючи протест проти поганої монетарної політики.

Навесні 2014 року, приблизно через рік після того, як я пішов, більшість членів ради, вочевидь, усвідомили, що це зовсім не прийнятна ситуація, коли інфляція набагато нижча за таргет, а рівень безробіття набагато вище за стійкий рівень у довгостроковому періоді. Вони розвернули політику на 180 градусів і швидко знизили відсоткову ставку спершу до 0, а потім до мінус 0,5%.

Що сталося після цього? Згідно з неофішеріанською точкою зору, інфляція мала би ще більше знизитись. Але інфляція почала зростати в напрямку до таргету, крона здешевшала, а безробіття почало знижуватися.

Цей експеримент закінчився драматичним провалом спроби “нормалізувати” монетарну політику через нормалізацію відсоткової ставки. Натомість нормалізувати слід інфляцію та зайнятість, а не сам інструмент політики.

Цей експеримент також показує, що монетарна політика у Швеції працює відповідно до підручника. Якщо Ви піднімете відсоткову ставку, інфляція зменшиться, а рівень безробіття зросте, а якщо знизите, то станеться навпаки. Як результат, цей експеримент спростовує неофішеріанську точку зору.

– Це надзвичайно повчальна історія. Велике спасибі за ваш час.

– І Вам спасибі.