Переклади вину на іншого. Супрун, “счетоводы” та інші біди міністра Степанова

Максим Степанов – уже третій міністр охорони здоров’я нової влади. Він очолив відомство в розпал коронакризи (30 березня 2020 року). До нього з новим вірусом боролися і Ілля Ємець, і Зоряна Скалецька. Втім, на думку Степанова, нинішні складнощі в боротьбі з коронавірусом – це наслідок реформи Уляни Супрун, яка залишила свій пост за півроку до приходу пандемії в Україну. В інших бідах та недоліках винні та ж Супрун та “попередники”.

Нещодавно міністр дав інтерв’ю виданню “Цензор”, де розповів про плани, досягнення і провали. Тож якою Степанов бачить медреформу? Як країна далі боротиметься з COVID-19? Та в чому таки винна Супрун? Далі – тільки факти.

Коронавірусні біди

Останніми тижнями в Україні фіксують +800-900 хворих на новий коронавірус щоденно. У МОЗ це вже назвали навіть “другим плато” – про перше говорили ще на початку літа, коли кількість нових інфікованих коливалася на рівні 300-400 осіб за день. Втім Україна досі пасе задніх у тестуванні на коронавірус. Наразі ми на 112 місці серед 215 країн та окремих територій світу за кількістю тестів на 1 млн населення – менш ніж 22,5 тисячі.

В інтерв’ю журналісти “Цензора” спитали у Степанова: чому Україна не тестує всіх або ж принаймні не прагне до цього?

Масове тестування дійсно не можуть собі дозволити багато країн – але не всі. Складність полягає в тому, що треба мати достатні лабораторні потужності. А от щодо необхідності, то вона є. Масове тестування на Covid-19 дозволяє локалізувати хворобу і визначити напрямки її розповсюдження. До прикладу, масове тестування під час карантину та вчасна локалізація коронавірусної хвороби уже довели свою успішність у Південній Кореї. Там, приміром, у травні за день реєстрували біля до 20 випадків захворювання, тоді як ще в квітні – біля 100. А також в Італії, де в регіонах, що ввели масове тестування та відслідковування інфікованих, вдалося значно знизити статистику смертності відносно сусідніх регіонів.

Ліквідація санітарно-епідеміологічної служби почалося ще в 2014 році: тоді було ухвалено рішення про утворення Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. До цієї служби мали передати функції Держсанепідслужби. Але в 2017 році Уряд і взагалі вирішив ліквідувати Держсанепідслужбу, оскільки її функції забезпечували МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба.
Тому ліквідація санепідслужби не означає, що зараз функції епідеміологічного нагляду ніхто не виконує. Цим зокрема займається Центр громадського здоров’я при МОЗ. Вони, наприклад, вивчали досвід США в епідрозслідуваннях та торік проводили його у дитячому таборі. Тож такі повноваження у державних органів нині є.

До того ж, країни, які розвивають відстеження контактів, беруть на таку роботу нефахівців – адже спеціальних знань тут не потрібно. Через кілька днів підготовки людина вже готова до роботи.

У всьому винна Супрун

Ані кроку без Супрун. Точніше, ані провалу. У більшості негараздів сучасної української медицини Максим Степанов звинувачує саме колишню очільницю МОЗ Уляну Супрун. “Это человек, который это уничтожал,” – сказав Степанов про виконувачку обов’язків міністерки.

Що цікаво, схожа риторика і у директора “Інституту серця” Бориса Тодурова – його ми перевіряли тут і тут. Без звинувачень в бік Супрун там не обійшлося.

Спойлер: і Степанов, і Тодуров маніпулюють.

Нижче кілька проблем в медсистемі, в яких Степанов маніпулятивно звинувачує саме Супрун.

До 2020 року в Україні дійсно не було єдиної системи інфекційного контролю. Проте положення щодо нього затверджувалися окремо для різних напрямків лікування або ж медзакладів – тобто система контролю була. Наприклад, інфекційний контроль в акушерських стаціонарах або ж під час післяопераційних процесів. Втім, робота для провадження єдиної системи інфекційного контролю за часів Супрун велася. Так, до прикладу, на початку серпня 2019 року Центр громадського здоров’я при МОЗ опублікував рекомендації з профілактики та інфекційного контролю. Згодом, уже цього року, коли коли стало зрозуміло, що епідемія COVID-19 не омине Україну, у МОЗ оприлюднили проект інструкції про інфекційний контроль. Втім цей наказ так і залишився на сайті міністерства в розділі “Громадські обговорення” та не був затверджений офіційно іншою попередницею Степанова – Зоряною Скалецькою.

Інфекційні лікарні мали змінюватися з 1 квітня 2020 року – в цей час починався другий етап медреформи, коли реформуватися мала вторинна ланка медицини. То ж нарікати на авторку медреформи за те, що вона запланувала покращити лікарні, але не “передбачила” пандемію, як мінімум дивно.

“Неправильна” медреформа

“Счетоводы так посчитали” – цю фразу чи не найчастіше повторював міністр, розповідаючи про медреформу в інтерв’ю “Цензору”. “Счетоводами”, тобто рахівниками, міністр називав всіх причетних до медичної реформи. Мовляв, вони тільки гроші рахували, але не думали про здоров’я людей. Степанов не заперечує – медреформа необхідна. Тільки от зміни, які тривали попередні кілька років, він реформою не вважає.

Ухвалений закон “Про медичні гарантії” справді змінив систему фінансування медицини. Адже за Системою Семашка фінансування лікарень відбувалося за кількістю ліжко-місць. Відповідно, лікарні були зацікавлені довше тримати ліжко-місце зайнятим, а не швидко вилікувати пацієнта. За такою системою багато коштів витрачається на утримання приміщень, а лікарі, які надають якісне лікування, та ті, які практично нічого не роблять, отримують приблизно однакову платню. Зрозуміло, що більш затребувані лікарі при цьому отримують від пацієнтів “подяки”, які можуть значно перевищувати офіційну зарплату.

Заміна принципу фінансування на “гроші ходять за пацієнтом” і є реформою. Вона передбачає, що більше коштів отримають ті лікарні, які краще працюють – тобто до них звертається більше пацієнтів. Окрім зміни принципу фінансування, з 2016 року МОЗ працювало над підвищенням якості медичної освіти, розвитком екстреної медицини та системи громадського здоров’я.

Українська медична реформа – не експеримент. Точних аналогів такої системи у світі немає та й в принципі не може бути, оскільки кожна країна має свої можливості й потреби. Але вона містить у собі принципи роботи британської системи: українська Національна служба здоров’я за структурою та змістом схожа на National Health Service у Великій Британії.

Цього року 332 лікарні згідно з даними НСЗУ дійсно отримають на 50% менше коштів, а загалом нижче фінансування, ніж минулого року, може бути у 617 лікарень. Натомість 954 медзаклади отримають більше, ніж минулого року.

Але, по-перше, завданням медичної реформи було почати оплачувати конкретну роботу, а не лікарняний простір. То ж це не “перекос” у фінансуванні, а відображення роботи кожного медзакладу.

По-друге, фінансування від НСЗУ – не єдине джерело доходу медичних закладів. Власники лікарень – місцеві ради – зобов’язані, як і раніше, інвестувати у їхній розвиток. Або ж можуть перепрофілювати їх – наприклад, у хоспіси чи соціальні заклади. У місцевих бюджетах на 2020 рік передбачено близько 20 млрд гривень для фінансування закладів охорони здоров’я на їхній території.

На додачу лікарні мають право встановлювати перелік і вартість платних послуг, які не входять до програми медичних гарантій.