Податки у світі: навіщо нам потрібні податки та як створити ефективну систему оподаткування?

Податки у тому чи іншому вигляді існують зі стародавніх часів (наприклад, у Давньому Єгипті та Римській імперії вони вже були), тому часто сприймаються як майже невід’ємний аспект людської цивілізації. Не дивно, що питання про їх призначення, способи стягнення, розмір та вплив викликають гарячі дискусії. Зараз, коли розвиток технологій призводить до постійних змін у суспільстві, це особливо актуально.

Якщо у давні часи податки найчастіше витрачалися на ведення воєн, то зараз держава збирає податки не лише для виконання безпекової функції, але й на надання широкого переліку суспільних благ та послуг (включно з правоохоронними органами, громадською інфраструктурою, освітою та охороною здоров’я). 

Попри те, що поняття оподаткування з’явилося досить давно, податки в сучасному розумінні виникли близько 200 років тому — вперше податок на доходи запровадила Велика Британія 1799 року. США запровадили податок на доходи фізичних осіб 1861 року. На початку XX століття у найбільших промислових економіках світу податкові надходження становили менше 10% ВВП, нині цей показник у деяких розвинених країнах сягає понад 40% ВВП. Великі відмінності в обсягах оподаткування та «розмірах держави» у світі можна пояснити різними уподобаннями та потребами суспільства в наданні йому державою благ та послуг з урахуванням існуючих обмежень. У багатьох європейських країнах громадяни сплачують відносно високі податки натомість отримуючи багато суспільних благ і послуг, недоступних у країнах з низькими податками. З іншого боку, є уряди неспроможні збирати достатню кількість податків для фінансування суспільних благ, необхідних суспільству.

Відмінності між державами у податках та надходженнях від них залежать від цілей уряду та його здатності ефективно збирати податки. Згідно з дослідженням МВФ, країни з нижчим рівнем корупції отримували в середньому на 4% ВВП більше податкових надходжень, ніж країни з вищим рівнем корупції.

Яким має бути оптимальне оподаткування?

Існує багато теоретичних досліджень про те, як отримувати від податків оптимальні результати. Теорія оптимального оподаткування розв’язує задачу максимізації суспільного добробуту з урахуванням ряду обмежень (економічних, політичних, інформаційних тощо). Однак теорія не завжди допомагає в розробці конкретної системи оподаткування, яку можна було б реалізувати на практиці. Наприклад, найменше викривлює ринки та є «найзручнішим» з точки зору адміністрування фіксований податок. Це визначена сума податку, яку сплачують усі. Проте фіксований податок не розрізняє багатих і бідних і тому вважається несправедливим. У реальному житті різні люди мають різну платоспроможність. Окрім того, в межах суспільства існують різні погляди на те, які блага та послуги держава повинна надавати громадянам та скільки податків вона має збирати. Тому максимізація доходів – не єдина характеристика гарної податкової системи.

Податки впливають на поведінку економічних агентів та зменшують добробут тих, на кого лягає найбільше податкове навантаження. Отже, оптимальна система оподаткування має мінімізувати негативні наслідки для добробуту та продуктивності платників податків, максимізувати позитивні ефекти перерозподілу та виправляти вади ринку (наприклад, оподаткування вживання алкоголю та тютюну покликане обмежити споживання цих продуктів, оскільки вони мають негативний вплив на здоров’я та продуктивність людини; як і податки на забруднення та пальне). Іншими словами, система оподаткування має відповідати певним принципам.

Принципи ефективного оподаткування

Принципи ефективного оподаткування давно сформульовані батьком сучасної економіки Адам Смітом у його праці «Багатство народів» (1776). На цих принципах (хоча й дещо модернізованих) базуються всі системи оподаткування у світі. 

Основні принципи ефективного оподаткування в сучасному світі:

Справедливість: Платники податків у схожому фінансовому становищі мають сплачувати аналогічні суми податків. Цей принцип вимагає справедливого розподілу податкового тягаря між платниками податків. Він означає, що платники податків з однаковим рівнем доходу мають сплачувати однакову суму податків (горизонтальна рівність), а платники податків з вищою платоспроможністю мають платити більше, ніж особи з меншою платоспроможністю (вертикальна рівність). До останнього аспекту існує декілька підходів: прогресивний (багаті віддають державі вищу частку своїх доходів, ніж бідні); регресивна (вищі ставки для платників з нижчим рівнем доходу); пропорційна/пласка шкала (всі платники податків сплачують однакову частку свого доходу).

Простота та зручність дотримання: Платники податків мають розуміти, з чого саме стягується податок і як виконувати свої податкові зобов’язання. 

Прозорість та впевненість: Платники податків мають розуміти, коли і де їм сплачувати податки, а також відслідковувати зв’язок між податковим навантаженням і кількістю суспільних благ та послуг, які отримують.

Простота адміністрування: Вартість збирання податків потрібно мінімізувати. Важливо тримати баланс між витратами на збирання податків та податковими надходженнями. 

Нейтральність: Податкова система повинна мінімізувати економічну неефективність та втрати добробуту та бути нейтральною до поведінки економічних агентів (за винятком випадків, коли податки навмисно запроваджуються для зміни поведінки).

Загалом ці принципи вимагають низьких податкових ставок, широкої податкової бази та обмеженого переліку пільг, хоча впровадження принципу справедливості в різних суспільствах виглядає по-різному. Важко повністю реалізувати всі принципи в межах однієї системи оподаткування. Досі існують податки, якими обкладаються лише певні категорії людей або товарів (оподаткування предметів розкоші, податки на алкоголь та тютюн, податок на азартні ігри тощо).

У деяких країнах сплата податків пов’язана із заповненням численних податкових форм та звітів, що порушує принцип простоти та зручності. Існує багато випадків, коли у податкових органів не вистачає ресурсів та інформованості для забезпечення дотримання податкового законодавства, що призводить до непропорційного податкового навантаження на чесних платників.

Різні уряди поєднують різні схеми оподаткування, звільняють певні категорії осіб чи бізнеси від сплати податків або використовують відшкодування податків, щоб досягти цілей податкової політики, які сьогодні часто виходять за межі збору доходів. Доходи в межах прожиткового мінімуму можуть бути звільнені від ПДФО, деякі товари, які вважаються предметами першої необхідності, можуть бути звільнені від податку на продаж або ПДВ, предмети розкоші чи подарунки можуть оподатковуватися за вищими ставками, ніж доходи від праці тощо. 

Чим більша нерівність у суспільстві, тим раціональніше використовувати прогресивне оподаткування, тоді як у країнах з більш рівним розподілом доходів можна віддати перевагу пласкій податковій шкалі, оскільки вона вважається більш справедливою для платників податків.

Хто підлягає оподаткуванню?

Сьогодні уряди застосовують різні види податків у різних пропорціях залежно від того, для чого потім використовуються зібрані податкові надходження, та того, як на податки реагує населення. Усі відомі податки можна умовно розділити на шість основних категорій (див. Рисунок 1):

1. податки на прибуток, дохід та приріст капіталу;
2. податки на заробітну плату та робочу силу;
3. податки на власність;
4. податки на товари та послуги;
5. податки на міжнародну торгівлю та транзакції;
6. інші податки.

Ця класифікація не враховує внески на соціальне страхування. Останні є частиною схеми соціального страхування — кожен вкладник має право отримувати соціальну допомогу у разі страхового випадку — але їх часто називають «податком на працю» та додають до загальних розрахунків податкового тягаря навіть якщо держава не отримує від них дохід.

Податки, що стягуються безпосередньо з доходів чи майна платників податків, — це так звані прямі податки. Податки на товари чи послуги, які сплачуються споживачами при кожній покупці, — це непрямі податки (податок на додану вартість, податок з продажу, акциз тощо). Уряди, як правило, використовують комбінації різних видів податків для фінансування своїх видатків (податки з прибутку), а також для зміни поведінки економічних агентів — у випадку так званих «податків на гріхи» (наприклад, податків на тютюн/алкоголь/пальне чи забруднення) держава прагне запобігти небажаній поведінці.

Існують різні способи адміністрування податків — деякі країни застосовують принцип проживання, інші – громадянства. Принцип постійного проживання для сплати податків означає, що ті, хто проживає на території країни, мають сплачувати там податки незалежно від громадянства. Оподаткування на основі громадянства означає податкові зобов’язання незалежно від місця проживання платника. Податки на товари та послуги, як правило, стягуються в кінцевому пункті призначення, отже країни-імпортери, як правило, стягують більше податків на споживання, ніж країни переважно орієнтовані на експорт.

Переваги та вади різних податків

Податки впливають на баланс робочого часу та відпочинку людей та обсяги виробництва підприємств. Економічні та поведінкові ефекти різних видів податків відрізняються (див. Таблицю 2). Тому уряди мають обирати комбінацію прямих та непрямих податків зважаючи на структуру економіки, суспільні вподобання щодо перерозподілу доходів, вплив на економічне зростання та інфляцію, систему адміністрування податків.

Уряд має визначити не лише кількість та види податків, але і податкові ставки. Тут рамку для обговорення забезпечує крива Лаффера.

Якщо ставки податку занадто високі, це знижує стимули до праці та виробництва у формальній економіці. Компанії можуть припинити свою діяльність, оскільки більший податковий тягар змушує їх підвищувати ціни на свій товар, а це призводить до зниження попиту та доходів. Якщо високим є податкове навантаження на фізичних осіб, вони можуть вирішити взагалі не працювати або менше працювати. У будь-якому випадку їхня продуктивність знижується — адже мало сенсу працювати, якщо велику частину заробітку забирає держава. На макрорівні високі податки негативно впливають на економічне зростання країни та добробут її громадян. Питання про те, якими мають бути ставки податків для стимулювання внутрішнього виробництва та зайнятості, є актуальним для багатьох країн.

Зі зростанням мобільності робочої сили та капіталу – основних засобів виробництва – державам доводиться конкурувати за допомогою податкових ставок, щоб знизити рівень ухиляння від сплати податків. Адже є ризик, що суб’єкти оподаткування (люди чи компанії) просто мігрують до країни з нижчими податками. Це менше стосується робочої сили (хоча міграція людей за останнє десятиліття теж зросла) і не стосується земель та нерухомого майна. Проте потоки капіталу стають все більш мобільними, що ускладнює їх оподаткування.

Які податки економічні агенти сплачують у різних країнах?

Більшість держав збирають податки на дохід та споживання. У розвинених економіках з більш розвиненими інститутами та вищою часткою сумлінних платників податків уряди більше покладаються на пряме оподаткування доходів, а менш розвинені економіки отримують порівняно більше доходу від податків на споживання.

Податки на доходи — найпоширеніші у всьому світі. Податки на дохід фізичних осіб набувають все більшого поширення внаслідок індустріалізації та відповідно до того, як зростає спроможність влади їх збирати. У країнах ОЕСР доходи від ПДФО становлять близько третини загальних податкових надходжень (в Україні – 12% у 2018р.)

Як правило, розвинені економіки встановлюють прогресивну шкалу оподаткування доходів фізосіб для перерозподілу багатства — для заможніших домогосподарств ставки ПДФО вищі, ніж для бідніших. Ставки податку на доходи фізичних осіб у світі варіюються від 0% до 60% (див. Рисунок 2). У кількох країнах взагалі немає ПДФО, але ці країни або мають багато природних ресурсів або є острівними державами з невеликою кількістю населення, яким важко адмініструвати цей податок. Ці країни отримують дохід від високого оподаткування імпорту та туризму. Приклади таких держав — Саудівська Аравія, Катар, Кувейт (усі багаті на нафту) та острівні держави – Багамські острови, Барбуда, Ангілья та Антигуа. 

Загалом, використання прогресивних систем оподаткування доходів фізичних осіб допомагає зменшити нерівність доходів населення, хоча адміністрування таких систем коштує чимало. Дослідження 35 країн, які застосовують прогресивне оподаткування та соціальні трансферти, показало, що така система дозволило знизити нерівність доходів у середньому на третину. При цьому в Данії та Ірландії нерівність знизилася на 40%, у Південній Кореї – на 8%.

З появою міжнародних корпорацій, які переміщують свої прибутки по світу, багатьом урядам довелося знижувати ставки податку на прибуток підприємств, щоб отримувати принаймні якісь надходження від цього податку. Протягом останніх 30 років ставки податку на прибуток постійно знижувалися в усіх країнах – в середньому з близько 40% до менш ніж 25%. Середньоєвропейська ставка податку на прибуток підприємств становить 18,7% — це нижче середньосвітових 22,8%.

Податки на споживання, найважливіші з яких податок на додану вартість та акцизні збори, також є важливим джерелом доходів держави. У країнах ОЕСР податки на споживання становлять близько 30% від загальних податкових надходжень і в середньому близько 7% ВВП (в Україні — 51% податкових надходжень та 14% ВВП у 2018 році). ПДВ є одним із найпоширеніших і застосовується приблизно в 140 країнах. Серед європейських країн середня ставка ПДВ становить 20%, тоді як у решті світу вона на 5 пунктів нижче. В азіатських економіках ставки ПДВ в середньому трохи вищі за 10%. Країни, орієнтовані на імпорт, зазвичай отримують вищу частку податкових надходжень від податків на споживання. У багатьох країнах уряди використовують знижені ставки ПДВ на товари першої необхідності (продукти харчування, лікарські засоби тощо) для зменшення податкового навантаження на домогосподарства з низьким рівнем доходу та/або на товари, які вважаються суспільно корисними (книги, мистецтво, газети, театр тощо).

Висновки

Податкові системи мають відповідати певним принципам — справедливості, нейтральності, простоти адміністрування, простоти дотримання, прозорості та надійності. Податки можуть стягуватися з доходів, праці, майна, споживання, міжнародної торгівлі та ін. Оскільки податки змінюють поведінку економічних агентів і часто викривлюють ринки, усі вони мають свої плюси й мінуси. Тому типова податкова система — це комбінація різних податків. Звичайно, жодна податкова система не відповідає повністю всім принципам. Але ці принципи — корисна рамка для порівняння різних податкових систем.