Щоб якомога швидше відновити Україну після війни, про ключові напрямки і підходи до відбудови потрібно думати вже сьогодні. Саме цьому присвячена книга «Відбудова України: принципи та політики», написана українськими та міжнародними економістами. Про неї Юлія Мінчева, ведуча подкасту «Що з економікою», поговорила зі співредакторами книги Юрієм Городніченком, професором Каліфорнійського університету (Берклі), та Ілоною Сологуб, науковою редакторкою «Вокс Україна».
Підтримка України
Ілона Сологуб: На початку повномасштабної війни було дуже багато невизначеності. Зараз обриси української перемоги більш певні. Ми побачили, що світ допомагає Україні і обіцяє допомагати «так довго, скільки це буде потрібно». Важлива зміна — отримання Україною статусу кандидата до ЄС. Завдяки цьому стало більш зрозуміло, куди нам рухатися і що робити.
Путін «змусив» європейців зробити те, що вони і так планували, але відкладали. Зокрема перехід на зелену енергію і більш енергоощадні технології. Так само, як у 2014 році Путін консолідував українське суспільство, зараз консолідуються суспільства інших країн, тому що починають розуміти, де справжня загроза і що важливо, а що не дуже.
Також ми побачили, що війна, схоже, буде досить довгою і принесе значні руйнування, значно більші, ніж були навесні 2022, і це погано.
Юрій Городніченко: Підтримка України дуже сильна, незважаючи на те, що у багатьох країнах зараз непрості часи. Наприклад, у Європі дуже високі ціни на енергоносії, це негативний шок для економіки Європейського Союзу і Великобританії. Попри це, США погодили бюджет для України на десятки мільярдів доларів, а ЄС планує дати Україні 18 млрд євро на 2023 рік, щоб ми могли пережити складні економічні часи.
Чому це відбувається? По-перше, всі розуміють наскільки високі ставки. Якщо Україна не витримає, то вони будуть наступними. Якщо Путін не зупиниться в Україні, він буде в Польщі, Румунії, країнах Балтії і Фінляндії…
По-друге, всі розуміють що хоча ціна цієї підтримки велика в абсолютних цифрах, вона не така велика, якщо порівнювати її з розміром оборонного бюджету НАТО чи обсягом підтримки домогосподарств, які отримують гроші від уряду, щоб сплачувати свої рахунки за енергію. За цей маленький відсоток ми «перемелюємо» агресора. Завдяки цьому у людей на Заході є відчуття, що це не доброчинність, а інвестиція – і не тільки в Україну, але й у глобальну безпеку.
Організація відновлення
Юрій Городніченко: Один із висновків, які ми робимо в книжці — не треба чекати кінця війни, щоб почати відбудову. Уже зараз можна робити інституційні реформи: ніщо не заважає реформувати судову гілку влади чи державну службу. Це буде надзвичайно важливо для України після закінчення війни. Коли до України почнуть заходити серйозні ресурси для відбудови — всі мають бути переконані, що кошти витрачаються розумно і без корупції. Для цього треба закладати підвалини вже зараз.
Часто звучить питання, чи втомився світ від України. Я вважаю, що ні. Це видно по тому, скільки різноманітних фондів створюється для підтримки України. У певному сенсі це проблема, адже є десятки донорів та один отримувач — Україна. Якщо порівнювати з планом Маршалла після Другої Світової, то там було навпаки — один донор і 30 отримувачів. Тобто була централізація, було ясно, хто за що відповідає і куди ці гроші йдуть. Тож Україні потрібна одна організація, яка буде консолідувати донорів і не лише економити ресурси на комунікацію з ними для українського уряду, але й допомагати донорам «знайти себе» в допомозі Україні. Тобто потрібно зробити так, щоб донори відчували, що вони корисні і що вони мають вплив на те, що відбувається під час відновлення країни.
Як на мене, це наймасштабніший виклик. Особливо коли розумієш, що в Україні не звикли координувати зусилля навіть у менших питаннях, а тут — абсолютно новий масштаб проблем.
Ілона Сологуб: Важливо, щоб ті, хто хоче допомогти Україні, знали «з ким розмовляти». Бо інколи можна почути, що потенційні благочинці не розуміють, хто з українського боку може прийняти запропоновану допомогу. Єдина агенція, яка б займалася відбудовою — залучала та розпоряджалася донорськими коштами, могла б дуже допомогти з цим. Ми б хотіли, щоб агенція мала онлайн платформу, на якій було б видно, які проекти наявні, які є пропозиції, і щоб будь-який донор чи благочинець міг бачити, куди можна спрямувати свої кошти.
Також ми підтримуємо ідею постаудиту, оскільки розуміння того, що якість виконання проекту перевірять, сприятиме тому, що виконавець робитиме його більш ефективно та відповідально.
Загалом, є декілька ідей, як може виглядати така агенція, але головне, щоб вона була чітко структурована зі зрозумілою зоною відповідальності та з кваліфікованими і доброчесними співробітниками.
Вплив санкцій на рф
Юрій Городніченко: Природа економічних санкцій така, що вони не обов’язково відразу «кладуть на лопатки» економіку. Санкції працюють на виснаження, щоб ресурси поступово закінчувалися. Над цим потрібно працювати і додавати нові санкції у чутливих сферах. Наприклад, діаманти з Росії досі йдуть до Європи — мені важко зрозуміти, чому це відбувається. Адже це джерело доходів для російського уряду, яке можна перекрити вже зараз. І таким чином, обмежити кількість ресурсів, які доступні російському уряду, щоб вести цю війну.
Ілона Сологуб: Треба розуміти, що багато санкцій, які стали найбільш болючими, застосовані нещодавно. Зокрема, обмеження ціни на нафту та обмеження купівлі газу відбулося скоріше «за ініціативи» Росії, Європа планувала зробити це все більш поступово. Але вибухи на Північному потоці-2 прискорили процес.
Однак, я думаю що міцності російської економіки вистачить принаймні на наступний рік, а може, і на подальші роки. По-перше, вона торгує з Китаєм, Індією та іншими країнами. По-друге, російський народ «дуже терплячий», і вони не будуть виходити на вулицю через підняття тарифів чи через те, що з магазинів зникнуть певні товари.
На мою думку, наступні санкції мають бути сконцентровані на тому, щоб обмежити постачання до Росії товарів, які мають подвійне значення — тобто можуть бути використані і у цивільних, і у військових виробах. Також важливо змушувати компанії, які ще не пішли з Росії (зокрема, ІТ-компанії), припинити там працювати.
Пріоритети на наступний рік
Ілона Сологуб: Головна реформа — це судова. ЇЇ потрібно зробити так як слід, а не «для галочки». Друге, це не заважати антикорупційним органам робити свою роботу. Третє, повертатися до більш сталої економічної політики — зокрема вже є обговорення щодо повернення до звичайної системи оподаткування, а не 2% податку, яким скористався навіть гральний бізнес.
Варто також долати розриви на ринку праці між тим, кого потребують підприємства, і тим, які навички і знання є у працівників. Уже зараз потрібно створювати програми перекваліфікації та заохочувати до навчання дорослих.
Юрій Городніченко: Як країні-кандидату до ЄС, я би поставив нам задачу максимально прискорити процеси, потрібні для вступу до Євросоюзу. Не треба чекати кінця війни — треба проводити реформи. Інституційні реформи надзвичайно потрібні не завтра, а вже зараз.
Ми вдячні Альоні Гришко, молодшій аналітикині «Вокс Україна», за транскрибування тексту подкасту та Ксенії Алеканкіній, комунікаційній менеджерці «Вокс Україна», за редагування тексту.
Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. Думки та позиції викладені у цій публікації є позицією автора та не обов’язково відображають позицію Посольства Швеції в Україні та Міжнародного фонду «Відродження».
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
