Подкаст «Відбудова» з Романом Нейтером: криза, адаптація та євроінтеграція аграрного сектору

Про загальний стан справ у аграрному секторі України через війну

Аграрний сектор України продовжує відчувати глибокі наслідки війни. Прямі збитки – зруйновані активи через знищення та пошкодження інфраструктури, – за оцінками Світового банку та українських аналітиків, сягають понад 10 мільярдів доларів. Це приблизно третина всього накопиченого капіталу сектору. Непрямі втрати значно більші. Перша і основна причина втрат – скорочення виробництва. У 2022 році українські фермери виробили на 30% менше зернових та олійних культур, ніж у відносно мирному 2021 році (107 мільйонів зернових та олійних у 2021 році та 74 мільйони в 2022). Експорт продукції був обмежений через блокаду морських портів та підвищені транспортні витрати. 

Додаткові збитки у 30 мільярдів доларів було спричинено колосальним розривом у внутрішніх та світових цінах. Ціна на пшеницю в Україні впала втричі нижче за світову. Також негативно вплинули на галузь вищі витрати на паливо, добрива та інші ресурси для фермерів. 

Поточний стан сектору залежить від регіону. На окупованих територіях, очевидно, жодної активності бізнесу не відбувається. На деокупованих територіях існує загроза мінного забруднення, а також труднощі з фінансуванням через обережність банків щодо зон ризику. 

Попри це, на решті території ситуація поступово стабілізується: ціни вирівнюються, з’явилася певна прибутковість в олійних культурах, чого не скажеш про зернові. Загалом агросектор України поступово виходить із трирічного «шторму».

Чи здатна Росія позбавити нас аграрного сектору?

Найпростіший спосіб позбавити Україну аграрного сектору — це позбавити нас виходу до моря. Через обмеження доступу до чорноморських портів у 2022-2023 роках виживання багатьох українських аграріїв було поставлено під питання. Цей тиск був відчутний навіть на тих територіях, де не було бойових дій, що призвело до скорочення посівних площ, зменшення агроактивності. За рахунок нашого розташування ми часто граємо на одних ринках із Росією. Тому наші втрати в експорті, безумовно, зіграли їй на руку, адже вона почала займати ті ринки, де традиційно була Україна, наприклад, Єгипет. 

Про проблему розмінування полів

Ми розуміємо, що повне очищення території — це нереальна задача. Є перспектива повернення більшості земель у використання. Проте, що буде з рештою – невідомо. Розмінування складається з трьох етапів. На першому, так званому нетехнічному етапі, спеціалісти збирають інформацію про наявність мін та їхній характер, перевіряють, чи відбувалися активні бойові дії в конкретному регіоні. Як правило, близько 90% земель після цього етапу повертаються до виробництва. 

Другий етап — технічне обстеження — передбачає пошук з метою виявлення саперами місцезнаходження всіх вибухонебезпечних предметів за допомогою спеціального обладнання. За даними аналізу Rapid Damage and Needs Assessment, проведеного Світовим банком, лише 10% земель потребують такої ідентифікації. На завершальному етапі відбувається фактичне розмінування ділянок, де було ідентифіковано вибухонебезпечні предмети. 

Мінекономіки повідомило, що за перше півріччя цього року у використання повернулися 196 000 га земель, проте достеменно невідомо, скільки з них пройшли саме фізичне розмінування, а не лише нетехнічне обстеження. Звідси велике питання — скільки земель потребують розмінування? 

Наразі складається список земель на розмінування, який передбачає пріоритет для близько 450-470 тисяч га щорічно, хоча теперішні можливості сягають 300 000 га. Пришвидшити цей процес можна за рахунок зростання кількості організацій, які займаються розмінуванням. Сьогодні кількість ліцензованих організацій для розмінування перевищує 150 проти лише кількох на початку повномасштабного вторгнення. 

Про причини польського блокування кордонів

Велика частина претензій поляків була спрямована не стільки на Україну, скільки на Брюссель. Їхня риторика змінювалася від місяця до місяця, ускладнюючи розуміння вимог. Незважаючи на це, Україна робила свої кроки: Міністерство аграрної політики досить плідно вело перемовини з поляками. Новий формат обговорень дозволив знайти багато точок дотику на рівні представників ринків, а не лише урядових делегацій. 

Варто розуміти, яким чином відбувається ціноутворення на ринку зерна. По-перше, на нього впливає не національна політика, а світова ціна. Внутрішні ціни як в Україні, так і в Польщі – це світова ціна мінус логістичні витрати. По-друге, в жодному разі не доведено, що саме Україна стала причиною падіння цін у Польщі. Адже під час блокування кордону українське зерно не надходило до Польщі, а ціни в ній продовжували падати. Отже, причиною було падіння цін на світовому ринку. 

Наразі ми повноцінно відкрили наш експортний коридор та значно наростили обсяг експорту морем. Обсяг транзиту крізь Польщу становить приблизно 5% від загального обсягу експорту з України. Тому, якщо йдеться про основну аграрну продукцію (зернові та олійні), перекриття кордону на суходолі не впливає на нас, поки повноцінно функціонує море. 

Про субсидії та допомогу для аграріїв в Україні та ЄС

Різниця в субсидуванні українських та європейських аграріїв досить відчутна. За одним із показників Організації економічного співробітництва і розвитку, Producer support estimate (PSE), рівень підтримки державою виробників в Україні значно нижчий, ніж в інших країнах. 

Наші фермери отримують мінімальну державну підтримку у вигляді кредитів під порівняно невеликий відсоток, а також часткову компенсацію витрат на закупівлю техніки, але й ці ресурси швидко вичерпуються. Європейські ж аграрії користуються значно більшими субсидіями в рамках Спільної аграрної політики (Common agricultural policy – CAP), на яку виділяється третина бюджету ЄС. У перерахунку на гектар європейські фермери отримують набагато більше, ніж українські. 

Малоймовірно, що бюджету ЄС вистачить на Україну після її вступу, адже велика кількість субсидій прив’язані до обсягів виробництва та до площі, яку обробляє підприємство. Однак, у самому ЄС ведуться розмови про зміну європейської аграрної політики, адже дотації не завжди позитивно впливають на продуктивність компаній. Дослідження показують, що в деяких випадках субсидії навіть знижують їхню продуктивність. Втім, далі розмов справа поки не просунулася. Якщо ж Україна вступить до ЄС, поточний режим підтримки аграріїв потрібно буде змінити. 

Про важливі кроки, які потрібно зробити в аграрній сфері

В контексті конкурентоздатності української агросфери проти європейської досить часто можна почути тезу, що в нас немає рівних умов. Наприклад, у Європі заборонені певні засоби захисту рослин, які дозволені в Україні, і це робить українського аграрія більш конкурентноздатним. 

Це справді так. Проте в рамках приведення нашого законодавства до стандартів ЄС такі засоби будуть заборонені. Загалом, адаптація до регуляцій ЄС — це виклик, і не виключено, що вона матиме негативний ефект для української агросфери. За розрахунками Міністерства аграрної політики України, 40% від усього законодавства, яке має бути узгоджене в рамках вступу України в ЄС, стосується аграрної політики. 

Про ринок землі

По-перше, попри побоювання, що українську землю швидко скуплять, ринок сільськогосподарських земель після зняття мораторію залишився досить стабільним. За три роки обіг земель склав лише трохи більше 1% від загальної площі, що є типовим для розвинутих ринків. 

По-друге, юридичні особи також присутні на ринку, і за перше півріччя їхня частка на ринку склала 18%. Багато агрохолдингів надають перевагу купівлі землі перед орендою, оскільки це створює умови для довгострокових інвестицій. Проте війна і динаміка ринку вносять певну невизначеність, тож деякі підприємства обирають оренду, яка в середньому на 30% дешевша.

По-третє, більшість підприємств зацікавлені в тому, щоб працювати на довгострокову перспективу та підписують договори оренди мінімум на 7 років. Окремі види інвестицій, наприклад, системи зрошення, немає сенсу вкладати в орендовану землю, особливо коли вартість оренди гектара за неофіційними даними приблизно 1500 доларів, а вартість зрошення — до 2000 доларів.  

Що вигідніше: вирощувати сировину чи переробляти її та експортувати?

Це стосується в першу чергу доданої вартості, яка є навіть у сировині (добрива, засоби захисту рослин, насіння). Натомість додана вартість переробки залежить від вартості факторів виробництва. Доволі часто переробка не є ефективною. Високі витрати на енергію та недостатньо продуктивні підприємства інколи знижують додану вартість кінцевого продукту, роблячи експорт сировини більш економічно вигідним. 

Що потрібно для розвитку у нас переробки? Усунути обмеження — це перш за все розмір ринку та його купівельна спроможність. За словами Алекса Ліссітси, фахівця аграрного сектору та в свій час гендиректора «ІМК», щойно Україна отримає безперешкодний доступ до ринку Європи, переробка почне розвиватися.