Повернення позаконкурсного вступу до українських вишів, або Квота на ведмежу послугу

Кілька місяців тому українські депутати скасували позаконкурсний вступ до вищих навчальних закладів. Однак потім повернули його у вигляді квот для деяких категорій: випускників шкіл з окупованих територій, учасників АТО та ін. І хоча це виправданий спосіб залучити абітурієнтів з Криму і окупованих територій Донбасу, які навчалися не по українській шкільній програмі, реалізація ідеї залишає бажати кращого. Які проблеми створює нова система квот і преференцій

У кінці 2015 року, у “бюджетну ніч” депутати скасували позаконкурсний вступ у виші. Тобто вперше за останні 20 років освітнє законодавство було приведене у відповідність до Конституції Україні, за якою безкоштовна вища освіта може надаватись лише на конкурсних засадах. Проте через декілька місяців на зміну позаконкурсному вступу прийшов інший вид пільг – так звані квоти. Спосіб відомий здавна, проте сьогодні він набув неабиякого розмаху.

Він означає, що певні категорії населення мають свій окремий конкурс в межах певної квоти бюджетних місць. Учасники квот не складають зовнішнього незалежного оцінювання. За співбесідою вступають: постраждалі внаслідок аварії на ЧАЕС та під час Революції Гідності, а також інваліди війни. За вступними екзаменами: діти-сироти, демобілізовані після листопада 2015 року, учасники АТО, мешканці Криму.

Також за вступними іспитати мають право вступати мешканці території АТО. Проте депутати не встановлювали для них квоти. Про їхні специфічні умови я згадаю нижче.

Тобто усі формально вступають за конкурсом, проте правила конкурсу для різних категорій різні. Хтось складає ЗНО, хтось проходить співбесіду, а хтось – вступні екзамени. Важливо, що для кожної категорії окремий рейтинг. В одному рейтинзі не можуть змагатись результати ЗНО та результати вступних іспитів. Проте квотний принцип дещо нагадує позаконкурсний вступ, адже кошти на його реалізацію не закладаються окремо, вони “зашиті” у загальній статті Держбюджету на підготовку кадрів у вищих навчальних закладах.

Міносвіти встановило, що квота тих, хто вступає за вступними екзаменами (окрім кримчан та мешканців території АТО) не може перевищувати 10% від обсягу бюджетних місць, а для ВНЗ в Луганській та Донецькій областях – не більше 30%. ВНЗ самостійно вирішуватимуть, скільки саме в межах цих відсотків їм прийняти абітурієнтів за вступними екзаменами. За останньою інформацією загальний обсяг бюджетних місць на рівень бакалавра становить 90 тис, тобто квота для тих, хто вступатиме за вступними екзаменами, може скласти приблизно 9 тис. бюджетних місць.

Більшість пільг при вступі мають спільне походження. Влада намагається дати соціальну компенсацію тим категоріям, яким вона не може забезпечити таку адресну допомогу, яка відповідала би потребам цих людей. Вища освіта вже давно стала певною розмінною монетою у соціальній політиці держави. Традиційно це були чорнобильці, діти-сироти та діти шахтарів, тепер до них долучились учасники бойових дій. На жаль, в Україні ніколи не проводився аналіз ефективності пільг при вступі. Існує гіпотеза, що рівень знань тих, хто використовує пільги, часто є незадовільним для навчання в університеті, тож ефективнішим була би заміна цієї допомоги на оплату доуніверситетських курсів пільговикам, які бажають вступати, після яких вони мали би складати ЗНО на загальних засадах. До речі, за опитуваннями Фонду “Демократичні ініціативи” більшість студентів критично ставляться до ідеї розширення пільг: 28% за звуження кола пільговиків, 14,2% за повне скасування, ще 13,6% за заміну на адресну допомогу. Водночас 24,9% хоче зберегти їх в нинішньому вигляді (опитування було навесні 2015 року) та 10,7% бажає розширити пільги.

Окрема група пільговиків має не таке традиційне походження. Мова йде про мешканців зони АТО та окупованого Криму. По-перше, більшість зони АТО або ж окупована, або ж там проводились бойові дії, тож школярі, які проживають на цих територіях, об’єктивно мають менше можливостей підготуватись до ЗНО. Діти з Криму, хоч і мали мирне небо над головою, проте навряд проходили необхідну програму з української мови та історії України, можливо, інші предмети теж мають відмінну програму. Тож для цієї категорії абітурієнтів цілком виправдано запроваджувати вступ не за стандартизованими тестами ЗНО, які базуються на офіційній шкільній програмі. По-друге, тут присутня стратегічна складова. Важливо боротись за людей на окупованих територіях. Молодь, особливо доуніверситетського віку, імовірно найбільш схильна інтегруватись в українське суспільство.

Проте в цій категорії пільговиків були застережені інтереси не лише самих вступників. Річ у тім, що вступати за вступними екзаменами мешканці зони АТО можуть лише до 16 ВНЗ, які залишились на підконтрольній території Луганської чи Донецької областей або ж були евакуйовані з непідконтрольних територій. Авторами відповідного закону є двоє депутатів: голова наглядової ради евакуйованого до Старобільська Луганського університету (його багаторічний ректор) Віталій Курило та Олексій Рябчин, який опікується долею переведеного до Вінниці Донецького університету. Таким чином, депутати забезпечили сталий потік вступників, а за ними і бюджетних коштів, до евакуйованих університетів.

Щоб оцінити масштаб, нагадаємо, що в зону АТО входить територія Донецької та Луганської областей, а також Ізюмського району Харківської області. Тобто в цю категорію потрапляють мешканці з міст, які або ж ніколи не були в зоні бойових дій, або були там епізодично, як двомісячна окупація Маріуполя навесні 2014 року. Залишається загадкою, чому депутати не обмежили категорію мешканцями населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та мешканцями населених пунктів лінії зіткнення.

Як наслідок, така система надає значні переваги цим 16 ВНЗ у порівнянні з іншими вишами України, і схоже, що депутати не збираються зупинятись на цьому. У травні був зареєстрований законопроект, який гарантує евакуйованим ВНЗ право зберігати чинні на момент евакуації акредитації та ліцензії аж до часу завершення АТО чи повернення тимчасово окупованої території під загальну юрисдикцію України. Попри те, що ці ВНЗ втратили значну частину кадрового складу та матеріально-технічної бази.

Окрім того, окремої квоти для мешканців АТО депутати не передбачили. Тобто вони йдуть в загальному конкурсі і це, м’яко кажучи, порушує принципи рівності учасників конкурсу. Адже одні будуть давати результати ЗНО, а інші результати вступних іспитів.

Парадоксально, проте найменше переваг у цій ситуації отримують самі вступники із зони АТО.

Перш за все держава штучно обмежує гарантований законодавством вільний вибір ВНЗ. Хтось міг би сказати, що вони все ще можуть вступати за ЗНО до будь-яких інших університетів України, проте тоді це заперечує саму причину існування особливих умов вступу, які походять від неможливості опанувати офіційну шкільну програму, щоб скласти ЗНО. Насмілюсь припустити, що обрані ВНЗ не запропонують цим абітурієнтам якісну освіту, вони точно не запропонують якість, яку мали до евакуації. Отже це не просто обмеження у виборі, а по замовчуванню вибір менш якісної освіти. Така ситуація ставить під сумнів конкурентоспроможність цієї молоді у майбутньому після випуску.

Здається, таким чином Україна знижує шанси реінтегрувати молодь з непідконтрольних територій. Мало імовірно, що соціально-економічні умови та повсякденне життя зони АТО сприятимуть цій меті.

Чи не краще зняти будь-які обмеження у виборі вищого навчального закладу для вступників із зони АТО? Тоді ми не будемо прирікати їх на вибір менш якісної освіти і в соціально-економічних умовах Києва, Харкова, Львова, Одеси чи інших міст вони матимуть набагато вищі шанси бути конкурентоспроможними в українському суспільстві.

До слова вступники з окупованого Криму також мають обмежене коло університетів для вступу, в яких Міносвіти виділить для них квоту до 20% бюджетних місць. Сподіваюсь, що наступного року вступникам з Криму теж дозволять вступати за вступними екзаменами в будь-які ВНЗ в Україні.

Тим часом на нас чекає ще одна велика група пільговиків. Рік тому парламент прийняв закон, який досі є предметом палких дискусій між Мінфіном та Міносвіти. Було задекларовано створення так званої державної цільової підтримка кільком групам населення, найбільш широкою з яких є діти, зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, кількість яких коливається в межах 234 тис. осіб. Скільки саме серед них охочих здобувати вищу освіту важко сказати. Ця цільова підтримка може бути в кількох вимірах: від повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів до безоплатного проживання в гуртожитку. Річ у тім, що ніхто не знає, звідки виділити гроші на цю справу. Мінфін вважає, що з вже закладених на вищу освіту бюджету, Міносвіти не може з цим погодитись та все ж  намагається добитись додаткових коштів. На даний момент, реалізація цієї пільги залишається невирішеною.

Отже, на жаль, на даний момент ми більше турбуємось про долю переселених інституцій, ніж про долю самих переселенців, та беремо на себе зобов’язання, які по замовчуванню не зможемо виконати. Якщо не переможе стратегія адресної, точкової допомоги, ми ризикуємо лише погіршити становище переселенців.