Beta

Пожертвуй органом — врятуй життя ближньому. Що відбувається із системою трансплантології в Україні

5 Липня 2021
FacebookTwitterTelegram
5139

Реформа трансплантології стартувала в Україні ще з кінця 2019 року. Тоді Рада ухвалила новий закон, який запустив розвиток цієї галузі. Як зазначали в МОЗ, це мало стати частиною медичної реформи, яка відбувається в Україні. Що змінилося за останні роки, як зараз працює трансплантологія в Україні та які прогалини ще потрібно заповнити? VoxCheck розібрався в цих питаннях за допомогою Василя Стрілки, генерального директора Директорату високотехнологічної медичної допомоги та інновацій МОЗ України.

Як працює трансплантологія в інших країнах?

Іспанія

Іспанію вважають країною «золотого стандарту» за обсягами трансплантацій. У 2019 році загальна кількість донорів там становила майже 50 осіб на мільйон населення, і це один із найвищих показників у світі. В Іспанії діє так звана презумпція згоди, тобто у разі раптової смерті людина автоматично стає донором, крім випадків, коли особа за життя висловилася проти цього. 

Хоча формально все залежить від рішення донора, на практиці лікарі зазвичай спілкуються з родичами померлого і запитують дозволу сім’ї на те, щоб забрати органи. А оскільки рівень обізнаності про донорство в цій країні високий, частка відмов там украй низька — від 10 до 15%

Систему трансплантології в Іспанії централізувала та націоналізувала держава, створивши Національну організацію з трансплантації (Organización Nacional de Trasplantes) — ОNТ. ОNТ підпорядковується іспанському Міністерству охорони здоров’я і відповідає за координацію процесу трансплантації: визначає донорів та взаємодіє з ними, проводить переговори з родичами донорів та займається організацією всіх процедур, що стосуються пересадки органів. 

Крім цього, в Іспанії готують трансплант-координаторів — спеціально навчених медиків, завдання яких знаходити потенційних донорів та проводити бесіди з їхніми родичами. ONT організовує навчання для медпрацівників: з 1991 року її курси пройшли понад 20 тис. лікарів.

США

Інша система діє у США, а саме презумпція незгоди. Це означає, що людина за життя має дати свою згоду на використання органів після смерті. Якщо особа такої згоди не надала, лікарі зможуть використати її органи після смерті для трансплантації, лише якщо отримають письмову згоду близьких родичів загиблого.

У країні заохочують людей віддавати свої органи на трансплантацію після смерті, пояснюючи, що це може врятувати життя ближнім. Тож у США значна частина людей погоджується на посмертну трансплантацію: 90% американців підтримують донорство, а 60% підписують заяву на пожертвування своїх органів після смерті. З 1994 року організації «Пожертвуй життя Америці» (Donate Life America) вдалося заохотити 165 млн американців зареєструватися як потенційні донори. У США кожного запитують, чи згоден він або вона стати посмертним донором під час оформлення водійських прав. Зареєструватися на донорство можна онлайн. 

Список очікування та список потенційних донорів веде Об’єднана мережа спільного використання органів (UNOS). Це неприбуткова організація, яка співпрацює із волонтерськими організаціями. UNOS таким чином координує процеси трансплантології на національному рівні. У США також діють 57 місцевих служб донорства — OPO (Organ procurement organizations). Вони відповідальні за доставку вилучених органів до трансплантаційних центрів та реципієнтів. Крім цього, OPO сприяють донорству органів у регіонах, де вони знаходяться. Наприклад, спонсорують семінари з трансплантації та долучаються до місцевих заходів у сфері охорони здоров’я. 

Білорусь

Сусід України, Білорусь, посідає перше місце за кількістю операцій з пересадки органів серед країн СНД. Там роблять 50 трансплантацій на 1 млн жителів. Окрім того, Білорусь входить до першої десятки країн у світі за обсягами донорства, випереджаючи Канаду, Велику Британію та деякі країни ЄС. 

У Білорусі, як і в Іспанії, діє презумпція згоди на посмертне донорство. Якщо людина не хоче бути посмертним донором, вона має заздалегідь написати заяву, яку вносять до Єдиного реєстру трансплантації. Це гарантує людині «недоторканність тіла».

Центри трансплантації є в усіх обласних містах республіки. Білоруські фахівці переважно спеціалізуються на пересадці нирок. Також успішно трансплантують печінку, серце й легені.

Серед основних переваг трансплантації органів у Білорусі — практика й багаторічний досвід лікарів, використання сучасних методик, новітнє обладнання в клініках з пересадки органів, значно нижча вартість пересадки органів порівняно з європейськими клініками. У листі очікування реципієнти знаходяться близько трьох місяців, у той час як в інших країнах цей період може становити до двох років. 

А як у нас?

В Україні трансплантацію можна робити ще з 1999-го року. Як і у США, в Україні наразі діє презумпція незгоди на трансплантацію органів.  Багато років у парламенті вели дискусії про запровадження презумпції згоди. Проте, як зазначив Василь Стрілка, вид презумпції не відіграє ключової ролі в розвитку трансплантології та кількості донорів у країні. 

Довгий час в Україні операції з пересадки органів були скоріше винятком, ніж усталеною практикою. Одна з основних причин — відсутність у нас практики констатації смерті мозку. Лікарі мають вчасно зафіксувати момент, коли мозок уже мертвий. Далі проводять обстеження, чи немає певних протипоказань та чи придатні органи для пересадки. І тільки після цього починаються перемовини з рідними загиблих щодо їхньої згоди на пожертву органів. 

Більше про те, як працює трансплантація в Україні, дивіться в нашому відео.

Що змінив новий закон?

Аби покращити ситуацію з вітчизняною трансплантологією, наприкінці 2019 року Рада ухвалила новий закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Головна його зміна стосувалася статті 143 Кримінального кодексу. Редакція цієї статті від 2001 року передбачала кримінальну відповідальність у разі порушення порядку трансплантації. При цьому чіткого визначення порядку трансплантації не існувало. Як наслідок, будь-якого лікаря, який займався пересадкою органів, можна було так чи інакше притягнути до кримінальної відповідальності. За словами Василя Стрілки, такі випадки дійсно траплялися, і це демотивувало лікарів займатися трансплантацією та рятувати людям життя. Закон же конкретизував статтю Кримінального кодексу: тепер кримінальна відповідальність виникає тоді, коли умисно порушується порядок застосування трансплантації, і це призводить до важких наслідків для потерпілого. 

Інша зміна, яку приніс новий закон, — поява інклюзивності. Тепер трансплантацію можуть здійснювати в будь-якій лікарні, де є ліцензія та необхідне обладнання. До цього, окрім ліцензії, лікарні потрібно було також входити до визначеного Кабміном переліку  закладів, які мали право займатися пересадкою органів. Також новий закон прибрав із процесу трансплантації надлишкову бюрократизованість та деталізацію.

Хто може стати донором, та як донор і реципієнт знаходять один одного?

Письмову згоду чи незгоду на трансплантацію своїх органів за життя або після смерті може надати будь-який дієздатний громадянин України віком від 18 років.

Особа може подати необмежену кількість заяв. Після подання нової заяви дія попередньої автоматично анулюється. Отже, рішення бути чи не бути донором людина може змінювати протягом усього життя.

Трансплантологічна діяльність базується на Єдиній державній інформаційній системі трансплантації органів і тканин (ЄДІСТ). У цій системі містяться реєстри потенційних донорів за видами потреб. Серед них є реєстр донорів, які надали згоду на посмертну  пересадку своїх органів, реєстр живих донорів, реєстр реципієнтів тощо. Так за допомогою ЄДІСТ реципієнт може знайти необхідний йому орган. Це також допомагає зберігати прозорість системи в цілому. 

ЄДІСТ запрацювала в Україні з 1 січня 2021 року. Надати згоду на посмертне донорство прижиттєво можна двома способами. Перший — трансплант-координатору, який має доступ до ЄДІСТ. Трансплант-координатори мають бути у приймальних відділеннях опорних лікарень. 

Другий спосіб — самостійно через додаток «Дія». З квітня 2021 року у застосунку почав функціонувати Кабінет громадянина. Незабаром там можна буде залишити свою заяву на посмертне донорство, засвідчивши її кваліфікованим електронним підписом. 

На чому зараз тримається українська трансплантологія?

На думку Василя Стрілки, система ЄДІСТ ефективно виконує дві свої основні функції: вона співставляє пари донор-реципієнт та створює лист очікування. Утім, ЄДІСТ — це лише інформаційна система. Для розвитку трансплантології в Україні необхідна також правильно побудована інфраструктура, а це набагато складніше. Інфраструктура включає центри трансплантації, лікарів-трансплантологів, відділи реанімації, наявність відповідних ліків у лікарнях. Багато залежить від того, як у лікарнях діагностують смерть мозку, здійснюють лабораторний супровід, а також як швидко спеціальні бригади доставляють вилучені органи до центрів трансплантації. 

Наразі в Україні працює 34 центри трансплантації, яким уряд гарантує оплату за такі процедури. Ліцензованих закладів більше: понад 40 лікарень відповідають базовим вимогам та можуть пересаджувати органи. У 2021 році видатки з держбюджету на трансплантологію становлять 502 млн. Як зазначив Василь Стрілка, зараз цих коштів вистачає. 

Із фахівцями трохи складніше. Хоча в глобальному розрізі лікарів-трансплантологів в Україні вистачає, трансплантологія, як і будь-яка хірургія, потребує досвіду. Тобто чим більше лікар робить операцій, тим кращі його результати. Оскільки в Україні трансплантація фактично стартує лише зараз, у нас бракує фахівців із досвідом. Поки це одне із «вузьких» місць вітчизняної трансплантології. 

Вирішенням цієї проблеми може стати створення умов для імміграції іноземних фахівців, зокрема з Білорусі. Наприклад, в Україну вже переїхали близько 2 тис. білоруських спеціалістів з IT-індустрії. Це посилить нашу ІТ-галузь. Проте якщо в ІТ достатньо приватної ініціативи, у сфері трансплантології лідерство має бути за державою.

Труднощів із логістикою в Україні наразі немає: для трансплантології зараз залучають навіть літаки та гелікоптери. Так, МОЗ запускає спільний проєкт із Нацполіцією, у якому спеціальні бригади зможуть забирати на гелікоптерах органи та передавати їх реципієнтам. За необхідності до перевезення тяжкохворих пацієнтів та донорських органів залучають МВС та ДСНС. 

Над чим іще потрібно працювати?

Як зазначає Василь Стрілка, серед нових напрямків розвитку, які потрібно запустити в Україні, трансплантація легень. Першу таку операцію планують зробити вже у 2021 році. Трансплантація легень дуже складна, й існують великі ризики летальних випадків, адже пацієнти, які потребують «нових» легень, уже перебувають у дуже важкому стані. 

Діагностика смерті мозку має стати усталеною практикою в Україні. Також лікарні та МОЗ продовжать впроваджувати протоколи лікування, які включають трансплантацію. Це потрібно, щоб досягти  уніфікованої та гарантованої якості послуг із трансплантації. Необхідно також впровадити пакет Програми медгарантій «Медпослуги з посттрансплантаційного супроводу». Спеціально навчений лікар має вести людину з пересадженим органом, робити регулярні обстеження, визначати ліки, які такому пацієнту слід приймати. Це допоможе збільшити час, протягом якого трансплантований орган буде функціональним. 

P.S. Раніше українців, які потребували трансплантації, відправляли до Індії чи Білорусі. Проте зрозуміло, що в кожній країні власні громадяни йдуть у черзі попереду іноземців. Тому Україна розвиватиме власну трансплантацію. Це допоможе зберегти життя наших громадян.

Автори

Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний

Що читати далі