Програми політичних партій: що обирати, коли нема з чого обирати

У цій статті розглянуто опубліковані програми дев’яти найбільш рейтингових партій, які представляють майже увесь, досить обмежений, спектр вітчизняної політики: Батьківщина, Громадянська позиція (ГП), Комуністична Партія України (КПУ), Радикальна партія (РП), Опозиційний блок (ОП), Блок Порошенка (БПП), Народний фронт (НФ), Самопоміч, Сильна Україна (СУ). Незважаючи на те, що ці партії є  політичними опонентами,  їхні програм дуже схожі.

Головною спільною рисою українських партій є відсутність ідеології, а отже, намагання сподобатися якомога більшій кількості людей замість того, щоб зайняти свою електоральну нішу. Саме тому в їхніх програмах можна знайти одночасно дерегуляцію та підтримку «вітчизняного виробника», зниження податків та підвищення соціального захисту, боротьбу з монополіями та концентрацію земельних ресурсів у власності держави, зниження інфляції та індексацію зарплат і пенсій тощо. Другою спільною рисою партійних програм є їхня розмитість. Тобто всі обіцяють «розвивати», «підвищувати» та «підтримувати», проте майже не пропонують чітких заходів та показників, виконання яких можливо перевірити. Нарешті, лише три із розглянутих дев¢яти партій більш-менш чітко формулюють мету своєї програми. Найбільш предметна (хоч і нереалістична) мета – у Народного фронту – протягом 20 років увійти до першої двадцятки країн за Індексом людського розвитку ООН. Решта партій або зовсім не формулюють своєї мети, або обмежуються загальними фразами, на кшталт «перемоги», «справедливості» чи «добробуту». Далі розглянемо, яким чином головні проблеми розвитку країни знайшли своє відображення у партійних програмах.

Найпопулярніша тема в програмах партій – це децентралізація влади, яку пропонують провести усі розглянуті партії. Як правило, під децентралізацією мається на увазі передача повноважень держадміністрацій виконкомам відповідних рад та збільшення частки податкових надходжень, якими можуть розпоряджатися місцеві органи влади. Проте, Опозиційний блок пропонує прямі вибори голів регіонів, тобто фактично федералізацію країни.

Батьківщина, ГП, НФ та Самопоміч вважають, що Україні варто приєднатися до НАТО (причому перша пропонує провести референдум на цю тему вже 26 жовтня, що, звісно, нереально), КПУ та ОБ виступають за «позаблоковість», а БПП та РП жодним чином не коментують це питання. Членство України в ЄС ставлять собі за мету БПП, Батьківщина та ГП.

Звісно, жодна партія не оминула увагою війну з Росією.  Більшість партій розраховують на міжнародну підтримку в цьому питанні, і тому пропонують проводити багатосторонні переговори з Росією. Найбільш конкретні пропозиції з цієї проблеми такі: запровадити власні санкції проти РФ, домагатися визнання її країною-спонсором тероризму (Батьківщина) та укріплювати державний кордон (НФ). КПУ та ОБ наполягають відповідно на «оголошенні миру» та прийнятті «Національного плану примирення», а простіше кажучи, пропонують здатися.  Програма БПП обмежується загальними тезами на кшталт «єднання проти агресора».

Відповідно до ситуації, усі партії, крім КПУ, вважають за необхідне розвивати національну армію. І практично всі пропонують переозброювати нашу армію за допомогою вітчизняного ВПК (лише Самопоміч вважає, що зброю потрібно також імпортувати). Президентська партія навіть вважає, що український ВПК здатний «дати поштовх реіндустріалізації» і відродженню промислового потенціалу країни. Можливо, їх надихнув приклад США, яким Друга світова війна допомогла  перетворитися на найбільшу економіку світу. Проте, та війна відбувалася не на території Штатів. До того ж, велике питання, чи потрібна нам «реіндустріалізація» у пост-індустріальному світі. Виправдовуючи свою назву, Радикальна партія пропонує відновити ядерний потенціал України, що так само радикально, як і нездійсненно. Жодна партія не оминула увагою і соціальний захист військових та учасників АТО та їхніх родин. Найбільш конкретна пропозиція – щодо надання статусу учасників бойових дій – надійшла від Батьківщини. Найщедрішими виявилися  Народний фронт та КПУ  – вони обіцяють надати бійцям та їхнім родинам житло. Самопоміч пропонує прозоре та адресне соціальне забезпечення військових.

Найбільш продуману пропозицію щодо розбудови армії знаходимо у Громадянської позиції, яка пропонує створити трирівневу систему оборони країни, що складатиметься з професійної контрактної армії, військового резерву постійної готовності та комплексної системи територіальної оборони (щоправда, незрозуміло, звідки знайдуться кошти на таку армію – однак це питання практично до всіх пунктів усіх програм). Формування військового резерву пропонують також РП (у вигляді потенційних партизанських загонів) та Самопоміч (через створення системи військової підготовки громадян). КПУ та ОБ наполягають на роззброєнні та ліквідації незаконних воєнізованих формувань. Однак помилкою буде вважати, що вони поїдуть на Схід роззброювати сепаратистів. Насамперед ця пропозиція стосується добровольчих батальйонів територіальної оборони та «Правого сектору», з юридичним статусом яких можуть виникнути проблеми (див. тут і тут).

Майже всі партії запропонували свій план дій щодо Донбасу та Криму. Більшість із цих планів досить фантастичні (від слова «фантазія»). Найменш конкретний, і тому найменш придатний для критики план БПП, що передбачає «політичну та дипломатичну боротьбу» та «захист українців Криму та кримських татар» – щоправда, важко уявити, яким чином. Батьківщина пропонує скасувати «закони Путіна» та відбудовувати інфраструктуру Донбасу – вочевидь, за рахунок Росії, котру треба «змусити компенсувати збитки від окупації  Криму та частини Донбасу в міжнародних судах». Радикальна партія сподівається відбудувати Донбас за рахунок конфіскації майна олігархів, які підтримували сепаратизм, а Народний фронт – за кошти міжнародних організацій. Найбільшу віртуальну щедрість виявляє Опозиційний блок, який вважає, що необхідно призначити міністра з питань відродження Східної України та надати «повноцінну матеріальну компенсацію» сім¢ям, які втратили житло, члени яких були вбиті або поранені. Крім того, ОБ пропонує запровадити кредитні та податкові канікули для підприємств постраждалого регіону. В усіх цих планів є одне велике «але» – вони ґрунтуються на припущенні, що війська сусідньої держави та підтримувані ними бандити якимось чином випаруються із захоплених ними територій або принаймні припинять атакувати території, підконтрольні Україні.

Ще одна давня «гаряча» передвиборча тема – боротьба з корупцією. Для зниження корупції практично всі партії  пропонують створення Антикорупційного бюро (РП вважає, що там мають працювати ветерани війни на Сході), декларування не лише доходів, а й витрат чиновників, та конфіскацію майна, походження якого не пояснюється їхніми наявними доходами. Зважаючи на склад списків політичних сил, навряд чи майбутній парламент зможе прийняти таку норму. Найбільш конкретними пропозиціями щодо боротьби з корупцією є прийняття закону про прозорість фінансування політичних партій (ГП, Батьківщина), відкриття усіх реєстрів власності та усієї інформації щодо використання державних та комунальних коштів на всіх рівнях (ГП) та розкриття структури власності підприємств до конкретних бенефіціарів (НФ). Загадані три партії також пропонують запровадження «єдиного вікна» та електронного уряду, що без сумніву є гарною ідеєю. Батьківщина пропонує запровадити інститут «бізнес-омбудсмена» (щоправда, без конкретики),  механізм приватного обвинувачення (на цю тему нещодавно була стаття на VoxUkraine), а також  висуває ідею створення при кожному державному органі незалежної громадської наглядової ради з правом блокуючого голосу. Остання ідея теоретично непогана, але складна для реалізації – громадські ради формально існували при міністерствах ще за Азарова, проте значної користі від їхньої роботи не спостерігалося. Набагато продуктивніше, на мою думку, запровадити механізм громадського обговорення проектів рішень не постійно діючою громадською радою, а ситуативною, яка складалася б з осіб, зацікавлених у тому чи іншому питанні.

Практично всі партії підтримують люстрацію та скорочення держапарату, крім Опозиційного блоку,  який закликає «зупинити бездумне звільнення держслужбовців та переслідування політичних опонентів під гаслом люстрації», та КПУ, яка пропонує надати статус держслужбовців працівникам освіти, культури та медицини, що працюють на державних підприємствах (що збільшить кількість держслужбовців у рази). Партії, що виступають за скорочення держапарату, не називають конкретних цифр, крім ГП, що пропонує скоротити кількість контрольних органів та держслужбовців удвічі (чому не на 40%? чи 60%?).

Усі партії так чи інакше торкаються питання реформи правоохоронної системи, при цьому більшість зосереджуються на її судовій гілці. Втім, їхні пропозиції переважно зводяться до загальних гасел про «люстрацію», «підвищення незалежності суддів»  чи «відповідальність за незаконні рішення». Батьківщина пропонує запровадити суди присяжних (що є гарною ідеєю), а РП сподівається повністю змінити особовий склад правоохоронних органів (що, звісно, неможливо).

Економічна політика. Практично усі розглянуті партії виступають за скорочення кількості податків та спрощення їх адміністрування, особливо не деталізуючи ці тези. Втім, Сильна Україна (СУ) пропонує зниження Єдиного соціального внеску до 20%, а Батьківщина – до 15%. Громадянська позиція вважає за потрібне ліквідувати податкову міліцію та унеможливити накладання штрафів і зупинку бізнесу без рішення суду (останню пропозицію неможливо не підтримати). КПУ та РП, знайшовши собі спільного ворога в особі олігархів та багатіїв, пропонують їх трохи «розкуркулити»:  перша – шляхом впровадження прогресивної системи оподаткування доходів та податку на розкіш, друга – шляхом зниження податків на доходи фізосіб та натомість підвищення податків на «сировинну продукцію олігархів», запровадження «кризового податку на олігархів», а також «доплати за приватизацію». Вочевидь, ані перша, ані друга партії не сподіваються, що їм колись випаде шанс втілити свою програму в життя (хотіла б я подивитись, як Ляшко змусить Ахметова доплатити за обленерго), проте ще більше зіпсувати інвестиційний імідж України при потраплянні в парламент вони можуть.

Більшість партій у своїх програмах згадують і про малий бізнес, пропонуючи йому спрощене оподаткування (яке й так уже діє) та мораторій на перевірки з боку податкової (теж фактично діє). Тут відзначилася СУ, запропонувавши цільові програми державних гарантій під кредити для малого та середнього бізнесу в обсязі до 1% ВВП. Зазначимо, що у світі банкрутує близько 80% новостворених підприємств, а в Україні цей відсоток, скоріше за все, вищий. Тому така програма – це фактично  викидання грошей на вітер.

Загалом, партія Тигіпка найбільше переживає за «вітчизняного виробника», пропонуючи йому і держзамовлення, і обмеження імпорту, і державне кредитування експорту (крім сировини), і зниження мит та державне кредитування імпорту сировини й обладнання, яке не виробляється в Україні. На цьому тлі пропозиції інших партій виглядають досить скромно. Так, ОБ пропонує прийняти Державну програму підтримки національних виробників (для зменшення негативних наслідків ратифікації угоди з ЄС!), БПП вважає, що держава має «забезпечити доступ українській продукції на світові ринки» (яким чином?), РП просуває ідею надання кредитів (вочевидь, державних) на розвиток підприємств під 5% на 10 років. Самопоміч пропонує розвивати високотехнологічні галузі за рахунок створення технологічних та індустріальних парків, експортно-кредитного агентства, банку розвитку, фонду модернізації. Зазначимо, що подібні ідеї свого часу вже були реалізовані в Україні, і призвели лише до збитків для держави та збагачення окремих осіб. Як правило, усі намагання держави розвивати якісь галузі чи підтримувати певні підприємства закінчуються саме так.

Розглядаючи пропозиції партій стосовно розвитку агросектору, мимоволі згадуєш слова класика про надзвичайну віддаленість від народу. Так, найбільшою проблемою аграріїв є складнощі з отриманням кредитів на посівну, оскільки неможливо заставити землю, а брати в заставу майбутній урожай досить ризиковано для банків. Другою найбільшою проблемою є сама держава, яка може раптово заборонити експорт продукції. Нарешті, третьою проблемою є надмірна зайнятість у сільському господарстві і, відповідно, низька продуктивність праці. Замість вирішення цих проблем, партії пропонують повернути агросектор чи то в радянські часи, чи взагалі у XV століття. Так,  Самопоміч обстоює «формування сучасного українського села як архітепічної (так у тексті!) цінності» та розвиток екологічного землеробства. Проте, їхня пропозиція щодо перетворення землі на актив селянина хоча б передбачає приватну власність на землю. Натомість, спільна позиція РП, КПУ та Батьківщини полягає у забороні ринку землі. При цьому Батьківщина виступає одночасно за те, щоб «унеможливити надмірну концентрацію земель в одних руках» та «залишити сільськогосподарську землю в державній власності» (вочевидь, надмірна концентрація земель у державних руках видається їм прийнятною). Водночас Батьківщина сподівається, що громадяни, отримавши земельний акт, будуть продавати свої паї державі «за вигідною ціною». Цікаво, як визначатиметься ця ціна за відсутності земельного ринку? І що робити із землею, яка вже знаходиться у приватній власності?

Соціальний захист. Тут у змаганні з віртуальної щедрості беззаперечним лідером є КПУ, що пропонує безкоштовне житло малозабезпеченим, середню зарплату працівникам бюджетної сфери на рівні зарплати в промисловості, витрати на комунальні послуги – не більше 10% доходу сім¢ї, а також безкоштовну освіту й медицину разом із поверненням пенсійного віку до 55 та 60 років (можливо, кошти на реалізацію цих ідей надходитимуть від державної монополії на виробництво та продаж алкоголю й тютюну, яка також є у їхній програмі?). На другому місці РП, що обіцяє визнати сім¢ї з двома дітьми багатодітними (з відповідними пільгами), виділяти вдесятеро більше коштів на медицину (тобто 110% Державного бюджету) та відкрити фельдшерсько-акушерські пункти в кожному селі. Не уникнув соціального популізму і НФ, що обіцяє «не допустити скорочення субсидування оплати комунальних послуг», та ОБ, що пропонує пільгове кредитування придбання житла для молодих сімей. Термін «адресна підтримка» зустрічається лише в програмі Самопомочі. Решта партій, вочевидь, збираються зберегти чинну систему пільг.

Медицина. За розвиток страхової медицини виступають Самопоміч, ГП та ОБ. Причому дві останні партії пропонують гібридну систему із визначенням «мінімального безкоштовного пакету послуг» та безкоштовною медициною для малозабезпечених та пенсіонерів. За повністю безкоштовну медицину виступають РП та КПУ. НФ декларує «доступність» якісних медичних послуг, не розшифровуючи, що саме мається на увазі під «доступністю» – чи то  наявність медичних закладів чи то низьку ціну послуг. Одним словом, чіткого уявлення про майбутню систему медичного забезпечення не має жодна з партій.

Аналогічна ситуація з освітою та наукою. Загалом, пропозиції політичних партій у цій царині або дуже загальні, як-от «продовжувати реформи», «розвивати мережу позашкільних закладів», або нереалістичні, наприклад, «підвищити зарплати учителям» чи надавати державні гранти «молодим ученим» або «студентам для навчання у країнах ЄС».

Реформа енергетики згадується лише в програмах ГП та НФ. Причому якщо перша пропонує просто «досягнення енергетичної незалежності до 2020 року», що навряд чи можливо, друга містить конкретні й економічно правильні пропозиції щодо розвитку сектору – а саме, приведення його у відповідність до вимог Договору про створення Енергетичного співтовариства та пропозиція європейським партнерам купувати газ на кордоні України з Росією.

Чотири із дев’яти розглянутих партій ігнорують мовне питання як надто дражливе. Проте із три із п’яти партій, що все ж торкаються цієї теми, обіцяють надати регіонам право на власну гуманітарну політику (тобто фактично зберегти status quo, встановлене законом Ківалова-Колісніченка). І звісно, комуністи продовжують виступати за впровадження російської мови як другої державної.

Отже, висновок: зважаючи на схожість і, відверто кажучи, низьку якість програм основних політичних сил, доведеться знову голосувати за особистості.