«Прокляття сусідства»? Політична боротьба в пострадянських країнах

Країни не можуть обирати своїх географічних сусідів. «Ефект сусідства», який широко вивчається в соціальних науках, полягає в тому, що характеристики сусідів (для окремих осіб) або регіонів (для країн) впливають на широкий спектр результатів. Наприклад, проживання в заможному районі опосередковано допомагає людині стати багатшою, тоді як життя в бідному районі має протилежний ефект. Для країн сусідство із корумпованою чи політично нестабільною країною підвищує ймовірність вищого рівня корупції (Becker et al., 2009) і політичних заворушень (Grechyna, 2018) та уповільнює економічне зростання (Murdoch and Sandler, 2004). Негативний ефект сусідства має безліч проявів, як-от потреба у збільшенні державних витрат на зміцнення безпеки країни, перекоси в міжнародній торгівлі, посилення нестабільності в прикордонних регіонах та масові міграційні потоки.

Росія є яскравим прикладом держави, яка підриває економічний розвиток своїх географічних сусідів з геополітичних чи просто ідеологічних причин. Після розпаду Радянського Союзу в 1991 році економічний і політичний розвиток нових незалежних країн ускладнювався політичною нестабільністю (Вікіпедія надає перелік понад 30 конфліктів на пострадянському просторі). Такі країни, як Грузія, Молдова, Україна, Вірменія та Азербайджан, постраждали від насильницьких конфліктів, які прямо чи опосередковано підтримувала Росія (Jakub, 2019). Економічні наслідки таких конфліктів очевидні: зниження темпів економічного зростання та рівня життя, погіршення майбутніх перспектив розвитку, високий рівень безробіття та еміграція.

У політичній сфері завзята боротьба між прозахідними (проєвропейськими) та проросійськими політичними суб’єктами (останніх наполегливо проштовхує та всіляко підтримує Росія) призвела до політичної невизначеності та повільного темпу впровадження економічних реформ у країнах-сусідах Росії. Ще одним показовим результатом цієї політичної боротьби є політична поляризація в цих суспільствах – розбіжностях у ставленні громадян до того, яку політику має проводити уряд.

У заможних і політично стабільних країнах політична поляризація погіршує економічні показники та призводить до зниження рівня інвестицій і значної макроекономічної волатильності (Azzimonti, 2011; Azzimonti and Talbert, 2014). У країнах, що розбудовують свій шлях у напрямку демократії, політична поляризація, підживлювана іншою державою, несе загрозу скочування до авторитаризму, підтримуваного такою державою (Svolik, 2019). Крім того, насильницькі конфлікти та поляризація взаємопов’язані (Esteban and Ray, 2011). Так, розпалювання регіональних конфліктів може потенційно допомогти Росії зробити постраждалі регіони більш ідеологічно віддаленими від інших регіонів певної країни, що ще більше сприятиме зростанню політичної нестабільності на регіональному рівні. Якщо таке станеться, то, згідно з «ефектом сусідства», це негативно позначиться на країнах-сусідах постраждалих пострадянських країн, на країнах, що межують із країнами-сусідами пострадянських постраждалих країн, і так далі, тобто негативний вплив поширюватиметься як кола по воді.

Ми перевіряємо, чи була політична поляризація вищою в регіонах, які зазнали впливу інспірованих Росією конфліктів, та чи виросла поляризація в результаті конфліктів у Грузії та в Україні.

Одним зі способів виміряти рівень політичної поляризації в країні є визначення регіональні варіації частки голосів, наданих на користь політичної партії/кандидата, які виграли загальнодержавні вибори (Grechyna, 2022). На рисунку 1 показано середню різницю між часткою голосів, які набрав переможець президентських чи парламентських виборів, у регіоні та загалом у державі, у регіонах, не прилеглих і прилеглих до зони конфлікту, у мирний час та у роки збройного конфлікту для Грузії та України. Обидві країни характеризуються як відносно демократичні, проте постраждалі від насильницьких конфліктів, ініційованих сусідньою Росією. Дані на рисунку 1 свідчать про те, що прилеглі до зони конфлікту регіони є очікувано більш поляризованими порівняно з регіонами, не прилеглими до конфліктних зон. Однак, хоча загалом поляризація виросла в результаті насильницького конфлікту, розв’язаного Росією в Грузії, вона, на диво, зменшилася після збройного конфлікту, розпочатого Росією в Україні.

На рис. 2 представлений цей самий показник у динаміці. Регіональна дисперсія підтримки переможця виборів не виросла помітно в результаті конфліктів у Грузії (1991-1992, 2004, 2008) та в Україні (з 2014 року). В Україні вона власне знизилася, оскільки переконлива більшість населення проголосувала за одного кандидата та політичну партію на президентських та парламентських виборах у 2019 р.

Результати, представлені на рис. 1 і 2, можуть виникнути внаслідок дії багатьох факторів, включно з часовим трендом, характеристиками кандидатів, які беруть участь у виборах, та зміною економічних умов. Таблиця 1 (див. Додаток) представляє результати емпіричної оцінки співвідношення між регіональною поляризацією та насильницьким конфліктом з урахуванням регіональних та часових ефектів (таким чином враховуючи багато неспостережуваних факторів, які можуть впливати на кореляцію між конфліктом і поляризацією). Значущий негативний коефіцієнт показника “конфлікт у попередні чотири роки” вказує на те, що присутність такого конфлікту негативно впливає на регіональну поляризацію. Аналогічно, кількість років конфлікту негативно повязана з регіональною поляризацією в Грузії та в Україні. 

Інший спосіб виміряти політичну поляризацію – це порахувати відмінності у ставленні громадян до публічних політик (Lindqvist and Östling, 2010; Grechyna, 2016). Такий показник, розрахований за методикою Esteban and Ray (2011) з урахуванням ставлення громадян до нерівності, взятого з World Values Survey (Inglehart et al., 2020), представлений на рис. 3 (Грузія – червона лінія, Україна – жовта). Ці дані показують, що розбіжності в суспільній думці в останні роки скоротилися як у Грузії, так і в Україні. Для порівняння, з правого боку рис. 3 представлені ці показники для політичної поляризації у Німеччині, Польщі, Іспанії та США.

Як вищий рівень згоди між громадянами щодо політичних питань може співіснувати з нестабільністю, спричиненою насильницькими конфліктами? Одним із можливих пояснень цього є те, що інспіровані Росією конфлікти – це реакція на позитивну тенденцію розвитку сусідніх держав в очікуванні, що війна зможе остаточно змінити ці тенденції на протилежні. Інше можливе пояснення полягає в тому, що зменшення поляризації в постраждалих суспільствах є несподіваним наслідком антагоністичного конфлікту, коли суспільства постраждалих від нього країн об’єднуються проти агресивного сусіда, який намагається їх знищити.

Рівень політичної поляризації можливо виміряти для тих країн, де поважаються права людини та можна вільно висловлювати свої думки. Західні союзники пострадянських держав самі політично поляризовані. Зрештою, різноманіття індивідуальних думок є рушієм науково-технічного прогресу та розвитку. Проте таке розмаїття також ускладнює процес ухвалення рішень на рівні країни. У Росії чи Китаї немає (видимої) політичної поляризації, оскільки в авторитарних державах неможливо вільно висловлювати думки. Однак саме це робить ухвалення рішень у цих державах легким і ефективним. Ефективним для тих, хто приймає рішення, а не для власних громадян. Або сусідів цієї країни. Або сусідів сусідів цієї країни.

Зміни у політичній поляризації в умовах насильницького конфлікту можуть пролити світло на фактори, які формують політичні уподобання та національну ідентичність. Якщо існують ідеологічні, економічні чи інші причини, які гуртують різні суспільні групи перед лицем спільної загрози, політики, засновані на таких чинниках (можливо, впроваджувані міжнародними організаціями) можуть допомогти зберегти мир і стабільність у світі.

Список літератури