Нещодавні докази звірств у Бучі, Ірпіні та Гостомелі та жорстокий удар по тисячах цивільних, що намагались евакуюватись з вокзалу Краматорська, підтверджують сумну реальність: людські життя – ніщо для Путіна та російської армії. Російські загарбники ні перед чим не зупиняться, щоб застосувати силу на тимчасово окупованих українських територіях, вбиваючи та знущаючись з мирних жителів.
Вони зрівнюють українські міста з землею невибірковими бомбардуваннями спричиняючи трагедії Маріуполя (майже 100% зруйновано), Чернігова (70% зруйновано) та Ізюму (80% зруйновано). Вони готові використовувати заборонену зброю – включаючи хімічну, біологічну та ядерну – для досягнення своїх цілей. Людські життя, навіть життя їхніх власних солдатів, нічого не варті для російських загарбників. Це ставлення вкорінене у їхньому варварському менталітеті, але водночас це може бути і їхньою стратегією.
Путіну не потрібні українці на окупованій ним землі. Він хоче захопити українську територію, щоб мати стратегічний плацдарм, із якого він би міг погрожувати країнам НАТО та мати контроль над Чорним морем. Йому не потрібна територія з українцями.
По-перше, українці – навіть цивільні – чинять рішучий опір російським силам у тимчасово окупованих росіянами районах. Вони ходять на мітинги. Вони відмовляються брати і навіть спалюють гуманітарну допомогу, яку надають російські солдати. Вони передають інформацію українським військовим. Вони борються. Вони ставляться непривітно до російських сил – і це контрастує картинкою, яку російські ЗМІ транслюють на своїх пропагандистських каналах. З точки зору Путіна – як би жахливо це не звучало – українським цивільним людям краще бути мертвими, ніж живими. Щонайбільше, з регіонів, окупованих російськими солдатами, українців можна примусово переселити до Росії, щоб вони служили розмінною монетою під час переговорів чи обміну полоненими. Чоловіків також можна примусово призовати до російської армії. Більш нічого.
По-друге, зараз стало цілком зрозуміло, що російські сили не зможуть зберегти контроль над захопленими територіями, якщо війна закінчиться на користь Росії. Історично Росія переселяла росіян на український схід, до Криму та великих міст, щоб русифікувати Україну. Водночас вона депортувала українців на схід і північ Росії. Цього разу це не спрацює. Війна показала єдність українського народу та його силу волі. Будь-яка спроба переселити росіян в Україну зустріне опір. Зв’язки між українцями та росіянами зараз розірвані. У такому разі чому Путін має бути зацікавлений у збереженні життів цивільних осіб на території, на яку він націлився? Він не зацікавлений. Його армія руйнує школи, лікарні, музеї та церкви. Він знищує українську спадщину та культурні об’єкти, які охороняються ЮНЕСКО. Путін не шкодує зброї – чи військових злочинів – для досягнення своїх цілей. Його висновок із трагедії у Бучі може бути лише одним – посилити геноцид, доки не залишиться нікого, хто міг би розповісти про те, що сталося. Тільки уявіть, як усі докази мародерства, зґвалтування російськими солдатами та інших злочинів можуть «зручно» зникнути, коли міста повністю знищено бомбами, а жертв спалено дотла.
Загроза використання хімічної, біологічної та ядерної зброї залишається реальною і абсолютно не залежить від будь-якої «ескалації» з боку НАТО. Ви можете спитати, чи вистачить у Путіна духу використовувати цю зброю, поки російські солдати все ще перебувають на українській землі. Відповідь така: «Він використає, якщо це найпростіший спосіб досягти його мети». Ми вже бачили, як ставляться до російських солдатів їхні генерали і як Росія відправляє на поле бою навіть курсантів. Втрати у вигляді загибелі тисяч російських солдатів не зупинять Путіна від застосування проти України зброї масового знищення. Насправді російські вже застосовували заборонену чи обмежену до використання у світі зброю, у тому числі фосфорні бомби.
Навіщо Путіну у цій війні на повне знищення потенційно непридатні для життя землі? Відповідь проста: на територіях, що межують з Росією, на сході України можна видобувати ресурси і перетворювати їх на військові бази. Ці бази можуть загрожувати НАТО, на них можна проводити спеціальні військові операції проти інших країн регіону і продовжувати використовувати їх для військового шантажу інших країн. Вже зараз Путіну має бути зрозуміло, що Україна надто велика і надто «колюча», щоб її проковтнути. Його план Б може полягати в тому, щоб спробувати «проковтнути» деякі території. Якщо Путін хоча б частково досягне своєї мети, він може створити буферну зону на сході України, яка буде причиною нестабільності на багато десятиліть уперед. І розплачуватиметься за це не лише Україна, а й інші країни.
Ці опції стають дедалі очевиднішими. Спочатку був Маріуполь. Потім була Буча. Зараз Краматорськ. За багатьма оцінками, те, що відбувається на окупованих росією територіях на сході України, ймовірно, ще гірше. Цілі Путіна і готовність вчинити всі можливі звірства задля досягнення цих цілей очевидні всім. Де та червона лінія, яку він має перетнути, щоб Європа, США та НАТО нарешті сказали «досить»?
Чи має Путін перетнути червону лінію, перш ніж ми почнемо діяти? Демократичний світ може запобігти геноциду українців, забезпечуючи Україну необхідним важким озброєнням і запроваджуючи справді дієві санкції, такі як повне європейське ембарго на російські енергоносії. Це потрібно зараз, а не через місяці чи роки, поки ще залишилися українці, які борються за всіх нас на українській землі.
Автори: Тетяна Балюк (Університет Еморі), Анастасія Федик (Каліфорнійський університет у Берклі), Таня Бабіна (Колумбійський університет), Юрій Городніченко (Каліфорнійський університет у Берклі), Джеймс Ходсон (AI for Good Foundation), Ілона Сологуб (VoxUkraine)
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
