Світові потрібно, щоб Європа взялася за розум – і швидко

Багато хто прагне кращого майбутнього, ніж те, що пропонують моделі США та Китаю. Якщо ми хочемо досягти стабільного багатополярного світу, в якому демократичні прагнення залишаються живими, Європа має взяти на себе лідерство.

Але Європа має свої слабкі сторони. Її економічна машина гальмує, а демократія зазнає атак з боку ультраправих угруповань. Однак її політика не погіршилася настільки, як у США за Трампа, і континент все ще має багато джерел сили, зокрема соціальну ринкову модель, яка забезпечує більшу рівність і сильніший середній клас, ніж у США, а також велику економічну базу, порівнянну з американською з урахуванням купівельної спроможності, яка може похвалитися багатьма інноваційними галузями.

Проблема не тільки в тому, що Європа не має бачення того, якою вона хоче бути, але й у тому, що вона часто шукає обирає неправильні моделі для наслідування. Для багатьох лідерів континенту святим Граалем є американська модель інновацій Кремнієвої долини. Вони вказують на «інноваційний розрив» між США та Європейським Союзом, який задокументовано у впливовому звіті Драгі, і виступають за реформи, такі як інтеграція фінансових ринків та дерегуляція цифрової сфери, які зроблять Європу більш схожою на США.

Така заздрість до США невиправдана. Вона не враховує власні традиції Європи щодо інклюзивності та регулювання, які створили більш справедливі суспільства з ширшим доступом до хороших робочих місць для середнього класу та надійнішими системами соціального захисту. Вона також не враховує розрив в Америці між інноваціями, з одного боку, та продуктивністю і загальним рівнем життя, з іншого.

Дійсно, за майже всіма показниками США витрачають більше на дослідження і розробки та виробляють більше інновацій. Але це приносить більшу продуктивність в економіці та підвищення рівня життя для пересічних громадян лише якщо вигоди широко поширюються. Насправді, зростання продуктивності в США з 2000 року було млявим, за винятком нещодавнього підйому. Технологічний сектор є острівцем в економіці, в якій багато працівників потребують другої роботи, щоб утриматися на плаву.

Як показалиУфук Акцигіт із Чиказького університету та Сіна Атес з Федеральної резервної системи, поширення інновацій у США сповільнилося. Невелика кількість великих компаній монополізувала виробництво знань, а бар’єри для входу на ринок і обмежувальні патенти створили масу дрібних відсталих компаній. В результаті концентрація інноваційної діяльності означає, що економічна система США створює дуже нерівномірний розподіл доходів і багатства, який жодна країна не має наслідувати. Власне, Трамп прийшов до влади на хвилі викликаного цим невдоволення.

У сфері виробництва об’єктом заздрості Європи є Китай. Виробничі можливості Китаю витіснили традиційні сфери домінування Європи, такі як автомобілі та обладнання. Для багатьох європейських промислових лідерів відновлення конкурентоспроможності вимагає встановлення протекціоністських бар’єрів проти китайського імпорту.

Але Європа ніяк не може повернутися до своїх славних днів у виробництві. Робочі місця не повернуться на фабрики: навіть Китай втратив мільйони робочих місць у виробництві за останнє десятиліття. Забезпечення хороших робочих місць у Європі вимагатиме зосередження уваги на послугах, підвищенні продуктивності та стандартів праці в таких сферах, як догляд та готельний бізнес.

Конкурентний виклик з боку Китаю вимагає більш стратегічної відповіді, ніж протекціонізм. Відповідним засобом є сфокусована промислова політика, яка, на відміну від імпортних тарифів, безпосередньо заохочує інновації та зосереджується на сегментах передового виробництва, де Європа має найбільші шанси стати технологічним лідером. Наприклад, в автомобільній галузі Німеччина має зосередитися на електромобілях наступного покоління, а не на електромобілях масового виробництва, які Китай навчився виробляти дуже добре.

Іншою проблемою є те, що ЄС як інституція не має достатніх можливостей для розробки сміливої нової концепції, якої вимагають нинішні обставини. Його засновники вважали, що економічний союз зрештою приведе до політичного союзу. Але їхня концепція не була реалізована. ЄС діє скоріше як обмежувач економічної політики, ніж як її стимулюючий фактор: він недостатньо інтегрований, щоб його центральні інституції могли діяти сміливо, але достатньо інтегрований, щоб національні лідери відчували, що вони не можуть (або не повинні) експериментувати.

Сьогодні логіку заснування ЄС потрібно перевернути. Геополітичні виклики вимагають, щоб Європа діяла одностайно в питаннях оборони та національної безпеки, тоді як економічні умови вимагають послаблення обмежень Союзу, щоб дозволити експерименти. Європа повинна зосередитися на спільній зовнішній та оборонній політиці. Але немає жодної шкоди, а потенційно є значна користь, у тому, щоб дозволити країнам діяти самостійно в економіці – наодинці або в групах, які вони самі обирають.

Розглянемо торговельні угоди, які ЄС уклав з Індією та південноамериканським блоком МЕРКОСУР – це, здавалося б, успіхи, які, однак, підкреслюють нездатність ЄС вийти за межі своїх минулих заклопотань та домовленостей. Поглиблення співпраці ЄС з іншими частинами світу є абсолютною необхідністю і вимогою багатополярності. Але цього краще досягати за допомогою політичних угод. Торговельні угоди знижують політичний капітал всередині країни і відвертають увагу від важливіших пріоритетів економічної політики: зміцнення середнього класу за допомогою якісних робочих місць, підвищення продуктивності в переважно неторговельних послугах та сприяння інноваційній екосистемі, яка відповідає соціальній моделі Європи.

Якщо Європа хоче утвердитися на світовій арені, як і має бути, їй потрібно відновити впевненість у собі. Світ потребує альтернативи американській та китайській моделям, і для цього європейські лідери повинні мати мужність вибрати власний курс.