Путін може насправді вірити чи не вірити, що піднесення антиросійських настроїв в Україні минулого року було прямим результатом втручання з боку Сполучених Штатів та Європейського Союзу. Але немає жодного сумніву у його обізнаності щодо значення європейських ідеалів і можливості членства в ЄС, які стали мотивуючими у боротьбі України і зменшенні його впливу.
З останніх місяців напруженого конфлікту між Росією та Заходом вже світ мав би засвоїти: не можна недооцінювати стратегічні амбіції і вміння президента Росії Володимира Путіна. Саме в цьому аспекті Захід повинен розглядати деякі нещодавні загравання Путіна до деяких діячів Європейського Союзу.
Путін може насправді вірити чи не вірити, що піднесення антиросійських настроїв в Україні минулого року було прямим результатом втручання з боку Сполучених Штатів та Європейського Союзу. Але немає жодного сумніву у його обізнаності щодо значення європейських ідеалів – і можливості членства в ЄС – які відіграли свою роль, мотивуючи боротьбу в Україні і обмежуючи його дії.
Масове прагнення приєднатися до співтовариства Європейських демократичних держав було ключовим фактором краху правих диктатур в Греції, Іспанії та Португалії в 1970-х роках. Таке ж прагнення відіграло важливу роль у розвалі комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі після падіння Берлінської стіни. Такі ж настрої, безумовно, сприяли усуненню від влади українського президента Віктора Януковича – ключового союзника Путіна – в 2014 році. Справді, існування європейської моделі продовжує скеровувати і заохочувати тих, хто прагне прозорого, демократичного управління в багатьох посткомуністичних країнах.
Безсумнівно, Путін виграє від краху ЄС. Привабливість Європи, як моделі демократичного управління буде значно ослаблена. Амбіційні держави-члени ЄС нададуть перевагу будь-якому іншому союзу.
Дійсно, деякі нинішні члени ЄС, такі як Угорщина, де дуже поширені євроскептицизм і неліберальні настрої, можуть піддатися спокусі наслідувати Путіна на шляху до авторитарного правління. І країни регіону будуть більшою мірою схильні до тиску з боку Росії і спокус її заступництва.
Путін це знає, тому Кремль підтримує зв’язок з партіями і групами з обох «полюсів» політичного спектру, скептично налаштованими до Євросоюзу. В деяких випадках, Росія, можливо, навіть надавала пряму фінансову допомогу цим групам. Наприклад у листопаді, Марін Ле Пен, лідер правого Національного фронту Франції, визнала, що її партія отримала 9 млн. євро (11 млн. доларів) кредиту від російського державного банку.
Тим часом, російські олігархи купують європейські газети, включаючи і The Independent, The Evening Standard та France-Soir. У французькій газеті Libération нещодавно публікувалося про ступінь пропутінських зв’язків у Французькій академії, аналітичних центрах, (як ліво-налаштованих, так і право-налаштованих), ЗМІ та бізнес-мережах. Крім того, державного енергетичного гіганта «Газпром» підозрюють у фінансуванні активності анти-фрективістів (anti-fracking) у Литві та Румунії.
Зусилля Путіна, ймовірно, приносять свої плоди. Незважаючи на тривале напруження між Росією і Заходом – або, можливо, саме через нього – Путін користується помітною підтримкою деяких європейських вчених і політиків. Зображення Кремлем українських заворушень в якості фашистського перевороту, російської анексії Криму та підтримки українського сепаратизму – як самозахисту, були трансльовані чисельними прихильниками Путіна, в тому числі професором Прінстонського університету Стефаном Ф. Коеном, президентом Чехії Мілошем Земаном, Прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном, німецьким представником лівих сил Маттіасом Платцеком, і голландським представником правих сил Гертом Вілдерсом та численими ЗМІ.
Розповіді Путіна можуть нагадувати радянську пропаганду. Але це не завадило багатьом повірити в них, в той час, коли європейський проект вже відчував на собі великий тиск у зв’язку з економічною кризою на континенті.
Битва цінностей поширюється. В одному кутку ЄС, який відстоює демократію, свободу, верховенство права і узаконене міжнародне співробітництво; в іншому кутку – Путін, представляючи авторитаризм, нетерпимість, застосування сили і залякування в якості інструментів зовнішньої політики.
На жаль, Європейська організація не прикладає достатньо зусиль, щоб протистояти Московському анти-європейському наступу по типу «розділяй і володарюй». Це особливо помітно в Берліні, де німецький уряд продовжує заохочувати принципи жорсткої економії в єврозоні, незважаючи на слабке економічне зростання і масове безробіття.
Якщо Путін дійсно має намір зруйнувати ЄС, такий підхід – найкращий спосіб посприяти йому в цьому. Європа відчайдушно потребує економічного зростання та для його досягнення вона потребує сміливого керівництва від найважливішої країни-члена ЄС, Німеччини, і її найвпливовішого лідера, канцлера Ангели Меркель. Необхідно змусити громадськість Німеччини зрозуміти, що в дійсності поставлено на карту – і чому продовження нинішньої політики може в кінцевому підсумку «передати» ЄС в руки Путіна.
Спочатку опубліковано на Project Syndicate
Застереження
Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
