У жовтні Міжнародний валютний фонд опублікував звіт “25 років трансформації: посткомуністична Європа і МВФ“.Автори описали, як проходили реформи в країнах Варшавського договору після розвалу комунізму, і намагаються визначити фактори успіху.
МВФ вивчив 21 країну, включаючи Україну, Росію, країни Центральної та Східної Європи, а також Прибалтики. Одні країни, такі як Польща, Чехія, Словаччина та країни Прибалтики, досягли величезних успіхів у трансформації і реформуванні економіки в основному в перші 5-7 років після зміни комуністичного режиму. Інші, включаючи Україну, Росію і Білорусь, стали на шлях реформ, але зробили тільки кілька кроків вперед і до сих пір плетуться в хвості.
Кожна країна була по-своєму унікальна, і на її розвиток впливала величезна кількість чинників. Різними були стартові умови. Країни Центральної Європи і Югославія почали впроваджувати деякі ринкові реформи ще в 1980-х, в той час як країни колишнього Радянського Союзу переходили до нової економічної моделі після багатьох років жорсткого центрального планування. У різному стані перебували економіки аналізованих держав. У Польщі дефіцит бюджету становив 7% ВВП (1989 г.), в побуті була своя валюта. В СРСР бюджетний дефіцит сягав 20% ВВП (1991), і після його розвалу кожна країна зіткнулася з проблемою відсутності власної грошової одиниці. Також сильний вплив надавали зовнішньоторговельні зв’язки. Країни Союзу і ті, що активно з ними торгують постраждали набагато більше від його розвалу, ніж держави, чий експорт був частково орієнтований на Західну Європу.
Але навіть з огляду на різні стартові умови і економічні зв’язки, на думку МВФ, рецепт успіху реформ залежить від чотирьох ключових інгредієнтів. Перераховую їх у зворотному порядку в прив’язці до сьогоднішньої ситуації в Україні.
Четверте. Зовнішня фінансова підтримка (External support)
Всі досліджувані країни мали програму фінансування МВФ, яка часто супроводжувалася підтримкою інших донорів. З цим інгредієнтом у України зараз все в порядку: підтримка Заходу безпрецедентна. Початковий пакет фінансової допомоги від донорських організацій та окремих держав в розмірі $ 27-30 млрд, швидше за все, буде розширено. МВФ з розумінням ставиться до складностей економічної і політичної ситуації і не вимагає безумовного виконання початкових критеріїв програми.
Третє. “Магнетизм Європи” (Magnet Europe)
Після багатьох років правління комунізму громадяни посткомуністичних країн хотіли нормального життя. Ця потреба асоціювалась із Західною Європою. Щось подібне відбувається зараз і в Україні. Кілька безпросвітних років режиму Януковича і агресія Росії поліпшили ставлення українців до Європи. За результатами соцопитувань в березні 2014-го 62% українців готові були проголосувати на референдумі за приєднання до Євросоюзу. Зміни у відношенні громадян не могли не вплинути на політичний ландшафт – більшість партій, які пройшли до парламенту на дострокових виборах 26 жовтня, можна назвати проєвропейськими.
Друге. Розумні стратегії (Smart strategies)
У посткомуністичний період більшість стратегій реформ трималися на трьох пріоритетних напрямках: лібералізація цін, приватизація і стабілізація державних фінансів (скорочення дефіциту бюджету і відмова від друкування грошей для його фінансування). Зараз вони здаються тривіальними, але в той час мало хто розумів, що саме потрібно зробити, на яких напрямках сконцентруватися, щоб швидко перебудувати економіку з системи центрального планування на роботу на основі ринкових принципів. Чи є в української влади така розумна стратегія?
На даному етапі тільки формально. Стратегія-2020 була презентована Адміністрацією президента і винесена на громадське обговорення. Хоча документ називається “стратегією”, по суті він є широким списком цілей і завдань на наступні 5 років. Він не уточнює, яким чином будуть досягнуті ці цілі, що має бути зроблено в першу чергу, а що в другу, і на кого покладається відповідальність за виконання поставлених завдань (більш докладно про план можна почитати тут).Освічених людей з досвідом роботи і / або проведенням досліджень у відповідних сферах в Україні та за кордоном зараз набагато більше, ніж в перші посткомуністичні роки, і при правильному підході до мобілізації цих ресурсів розробка чіткої і здійсненної стратегії реформ для України не повинна стати проблемою.
Перше (і головне). Великі люди (Great People)
Сміливі лідери, які не побоялися взяти на себе відповідальність за “шокову реформотерапію” і, що не менш важливо, за пояснення її наслідків для громадян. Їм довелося нелегко, реформи проводилися в умовах гострої економічної кризи і відсутності розуміння. В успіху плану реформ Лєшека Бальцеровича для Польщі, який згодом став еталоном для інших держав, сумнівалися багато, навіть МВФ. Але наполегливість, цілеспрямованість і радикалізм керівництва країни стали запорукою успіху, незважаючи на відсутність досвіду.
На початку 1990-х повторити успіх Польщі намагалися і Росія, і Україна, але лідери того часу не змогли побороти опір – верх взяли олігархічні групи і наближені правлячі еліти (vested interests). Втрачені можливості Помаранчевої революції 2004 р також широко відомі. Причини ті ж: відсутність лідерів, здатних протистояти інтересам олігархів, “друзів” і кумів. Сьогоднішні українські політики, які на даний момент активно захоплені коаліційними торгами, мають ще один рідкісний шанс увійти в історію Великими реформаторами поряд з Лєшеком Бальцеровичем, Мікулашем Дзуріндою та ін. Або ж стати ще одним Великим розчаруванням.
Застереження
Автор не является сотрудником, не консультирует, не владеет акциями и не получает финансирования ни от одной компании или организации, которая имела бы пользу от этой статьи, а также никак с ними не связан.
