Російські гроші: гаманець чи життя?

Щоб відповісти на це питання, потрібно зважити всі «за» і «проти», а також розглянути альтернативи.

Конфіскація російських активів убиває одразу двох зайців: 1) карає росію за агресію та 2) дає Україні ресурси для самооборони. Першої мети можна досягнути також шляхом запровадження руйнівних економічних санкцій та ізоляції росії. Цей спосіб уже спробували, але дотримання санкцій залишається доволі слабким. В результаті росія досі отримує близько 700 мільйонів євро на день від експорту викопного палива та продає переважну частину своєї нафти за ціною вище від “стелі”, встановленої ​​незважаючи на жорсткіші пропозиції, такі як «нафта в обмін на продовольство» або «бери, але не плати».

Для другої мети західні уряди можуть виділити частину свого бюджету або позичити гроші, щоб підтримати Україну. Фіскальний варіант стикається з великим спротивом у Конгресі США та інших національних парламентах. Позичити гроші Україні – також проблема (особливо для багатосторонніх організацій, таких як Міжнародний валютний фонд), тому що Україна навряд чи повністю погасить свої борги після війни.

Отже, якщо альтернативи не виглядають привабливими, розглянемо витрати та вигоди від конфіскації російських активів?

По-перше, 22 грудня минулого року росія пригрозила розірвати дипломатичні відносини зі США, якщо Штати конфіскують заморожені російські активи. Незрозуміло, чи ця загроза реалістична. Наприклад, росія скаржилася на замороження активів, але не розірвала дипломатичні відносини. З іншого боку, ці погрози свідчать про те, що, на відміну від життя людей, до грошей російський режим небайдужий. Отже, це засіб впливу на Путіна та його оточення.

По-друге, існує занепокоєння, що долар США і (особливо) євро можуть втратити статус резервної валюти. Це занепокоєння є надуманим, оскільки життєздатної альтернативи нинішнім основним резервним валютам немає ні зараз, ні в осяжному майбутньому. Так, долар і євро домінують у світовій торгівлі та на ринках капіталів. 86% світових резервів центробанків зберігається в «західних» валютах (і 59% у доларах США) та лише близько 2% у юанях (рис. 1). Ані Китай, ані країни, що розвиваються, не надають порівнянних інвестиційних можливостей із низьким рівнем ризику, високоякісною юридичною інфраструктурою та значною ліквідністю. Якщо всі країни, які тримають долар, євро, єну чи фунт у своїх резервах, спробують продати ці активи, куди вони спрямують ці кошти?

До того ж, ми вже знаємо, що конфіскація не спричинить втечу із долара чи євро. Росія втратила доступ до своїх активів майже два роки тому, але це не вплинуло на світові фінансові та товарні ринки. У 2022 році уряд США конфіскував активи уряду Афганістану після того, як таліби прийшли до влади, і долар не втратив свого привілейованого статусу. Уряд США конфіскував німецькі активи двічі у 20 столітті, і ці дії не підважили довіру до долара. Отже, економічні та фінансові ризики конфіскації значно перебільшені.

По-третє, дехто стурбований тим, що росія може конфіскувати активи західних компаній, які все ще працюють там. Однак це безповоротні втрати, оскільки росія все одно їх рано чи пізно конфіскує. Якщо конфіскація відбудеться раніше, то Райффайзен Банк, Нестле та інші сплатять менше податків до бюджету агресора і тим самим зроблять менший внесок до російської агресії. Крім того, у відповідь на це та для компенсації частини збитків можна конфіскувати закордонні активи російських приватних компаній і олігархів.

По-четверте, привид ресентименту німців у зв’язку з виплатою репарацій після Першої світової війни переслідує деяких політиків: вони побоюються, що стягнення компенсації з Росії може призвести до нового раунду агресії в майбутньому. Але це неправильний висновок із досвіду Першої світової. У 20 столітті багато країн, від Фінляндії до Іраку, були змушені виплачувати репарації після воєн, і вони не розпочали нових воєн. До Другої світової війни призвів непереможений німецький мілітаризм, а не власне репарації. Крім того, репарації, накладені на Німеччину, означали для німецького уряду постійні витрати, тоді як конфіскація російських грошей означає отримання певного обсягу коштів, які вже знаходяться поза контролем росії. Отже, якщо в росії якимось чином з’явиться демократичний уряд (а це велике «якщо»), сьогоднішня конфіскація російських активів не вплине на цей уряд.

По-п’яте, подумайте про ціну того, щоб не допомогти Україні й таким чином дозволити росії перемогти. Уявіть, що росія знаходиться на кордоні Польщі, Румунії, Угорщини. Яка вартість нарощування військової потужності для стримування агресивної росії? Чи втрутиться НАТО, якщо росія окупує кілька російськомовних міст Латвії чи Естонії або відправить озброєних мігрантів на штурм фінського кордону? Що більше дестабілізує фінансові ринки та економіку – конфіскація заморожених російських активів чи повномасштабна війна між «віссю зла» та НАТО? Витрати на війну можуть бути приголомшливими: у розпал холодної війни лише США витрачали на оборону близько 10% свого ВВП або 2,3 трильйона доларів на рік. Якщо країни НАТО не хочуть прямої конфронтації, вони повинні набагато серйозніше підходити до надання ресурсів Україні та обмеження ресурсів росії.

Нарешті, тут можна заперечити, що конфіскація російських активів підірвала б верховенство права. Проте верховенство права – це не лише про захист власності, а й про справедливість. Росія почала загарбницьку війну, продовжує руйнувати міста та вбивати мирних жителів України, росія руйнує міжнародне право. Що ще потрібно, щоб нарешті сказати “досить” і почати відстоювати справедливість? Конфіскація російських активів зміцнить, а не підірве верховенство права.

Отже, аргументи проти конфіскації російських активів слабкі. Досі росія могла отримувати вигоду від своєї агресії та перекладати збитки на розвинені країни (наприклад, їм довелося приймати у себе мільйони біженців, коли росія знищила Сирію та вторглася в Україну). Це абсурдна ситуація. Агресор має понести відповідальність і почати розплачуватися за свої злочини вже зараз. Це буде перший крок до відновлення справедливості, без якої довготривалий мир неможливий.