Російський неоколоніалізм: сприяння нестабільності та неспроможності у державах Африки

З 1950 року Африка пережила 220 спроб державних переворотів, що становить приголомшливі 44 відсотки подібних інцидентів у світі. Половина з цих спроб виявилися успішними. До розпаду СРСР організація державного перевороту була стандартною стратегією встановлення прорадянської влади в країні. У роки «перебудови» втручання Совєтів у життя Африки зменшилося. Однак протягом останніх двох десятиліть Росія намагається відновити контроль над континентом – не лише через інвестиції в критично важливі галузі, а й політично, тобто шляхом приведення до влади «дружніх» урядів і підважування демократії. Важливість цих змін не можна недооцінювати. Здійснення державних переворотів у нестабільних державах має подвійну мету – як частина глобальної боротьби з демократіями та як перетворення на зброю критично важливих ресурсів подібно до того, як Росія намагалася використовувати енергоносії як зброю.

Росія через своє неофіційне представництво – приватну військову компанію «Вагнер» (або подібні формування) – відіграє все більш впливову роль у конфліктах в Африці, особливо в країнах на південь від Сахари. Таке все більш інтенсивне залучення нагадує нову форму неоколоніалізму та загрожує тяжкими наслідками. Росія застосовує різноманітні стратегії, зокрема політичне втручання, незаконну торгівлю зброєю, підтасовування голосів в ООН, дезінформацію та експлуатацію ресурсів. Такий підхід згубно впливає на соціально-політичний та економічний ландшафт африканських країн, створюючи загрози глобальній безпеці. Подібно до світових зусиль, спрямованих на знищення колоніалізму в минулому столітті, російський неоколоніалізм та імперіалізм потребують невідкладного втручання з боку міжнародної спільноти.

Судан, Малі та Центральноафриканська Республіка (ЦАР) є прикладами значного російського впливу в Африці, здійснюваного насамперед через ПВК «Вагнер». Хоча Зімбабве менше безпосередньо постраждала від діяльності «вагнерівців», там цей вплив також досить помітний (наприклад голосування Зімбабве разом із Росією за резолюцію ООН 68/262 щодо анексії Криму). В усіх цих країнах відбувалися перевороти, починаючи з 2013 року, коли було створено компанію Вагнера.

У 2017 році в Зімбабве стався державний переворот, який усунув президента Роберта Мугабе та привів до влади Еммерсона Мнангагву. Історичні зв’язки Росії з правлячою партією Зімбабве «ЗАНУ-ПФ» сягають часів боротьби за незалежність. Вибори 2018 року під наглядом груп, пов’язаних із Євгеном Пригожиним (лідером «вагнерівців») мали на меті легітимізувати президентство Мнангагви. Незабаром, у 2019 році, російське АТ «Афромет» підписало угоду про розробку мегапроєкту — шахти «Platinum Group Metals (PGM)» у районі Грейт Дайк — що свідчить про економічне співробітництво в умовах геополітичних складнощів.

Політичні потрясіння в Малі вилилися в серію державних переворотів починаючи з повалення президента у 2020 році, після чого відбувся ще один переворот під проводом віце-президента Ассімі Гоїта у 2021 році, що далі підвищило нестабільність. Втручання ПВК «Вагнер»  з 2021 року, а також російські дезінформаційні кампанії, посилили політичну кризу. Примітно, що російські тролі сфабрикували інформацію про виведення французьких військ, облудно звинувативши французьких військових у нібито вивезенні тіл, похованих біля малійської військової бази. Крім того, за повідомленнями, пов’язані з Росією групи зіграли роль у перенесенні виборів 2021 року, які потім  повторно відклали в 2024 році. Посеред цього хаосу Росія зміцнювала власну присутність у Малі через угоду з будівництва золотозбагачувального заводу та угоду з Росатомом щодо використання ядерної енергії та видобутку корисних копалин, що свідчить про складну взаємодію політичного маневрування, дезінформації та економічних інтересів у нестабільному середовищі Малі.

Два значні державні перевороти потрясли Судан останніми роками. Перший стався у квітні 2019 року й призвів до усунення багаторічного президента Омара аль-Башира; другий відбувся в жовтні 2021 року, коли військові захопили контроль над урядом. Починаючи з 2017 року за цими переворотами стояли ПВК «Вагнер», російські радники та збройна підтримка, тоді як масовий видобуток золота здійснювався компанією «Meroe Gold», яку на той час контролював Пригожин. У громадянській війні в Судані, що триває, «Вагнер» став на бік однієї зі сторін конфлікту – суданських Сил швидкої підтримки.

Центральноафриканська Республіка (ЦАР) загрузла у політичній нестабільності з 2013 року. Присутність ПВК «Вагнер» за підтримки російського уряду зіграла ключову роль у підтримці нинішнього президента Фостена-Арчанжа Туадери, що підриває суверенітет ЦАР. При цьому “Вагнер” також долучений до видобутку природних ресурсів.

Типово для колоніального впливу, російське панування в Африці ґрунтується на військовій присутності через “посередництво” «Ваґнера». Російський вплив послаблює суверенітет африканських країн через продаж зброї (у 2018-2022 роках Росія постачала до Африки 40% імпорту основних видів озброєнь порівняно з 16% зі США, 9,8% із Китаю та 7,6% із Франції), втручання у вибори, дезінформаційні кампанії та військові навчання. Жоден із перерахованих процесів не був мирним. Натомість вони ґрунтувалися на насильстві, нерівності та потенційних військових злочинах, про що свідчать такі звірства, як різанина в Агібадо.

Спочатку залучення найманців «Вагнера» забезпечило Москві можливість заперечувати власне залучення, включно зі звинуваченнями у позасудових вбивствах, зґвалтуваннях, тортурах та свавільних затриманнях. На запрошення уряду ЦАР у 2017 році припинити громадянську війну, яка з 2012 року призвела до загибелі тисяч людей та появи понад мільйона переселенців, Росія домоглася винятку із ембарго ООН на постачання зброї Центральноафриканській Республіці, яке діє з 2013 року, розмістивши там близько 2000 «неозброєних військових інструкторів», що лише сприяло насильству. Незабаром виявилося, що то були озброєні військові, які вбивали цивільних, грабували будинки та розстріляли віруючих у мечеті в Бамбарі під час великої військової операції в 2021 році. Повідомляється, що «Вагнер» також співпрацював із деякими повстанськими угрупованнями, а його філії активно займалися забезпеченням приватної охорони, видобутком корисних копалин та іншими комерційними проєктами.

Для охоплених війною, але багатих на ресурси країн, як-от Судан, винагорода за російську військову присутність – це буквально визискування. У 2021 році кудись поділися 32,7 тони суданського золота на суму близько 1,9 мільярда доларів. Росія тісно співпрацювала з військовою хунтою Судану, щоб забезпечити непотрапляння золота на мільярди доларів до суданської скарбниці в обмін на політичну та військову підтримку Кремля.

У грудні 2021 року «вагнерівців» розмістили в Малі за підтримки російських збройних сил, створивши оперативну базу поруч із міжнародним аеропортом імені Модібо Кейта в Бамако, поблизу «Авіабази 101» – військового об’єкта, який використовується ВПС Малі. Бійців «Вагнера» звинувачують у скоєнні жорстоких злочинів разом із малійською армією. Держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що після розгортання сил ПВК «Вагнер» у Малі наприкінці 2021 року жертви серед цивільного населення зросли більш ніж утричі.

Спроби Росії розширити свій політичний вплив в Африці посилилися у 2022-23 роках, оскільки Росія прагне легітимізувати власний режим на міжнародному рівні та мати голоси на свою підтримку в Генеральній Асамблеї ООН. У липні 2023 року, незважаючи на повномасштабне російське вторгнення в Україну та західні санкції, 17 глав африканських держав взяли участь у другому російсько-африканському саміті. Дохід від торгівлі між Росією й африканськими країнами майже подвоївся: з 9,9 мільярда доларів США у 2013 році до 17,7 мільярда доларів США до 2021 року. Експорт зерна має особливе значення, оскільки майже 30 відсотків африканського імпорту зернових надходить із Росії. Після виходу Росії із зернової угоди вона навіть заявила, що постачатиме зерно до шести африканських країн безкоштовно. Втім, наразі, попри ці зусилля, більшість африканських країн (окрім «друзів» Росії на кшталт Зімбабве чи Судану) голосують в ООН на користь України.

Російський неоколоніалізм, яким “диригують” посередники на кшталт ПВК «Вагнер», ставить під загрозу суверенітет, безпеку та демократію африканських країн. Приклади Зімбабве, Судану, Малі та Центральноафриканської Республіки є потужним нагадуванням про наслідки російського впливу. Міжнародна спільнота має об’єднатися, щоб протистояти цій тривожній тенденції. Наш моральний обов’язок полягає в тому, щоб запобігти повторенню історії, і щоб африканські країни мали автономію й процвітання, на які вони справедливо заслуговують. Ми маємо протистояти новій формі неоколоніалізму та захистити майбутнє Африки та світу.