Російський реваншизм має бути переможений в Україні

Проте таке тлумачення нагадує заклики покинути Великобританію під час Другої світової війни, а віднедавна також і підхід «запобігання ескалації», якого Захід дотримується з часу російського вторгнення в Грузію в 2008 році, і який виявився марним.

Дані ж свідчать про інше. У таблиці 1 показано, чого Україна змогла досягти за допомогою наявних у неї ресурсів. Хоча ці цифри ґрунтуються на відкритих джерелах, як-от Oryx, та, ймовірно, є неточними, кожна точка даних підтверджується фото- та відеодоказами. Навіть із таких неповних даних рисунок 2 чітко демонструє, що українська армія є значно ефективнішою у нейтралізації російської техніки, аніж росія у знищенні української зброї та запасів. Ба більше, Україні вдалося повернути приблизно половину території, яка перебувала під російським контролем влітку 2022 року.

Проте російський президент володимир путін має у своєму розпорядженні майже безмежні запаси гарматного м’яса. І хоча логістична інфраструктура росії є вразливою (навіть у Сибіру), її збройові заводи, які розташовані далеко від лінії фронту, залишаються переважно недоторканими. Затримки з постачанням західної зброї в Україну дозволили росії вибудувати потужні системи оборони на окупованих українських територіях, що перешкоджали контрнаступу України в 2023 році.  

Ба більше, росія нарощує виробництво озброєнь. За прогнозами, її військовий бюджет на 2024 рік становитиме щонайменше 120 мільярдів доларів порівняно із 76-77 мільярдами у 2022-23 роках та 48 мільярдами у 2021 році. Це мінімальні оцінки, які не містять додаткових витрат на оборону, що спрямовуються через поліцію та службу безпеки, а також «приватні військові компанії» на кшталт «Вагнера». Росія також швидко пристосовується до сучасної війни: за деякими оцінками, вона може постачати на передову 20-25 тисяч FPV-дронів на місяць. 

Тож чи не час скоротити допомогу Україні та починати переговори з росією? Той факт, що путін порушив численні договори, ставить під серйозний сумнів дотримання будь-якої такої угоди. Однак для того, щоб визначити, чи тривалий мир є можливим, важливо розглянути стратегічні цілі росії. 

По-перше, Росія не прагне переговорів з Україною, а вимагає повної капітуляції. Така «мирна угода» призведе до цілковитого знищення України та реалізації початкових планів росії щодо масового терору та голоду подібно до звірств Радянського Союзу 1920-х років та Голодомору на початку 1930-х років. Жахливі масові вбивства у Бучі та багатьох інших українських містах і селах, а також десятки тисяч українських дітей, які, як повідомляється, були викрадені росією, ілюструють неймовірну жорстокість російських «визволителів». 

По-друге, війна в Україні є лише першою фазою ширшого конфлікту між західними демократіями та новою «віссю зла», до складу якої входять росія та її союзники. Як нещодавно висловилися Крістіан Меллінг і Торбен Шютц, питання, яке стоїть перед НАТО та Німеччиною, полягає не в тому, чи переросте конфлікт у тотальну війну, а в тому, коли це відбудеться. Їхній аналіз показує, що після припинення бойових дій в Україні росії знадобиться 6-10 років, щоб наростити військовий потенціал, необхідний для здійснення конвенціонального нападу на НАТО. 

Проте гібридний наступ росії на країни НАТО вже йде повним ходом. Протягом останніх кількох років росія намагалася похитнути ліберальні демократії, поширюючи дезінформацію та підтримуючи ліворадикальні та ультраправі популістські партії у країнах Заходу. Вона також підживлює тероризм: після різанини, яку влаштував ХАМАС 7 жовтня і яка забрала життя понад 1200 ізраїльтян, лідери цього угруповання отримали теплий прийом у кремлі. Стратегія росії спирається на дедалі більшу поляризацію демократій, втому від війни в Україні та обрання популістських або проросійських урядів, які ще більше послаблять їхні інститути. 

Ліберальні демократії повинні протистояти цій суворій реальності. Путін не приховує своїх імперських амбіцій і жодні мирні переговори не зупинять його агресію. Так само, як прагнення Адольфа Гітлера до влади не закінчилося Мюнхенською угодою, війна Путіна проти Заходу не закінчиться масовими вбивствами у Бучі та Ізраїлі. Якщо західні лідери хочуть запобігти подібним звірствам у межах власних кордонів, вони мають підтримувати Україну допоки росія не зазнає поразки. 

Як зазначив Залужний, Україна потребує більше ресурсів та сучасних озброєнь, щоб вистояти у війні на виснаження, яку веде росія. З огляду на те, що економічна міць Заходу набагато перевершує російську, це не є непосильним завданням. Попри те, що росія витратила десятки мільярдів доларів на створення власної військової машини, ці суми є мізерними у порівнянні із сукупними оборонними бюджетами США та Європи (рис. 2). 

Після того, як Україна отримала відносно скромну допомогу від Заходу, її військовий потенціал все ще відстає від російського, однак дисбаланс не є таким разючим, як до 2022 року (рис. 3). Ба більше, західні країни могли би зіграти на залежності росії від технологій, товарів та доходів, отримуваних від решти світу. Щоб зруйнувати російську військову машину, ці канали необхідно перекрити. 

Хоча росія та її союзники можуть виглядати страхітливо, вони слабші в економічному, військовому та технологічному плані за ліберальні демократії світу. Головне для країн Заходу – не змарнувати свою значну перевагу. Внутрішня політична боротьба на Заході підсилює росію та її союзників та дозволяє їм провокувати нові конфлікти, ще більше виснажуючи військові, фінансові та емоційні ресурси західних демократій. 

Російський реваншизм можна і треба перемогти в Україні. Суть сказаного Залужним полягає у тому, що для досягнення такого результату епоха “обережної” підтримки  має закінчитися.