Село і гендер. Кому належить українська земля: чоловікам чи жінкам

Індекс гендерної рівності входить до системи показників, на основі яких міжнародні організації складають рейтинги, які відображають в тому числі рівень захисту прав людини. Такі рейтинги суттєво впливають на імідж країни, перспективи залучення іноземних інвестицій, можливості отримання грантових та кредитних коштів. «Доступ жінок до землекористування, контролю та власності на землю» (Women’s access to land use, control and ownership) – один із важливих показників гендерного індексу і включає користування, володіння та контроль над землями. Він входить до загального показника доступу до активів.

Термін фігурує в українському законодавстві та підписаних міжнародних договорах. У квітні 2018 року уряд навіть затвердив Державну соціальну програму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року. За запевненнями Кабміну, програма враховує рекомендації ООН, Ради Європи, ЄС, ОБСЄ, міжнародних моніторингових інститутів в галузі прав людини, а також положення міжнародних договорів, зокрема Угоди Україна-ЄС.

Тож Україні рано чи пізно належало взятися до системного моніторингу гендерного питання у сфері власності на землю на державному рівні. Вперше в Україні у земельній сфері це почав робити Держгеокадастр з 2017 року у рамках «Моніторингу земельних відносин» [1] – зі збору інформації про стать землевласників. Стать землевласника визначається на основі ідентифікаційного податкового номеру особи (ІПН): якщо передостання цифра ідентифікаційного коду непарна, то стать – чоловіча; якщо парна – жіноча.

Загальна статистика по Україні

Загальна площа зареєстрованих земель приватної власності фізичних осіб, яку ми розглядаємо для цього аналізу[3], становить 31,5 млн га. З них у власності жінок перебуває 8 748 522 земельні ділянки загальною площею 16,7 млн га (53%), у власності чоловіків – 8 214 093 земельні ділянки площею 14,8 млн га (47%). Отже, жінкам належить на 534 тис. земельних ділянок (або на 1,9 млн га) більше, ніж чоловікам. Може скластися враження, ніби жінки в Україні є більшими землевласниками, однак тут не слід забувати про гендерний склад населення.

Уже багато років у структурі населення України переважають жінки; у 2017 році ця пропорція[4] виглядала як 53,7% до 46,3%, а в абсолютних цифрах означала, що на території України проживало 22,65 млн жінок та 19,55 млн чоловіків[5]. Таким чином, на кожних 100 жінок в Україні припадає 80,95 земельних ділянок, а на 100 чоловіків – 80,6[6]. Щодо площ, то в середньому у власності 100 жінок перебуває землі майже стільки ж, як у 100 чоловіків – 168,0 га проти 168,8 га[7].

Саме показник у розрахунку на 100 осіб кожної статі і є визначальним для розуміння, хто в Україні «більший землевласник». Його можна розглянути в контексті місцевості проживання (район/місто) та областей.

Патріархат районного та міського рівня

Як у районах, так і в містах, ситуація складається на користь чоловіків (Рис. 1). У районах вони «переважають» жінок із розрахунку на 100 осіб: за кількістю земельних ділянок – «з рахунком» 93,8:87,7, а за площею – 184,2 га:183,4 га.

На території міст «рахунок» за кількістю ділянок становить 11,1:9,9, а за площею – 5,7 га : 5,3 га на користь чоловіків. Слід пам’ятати, що на території міст проживає більше людей, ніж у районах (55% проти 45%).

Ситуація за областями: чотири винятки

Якщо розглядати ситуацію за областями, то в Україні є лише 4 винятки, де жінки володіють в середньому більшою кількістю земельних ділянок, ніж чоловіки, – це Рівненська, Донецька, Волинська області та м. Київ (Рис. 2). Рекордсменом є Рівненщина – тут на кожні 100 жінок припадає на 4,6 земельних ділянки більше, ніж на таку саму кількість чоловіків.

У всіх інших 20 областях в середньому на 100 жінок припадає на 6,4 ділянки менше, ніж на таку ж кількість чоловіків. А найбільшою різниця на користь чоловіків є у Київській області – 18,8 земельних ділянок[8].

Якщо порівнювати площі земель (Рис. 3), видно, що в семи  областях площа земель, якими в середньому володіють кожні 100 жінок, перевищує аналогічний показник щодо чоловіків. Найбільшою ця «матріархальна» різниця є в Івано-Франківській області – 82,3 га.

В інших областях за цим показником переважають чоловіки, і найбільш відчутним це переважання є у Кіровоградській, Дніпропетровській та Полтавській областях (100 чоловіків мають у власності відповідно на 28,9, 28,6 та 25,8 га  більше, ніж 100 жінок)[9].

Індекс гендерного розподілу земель на рівні районів

На рівні окремих районів було розраховано індекс гендерного розподілу земель як для кількості, так і для площі земельних ділянок. Індекс набуває значення «-1» за умови повної дискримінації чоловіків; значення «1» – за умови повної дискримінації жінок; дорівнює нулю, коли відзначається повна гендерна рівність (див. Методологію розрахунку індексу).

На наступних картах (Рис. 4 та Рис. 5) можна побачити індекс гендерного розподілу земель для кількості земельних ділянок та для площі земель у власності жінок та чоловіків.

На більшості території (її позначено помаранчевим кольором) спостерігається невелике переважання на користь чоловіків (до 10%). Райони з індексом, близьким до гендерної рівності (їх позначено жовтим), переважають у прикордонних територіях. Червоним позначено райони, де зафіксовано суттєву нерівність на користь чоловіків, а темно-синім – на користь жінок.

Таблиця 1 дозволяє побачити лідерів гендерного індексу «поіменно» – як серед міст, так і серед районів.  

Викривлення у бік жінок за кількістю земельних ділянок у власності набуває більшого критичного значення (-0,39 у Слов’янському районі Донецької області), ніж викривлення на користь чоловіків (0,15 у Полонському районі Хмельницької області).

За площею, найбільше викривлення індексу гендерного розподілу земель на користь чоловіків – 0,95 (у м. Брянка Луганської області), а найменше з перевагою у володінні землею у жінок – -0,79 (у Заріченському районі Рівненщини).

Що означають ці цифри?

Попри деякий зсув у володінні земельними ресурсами на користь чоловіків, в Україні ситуація набагато краща, ніж у багатьох інших країнах. Загалом у світі, згідно з рейтингом UN Women, жінки складають менше 20% землевласників, а у країнах Північної Африки та Західної Азії – менше 5% власників сільгоспземель (згідно з дослідженням FAO за 2010-2011рр). Крім того, згідно з дослідженням World Bank Group «Women, Business and the Law 2018», у 39 з досліджуваних країн перевага у спадкуванні майна надається синам.

У більш розвинених країнах також є свої проблеми гендерної нерівності. Хоча більшість власників сільськогосподарських земель у Європі – це сімейні ферми (лише 4,4% такими не є), на яких чоловіки та жінки працюють разом, тільки 24% таких ферм офіційно належать жінкам. Однією з основних причин таких диспропорцій є те, що жінки рідко отримують землю у спадщину.

В Україні ж початковий розподіл сільськогосподарських земель під час розпаювання на початку 1990-х забезпечив відносну гендерну рівність серед їхніх власників. Розрахований індекс гендерного розподілу земель  показав, що в середньому на території України спостерігається гендерна рівність у доступі до земельних ресурсів і зараз. Однак по суті цей показник відображає лише рівність у правах щодо спадкування земель сільгосппризначення та рівність у користуванні в несільгоспсегменті. Щодо власників сільгоспземель, то в умовах мораторію висновку щодо рівності у користуванні цим ресурсом ми зробити не можемо.

Запровадження повноцінного ринку землі підключить ринкові механізми, – зокрема, більш економічно активне і спроможне населення буде купувати землю у менш спроможного. Це сприятиме змінам у гендерному балансі як серед землевласників, так і серед землекористувачів. Відповідно, лише за умови уведення цього активу в ринковий обіг буде можливість оцінити рівність доступу до нього чоловіків та жінок.

Післямова. Чому важливо підвищувати відсоток жінок у володінні землями?

За дослідженням FAO, підвищення доступу жінок до землі та захист прав жінок з користування земельними ресурсами має безпосередній вплив на фермерську продуктивність та може мати довгостроковий ефект на покращення добробуту домогосподарств. Наприклад, збільшення володіння земельними ресурсами серед жінок у Непалі пов’язане з кращими показниками здоров’я дітей. Також існують свідчення, хоч і не дуже систематичні, про те, що жінки обирають більш екологічно чистий стиль господарства. Це питання вимагає подальших досліджень. Якщо це дійсно так, то жіночий підхід до ведення сільського господарства міг би більше відповідати цілям нової аграрної політики з довкілля, зміни клімату та надання суспільних благ (Sally Shortall, 2010).

Методологія розрахунку індексу гендерного розподілу земель

Для розрахунку показника ми використовуємо такі дані на рівні районів: (1) кількість земельних ділянок у власності фізичних осіб, за статтю; (2) площа земельних ділянок у власності фізичних осіб, за статтю; (3) кількість населення, за статтю.

Спочатку розраховуємо нормалізовані величини за кількістю та площею земельних ділянок, що припадають на кожних 100 чоловіків / кожні 100 жінок за районами:

Кількість ділянок на 100 ч (ж) = Кількість земельних ділянок у власності ч (ж) / Кількість ч (ж) населення *100

Площа ділянок на 100 ч (ж) = Площа земельних ділянок у власності ч (ж) / Кількість ч (ж) населення *100

Індекс гендерного розподілу земель (ІГРз) розраховуємо за формулою:

ІГРз = ( Хч – Хж ) / (Хч + Хж ),

Х – кількість (площа) ділянок на 100 осіб одної статі (ч – чоловіча стать, ж – жіноча).

Інтерпретація:

• Якщо вся земля сконцентрована у власності чоловіків, а у власності жінок немає жодної ділянки/жодного гектару, то індекс прийме значення «1» і вкаже на повну дискримінацію жінок
• Якщо вся земля сконцентрована у власності жінок, а у власності чоловіків немає жодної ділянки/жодного гектару, то індекс прийме значення «-1» і вкаже на повну дискримінацію чоловіків;
• Якщо землі розподілені порівну між чоловіками та жінками, то індекс прийме значення «0» (нуль) та вкаже на повну гендерну рівність.

Примітки