Один із найавторитетніших американських генералів Герберт Макмастер у своїх мемуарах пояснює витоки сучасних воєнних протистоянь. У книжці він висловлює щиру підтримку українцям, детально аналізує «російську війну нового покоління», експансіоністську політику Китаю, проксі-війни Ірану, ситуацію на Близькому Сході, в Афганістані та Східній Азії. Також він відверто говорить про помилки НАТО і США протягом останніх десятиліть. А ще — як подолати проблеми світової безпеки, захистити свободу і приборкати тиранію.
По-перше, жорстоке вторгнення в Україну в лютому 2022 року показало, що немало представників вільного світу прикипіли до своїх надміру оптимістичних припущень про світ після Холодної війни. Наприклад — припущення, що логіка історичного процесу нібито гарантує перевагу вільних і відкритих демократичних суспільств над закритими авторитарними системами.
Західні політики вирішили, що протистояння великих світових потуг залишилося на смітнику історії. Проте голова Сі Цзіньпін і президент Владімір Путін мали іншу думку. Виголошена двома диктаторами напередодні Олімпійських ігор у Пекіні спільна заява, хоч і сповнена дезінформацією, безкінечною підміною понять та орвеллівським перекручуванням правди, усе-таки доносила чітку позицію.
Вони націлилися перехопити глобальне лідерство в демократій, які вважають розділеними, ослабленими та занепалими. Висновок із цього уроку — у тому, що партнери-однодумці у всьому вільному світі мають визначити нові способи ефективно протистояти Росії та Китаю.
По-друге, ми зрозуміли, що тристороння дипломатія, яку практикували президент Річард Ніксон і державний секретар Генрі Кіссінджер у 1970‑х роках, прагнучи зробити відносини США окремо з Росією і з Китаєм тіснішими, ніж ці дві держави мали між собою, просто неможлива у світі, де дві реваншистські потуги заприсяглися, що «дружба між двома державами не має обмежень».
Китай підтримав цю дану перед Олімпійськими іграми 2022 року клятву одіозною «дипломатією воїна-вовка», яка зумисне посилювала дезінформацію Кремля та намагалася пом’якшити фінансові й економічні збитки від впроваджених більшістю вільного світу санкцій. Ідея, щоб Китай і Росія стримували одне одного, чудова, проте наші противники координують спільні дії проти вільного світу.
Ці дві країни почергово відіграють ролі то палія, то пожежника в конфліктах повсюди — від Сирії до Пакистану, від Північно-Східної Азії до залів засідань ООН. Із цього можна зробити висновок, що, замість розділяти Сі й Путіна, вільний світ має розглядати двох диктаторів як єдине ціле.
І не лише тому, що вони один одного варті, а й тому, що вигоди від партнерства Росії та Китаю великою мірою посилюються завдяки змозі прикривати одне одного в заплутуванні, перешкоджанні, примушуванні й саботуванні.
По-третє, російська агресія та українська відвага засвідчили, що, хоча війна і не є бажаним способом розв’язання суперечок, вона буває єдиним способом зробити так, щоб хтось інший не розв’язав їх замість вас.
Сполучені Штати, країни НАТО та держави з-поміж їхніх однодумців на кшталт Японії мусять без зволікань посилити не лише власні військові спромоги, а й також допомогти зміцнити оборону Тайваню з урахуванням того, що можна було зробити до 24 лютого 2022 року, щоб допомогти Україні запобігти новому російському вторгненню.
По-четверте, покладатися на авторитарні режими у справі енергоносіїв є фатальною помилкою. Для Німеччини стрибок до невідновлюваних джерел енергії в поєднанні з відмовою від ядерної енергетики став стрибком у прірву обіймів РФ. Залежність від російської нафти та газу на перших порах послабила реакцію Німеччини на чергове жорстоке вторгнення Росії в Україну, змусила її спалити більше вугілля та створити більше викидів вуглецю, щоб в оселях не згасло світло. Звідси висновок: нам потрібні нові політики, які поєднуватимуть енергетичну безпеку з національною, а також із політикою скорочення вуглецевих викидів.
По-п’яте, навіть поодинокі розриви в ланцюжках постачання, які контролюють агресори, підривають суверенітет і ускладнюють реагування на агресію. Прикладом є не тільки залежність Європи від російських нафти та газу, а й залежність Індії від російської зброї. Сі Цзіньпін зробив із цього уроку висновки. Він розбудовує економіку «подвійної циркуляції», яка, з одного боку, мало залежить від закордонних ринків, фінансів і технологій, а з іншого — посилює залежність інших держав від китайських товарів, базових складників і матеріалів.
Наприклад, Китай намагається домінувати в ланцюжках постачання, критично важливих для переходу до чистих джерел енергії. Висновок: настав час для влади і бізнесу співпрацювати, інвестувати в зменшення ризиків розриву ланцюжків постачання, підтримувати конкурентні переваги в розробці та втіленні критично важливих технологій.
Очільники Кремля спостерігали за добре поставленою хореографією військового параду на «День Перемоги» 9 травня 2022 року, тим часом як погано керована, недонавчена і недисциплінована російська армія зазнавала поразок в Україні.
Тим часом китайська компартія з подвійним запалом продовжувала саморуйнівну політику «нульового Covid». У такі часи ми зрештою маємо усвідомити, що авторитарні режими мають вигляд сильніших, ніж є насправді. Авторитарні режими хисткі. Демократичні ж — стійкі. Отже, люди в Україні, Сполучених Штатах та в усьому вільному світі мають зберігати віру в себе, бо їхній голос має значення.
Уривок опубліковано у межах партнерства «Вокс Україна» з видавництвом «Наш Формат» у напрямку популяризації читання книг українських видавництв.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
