«Слон» у Маріуполі: які геополітичні настрої панують у місті

Які обставини впливають на успіх цих партій? Результати нещодавнього опитування в Маріуполі свідчать, що процес формування української державності в цьому місті має подолати великі перепони – головним чином антизахідні геополітичні настрої населення та широко розповсюджену ідентифікацію з Радянським Союзом.

Ті, хто сподіваються на «проєвропейський» прорив у східних областях України або на ознаки політичної деолігархізації, залишаться розчарованими результатами першого туру місцевих виборів, що відбулися 25 жовтня. На виборах мера Маріуполя кандидат з Метінвесту (Ахметова) Вадим Бойченко отримав довіру майже двох третин виборців, а проросійський кандидат від «Опозиційної платформи – За життя» Володимир Клименко набрав більше чверті голосів.

Вочевидь більшість виборців з районів, розташованих поблизу лінії зіткнення на Донбасі, не підтримує політичні партії, які обіцяють повернути геополітичну орієнтацію України на Захід. Нічого нового в цьому немає. Однак заслуговує на увагу той факт, що їхня підтримка зберігається незважаючи на роки військового протистояння, обмеження присутності російських ЗМІ та постійні зусилля в сфері державного будівництва.

Загалом, результати виборів показують, що виборці досі підтримують політичні наративи створені в Москві. На основі висновків нещодавнього опитування проведеного в Маріуполі на замовлення київського Центру «Соціальні індикатори», ми описуємо настрої, які панували в місті напередодні виборів*.

«Європа» не замінює радянську ідентичність

Маріуполь залишається російськомовним містом: лише 0,9% респондентів повідомили, що регулярно розмовляють вдома українською мовою, та лише 8 респондентів із загальної кількості 1251 вибрали опитування українською мовою. Російській мові надають перевагу 81,9%, за нею йдуть російська та українська рівною мірою (9,6%) та суржик (7,3%). Значна кількість – 88% – висловили думку, що російську слід підвищити до статусу другої офіційної (державної) мови.

Звичайно, мова – не єдиний метод оцінки національної ідентичності, особливо в Україні, бо є безліч людей, які ідентифікують себе як українці та надають перевагу спілкуванню російською мовою. До того ж, люди не обов’язково ідентифікують себе лише на національному рівні – регіональна та наднаціональна ідентифікації (зокрема, радянська) можуть співіснувати і, можливо, для когось є навіть важливішими.

Тому правильніше запитувати про відчуття своєї належності до українців чи росіян, радянських людей чи європейців, а також надати можливість множинних ідентифікацій та різного ступеню ідентифікації. Як показано на графіку 1, значно більше 80% населення Маріуполя ідентифікує себе як українців, але на відміну від Дніпра та Харкова, які також переважно російськомовні, частка впевнених відповідей («однозначно так») є досить низькою (37,8%)**. Майже половина опитаних ідентифікує себе як росіян, хоча це відчуття сильне лише у невеликої частки представників даної групи.

Так, ідентифікація за національною ознакою виглядає дещо розмитою, і багато хто почувається водночас українцями та росіянами. На наднаціональному рівні більше половини населення ототожнює себе з радянськими людьми. Хоча для цього можуть бути різні причини, це контрастує з часткою респондентів (менше однієї п’ятої), які ідентифікують себе як «європейці» та серед яких досить мала кількість обрали варіант «однозначно так». В той час як багато людей ідентифікують себе одночасно як українці чи росіяни, а також як радянські люди чи європейці, лише декілька респондентів повідомили, що почуваються одночасно радянськими людьми та європейцями, що вказує на принципово геополітичний характер цих категорій.

Очікувано, національна та наднаціональна ідентифікація пов’язані з віком. Ті, хто ідентифікують себе як росіяни та / або радянські люди, в середньому старші за тих, хто так не почувається. Ті, хто ідентифікує себе як українці та, особливо європейці, в середньому молодші. Однак навіть серед представників наймолодшої когорти (18-29 років) ті, хто почувається європейцями, є в меншості, причому більше 60% не почуваються європейцями, а менше 5% явно почуваються європейцями (графік 2).

Загалом, ефект віку є на сьогодні найсильнішим щодо радянської ідентичності: серед опитаних віком від 18 до 29 років лише 2,5% явно почуваються радянськими людьми, тоді як серед респондентів віком понад 60 років таких 63%. Цей показник сягне понад 85%, якщо додати тих, хто почувається «скоріше» радянською людиною (графік 3).

Отже, радянська ідентичність буде повільно зникати, коли вікові групи, які асоціюють себе з нею, рухатимуться вгору демографічною пірамідою. Однак вона не замінюється європейською наднаціональною самоідентифікацією. Невідомо, чи зможуть національні самоідентифікації заповнити порожнечу. Наразі маріупольці вагаються з відповіддю на це питання. Також схоже, що вони скептично ставляться до того, щоб повністю порвати з минулим: менш ніж 7% думають, що руйнування пам’ятників Леніну було необхідним, хоча майже 19% вважали за краще піти на компроміс, перемістивши їх на (менш помітні) нові локації (графік 4).

Геополітичні настрої

Геополітичний «настрій» в Маріуполі слід розглядати з урахуванням загалом слабких, розмитих або накладених одна на одну національних ідентифікацій. Це серйозний виклик з точки зору українського державного будівництва, що, безумовно, впливає на перспективи успішної інтеграції до ЄС та НАТО. Графік 5 відображає вибір респондентів з цього питання. Майже одній чверті хотілося б, щоб Україна вступила до ЄС. Приблизно кожен десятий виступає за вступ до НАТО. Хоча деякі опитані можуть підтримувати «багатовекторний» підхід до зовнішньої політики, є підстави вважати, що ті, хто не є прихильниками вступу до ЄС та / або НАТО, насамперед орієнтовані на схід у виборі своїх геополітичних орієнтацій. Турбує те, що розмір такої групи в Маріуполі 2020 року навіть перевищує його Луганський еквівалент 2013 року (пор. Gentile 2015: 211).

Попри це, геополітична орієнтація на Схід не обов’язково означає відкриту підтримку Кремля та його політики щодо України. Вона також не означає ворожості до центральної влади в Києві.

На жаль, владна хватка Москви щодо сердець і думок багатьох маріупольців стає помітною з їхніх відповідей на численні оціночні питання. Графік 6 описує підтримку «Донецької народної республіки» (ДНР) у 2014 році, про яку респонденти повідомляли самі (чи визнавали її факт). Через політичну чутливість цього питання можна припустити, що запропонована оцінка є вельми консервативною, і справжня підтримка або, принаймні, її незаперечення, були вищими. Проте, хоча лише 14,8% визнали свою підтримку «ДНР», 30,6% не бажали висловлювати свою думку («важко сказати» чи відмовилися надати відповідь). Незважаючи на те, що ми не можемо бути певними щодо мотивів цієї нерішучості, не буде перебільшенням вважати, що ця група є значним резервуаром пасивних чи активних симпатиків ДНР. Те, що ми знаємо напевно, – лише близько 40% респондентів були готові повністю дистанціюватися від «ДНР».

Оцінка респондентами шести геополітично релевантних тверджень проливає більше світла на цю ситуацію (табл. 1). Імовірно, що кожне з цих тверджень спонукає респондентів надавати «тактичні» відповіді, тому ступінь проукраїнських настроїв, ймовірно, дещо завищений, тоді як ступінь антиукраїнських поглядів, ймовірно, занижений.

Найперше, більшість вважає, що «ДНР» мала значну підтримку (1). При цьому ще більша кількість опитаних дотримуються думки, що це утворення було місцевою ініціативою (не було) (2). Тому дещо дивно, що більшість респондентів розглядають Маріуполь як переважно проукраїнський (3). Величезну підтримку отримала теза, яку Кремль рішуче підтримує та яку відкидає офіційний Київ – припущення про те, що росіяни та українці – це «один народ» (4).

Останні два твердження є лакмусовим папірцем сильних проросійських настроїв: «Росія має право контролювати всі кораблі, що проходять через Керченську протоку» (5), і «Україна має входити до сфери впливу Росії, а західні країни повинні поважати це» (6). Приголомшує, що близько половини респондентів погодилися з першим із цих двох тверджень, причому набагато більше їх не визначилися, незважаючи на те, що дії Росії в Керченській протоці екзистенційно загрожують економіці Маріуполя. Однак частка тих, хто вважає, що Україна однозначно має входити до сфери впливу Росії, становить менше третини, а ще 8% не захотіли чи не змогли висловити свою власну думку. Втім, також примітним є те, що лише 32% опитаних повністю визнають право України на власний вибір.

Отже, маємо два ключові висновки. По-перше, респонденти виявилися напрочуд відвертими, висловлюючи думки, які суперечать загальнонаціональному наративу щодо української єдності. По-друге, населення Маріуполя ділиться на велику відверто проросійську меншину, яка становить щонайменше 40 відсотків, і невелику, явно проукраїнську та проєвропейську меншину, представлену від 10% до 20% населення, можливо, ближче до 10%. Решта прихильностей та ідентичностей населення, схоже, знаходиться «у вільному доступі».

З огляду на вищевикладене, навряд чи буде несподіванкою те, що населення покладає провину щодо війни на Донбасі головним чином на українську сторону, тоді як лише 13,5% звинувачують у цьому Росію (табл. 2). Існує ризик того, що безпосередня загроза російського вторгнення у 2014-2015 роках, можливо, викликала в Маріуполі більше надій, ніж побоювань. Це настільки великий слон, що його найлегше виявити здалеку. Звичайно, його бачить Москва. Водночас відповідь Києва здається неефективною, а в Маріуполі панує важке мовчання.

Фінансування

Це дослідження профінансоване Дослідницькою радою Норвегії, проект 287267 «Українські міста на лінії геополітичного розлому: міська ідентичність, геополітика та міська політика».

Список літератури

Gentile, M. (2015), West-oriented in the east-oriented Donbas: a political stratigraphy of geopolitical identity in Luhansk, Ukraine, Post-Soviet Affairs 31 (3): 201-223.

Matsuzato, K. (2018), The Donbas War and politics in cities on the front: Mariupol and Kramatorsk, Nationalities Papers 46 (6): 1008-1027.

Додаток. Таблиці даних.

Графік А. Оцінка геополітично забарвлених тверджень (рядки, %).

Графік Б. Покладання провини за війну на Донбасі головним чином на (%)