Сталі наративи, мінливі фейки: дослідження VoxCheck про російську брехню в Європі

База даних «Propaganda diary»

Від початку повномасштабного вторгнення команда VoxCheck моніторила та аналізувала проросійські ЗМІ у шести країнах: Німеччині, Італії, Польщі, Чехії, Словаччині та Угорщині.

Здебільшого виявлені фейки та маніпуляції співзвучні з головними наративами російських дезінформаційних кампаній. Щомісяця команда VoxCheck публікувала звіти про результати моніторингу. Також вони відображені на вебсайті бази даних «Propaganda diary».

Для виявлення кейсів дезінформації VoxCheck застосовував щотижневий ручний моніторинг вибраного переліку онлайн-ресурсів. База даних складається з понад 13 тисяч фейкових або маніпулятивних повідомлень, які ми називаємо кейсами дезінформації. Щоб їх класифікувати, ми об’єднали усі кейси за спільною темою у фейки. З фейків за ключовим спільним меседжем сформували наративи. Тобто різні кейси дезінформації є прикладами одного або кількох фейків. А різні фейки — прикладами одного дезінформаційного наративу. 

Що ще є в базі:

• Перелік медіа, які ми моніторимо у кожній країні.
• «Білий» та «чорний» списки медіа у кожній країні.
• Динаміка фейків: тренди за кожен місяць у 2022-2023 роках.
• База має девʼять мовних версій.

Результати моніторингу

Ми виділили 27 дезінформаційних наративів та 367 фейків, які поширювали в 93 медіа з різних країн. Загальна кількість дезінформаційних кейсів із 24 лютого 2022 року по жовтень 2023-го — 13 131. Причому у 2023 році помітне суттєве зростання кейсів у кожній із країн: якщо з 24 лютого 2022-го по січень 2023-го виявили 4836 кейсів, тобто в середньому 403 кейси щомісяця, то вже з лютого по жовтень 2023 року було 8296 кейсів, тобто 920 публікацій щомісяця.

Найбільше дезінформації про Україну поширювала в медіа з Польщі (3242 кейси), Угорщини (2242) та Словаччини (2155). Трьома найпопулярнішими наративами виявились «Захід контролює Україну та використовує її у своїх цілях» (1584), «Дії України та Заходу змусили росію розпочати війну» (1347), «Нацизм в Україні» (1322).

Перший наратив — «Захід контролює Україну та використовує її у своїх цілях». Проросійські сили в Україні роками розповідали про «зовнішнє управління над країною», проте в європейських медіа не завжди вдаються до цитування росіян або колаборантів. Для просування цього наративу запрошують і «поважних» спікерів на кшталт американців Джеффрі Сакса чи Скотта Ріттера, які прогнозують, що США перетворять Україну на «новий Афганістан» — неспроможну державу, громадяни якої «помиратимуть за геополітичні цілі Америки».

У рамках наративу «Дії України та Заходу змусили росію розпочати війну» звучали типові виправдання агресії: «Україна вісім років бомбила Донбас», «розширення НАТО загрожує росії», «Україна готувалась першою напасти на росію», «Захід обманув росію» тощо. Звинувачення жертви («вони самі винуваті!») — класична тактика росіян, яку неодноразово використовували проти країн, постраждалих від російської імперськості.

Також проросійські пропагандисти продовжують шукати «нацистів» в Україні. Якщо до повномасштабного вторгнення атаки були здебільшого спрямовані проти окремих українських політиків чи військових, як-от азовців, то у 2022-2023 роках нацистами називають ледве не кожного українця, готового чинити опір російській агресії.

Тренди дезінформації в Європі

Перший тренд — сталість проросійських наративів. Деякі джерела продовжують повторювати фейки, вигадані ще у 2014-му. Наприклад, Роберт Фіцо, новий прем’єр-міністр Словаччини, повторив фейк російської пропаганди під час передвиборчої кампанії: мовляв, «війна в Україні почалася у 2014 році, коли українські “нацисти” і “фашисти” почали вбивати росіян на Донбасі». 

У проросійських виданнях Революцію Гідності досі вважають державним переворотом, російську агресію з 2014 року — громадянською війною, а підрозділ «Азов» називають батальйоном, хоча на початку повномасштабного вторгнення він уже був полком, а тепер розширився до бригади. Доказ сталості наративів — вищезгадані три наймасовіші за період моніторингу. Усі вони пропагувалися росією з 2014-го.

З іншого боку, проросійські медіа іноді актуалізують старі наративи через нові інфоприводи. Наприклад, війну між Ізраїлем та ХАМАС: з’являються фейки про те, як у бійців ХАМАСу начебто знайшли зброю, передану Україні, або про те, як Ізраїль фабрикує воєнні злочини, «так само як Україна це зробила в Бучі».

Інший приклад — актуалізація наративів через нові воєнні злочини. Росія їх щодня вчиняє в Україні. І майже кожен супроводжується фейками, які збігаються зі старим наративом: «росія не вчиняє воєнних злочинів в Україні», «росія не причетна до знищення Каховської ГЕС», «Україна влаштовує постановки, щоб звинуватити рф у злочинах», «депортація українських дітей до росії не є воєнним злочином».

Другий тренд — проросійське та євроскептичне політичне середовище посилює поширення дезінформації. Найбільш небезпечна ситуація в країнах, де частина політиків прямо чи опосередковано просувають російський порядок денний, — Польщі, Словаччині, Угорщині. У перших двох восени 2023 року пройшли парламентські вибори, під час яких лунали проросійські тези: заклики до припинення чи зменшення підтримки України, дискримінаційні заяви щодо українських біженців в Європі. Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан є одним із поширювачів російської пропаганди в ЄС. До прикладу, у жовтні 2023 року він, під час зустрічі з Путіним, назвав російське вторгнення «військовою операцією».

Унаслідок цього європейські ЗМІ можуть поширювати дезінформацію, цитуючи політиків власних країн, якщо не додають у публікацію фактчек політичних заяв. Крім того, коли проросійські тези лунають на вищому рівні, в очах аудиторії такі заяви набувають більшої легітимності.

Третій тренд — пропаганда сильніше б’є по вразливих темах, пов’язаних з Україною та російським вторгненням. Проросійські ЗМІ шукають питання, до яких найбільш вразлива європейська та українська аудиторії: корупція в Україні, ризики зменшення підтримки України на Заході, очікування щодо контрнаступу. Дезінформаційні медіа не просто констатують проблеми, а виривають їх із контексту, перебільшують, створюють на основі цих історій теорії змови чи інформаційно-психологічні операції та спрямовують їх проти різних аудиторій. Так, нейтральна теза: «в Україні є проблеми з корупцією» перетворюється у світі пропаганди на «Україна — найбільш корумпована країна світу», «Всі українці — корумповані» або ж «Україна — неспроможна держава».

Висновок

Кількість дезінформаційних повідомлень різниться в залежності від країни, політичних обставин, активності проросійських ЗМІ. Утім, в усіх шести країнах VoxCheck визначив спільні тенденції.

Наймасовішими в європейських медіа стали наративи, вигадані росією ще у 2014 році — контроль Заходу над Україною, виправдання агресії проти України та «нацизм в Україні». Проросійські європейські ресурси роблять те саме, що і російські державні медіа: будують паралельну реальність, яка складається із посилань на старі історії. Проте в цьому є і перевага для фейкоробів: те, що більше, частіше, інтенсивніше повторюється, краще запам’ятовується й ефективніше приживається серед аудиторії. Водночас у рамках наративів з’являються нові фейки, коли пропагандисти реагують на актуальні інфоприводи.

Поширенню дезінформації про Україну сприяє проросійське або євроскептичне політичне середовище. Найбільші ризики — у країнах, де політики прямо чи опосередковано просували антиукраїнські заяви. Медіа теж долучалися до цих інформаційних атак, коли цитували політиків або брали участь у політичних дискусіях. А найнебезпечнішими залишаються фейки, що підривають в аудиторії впевненість у підтримці України.