Про те, чому психлікарні виявилися не готові до 1 квітня 2020 року, про новий принцип фінансування та чи відповідає психіатрична допомога в Україні сучасним реаліям, ми розпитали керівника ДУ «Центр психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю МОЗ України» Сергія Шума.
Що сталось?
27 квітня медики Київської психлікарні вийшли на мітинг, протестуючи проти зниження зарплат та масових звільнень, які, на думку головного лікаря В’ячеслава Мішиєва, пов’язані зі стартом другого етапу медичної реформи. Це не поодинокий випадок. Відповідну відкриту заяву про урізане вдвічі фінансування семи комунальних психлікарень зробили в Асоціації психіатрів України. Зокрема, це психлікарні м.Вільшани та м.Берегове Закарпатської області, Вінниці, Краматорська, Одеси, Житомира та Львова.
Якою була реакція МОЗ?
28 квітня міністр Максим Степанов на брифінгу прокоментував ситуацію з недофінансованими закладами. Зокрема, він зазначив, що до старту реформи другої ланки був повністю відсутній діалог з лікарями та медичними працівниками, а про тарифи вони дізнались за місяць до нього. Він пообіцяв, що МОЗ розбереться та запропонує механізми виходу з ситуації, яка склалася – закриття лікарень та звільнення працівників не на часі.
Натомість, ексміністерка МОЗ Уляна Супрун на своїй сторінці у Facebook відповіла на заяву Степанова таким чином: «Однозначно є заклади, в яких зменшиться фінансування. Однозначно є заклади, де треба буде робити перепрофілювання чи реорганізацію. Це все потрібно для реального покращення якості медичних послуг». Супрун зазначила, що цього року всі лікарні отримають фінансування залежно від їхньої спроможності надавати певні специфічні медичні послуги.
Але, як стало відомо 4 травня, емоційні звинувачення на адресу медреформи виявилися переконливими – джерела в уряді на умовах анонімності повідомили виданню Лівий берег про те, що реформу другої ланки можуть просто «згорнути». Зранку 5 травня ця інформація підтвердилася – на брифінгу Максим Степанов заявив, що «всі заклади охорони здоров’я, які надають спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу, отримають фінансування з державного бюджету не менше, ніж у 2019 році».
VoxUkraine виступає за продовження медреформи. В жодному разі не можна зупинятися на половині шляху. Адже фінансування лікарень – це лише засіб. Метою має бути надання пацієнтам якісних послуг.
НСЗУ обґрунтовує складність ситуації з психлікарнями тим, що їхня діяльність знаходиться на перетині медичних та соціальних послуг. Як ви можете це прокоментувати?
Почнемо з того, що головна ідея медреформи – це зміна принципу фінансування. І психіатрична допомога як складова реформи другої ланки не є винятком. Проблема в тому, що українські психлікарні перетворилися з закладів, де надають медичні послуги, на заклади соціального захисту. Ніхто не каже, що пацієнти не потребують соціальних послуг. Потребують. Але вони повинні надаватися за місцем проживання, а не шляхом постійного перебування людини в місцях несвободи. Згідно з Конвенцією з прав людини, психіатрична лікарня є саме таким місцем несвободи.
Коли настало 1 квітня 2020 року, то у психлікарнях раптом усвідомили, що соціальні послуги більше не будуть покриватись за рахунок бюджету медичних послуг. Психлікарні були реорганізовані з комунальних закладів на комунальні підприємства. Тепер у них є можливість отримувати гроші з інших джерел. Проте вони нічого не зробили для того, щоб попередити недофінансування.
Аргументи на кшталт «Ми не можемо вигнати пацієнтів на вулицю, їм нікуди йти» правомірні – але не для закладу охорони здоров’я, а для закладу соціального захисту. В такому випадку наступний крок – відверто зізнатись, що ви не є лікарнею, змінити статут і надавати послуги як заклад соціального захисту. Погодьтесь, коли представники Омбудсмена приїжджають до Левонківської психіатричної лікарні і виявляють, що пацієнт 28 років знаходиться на лікуванні – це про що завгодно, але не про заклад охорони здоров’я та медичні послуги.
Ще у 2017 році уряд прийняв Концепцію з охорони психічного здоров’я, яка зокрема передбачає, що переважна більшість послуг повинна надаватись в амбулаторних умовах, а певний перелік послуг – на первинній ланці. У ВООЗ навіть розробили спеціальний інструментарій «Програма дій із подолання прогалин у сфері психічного здоров’я. Керівництво для ведення психічних, неврологічних розладів і розладів, пов’язаних зі вживанням психоактивних речовин, у неспеціалізованих закладах охорони здоров’я (Mental Health Gap Action Programme, MHGAP)».
А як бути з пацієнтами, які все ж таки потребують лікування в стаціонарі?
Стаціонар потрібен людям з тяжкими психічними розладами, яким неможливо надати допомогу в амбулаторних умовах. Наприклад, це людина, що намагалася скоїти суїцид. Але вона потребує цієї допомоги не протягом 28 років. Цілком достатньо 30 днів. Завдяки МОЗ зараз ми можемо використовувати міжнародні клінічні протоколи, стандарти надання допомоги, де все чітко прописано – хто, що, коли і за допомогою яких лікарських засобів повинен робити. Якщо слідувати міжнародним протоколам, які мають доведену ефективність, то питання про доцільність довготривалого перебування в стаціонарі буде знято.
Стаціонарна допомога може надаватися психічно хворим за потреби у багатопрофільних лікарнях. У місті Дніпро, наприклад, в обласній клінічній лікарні ім.Мечникова, багатопрофільній лікарні, вже декілька років працює відділення психіатрії.
Ще у 2013 році у МОЗ було прийнято відповідний наказ № 400 про порядок надання психіатричної допомоги дітям, в якому передбачено надання стаціонарної психіатричної допомоги дітям в багатопрофільних лікарнях та міських дитячих лікарнях. А в 2018 році було прийнято наказ № 1881 щодо об’єму надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги багатопрофільними лікарнями. У ньому передбачено, що багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування другого рівня забезпечують надання медичної допомоги у стаціонарних умовах за спеціальністю психіатрія.
Але усім в регіонах було байдуже на накази МОЗ, і саме через це ми зараз маємо цю проблему.
У цивілізованому світі не існує таких психіатричних лікарень на 1000 ліжок, як у нас. Якщо ми обираємо шлях цивілізованого розвитку, то повинні розвивати і психіатрію у відповідному напрямку.
Як побудована система психіатричної допомоги в інших країнах?
Психіатричні лікарні в будь-якій країні світу будувались таким чином, щоб ізолювати пацієнтів, щоб їх ніхто не бачив. Довгий час було незрозуміло, що це за люди, чому вони потребують допомоги та як їм ефективно допомагати. «Ми не хочемо цього розуміти, ми не хочемо мати це поряд» – країни Європи та США мали саме такі психлікарні.
Але з плином часу, коли стали винаходили ефективні лікарські засоби, що покращують стан хворих, а потім почали замислюватись про їхні права, то зрозуміли, що не можна закривати людей в місцях несвободи. До того доклалися студентські протести 60-70 років і врешті-решт, психлікарні у тому вигляді, в якому вони є у нас, було ліквідовано. Залишилися переважно тільки психіатричні лікарні для окремих категорій громадян, які скоїли суспільно небезпечні діяння.
В Україні пацієнти які скоїли суспільно небезпечні дії теж є, їх ніхто не збирається «випускати на вулицю». Не відповідає дійсності висловлювання деяких колег, що ці пацієнти заполонять вулиці через брак коштів виділених НСЗУ, тому, що фінансування на надання їм допомоги йде з медичної субвенції, а не через НСЗУ. Це врегулювала постанова Кабміну №250 від 25 березня 2020 року.
Як можна вирішити ситуацію з психлікарнями у наявних умовах?
Наведу такий приклад. Лікарні, які надають допомогу людям із психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин (те що радянських часів і дотепер називається наркології) – так ось, ці заклади отримали достатньо фінансування, тому що були готові до того, що рано чи пізно, але 1 квітня 2020 року настане. До речі, ніде в світі нема наркологій, а є психіатрія залежних станів.
Ось у Львівській області через дорогу знаходяться два заклади – психіатрична лікарня і наркологічна лікарня. Лікарям із психлікарні далеко ходити не треба – вони перейдуть на роботу до «наркологічної» лікарні, бо пакет послуг такий самий – «Психіатрична допомога». А керівник цього закладу має можливість надавати допомогу не тільки пацієнтам з психічними розладами внаслідок вживання психоактивних речовин, а і іншим категоріям людей з психічними розладами. Про що це говорить? Про те, що є ефективні керівники, а є неефективні керівники. І питання тут не в тому, як НСЗУ укладала ці договори, а в тому, що ефективні керівники готувалися до реформи, розуміли, що успішними будуть саме багатопрофільні лікарні, а неефективні вважали, що реформа ніколи не прийде.
Застереження
Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний
