Сучасне Студентство: Активність чи Патерналізм

Ця стаття є відповіддю на статтю Ніколь Борт Сучасна молодь – баласт чи двигун розвитку країни?. У вищеназваній статті проаналізовано ситуацію, яка склалась навколо молоді в сучасній Україні. Використовуючи соціологічні дослідження GfK Ukraine та Gallup International, автор доходить до висновку про громадську активність та готовність молоді до впровадження реформ. Ця теза видається сумнівною та вимагає детальнішого розгляду.

У першій частині своєї статті пані Ніколь пише про те, що сучасне юнацтво має велику відмінність від своїх однолітків 10-20 років тому. Через складність політичної ситуації в Україні та велику кількість різних поглядів з’являється потреба «самому розібратись, що є правдою, а що ні, і це породжує нові інтереси та нові цінності».

У статті не були наведені порівняльні дані стосовно української молоді 10-20-річної давнини, тому залишається незрозумілим, на підставі яких даних були зроблені такі висновки. Натомість намагання вловити тенденцію до змін ціннісних орієнтирів через політичну ситуацію є досить спрощеним поглядом. Так, у своїй основній роботі «Природа людських цінностей» Мілтон Рокіч показує, що цінності залежать від статті, освіти, доходів, раси та віку. Все це можна умовно назвати соціокультурними показниками у яких формується особистість.

Якщо проаналізувати дослідження фонду демократичних ініціатив ім. Ілька Кучеріва, стосовно корупції у ВУЗах то можна побачити, що показники корупційної діяльності в деяких випадках незначно зменшились, а у деяких, навпаки, збільшились.

Так на рисунку 1 можна побачити, що кількість студентів, що стикались із корупцією незначно зросла, як і кількість таких, що зовсім не стикались із проявами корупції.

На рисунку 2 можна побачити незначне зменшення у залученості студентів до різних видів корупційної діяльності.

Обидві таблиці показують стабільні 30% студентів, які визнають, що займались корупційною діяльністю. В такому разі, достатньо складно говорити про зміну ціннісних орієнтирів студентства загалом. Така зміна буде відчутною, коли Університет стане територією вільною від корупції, якій сприяють як викладачі, так і самі студенти.

У підрозділі статті «Основні тенденції серед української молоді» наведено вимоги молоді до держави:

Збільшення кількості робочих місць, будівництво нового житла, відкриття секцій для заняття фізичним розвитком, підтуніверситети

римка молодіжних центрів, що навчають молодь моральним цінностям.

Чим тоді має займатись сама молодь? В такому випадку держава стає загальним наглядачем і роздавачем суспільних благ. Зрозуміло, що політика у сфері молоді має бути, але цю політику варто сфокусувати на створенні та функціонуванні соціальних ліфтів, які будуть у свою чергу створювати можливість відбору майбутньої еліти. Такі соціальні ліфти – це, перш за все, реалізація права на доступ до якісної шкільної та університетської освіти. Державна роль – це рефері, а не ляльковод. Є такий відомий вираз: «студенти Гарварду не наймаються на роботу, вони її створюють». Таким чином, варто не патерналізувати сучасну молодь, а готувати її до світу жорсткої конкуренції. Роздача роботи, житла та навчання моральним цінностям залишились у ХХ столітті.

Авторка також наголошує, що молодь не лише вимагає реформ, але і готова до них приєднатись. Ці висновки вона робить на основі даних про патріотичний настрій молоді:

Більша частина опитаних (81%) пишаються тим, що вони є українцями, 51% спілкуються рідною мовою. Готові захищати інтереси України навіть якщо для цього потрібно взяти в руки зброю 39%, розглядають таку можливість 17%.

Як бажання реформ пов’язані з 51% опитаних, що спілкуються рідною мовою, чи тим, що 81% молоді пишається, що вони українці? Готовність до участі у допомозі реформам можна побачити на основі відповідей щодо громадської активності молоді з того самого дослідження, які показують, що лише 6% опитаних відвідують заходи молодіжних організацій, а 2% є членами таких організацій.

Підрозділ «Активізація юнацтва» у статті присвячений аналізу громадського життя сучасного студентства. Авторка пише:

Існуючі моделі студентського самоврядування (парламент, сенат, старостат, студентський ректорат, студентські деканати, студентські ради тощо), свідчать про досить зріле і продумане ставлення студентів до своєї ролі в сучасному суспільстві.

Всі перераховані вище інститути студентського самоврядування передбачені законом про Вищу Освіту та Статутами Університетів. Загальний аналіз діяльності студентських профспілок та самоврядування, на жаль, відсутній, але можна відзначити деякі симптоматичні тенденції. Так, активісти ШеваПил писали про безальтернативні вибори голови самоврядування на економічному факультеті Київського національного Університету. Промовистим прикладом є самоврядування Української Академії Банківської Справи. Так, офіційна сторінка у соцмережах заповнена оголошеннями про вечірки, тренінги та новинами з Університету, тобто з цієї сторінки можна зробити висновок, що в Університеті немає жодних проблем, які б хвилювали студентське самоуправління. Варто зазначити, що перераховані проблеми не є виключно проблемами КНУ чи УАБС. У багатьох університетів України є подібні проблеми. По суті, самоуправління, маючи на меті розвивати студентство, займається його деструкцією та виступає ширмою демократичності для адміністрації вузів.

Пані Ніколь критикує частини 8 та 9 статті 40 закону «Про вищу освіту» згідно з якими адміністрація університету не має право на втручання у діяльність органів студентського самоврядування. Аргументами на користь «втручання» для авторки статті є більша компетентність в організаційному плані та краща ознайомленість із законодавством адміністрації Університету. Це виглядає досить дивним, адже студентське самоврядування створюється саме для того, щоб урівноважити можливий деспотизм Адміністрації. В цьому плані, показова історія двох студентів Київського Національного Університету імені Шевченка, які організували ШеваПил – організацію, яка займалась боротьбою з корупцією та порушенням закону у стінах КНУ. Через півроку діяльності студентів-засновників відрахували з Університету з формулюванням: «відраховані через академічну заборгованість». Це може свідчити про те, що органи самоврядування не здатні захищати та боротись за права студентів навіть будучи відповідно до закону незалежними.

У статті стверджується, що інколи дії студентів бувають провокативними. Як приклад наводиться створення петиції про зупинку нелегальної торгівлі біля ст. м. «Політехнічний інститут». Тобто створення петиції (легальний метод боротьби), проти нелегальної (!) торгівлі є провокацією? Створення цієї петиції радше можна віднести до громадської активності студентства, як і створення ШеваПил, як і волонтерські рухи, як і антикорупційні ініціативи, що виникають по всій країні.

Сучасне студентство розділене між активністю та патерналізмом. З одного боку бачимо бажання самих студентів до контролю їхньої діяльності адміністрацією Університету та обширні вимоги до держави (житло, робота, розвиток моральних цінностей). З іншого боку, спостерігаємо створення антикорупційних рухів. Тому, на мою думку, теза про те, що «молодь є двигуном прогресу та ініціатором змін» є передчасною.