Таємні друзі російської (пропаганди) науки

Росія активно користується таким ставленням, поширюючи пропаганду через наукові публікації. Незважаючи на це, міжнародні журнали, видавці та наукометричні бази співпрацюють із російськими журналами та інституціями навіть якщо ті відкрито підтримують війну та анексію українських територій. На жаль, Україна іноді сприяє такій співпраці, наприклад, реєструючи російські журнали, а деякі українські вчені публікуються в російських журналах разом із російськими колегами.

МОН намагається протидіяти цьому, але його ресурси обмежені. У цій статті ми показуємо масштаб проблеми та закликаємо небайдужих науковців долучатися до її вирішення.

Чи накладати санкції на російську науку?

Незважаючи на те, що на росію накладено втричі більше санкцій, ніж на Іран, і вп’ятеро більше, ніж на Сирію чи Північну Корею, російська наука не почувається вигнанцем на міжнародній арені: провідні міжнародні видавництва (Springer Nature, Elsevier, Taylor & Francis, Brill тощо) видають російські журнали та книжки, а міжнародні наукометричні бази Scopus та Web of Science індексують російські журнали та статті, навіть вироблені тими інституціями, які активно підтримують війну проти України. 

У дискусіях науковців про співпрацю з росіянами лунають аргументи про те, що наука має залишатися аполітичною, а академічна свобода недоторканною; що санкції можуть порушити вільний обмін ідеями та ускладнити деякі важливі дослідження, наприклад, про зміну клімату. Проте аргументів за впровадження санкцій також більш ніж достатньо (табл. 1), і далі ми детальніше розглянемо деякі з них. 

Російські науковці не «поза політикою»

Поки триває дискусія про те, чи накладати санкції на російських науковців, російська наука активно займається пропагандою та підтримкою агресії проти України. Наприклад, у 2022 році російська спілка ректорів, яка представляє понад 700 ректорів і президентів університетів, виступила із заявою (т.зв. «лист ректорів»), у якій підтримує вторгнення росії в Україну. Російське вторгнення підтримала і Президія Російської академії наук (РАН), а Фізичний інститут імені П. Н. Лебедєва РАН видав лист підтримки війни, підписаний приблизно 300 академіками. Схожі звернення та листи опублікували Вчена рада МДУ імені М.В. Ломоносова, 1100 вчених Санкт-Петербурзького державного університету, співробітники Національного дослідницького центру «Курчатовський інститут», низка російських професорів тощо.

Крім того, російські академічні організації матеріально підтримують армію агресора, безпосередньо допомагають в анексії територій України, розповсюджують пропаганду, провадять наукові дослідження мілітарного спрямування, фінансують наукові проекти, навчають російських військових та молодь на анексованих територіях. 

Наприклад, академіки РАН зібрали 32 млн рублів для росіян, які воюють в Україні; співробітники Уфимського інституту хімії РАН разом з ГО «Надійний тил Башкортостану» організували волонтерський рух на підтримку окупантів. Ректор Московського університету та президент російської спілки ректорів В.А. Садовничий опікується «інтеграцією» університетів з окупованих частин Донеччини та Луганщини до освітнього простору рф, залучає на навчання студентів звідти та дітей «учасників СВО». Російський науковий фонд фінансує проєкти на окупованих територіях. Пропагандистські зусилля російських наукових та освітніх закладів простягаються від виступів «учасників СВО» та псевдоісториків перед студентами до написання підручників із виправданням війни. Російська наука безпосередньо допомагає армії, наприклад, розробками бронежилетів, ракет, дронів тощо, а також готує фахівців для військових виробництв.

І звісно, російська наукова спільнота, так само, як і російська влада, позначає окуповані території як російські – як в афіліаціях авторів статей, так і в біографіях членів редакційних рад журналів. На рисунку 1 показано, що майже в усіх статтях авторів, афілійованих з інституціями, які знаходяться на окупованих територіях, ці території позначені як російські (тобто, наприклад, якщо автор із Донецька, то він буде підписаний «Донецьк, росія»). Як видно з рис. 1, російські науковці встигли «записати до росії» навіть Херсон, який перебував в окупації відносно недовго.

Важливо доносити до міжнародної спільноти, що на окупованих територіях росія створила фейкові інституції, які користуються приміщеннями та майном університетів, що евакуювалися на підконтрольні території. Часто ці фейкові інституції мають схожі чи однакові назви. Наприклад, Донецький університет ім. Василя Стуса (Vasyl’ Stus Donetsk National University) окупанти перетворили на Донецький державний університет (Donetsk State University), а Морський гідрофізичний інститут НАНУ в Севастополі (Marine Hydrophysical Institute of the Ukrainian Academy of Science) став Морським гідрофізичним інститутом РАН (Marine Hydrophysical Institute of the Russian Academy of Science). Таким чином росіянии вводять в оману міжнародну наукову спільноту.

Крім того, «наукові» статті можуть містити пряму пропаганду – наприклад, виправдовувати «історичні» претензії росії на українські землі, писати про «ДНР/ЛНР» як про окремі держави тощо. Кількість таких праць, опублікованих у рецензованих (!) журналах, вимірюється сотнями. Деякі приклади наведено в табл. 2.

Незважаючи на це, міжнародні видавництва наукової літератури надалі працюють із російськими університетами й науковими інститутами – зокрема тими, які висловилися на підтримку війни, і навіть із тими, на які накладено санкції. 

Так, Springer видає до 200 російських журналів, близько 80 із яких засновані або належать РАН (приклади у таблиці А2 в додатку) і відповідно поширюють пропаганду. Серед них «Applied Magnetic Resonance», що видається Казанським науковим центром РАН, який перебуває під санкціями США. Springer публікує журнали університетів, ректори яких підписали вищезгаданий «лист ректорів» (приклади у табл. А3 в додатку), а також журнал «Росатому», корпорації, яка контролює Запорізьку АЕС та погрожує всьому світу ядерною катастрофою.

Видавництво Taylor&Francis у своєму часописі «Welding International» публікує статті з російського журналу «Сварочное производство». Останній видає ТОВ «Видавничий центр «Технологія машинобудування», президент якого Валентин Казаков є дійсним членом РАН. На сайті журналу він розповідає, що зварювальні технології допомагають розвивати військову промисловість рф. А нещодавно виданий щорічник «Території російської федерації» включає опитування, що охоплюють анексовані Крим та Севастополь.

База даних Scopus (яка належить видавництву Elsevier) індексує понад 800 російських журналів, 77 із яких були додані до індексу протягом 2022-2023 років. Із них 19 засновані університетами, ректори яких підписали листа на підтримку війни, а щонайменше 20 видаються РАН або пов’язані з нею опосередковано, наприклад, представники РАН є в редколегії цих видань (приклади в таблиці А4 в додатку). Аналогічні проблеми і з базою World of Science видавництва Clarivate – вони індексують близько 500 російських журналів.

Чому міжнародні видавництва публікують російські журнали?

Після повномасштабного вторгнення росії в Україну низка провідних академічних видавництв (Elsevier, Springer Nature, Cambridge University Press, IOP Publishing, Brill та багато інших) підписали публічну заяву проти війни. Зокрема, у заяві йшлося:

«Ми пішли на безпрецедентний крок, призупинивши продажі та маркетинг продуктів і послуг дослідницьким організаціям у росії та Білорусі…Наші дії спрямовані не проти російських дослідників, а скоріше проти дослідницьких організацій росії та Білорусі».

Крім того, багато міжнародних організацій (Springer Nature, Elsevier, Clarivate, Brill та ін.) виступили з індивідуальними заявами, в яких засуджують вторгнення та заявляють про повну підтримку України.

Тим не менш, ці видавництва поширюють російську пропаганду, публікуючи журнали, члени редколегії яких працюють у «Сімферополі, росія» чи «російському» Севастополі.

Ми спрямували низку запитів про це до основних наукових видавництв – Elsevier, Springer, Brill, Taylor & Francis, Clarivate. Ми отримали відповіді про те, що видавництва не змінюють афіліації, вказані авторами, що вони дотримуються офіційного режиму санкцій (тобто співпрацюють із непідсанкційними організаціями) та вважають, що накладати санкції треба на інституції, а не на окремих науковців. Зокрема, Elsevier зазначило, що не змінює дані у своїх джерелах, а якщо самостійно надає публікації код країни, то робить це за стандартом ISO 3166  (це стандарт кодування країн та територій відповідно до міжнародно визнаних кордонів).

Вочевидь, цей (та й інші) видавці пішли найлегшим для себе шляхом, залишивши відповідальність на авторах. Тоді як дотримання міжнародного права вимагало б від них прописати чітку політику позначення афіліацій та карати авторів за порушення цієї політики. А також перевірити та виправити уже опубліковані статті відповідно до стандарту ISO 3166.

Однак, найгірше, що з російськими вченими співпрацюють не лише західні видавці, а й Національний центр ISSN в Україні, який відповідає за записи в базі ISSN щодо російських наукових журналів, а також періодики з анексованих територій. Ідеться про діяльність (бездіяльність) мінімум з 2021 року. Хоча український центр ISSN заперечує присвоєння кодів журналам з окупованих територій, у базі даних ISSN є щонайменше 50 таких видань зі статусом «Затверджено українським центром ISSN у 2024 році» (приклади у додатку). Таким чином виходить, що й міжнародна організація ISSN не дотримується стандарту ISO 3166, реєструючи російські журнали, які виходять на окупованих територіях.

Рецензенти – «мертві душі». Іноземці та українці у складі редколегій російських журналів

Для публікації в науковому журналі статтю мають переглянути декілька рецензентів – науковців із відповідної галузі. Така процедура редагування потрібна для відсіву неякісних робіт. Тож ми вирішили подивитися, хто переглядає роботи росіян та надає їм статус рецензованої публікації. Із 300 російських журналів, що публікуються міжнародними видавцями або були додані до бази Scopus у 2022-2023 роках, ми вибрали 140, у редколегіях яких є два чи більше іноземців. Далі ми створили базу даних іноземних членів редколегій цих журналів – усього 709 осіб. Ми написали кожному, навівши приклади російської пропаганди в наукових статтях, і запитали, чи не планує ця особа вийти з редколегії (географія листів показана на рис. 2).

Виявилося, що 8 із цих осіб уже померли, а 9 вийшли на пенсію, тобто покинули наукову роботу. Із решти 148, від яких ми отримали відповіді станом на 20 серпня 2024 року, 45 уперше дізналися від нас, що є членами редколегій, а 100 були в цьому переліку лише формально - тобто не виконували жодних обов'язків рецензентів. Водночас 89 науковців повідомили, що планують вийти з редколегій або вже написали до Elsevier листа про відставку, 22 - що будуть продовжувати співпрацю, а 5 не висловили жодної позиції з цього приводу.

Із 709 міжнародних членів редколегій російських журналів, яких ми ідентифікували, 30 виявилися українцями. Із них троє вже померли, двоє вийшли на пенсію. Від решти ми отримали 15 відповідей. Із них двоє дізналися про свою участь у редколегії від нас, дев'ятеро після наших листів написали прохання виключити їх із редколегії. Решта зробили це ще раніше й не підтримували зв'язків із журналами.

Отже, російські журнали вводять читачів в оману щодо складу своїх редакційних рад, себто порушують принципи академічної доброчесності, що автоматично виводить їх за межі кола академічної недоторканності.

Що робить МОН?

Формально відповідальним за академічне середовище в Україні є МОН, тож воно мало би протидіяти пропаганді з боку російської науки. Але в реальності ресурсу (людського, фінансового, матеріального тощо) у МОН для цього немає, принаймні для протидії на міжнародному рівні. Всередині країни МОН у межах своєї компетенції забороняє співпрацю українських учених та організацій із російськими, протидіє залученню державного фінансування проєктів, що будь-яким чином передбачають співпрацю з країною-агресором (наприклад, спільні публікації з російськими вченими або в російських журналах).

Втім, виходячи з обмеженого ресурсу МОН, чи не єдиною дієвою формою його протидії країні-агресору є співпраця з активістами. Наприклад, реагуючи на звернення активістів, МОН ініціювало припинення індексації російських журналів, що знаходяться на тимчасово окупованих територіях, Директорією журналів відкритого доступу DOAJ, а також розпочало перевірку правомірності дій Українського центру ISSN стосовно присвоєння номера ISSN журналам, що видаються установами, які росія привласнила на тимчасово окупованих територіях. Триває створення Робочої групи МОН, яка має об’єднати українських активістів для цілеспрямованих дій з обмеження співпраці російських науковців із міжнародними видавцями. 

Що можна зробити?

Листування з провідними міжнародними видавництвами та наукометричними базами показало, що основою для продовження співпраці з російськими академічними організаціями, журналами тощо є відсутність формальних санкцій. Тобто такі видавництва як Springer Nature чи Elsevier готові переглянути співпрацю з росіянами, якщо Єврокомісія або американський уряд (OFAC) заборонять таку співпрацю та/або накладуть санкції на російські освітні та наукові установи, зокрема ті, які знаходяться на окупованих територіях, а також на окремих науковців, які підтримали війну та займаються пропагандою. Поки заборони та санкцій немає, вони формально нічого не порушують.  

Змінити ситуацію, на нашу думку, можна за допомогою публічної дискусії на цю тему, зокрема в академічних та політичних колах. Така дискусія має спонукати до дій виконавчу владу, а також підвищити репутаційні ризики від співпраці з росіянами для міжнародних організацій (видавців, наукометричних баз тощо). Як підвищити такі ризики? Для початку можна звернутися до відповідних видавців із запитами про те, чому вони підтримують російську пропаганду. Наприклад, у відповідь на наше звернення видавництво Elsevier пообіцяло з 2025 року припинити випуск російських журналів. Проте для системних змін потрібна системна робота як української влади, так і наукової спільноти за підтримки закордонних колег. 

Додаток