Управління очікуваннями, або «Вербальні інтервенції» центральних банків

Очікування населення – це те, що може кардинально змінити економічну ситуацію в країні – покращити чи погіршити її. Тому ключове завдання центробанку – впливати на плани агентів ринку таким чином, щоб свої витрати, заощадження і в цілому інвестиційну стратегію вони формували з урахуванням майбутньої вартості грошей. Нацбанк України тільки розпочав стратегію управління очікуваннями населення. Стабілізація гривні та поліпшення економічної ситуації відбулись у тому числі завдяки цієї практиці.

Як центральні банки світу впливають на плани людей, і як у зв’язку з цим змінюється комунікаційна політика НБУ

У листопаді 2013 року Центральний банк Чехії провів безпрецедентну акцію: в боротьбі з дефляцією і нульовими процентними ставками девальвував чеську крону більш ніж на 5%, викупивши за один день 7 млрд євро з ринку. Тоді крона просіла до 27 CZK/EUR.

Минуло понад півтора року. Завдяки діям Центрального банку Чехії (Česká národní banka (CNB), місцева економіка подолала дворічну стагнацію. При цьому ЦБ Чехії за цей час жодного разу не виходив на валютний ринок з інтервенціями. Курс валюти тримається й досі. Як таке можливо? Напередодні інтервенцій, у листопаді 2013 року ЦБ оголосив: євро має коштувати 27 чеських крон і ні кроною менше. Більше – будь ласка. Після масштабного викупу валюти та заяви ЦБ ринок повірив регулятору і тепер коригується без його втручання.

«Вербальні інтервенції» – це відомий прийом центральних банків, який ввійшов у моду відносно недавно. Аж до початку 1990-х Федеральна резервна система США, наприклад, вважалася неприступної фортецею. «До Грінспена багато хто вважав, що ефективність ФРС залежить від того, наскільки добре центральному банку вдалося застати ринок зненацька», – говорив економіст і колишній голова одного з дванадцяти регіональних Федеральних резервних банків Вільям Пул.

Велику роль у зміні положення центробанків, які з придатків урядів перетворилися на самостійних гравців, зіграли нобелівські лауреати Фінн Кюдланд і Едвард Прескотт, а також відомий американський економіст Кеннет Рогофф. Вони запропонували посилити вплив центробанків і повністю передати їм функцію контролю за інфляцією. Кюдланд і Прескотт вважали, що центральні банкіри консервативніші за політиків і, на відміну від останніх, розуміють всю глибину збитку високої інфляції для економіки. Однак для ефективного контролю за інфляцією центробанкам потрібно було надати повну свободу дій. В обмін ЦБ зобов’язався бути прозорішим і зрозумілішим для суспільства – щоб економічні агенти і політики розуміли, що робить центральний банк.

У 1994-му Федеральний комітет відкритих ринків (FOMC) в ФРС США вперше оголосив про цільову облікову ставку і ключові економічні орієнтири. Через чотири роки ФКВР став включати в свої звіти різні сценарії розвитку подій. Ще через п’ять років з’явилися прогнози зміни облікової ставки залежно від економічної ситуації. Сьогодні весь світ з нетерпінням очікує повідомлень про рівень облікової ставки ФРС США.

Принцип дії механізму «вербальних інтервенцій» пояснює професор Колумбійського університету Майкл Вудфорд. Облікова ставка ФРС – це один з ключових інструментів у монетарній політиці американської резервної системи, що формує вартість грошей. Однак, окрім самої ФРС, на процентні ставки діє велика кількість інших сил – коливання валютного курсу, вартість різних активів, стан економіки, не кажучи вже про самих учасників ринку та їхні очікування.

Очікування – ключове слово: центробанку необхідно вплинути на плани агентів ринку таким чином, щоб свої витрати, заощадження і в цілому інвестиційну стратегію вони формували з урахуванням майбутньої вартості грошей. «Чітке розуміння політики центробанку підвищує її ефективність», – пише Вудфорд. Управління очікуваннями, самоздійснюючийся прогноз, (self-fulfilling forecast) – те, про що більшість студентів економічних вузів дізнається на другому-третьому курсі навчання.

Як здійснюється управління очікуваннями? На це працює практично весь інструментарій, який існує в області Public Relations. Ось лише основні інструменти:

1. Регулярні публічні заяви керівництва ЦБ за підсумками прийнятих рішень з монетарної політики. Перші особи з’являються на публіці в суворій послідовності і залежно від тематики. Якщо ключові заяви завжди робить голова, то його відсутність на черговому, навіть найбанальнішому заході може викликати паніку на ринку;
2. Регулярні стандартизовані звіти по інфляції, грошово-кредитній політиці, економічній ситуаціїі т.д., спілкування з провідними експертами ринку;
3. Інтерв’ю та коментарі в пресі. Від ЦБ виступає певне коло осіб, кожна з яких коментує винятково свою тему;
4. Веб-сайт і акаунти в соціальних мережах як майданчики для поширення заяв ЦБ (Банк Англії, наприклад, активно користується твіттером)

Практика роботи зі ЗМІ того ж чеського Центробанку заворожує. Рішення про зміну облікової ставки, наприклад, оголошуються головою ЦБ Чехії не просто в певний день, а в певну годину. Напередодні, за півгодини-годину до прес-конференції економічні журналісти збираються в приміщенні ЦБ, де їм роздають прес-реліз з прийнятим рішенням банку. Всі засоби зв’язку вимкнені, опублікувати новину в стрічці інформагентства неможливо. Репортерам дається час на те, щоб осмислити отриману інформацію, обговорити з колегами, підготувати питання для голови ЦБ і чернетку новини. Лише коли починається прес-конференція, журналістам повертається техніка, і вони можуть опублікувати новину в стрічці.

Як бачите, вербальні інтервенції – це велике мистецтво. Швейцарський центробанк, наприклад, так і не зміг утримати франк на рівні 1,2CHF/EUR (для “світового банкіра” Швейцарії було життєво необхідним утримувати франк дешевше за євро). Після того, якза чотири роки такої політики ЦБ країни накопичив $480 млрд, або 70% ВВП Швейцарії, на початку 2015 року курс довелося все-таки відпустити, і франк відразу зміцнився до 0,98CHF /EUR (відкотившись надалі до рівня близько 1,07CHF /EUR).

Україна: початок шляху

Національний банк України був створений 24 роки тому, проте комунікаційні принципи головного фінансового регулятора країни зароджуються тільки зараз. Стара політика НБУ, яка була спрямована на утримання валютного курсу, не потребувала комунікацій. На утримання курсу на рівні  близько 8 грн за долар, за підрахунками НБУ, колишнє керівництво з 2010-го року витратило близько $38 млрд міжнародних резервів. Але цифра 8 на табло обмінників була красномовніше будь-яких нацбанківських прес-релізів і виступів топ-менеджменту. Коли приходив час неминучої за умов такої курсової політики обвальної девальвації (2008 рік і зима 2013-2014рр), то керівництву НБУ, по суті, нічим було заспокоїти народ, окрім як продовжити заливати валютний ринок грошима. Про управління очікуваннями населення і говорити було нічого.

Валерія Гонтарєва очолила Національний банк у червні 2014 року і майже відразу оголосила, що буде проводити політику інфляційного таргетування (завдання НБУ утримувати інфляцію в заданих рамках). Така політика неможлива без активних комунікацій з професійними учасниками фінансового ринку та населенням. Комунікаційний дебют нового керівництва НБУ складно назвати вдалим: публічні виступи були незрозумілі непрофесійним слухачам, численні антикризові рішення центробанку нікому було пояснити.

За рік багато що змінилося. 27 серпня НБУ вперше за два роки знизив облікову ставку. Про це на брифінгу, який транслювався в прямому ефірі, оголосила голова НБУ. Гонтарєва детально і доступно роз’яснила крок центробанку і розповіла, що він планує робити далі. «This is awesome on so many levels: 1. Вперше у своїй історії НБУ почав нормально комунікувати свою монетарну політику. 2. Вперше у своїй історії НБУ нормально здійснює цю саму монетарну політику», – так прокоментував цю подію експерт реанімаційного пакету реформ Павло Кухта.

Нацбанк йде по шляху, який було пройдено іншими центробанками, поступово обростаючи необхідним набором комунікацій: проводить зустрічі з журналістами, бере участь у профільних конференціях; випускає щоквартальний інфляційний звіт і систематизує випуск аналітичних матеріалів, розкриває інформацію про кінцевих власників банків, вирішив переформатувати Вісник НБУ з замшілого листка в журнал сучасної економічної думки, просуває себе в соцмережах (Facebook, Twitter і Flickr), відповідає на численні запити від журналістів (за перші півроку 2015 року НБУ відповів майже на 400 запитів від репортерів – небачена для українського регулятора відкритість).

Мета всіх цих заходів – пояснити, що робить ЦБ і підвищити довіру до його монетарної політики, а в довгостроковій перспективі – управляти очікуваннями населення. «Довіра людей до центробанку (німецького Bundesbank – прим. Авт.) пов’язана з тим, що він протягом тривалого періоду часу активно роз’яснював свої дії та плани по досягненню цілей», – так рік тому висловився голова Європейського центробанку Маріо Драгі. Логічно, що відповідність слів діям не менш важлива, ніж нескінченні виступи ЦБ перед народом.

Український Нацбанк тільки на початку шляху, але якщо одного разу заяви його топ-менеджменту почнуть формувати очікування населення так само, як у 2013 році сформував Банк Чехії, можна вважати, що комунікаційна місія НБУ виконана.