Тиха революція: як Україна стала чемпіоном «цифрової роботи»

Розвиток технологій значно змінює світ праці, i Україна є однією з країн-чемпіонів у цифровій революції. Згідно з різними джерелами, у 2013-2017 роках, Україна посіла перше місце в Європі та четверте місце у світі з зайнятості на цифрових платформах, що вимірюється за сумою фінансових потоків та кількістю завдань, виконаних на таких платформах. Україна також посідає перше місце у світі в IT-фрилансі.

Як виникла ця тиха революція? Хто ці цифрові працівники в Україні? Які умови їхньої праці? Які наслідки для них несе цифрова робота, а також для українського ринку праці та суспільства в цілому? Новий звіт Міжнародної Організації Праці «Зайнятість через цифрові платформи в Україні: проблеми та стратегічні перспективи» намагається дати відповідь на ці запитання.

Чому саме Україна?

Цифрова робота стала можливою завдяки технологічним досягненням: легший доступ до інтернету по всій країні та поява глобальних та національних цифрових платформ, що пропонують роботу. Такі цифрові платформи (в Україні найвідомішими є Upwork.com, Kabanchik.ua, Freelancehunt.com та Freelance.ua/ru) позиціонують себе як посередники між попитом і пропозицією праці. Клієнти можуть виставляти завдання, а працівники можуть знаходити серед них ті завдання, які найкраще відповідають їхнім вмінням і можливостям виконувати роботу. Оскільки в Інтернеті немає кордонів, цифрові платформи дозволяють клієнтам користуватися послугами глобальної робочої сили, у той час як працівники отримують доступ до більших можливостей роботи – як на локальному рівні, так і на глобальному.

Проте, є ряд інших причин, що роблять Україну унікальною та вирізняє її серед інших країн, які конкурують у роботі на цифрових платформах. Україна – це країна з високоосвіченою робочою силою, що має достатні ІТ- та мовні навички. Але стандарти життя й заробітки українців залишаються відносно низькими, тоді як рівень безробіття, прихованого безробіття та невідповідність навичок наявним пропозиціям роботи – високі. Остання глобальна економічна рецесія була посилена глибокими політичними змінами у 2013–2014 роках. Революція Гідності, яка мала наслідком вигнання колишнього президента, спалах воєнних дій у східній частині країни на початку 2014 року та анексію Криму загострили складну ситуацію в економіці та на ринку праці. Країна також має проблеми з неформальною зайнятістю та дотриманням законів, що не тільки погіршує якість існуючих робочих місць, а й руйнує довіру до функціонування систем соціального захисту та інших державних служб.

Україна – це країна з високоосвіченою робочою силою, що має достатні ІТ- та мовні навички. Але стандарти життя й заробітки українців залишаються відносно низькими, тоді як рівень безробіття, прихованого безробіття та невідповідність навичок наявним пропозиціям роботи – високі.

Поєднання цих причин зумовлює працівників шукати різні можливості роботи, в тому числі онлайн. Це також спонукає особливо талановитих фахівців обирати цифрову роботу, аби вийти за межі місцевих і національних ринків та отримувати оплату з-за кордону. Разом з тим українські працівники є привабливими для іноземних клієнтів цифрових платформ, які можуть отримати якісну роботу за відносно низьку платню, і при цьому забезпечувати привабливі доходи виконавцям. Цифровим працівникам з України також часто віддають перевагу замовники з Європи й Америки через культурну близькість. Окрім того, Україна також перебуває у східноєвропейському часовому поясі, що спрощує онлайн-спілкування українських працівників із пострадянськими та європейськими клієнтами, на відміну від працівників з інших регіонів, таких як Азія.

Сьогодні цифрова робота доступна в Україні через більше сорока різних платформ. Ці платформи включають такі, що обслуговують в основному український ринок, а також такі, що обслуговують пострадянський російськомовний і міжнародний ринки. Деякі працівники також регулярно знаходять роботу через соціальні мережі. Онлайн працівники виконують різноманітні завдання, починаючи від завдань у сфері IT, закінчуючи роботою з текстом, обробкою фото та відео, репетиторством, тестуванням продуктів та написанням оглядів.

Цифрова робота: основні питання

Оскільки робота на цифрових платформах набуває дедалі більшого значення, також змінюються і способи роботи й те, як вона розглядається і підприємствами, і працівниками в усьому світі, і в Україні зокрема. А це, в свою чергу, має глибокі наслідки для працівників, для бізнес-моделей і для суспільства.

Працівники все частіше покладаються на себе (а не на систему освіти чи роботодавця) – вільно або мимоволі, – аби набути навичок, необхідних для роботи на платформах, пошуку роботи й клієнтів на цифрових платформах, для розвитку своєї репутації та забезпечення постійного потоку роботи й доходів.

Працівники все частіше покладаються на себе (а не на систему освіти чи роботодавця) – вільно або мимоволі, – аби набути навичок, необхідних для роботи на платформах, пошуку роботи й клієнтів на цифрових платформах, для розвитку своєї репутації та забезпечення постійного потоку роботи й доходів. Маючи необмежені «кордони» на онлайн-ринку праці, вони також шукають спеціалізації на локальних чи глобальних ринках праці, адаптуючи свої знання й мовні навички до можливостей роботи, що пропонується на міжнародних і локальних платформах. Робота може тривати від декількох хвилин до декількох місяців, і, що важливо, вона не класифікується як трудові відносини. Це означає, що умови праці «фрилансерів», як вони самі себе називають, залишаються поза межами трудового законодавства. Хоча більшість із них справді «вільні» фрилансери, інші не є такими, а для декого можливості, які пропонують нові форми роботи, зумовлюють значну кількість проблем, пов’язаних із конкуренцією в пошуках роботи, нестабільністю та різними формами залежності від клієнта або платформи. Коли виникають запитання, то часто незрозуміло, яке законодавство потрібно застосовувати – України чи країни походження завдання, і як його застосовувати.

У свою чергу, підприємства, як іноземні, так і національні, адаптують свої стратегії найму людей, аби визначати працівників, які вже мають відповідні навички, замість того, щоби надавати і розвивати ці навички на підприємстві, та обирають працівників з міжнародного ринку праці, а не з національних ринків. Компанії у розвинених країнах також занижують рівень умов та оплати праці завдяки аутсорсингу завдань працівникам з бідніших країн, таких, як Україна. Окрім того, кваліфікуючи онлайн працівників як «фрилансерів», підприємства не роблять внесків у соціальне забезпечення і не сплачують податків країні, в яку вони відправляють цифрове завдання, що їм необхідно би було робити, якби вони туди делокалізувались.

Кваліфікуючи онлайн працівників як «фрилансерів», підприємства не роблять внесків у соціальне забезпечення і не сплачують податків країні, в яку вони відправляють цифрове завдання, що їм необхідно би було робити, якби вони туди делокалізувались.

Подібні перетворення у світі праці неминуче несуть як сильний потенціал вигод українському суспільству, так і ризики. Детальне розуміння таких ризиків є важливим для розроблення державної політики, яка може заподіяти збільшенню переваг від трансформації світу праці, що принесли платформи.

Робочі умови українських онлайн працівників

Восени 2017 року, на замовлення Організації Міжнародної Праці, в Україні були проведені кількісне та якісне дослідження умови роботи працівників цифрових платформ.

Дослідження показали, що українські онлайн працівники є відносно молодими і мають високий рівень освіти: 55% опитаних мають диплом спеціаліста або магістра, а у 2% є кандидатський ступінь. Чверть респондентів вважають роботу через платформи своїм основним джерелом прибутку. Майже третина опитаних працівників цифрових платформ виконували роботу виключно для клієнтів з України, тоді як інші повністю або частково працювали із зарубіжними клієнтами. Основними зарубіжними клієнтами є росіяни та американці (Таблиця 1).

На цьому ранньому етапі українські цифрові працівники в основному задоволені роботою онлайн і бачать у ній важливе джерело доходу. Вони підкреслюють багато позитивних аспектів у своїй роботі, включаючи доступ до ширших ринків праці, часто кращу оплату своєї роботи (порівняно з їх офлайн-роботою, яка здебільшого оплачується гірше), виконання роботи, що подобається, наявність гнучкого робочого часу, можливість приділяти більше часу сім’ї та хобі й незалежність від конкретного роботодавця.

Проте дослідження також виявили важливі проблеми й ризики, з якими стикаються численні українські працівники цифрових платформ. Серед таких ризиків виявлено, що майже половина працівників фактично перебуває в замаскованих трудових відносинах, а не є справді «вільними». Це стається або через те, що вони залежать в своїх доходах від одного головного клієнта (а іноді від однієї платформи) або через те, що клієнти контролюють, як вони працюють та залишають їм мало автономії для виконання завдань.  Іншими словами, цих працівників неправильно вважати фрилансерами, а, натомість, вони повинні вважатися штатними працівниками і мають бути захищені трудовим законодавством.

Близько п’ятої частини працюють надмірну кількість годин (більше 48 годин на тиждень), а третина працює в асоціальний час, наприклад вночі. Серед онлайн-фрилансерів частка таких працівників більша, ніж в офлайн-економіці загалом. Більшість працівників також постійно шукають нову роботу або витрачають близько третини свого часу на неоплачувану діяльність, аби отримати доступ до роботи.

Близько п’ятої частини працюють надмірну кількість годин (більше 48 годин на тиждень), а третина працює в асоціальний час, наприклад вночі. Серед онлайн-фрилансерів частка таких працівників більша, ніж в офлайн-економіці загалом.

Хоча більшість вважає, що гнучкість є ключовим аспектом роботи на фрилансі, лише третина може дозволити собі відпустку в будь-який час, і більше половини заявили, що не можуть дозволити собі не працювати протягом 4 тижнів на рік.

Переважна більшість респондентів (80%) отримує оплату за виконання проекту, тоді як 12% отримує погодинну оплату, а інші види оплати, включаючи перекази грошей, подібні до заробітної плати, отримують 8% фрилансерів. Місячний дохід від онлайн роботи в середньому трохи більший від середньої заробітної плати по країні. Однак, оскільки середня зарплатня по країні включає в себе відрахування на соціальні внески, оплачувані відпустку і лікарняні, не можна прямо сказати, що заробітки на цифрових платформах вищі, ніж офлайн. В оплаті роботи також суттєва різниця за статтю: чоловіки на онлайн роботі заробляють у середньому у 2,2 рази більше, ніж жінки. Ця різниця значно більша, ніж в українській офлайн-економіці: у 2014 році, розрив в оплаті праці чоловіків і жінок по країні становив 23,7%. Вияснення того, що ж стоїть за цією різницею, показало, що чоловіки і жінки виконують різні типи завдань, а різні завдання дозволяють спеціалізуватись на різних ринках. Отож чоловіки більше працюють на іноземних ринках, а робота там краще оплачуються, в той час як жінки більше працюють на місцевих ринках, на яких платять менше.

Тоді як деякі працівники постійно намагаються не відставати від розвитку та покращувати свої вміння, багато інших, особливо жінки, виконують завдання, які не вимагають особливих навичок і, таким чином, втрачають кваліфікацію або, щонайменше, не використовують свої вміння по максимуму.

Більшість фрилансерів повинні слідувати правилам, встановленим на платформах, наприклад оплачувати комісію (85% працівників повинні це робити). Ще їхні акаунти інколи блокують. З випадками неоплаченої роботи стикалася майже третина працівників цифрових платформ. Половина цих працівників вважають, що причиною є обман з боку замовника.

На додачу, три чверті онлайн-працівників не заощаджують кошти для життя на пенсії. Окрім того, три чверті працівників також не зареєстровані як самозайняті та не сплачують податків – знову ж таки, цей показник вищий у сфері онлайну, ніж в офлайн-економіці.

Три чверті онлайн-працівників не заощаджують кошти для життя на пенсії. Окрім того, три чверті працівників також не зареєстровані як самозайняті та не сплачують податків – знову ж таки, цей показник вищий у сфері онлайну, ніж в офлайн-економіці.

Робота онлайн: майбутнє роботи?

Беручи це все до уваги, можемо стверджувати, що цифрова робота дає широкі можливості українським працівникам та суспільству, але також ставить важливі запитання щодо надійності цієї роботи та майбутнього соціальної моделі, яку вона пропонує.

Вочевидь, є потреба у чітко вираженій державній політиці, щоби повністю розкрити потенціал роботи на цифрових платформах для України. Така політика насамперед може полягати у сприянні формалізації діяльності українських онлайн-працівників та легалізації їхніх доходів з платформ. Не менш важливим є спрощення переказу коштів та виведення іноземної валюти фізичними особами. Явна державна політика може також були спрямована на розроблення певних мінімальних заходів захисту основних прав онлайн-працівників. Це може включати в себе забезпечення прозорості правил платформи, таких як ті, що регулюють рейтинги, деактивацію профілю, комісійні, зміни умов використання, передачу рейтингів та досвіду з однієї платформи на іншу. Також постає питання реформування системи соціального захисту, аби включити до неї онлайн-працівників.

Важливо, що будь-яка така політика має розроблятися спільно з онлайн-працівниками, клієнтами та власниками платформ (місцевими власниками або представниками міжнародних платформ). Потенційно може бути започатковано діалог з іншими країнами з цих питань. Політика регулювання роботи на цифрових платформах також має стати невід’ємною частиною загальної політики зайнятості і спільно узгоджуватись зі стратегією країни щодо навичок і освіти, соціального захисту, та подолання бідності. Деякі уряди, наприклад в Естонії, Малайзії чи Нігерії вже успішно розвинули цифрові стратегії для своїх країн, щоби прийняти цифрову революцію та надати усі можливі переваги від неї своїм працівникам. Чи буде український уряд наступним?