Три міфи про податок на виведений капітал. Або досить шукати «чарівну пігулку» там, де її немає
Beta

Три міфи про податок на виведений капітал. Або досить шукати «чарівну пігулку» там, де її немає

Photo: ua.depositphotos.com / mosprofs
18 Липня 2022
FacebookTwitterTelegram
1717

Майбутня реконструкція України потребуватиме завершення реформ, незавершених за попередні роки. Мало хто сумнівається, що податкову систему України, і особливо систему адміністрування податків (і зокрема Податкової служби), потрібно реформувати. Однак існує багато точок зору на те, як саме це робити. Одним із найбільш дискусійних «довоєнних» моментів був податок на виведений капітал (ПнВК). На жаль, навколо нього існує багато міфів. Розглянемо три головні.

Що таке ПнВК і чим він відрізняється від податку на прибуток підприємств?

Головна відмінність – у тому, що з частини прибутку, яку підприємство інвестує у нові засоби виробництва (наприклад, будівлі чи обладнання), податки не сплачуються. Іншими словами, податок на прибуток сплачується лише з тієї частини прибутку, яка буде розподілена між акціонерами підприємства як дивіденди.

Спрощену схему можна зобразити так:

  • теперішня система: Прибуток, з якого сплачують податки = доходи – витрати
  • система при ПнВК: Прибуток, з якого сплачують податки = доходи – витрати – інвестиції

На схемі виглядає просто. Однак, в реальності опис того, що включається до доходів та витрат, займає багато сторінок Податкового кодексу. Заниження доходів та завищення витрат – не лише українська проблема. Ця проблема не має простого рішення. А коли йдеться про підприємства, які працюють у декількох країнах, ця проблема перетворюється зі складної на дуже складну. Для її вирішення Організація економічного співробітництва та розвитку започаткувала ініціативу BEPS (протидія заниженню бази оподаткування податком на прибуток), яку поступово впроваджує і Україна.

Найперший міф – це те, що ПнВК легко адмініструвати. Як видно зі врізки, ПнВК відрізняється від податку на прибуток тим, що база оподаткування знижується не лише на суму витрат, але й на суму інвестицій (капітальних витрат). Очевидно, що включення інвестицій не полегшує розрахунок бази оподаткування, а скоріше ускладнює його (наприклад, куди віднести платежі за  налаштування нового обладнання – до витрат чи до інвестицій?). ПнВК складно адмініструвати навіть у такій прозорій та діджиталізованій країні, як Естонія, особливо якщо при цьому потрібно запроваджувати та дотримуватися принципів BEPS. 

Прибічники ПнВК часто наголошують, що його запровадження означатиме менше податкових перевірок. Однак нереформована ДПС та розвинені схеми мінімізації податків означають, що перевірки нікуди не подінуться, а складність адміністрування податку залишиться на рівні близькому до теперішнього податку на прибуток або й виросте. Зокрема, викликом буде адміністрування «прирівняних до дивідендів видатків». 

Тому можна розвінчати й другий міф, який витікає із першого – що ПнВК буде менш корупціогенним, ніж податок на прибуток. Оскільки адміністрування стане складнішим, можливості для корупції в разі запровадження ПнВК підвищаться. Більше того, компаніям та податківцям доведеться вивчати нові принципи обліку та фінансової звітності, що призведе до додаткових витрат, неминучих помилок та стресу, який є зайвим у будь-якому разі, а особливо сьогодні. Нарешті, якщо запровадження ПнВК загальмує впровадження BEPS, імідж України в очах іноземних партнерів погіршиться. Це також не найкращим чином вплине на наші євроінтеграційні процеси. 

Третій міф – це те, що запровадження ПнВК приведе до значного розвитку підприємництва та зрештою підвищення податкових надходжень після їхнього падіння в перші роки запровадження ПнВК. Міжнародний досвід не підтверджує такі оптимістичні очікування. Так, в Естонії податкові надходження від оподаткування корпоративного прибутку відносно ВВП майже досягли дореформенного рівня лише за десять років, в Грузії поки що ці доходи залишаються нижчими, ніж до реформи. Оскільки за розвитком інституцій Україна не є порівнюваною з Естонією, можна прогнозувати, що запровадження ПнВК у нас призведе до постійного зниження податкових надходжень. 

Прибічники ПнВК можуть сказати, що сьогодні все одно є «провал» бюджетних доходів, а тому це шанс запровадити ПнВК. Але виникає природне питання: «Щоби що?» Досвід попередніх криз в Україні свідчить, що податок на прибуток підприємств спрацьовує як автоматичний стабілізатор: в кризу підприємства сплачують менші суми цього податку, під час відновлення економіки зростають і надходження від нього. Після перемоги у війні Україні потрібні будуть бюджетні доходи, щоб фінансувати більші видатки на відновлення інфраструктури, медицину, реабілітацію тощо.

Окрім того, протягом багатьох років українські та іноземні підприємці називали головною перешкодою для інвестицій нереформовані суди та корупцію, а також війну на сході України. Очевидно, що зараз війна вийшла на перше місце. Проте, на жаль, судді-хабарники та інші корупціонери нікуди не поділися. Отже, для того, щоб підприємці здійснювали інвестиції навіть в умовах війни, а також під час відбудови, необхідно завершити судову реформу, призначити очільників антикорупційних органів та реформувати Податкову службу. Недарма саме про судову реформу та роботу антикорупційних інституцій згадано в семи пунктах, які Україна має виконати до початку переговорів про інтеграцію з ЄС. 

Запровадження ПнВК в нинішніх умовах – це втрати як для бюджету, так і для підприємців, які витрачатимуть час та ресурси на те, щоб пристосуватися до нової системи податкового обліку замість того, щоб пристосовувати свій бізнес до кризових умов, спричинених війною.

Автори

Застереження

Автори не є співробітниками, не консультують, не володіють акціями та не отримують фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний