У фокусі Індексу реформ: впровадження реєстрованих партнерств

Як відповідь на такі проблеми, наприкінці 1980-х років у світі з’явилася можливість реєструвати партнерства, які не передбачають створення «традиційної» сім’ї. У різних країнах такі відносини мають назву реєстроване партнерство (registered partnership), цивільний союз (civil union), фактичний шлюб (сommon-law marriage), домашнє партнерство (domestic partnership), життєве партнерство (life partnership) тощо. У Європі зазвичай використовують термін «реєстроване партнерство», на відміну від північноамериканського «цивільного союзу». Великобританія використовує термін «цивільне партнерство». 

Загалом цивільне (реєстроване) партнерство можна визначити як юридично оформлений союз двох осіб. Цей союз може бути як між особами однієї статі, так і у різностатевих пар, які перебувають у романтичних або партнерських відносинах (друзі, співмешканці, знайомі). Для ЛГБТК-пар цей механізм є кроком до юридичного визнання та офіційного оформлення їхніх стосунків у разі, коли укласти шлюб неможливо. 

Наприклад, у Франції з 1999 року цивільні партнерства оформляються у вигляді «цивільного договору солідарності» (pacte civil de solidarité) і мають значне поширення серед різностатевих пар, так само як і в Нідерландах, які запровадили партнерства з 1998 року (рис. 1). Наразі близько 95% партнерств у Франції та 97% партнерств у Нідерландах укладаються між різностатевими партнерами, хоча у роки їх впровадження 42% партнерських союзів у Франції та 65% у Нідерландах були одностатевими.

Зараз на міжнародному рівні не існує єдиного уніфікованого підходу до регулювання партнерств. Обсяг прав та обов’язків варіюється від країни до країни – від аналогічних до прав в офіційних шлюбах до обмежених лише фінансовими і майновими питаннями та статусом. Здебільшого учасники реєстрованого партнерства мають менший правовий захист, ніж партнери у шлюбі. Найчастіше обмеження стосуються питань усиновлення дітей (як третіх осіб, так і одного з партнерів) та спільного прізвища. Натомість цивільне партнерство зазвичай розширює можливості для двох повнолітніх осіб щодо спадкування чи наживання спільного майна, набуття статусу близьких осіб.  Зазвичай реєстроване партнерство легше укласти та розірвати, аніж шлюб. 

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

Що у світі

Першою у світі країною, яка запровадила реєстровані партнерства, була Данія – це сталося у 1989 році і стосувалося одностатевих пар (див. додаток, табл. 1). У 2012 році країна легалізувала одностатеві шлюби та відмовилася від інституту реєстрованих партнерств. 

Наразі 79 країн та територій визнають одностатеві шлюби та/або цивільні партнерства.

За ставленням до цього питання країни світу можна поділити на чотири групи (рис. 2):

• У 159 країнах та територіях визнаються лише традиційні шлюби між жінкою та чоловіком. Здебільшого це мусульманські країни Близького Сходу, Африки та Азії, а також пострадянські країни, зокрема Україна. 
• Укласти цивільне партнерство та традиційний шлюб можна у 14 країнах та територіях (наприклад, Бермудські острови).
• Всі форми союзів – шлюби різно- та одностатеві та цивільні партнерства– можна укласти у 44 країнах та територіях. 
• Лише шлюби як для різностатевих, так і для одностатевих пар дозволені у 19 країнах та територіях. Плюс 2 окремі території Королівства Нідерланди – Кюрасао та Сінт-Мартен – визнають одностатеві шлюби, укладені за кордоном. 

Європа має найбільшу частку країн, у яких запроваджено одностатеві союзи (шлюби і цивільні партнерства) – 64% (35 із 55 країн). За нею йдуть Америки (46%) та Океанія (33%). Серед країн Африки та Азії таких лише 9% та 4% відповідно.

Частина країн спочатку дозволяли цивільне партнерство, а потім залишили законодавчу можливість укладання лише шлюбів для всіх пар незалежно від статті, за прикладом Данії. Зокрема, це скандинавські країни (Швеція, Фінляндія, Норвегія), Німеччина та Ірландія. Частина європейських країн залишила опцію вибору між шлюбом та реєстрованими партнерствами, зокрема Великобританія, Австрія, Бельгія, Іспанія та ін.

З-поміж країн Європейського Союзу законодавчо не закріплені ані реєстровані партнерства, ані одностатеві шлюби у таких країнах як Болгарія, Латвія, Литва, Польща, Румунія та Словаччина, оскільки в їхніх конституціях та кодексах прямо прописано, що шлюб укладається між чоловіком і жінкою. Латвія, Литва, Словаччина та Румунія робили спроби ухвалення законів про цивільні партнерства у 2019-2022 роках, однак всі вони не були фіналізовані.  

Віталія Лебідь, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ:

Сприйняття одностатевих партнерств в Україні

За останні 10 років в Україні значно покращилося ставлення до прав ЛГБТК+, зокрема що стосується  їхнього права на юридичне оформлення відносин. 

Згідно з дослідженням Центру соціальних експертиз Інституту соціології НАН України, напередодні повномасштабного вторгнення Росії суттєво зменшилася частка респондентів, які в жодному разі не хотіли надавати право одностатевим парам на реєстрацію стосунків – з 59% у 2013 році до 36% у 2022 році (рис. 4). Частка респондентів, які вважали, що таке право має надаватися, виросла с 15% до 27%. При цьому найбільшу підтримку розширенню прав для ЛГБТК+ надає молодь у віці 18-34 років: у 2013 році 17% молоді висловлювались за, а у 2022 році ця частка виросла до 58%.

Схожі результати щодо офіційної реєстрації одностатевих відносин показало дослідження КМІС (рис. 5). За період з 2016 по 2022 відсоток респондентів, які підтримують запровадження реєстрованого партнерства для одностатевих пар збільшився (з 5% до 24%), а частка тих, хто виступає проти такої опції, впала з 69% до 42%.

Найсвіжіше дослідження, проведене National Democratic Institute у січні 2023 року, показує, що респонденти простіше відносяться до надання ЛГБТК-парам права на цивільне партнерство, аніж права на шлюб (рис. 6): 56% за партнерство (повністю та скоріше погоджуюсь) та 44% за шлюб.

Отже, українське суспільство стало відкритішим до питання надання рівних прав та можливостей ЛГБТК-парам, хоча й досі залишаються громадяни з вкрай радикальними поглядами. При цьому, наразі важливішим є саме термін, який застосовується для визначення стосунків одностатевих пар: українцям простіше сприйняти поняття «партнерство» без романтичних, традиційно-сімейних та релігійних конотацій, притаманних терміну «шлюб». Це відкриває вікно можливостей для офіційного запровадження нового інституту й водночас не потребує внесення змін до Конституції України. 

Володимир Яворський, експерт Центру громадянських свобод:

Законодавчі ініціативи про реєстровані партнерства

Прогрес у цьому напрямку почався із затвердження 2015 року Національної стратегії у сфері прав людини, на виконання якої уряд розробив План дій. В ньому передбачалася розробка законопроєкту «про легалізацію в Україні зареєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар з урахуванням майнових і немайнових прав, зокрема володіння та успадкування майна, утримання одного партнера іншим в разі непрацездатності, конституційного права несвідчення проти свого партнера» до II кварталу 2017 року. Однак у 2018 році Міністерство юстиції офіційно заявило, що підготовка відповідного НПА «не на часі», оскільки «питання потребує подальшого вивчення та опрацювання». Фактично йшлося про опір з боку органів місцевого самоврядування та громадських та релігійних організацій, які виступають за «традиційні сімейні цінності».

На той час було підготовлено кілька законопроєктів про цивільні партнерства: «Про цивільне партнерство» від народної депутатки Катерини Лук’янової VI скликання та аналітичної групи «Левіафан», а також декілька варіантів законопроєктів «Про сімейне партнерство» від правозахисного ЛГБТ Центру «Наш світ». Про роботу над концепцією закону у колаборації із громадськими та правозахисними організаціями також повідомляла Українська Гельсінська спілка з прав людини. Однак жоден із варіантів не дійшов до реєстрації у ВРУ.

«Друге дихання» питання реєстрованих партнерств отримало влітку 2022 року. Петиція про легалізацію одностатевих шлюбів, ініційована Анастасією Совенко, набрала необхідні 25 тис. підписів та була розглянута Президентом України. Володимир Зеленський повідомив, що уряд «напрацьовує варіанти рішень стосовно легалізації в Україні зареєстрованого цивільного партнерства у рамках роботи з утвердження та забезпечення прав і свобод людини». 

На початку 2023 року Святослав Шеремет, експерт з питань ЛГБТК, повідомив, що Міністерство юстиції почало роботу над законопроєктом про цивільні партнерства і має її завершити до грудня поточного року. Він також зазначив, що за основу взято концепцію, розроблену громадськими організаціями. 

Роботу над законопроєктом від уряду підтвердила на початку березня і заступниця міністра юстиції з питань євроінтеграції Валерія Коломієць. Хоча тексту документу поки нема, за її словами, концепцією передбачається запровадження реєстрованого цивільного партнерства лише для одностатевих пар, визначається конкретний перелік їхніх прав та обов’язків, регулювання партнерського договору. Шлюби, які були укладені між громадянами України однієї статі за кордоном, будуть прирівнюватися до реєстрованого партнерства в Україні. Планом законопроєктної роботи ВРУ на 2023 передбачається розгляд даного проєкту (завдання № 297) у IV кварталі.

Водночас, 13 березня 2023 року у ВРУ було офіційно зареєстровано альтернативний законопроєкт №9103, який подала 7 березня народна депутатка Інна Совсун. Оскільки наразі доступний саме його текст, ми проаналізуємо, що пропонується українцям у редакції парламентського законопроєкту. 

Про що законопроєкт?

Проєкт закону «Про інститут реєстрованих партнерств» складається з п’яти розділів і визначає правовий статус, права та обов’язки партнерів, правовий режим їхнього майна, соціальний захист, спадкування, права у разі смерті чи зникнення партнерів, і безпосередньо питання реєстрації та розірвання реєстрованого партнерства.

На відміну від законопроєкту, який розробляє Мін’юст, реєстроване партнерство у цій редакції визначається як сімейний союз двох повнолітніх осіб як однієї, так різної статі. Тобто ця регуляція стосуватиметься і пар із чоловіка та жінки, які з певних причин не уклали офіційний шлюб. При цьому проживати разом їм не обов’язково.

Умови реєстрованого партнерства:

• досягнення повноліття (18 років) кожним із партнерів, незалежно від статі;
• жодна з осіб на день реєстрації не має перебувати у шлюбі чи іншому реєстрованому партнерстві;
• реєстрованими партнерами не можуть бути родичі (батьки та їхні діти, бабусі й дідусі та їхні онуки; повнорідні та неповнорідні брати та/або сестри; двоюрідні брати та/або сестри, рідні тітки, дядьки та племінники і племінниці);
• реєстрованими партнерами не можуть бути усиновлювач та усиновлена дитина, якщо цей статус не скасований судом, а реєстроване партнерство між рідною та усиновленою дитиною однієї особи, а також між усиновленими дітьми однієї особи, можливе лише за дозволом суду.

За законопроєктом, реєстрація партнерства проводиться через 10 днів після подання заяви до РАЦС. Це можна буде зробити і через «Дію». Реєстроване партнерство не є шлюбом і не забороняє укладання шлюбу. Наприклад, реєстровані партнери різної статі зможуть укласти між собою шлюб, що автоматично припиняє їхнє реєстроване партнерство. Однак укладання шлюбу одним з членів партнерства з іншою особою (поза партнерством) можливе лише після припинення дії реєстрованого партнерства.

Оформлений союз надаватиме партнерам статус близьких родичів і такі права та соціальні гарантії: впізнання тіла у разі загибелі, відпустка за сімейними обставинами, призначення пенсії, соціальної допомоги та інше, зокрема у випадку загибелі одного з партнерів під час військової служби. Для того, щоб додатково врегулювати свої права та обов’язки у партнерстві, його учасники можуть укласти договір (аналог шлюбного договору). Якщо договору немає, набуте за час реєстрованого партнерства майно вважатиметься спільною сумісною власністю. 

Припинення реєстрованого партнерства відбувається у випадку смерті одного з партнерів; у випадку як спільної заяви, так і заяви однієї зі сторін, а також за рішенням суду. При цьому, на відміну від шлюбу, не проводяться заходи для примирення сторін чи встановлення причин розірвання партнерства.

Водночас законопроєкт не визначає права партнерів стосовно усиновлення/удочеріння чи опікунства над дітьми. Поза його регулюванням залишаються й права партнерів у адміністративній, кримінальній та податковій сферах.

Реєстровані партнерства двох осіб, укладені за кордоном, в Україні будуть визнаватися. Крім того, шлюби одностатевих пар, укладені за кордоном, будуть прирівнюватись до реєстрованих партнерств в Україні. 

В цілому, експерти позитивно оцінюють як саму ідею законопроєкту, оскільки її реалізація уже давно на часі, так і безпосередньо текст. 

Віталія Лебідь, адвокатка, юристка Центру стратегічних справ УГСПЛ:

При цьому залишаються питання до окремих положень, як-от щодо доцільності реєстрованих партнерств для різностатевих пар. 

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

Реакція на законопроєкт

Оприлюднення законопроєкту очікувано викликало жваву дискусію в Україні. З одного боку, консервативні суспільні групи виступають категорично проти запровадження реєстрованого партнерства. Зокрема, свою заяву із закликом не підтримувати законопроєкт №9103 опублікувала Всеукраїнська Рада Церков і Релігійних організацій. Інша категорія громадян у соціальних мережах просуває тезу «не на часі» для таких змін. 13 березня було оприлюднено петицію до Президента України із закликом «накласти вето на законопроєкт про цивільні партнерства, який дозволить реєструвати одностатеві шлюби», хоча текстом законопроєкту не передбачається впровадження в Україні одностатевих шлюбів.

З іншого боку, громадські організації та правозахисні центри активно вітають реєстрацію законопроєкту у ВРУ і навіть створили 28 березня 2023 року петицію на його підтримку.

Олена Луньова, адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA:

Додаток