Агрохолдинги та аграрна наука в Україні: проблеми співіснування

Цілком можливо, що певна частина цієї критики викликана напруженістю між Академією та агрохолдингами за чотирма напрямками: ефективності ведення бізнесу, прозорості діяльності, відносин зі стейкхолдерами та якості наукових досліджень. Якщо цей аргумент вірний, то результатом такої напруженості зокрема може бути те, що негативний публічний імідж агрохолдингів є дискурсивним артефактом, а не наслідком справжнього дефіциту легітимності.

Агрохолдинги стрімко змінюють обличчя сільського господарства України. Виробляючи майже чверть валової сільськогосподарської продукції країни та контролюючи близько 18% сільськогосподарських угідь, вони асоціюються із індустріалізацією та інноваціями в аграрному секторі, а також з орієнтацією на продуктивність виробництва та задоволенням вимог ринку. За своєю структурою типовий агрохолдинг – це материнська компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій десятків та сотень сільськогосподарських підприємств та здійснює управління ними. В Україні та в інших країнах із перехідною економікою агрохолдинги, напевно, найбільш відомі у зв’язку зі своїми величезними розмірами. Так, 85 найбільших агрохолдингів разом контролюють близько 30% земель, які перебувають у користуванні сільськогосподарських підприємств України.

Розквіт агрохолдингів спричинений різними факторами, починаючи з недосконалостей ринків та припливу капіталу з-за меж аграрного сектору й закінчуючи зростанням світового попиту на аграрну продукцію та широкою підтримкою з боку аграрної політики, включаючи такі інструменти як пільгове оподаткування аграрного сектора, субсидії, а також мораторій на продаж сільськогосподарської землі, завдяки якому через інструмент оренди агрохолдингам вдалося накопичити величезні площі земель. Однак публічний імідж агрохолдингів залишається суперечливим. Їм не вдається уникнути проблем з легітимністю і відповідно «атак» з різних боків.

В Україні одним із найактивніших публічних критиків агрохолдингів є інституціоналізована аграрна наука, репрезентована як окремими представниками, так і цілими інститутами Національної академії аграрних наук України (НААНУ).

З точки зору ділової етики варто зазначити, що проблеми публічного іміджу не є унікальними для будь-якого виду бізнесу. Один видатний вчений у галузі ділової етики зауважив, що на Заході, «протягом більшої частини ХХ століття бізнес та суспільство співіснували у стані напруги та конфлікту. З соціальної точки зору, вважається, що бізнес часто використовує свій вплив для нанесення шкоди окремим групам і суспільству в цілому».

Більше того, напруженість між бізнесом та суспільством, яка, очевидно, є типовою для західного світу, здається, приймає особливо драматичні форми у сільському господарстві. Навіть «ініціативи корпоративної соціальної відповідальності (КСВ), спрямовані на зближення сільського господарства та суспільства, часто викликають суперечки, конфлікти та протести». Не в останню чергу ці проблеми є результатом «моральної складності сільського господарства», яка полягає в тенденції до розростання законних моральних вимог різних стейкхолдерів до аграрного сектора, але «без реальної перспективи консенсусу» щодо виконання цих вимог. Немає сумнівів у тому, що такі явища, як напружені стосунки між бізнесом та суспільством, а також моральна складність аграрного сектора лежать в основі проблем публічного іміджу українських агрохолдингів. Проте інституційний контекст України є доволі унікальним і додає нового рівня складності в питання ділової етики агрохолдингів. Цьому контексту притаманна не лише «традиційна» турбулентність ринкового середовища, але й турбулентність самих інституційних основ ринків, на яких працюють агрохолдинги. Таким чином, поряд із ринковою турбулентністю має місце інституційна турбулентність.

Агрохолдинги виникли як реакція на слабкі інститути

Турбулентності можна дати багато визначень. Спеціалісти зі стратегічного управління трактують її як зміну компонентів у бізнес-середовищі або, в більш загальному сенсі, як коливання і різкі перепади, які важко передбачити. Що стосується контексту перехідної економіки України, то тут турбулентність тягне за собою також зменшення ролі домінуючих формальних інститутів, включаючи так звані «функціональні системи».

Ніклас Луман, світило сучасної соціологічної думки, вважав, що сучасне західне суспільство є функціонально диференційованим, тобто воно складається з функціональних систем, таких як економіка, політика, право, наука, освіта, охорона здоров’я та ряд інших. Розвиток агрохолдингів загалом можна пояснити з точки зору прогалин у розвитку функціональних систем суспільства, а саме в економіці, праві та політиці. Ці прогалини є проявом інституційної турбулентності як характерної риси українського інституційного контексту. 

Побутує думка, що однією з причин виникнення агрохолдингів є необхідність заповнення прогалин, зумовлених інституційною турбулентністю, і в цьому сенсі агрохолдинги можна розглядати як артефакти конкретного інституційного середовища.

Такий аргумент видається правдоподібним, але, як не дивно, неповним. Згідно з теорією функціональної диференціації Лумана, важливою функціональною системою сучасного суспільства є наука. Якщо інституційна турбулентність тягне за собою зменшення ролі домінуючих функціональних систем, то це стосується і наукової системи також. Висновок, який, схоже, підкріплюється реальною еволюцією інституціоналізованої аграрної науки, включаючи Національну академію аграрних наук України, з моменту розпаду Радянського Союзу. 

Проблеми Національної академії аграрних наук

Зниження якості досліджень та освіти в Україні за останні десятиліття було добре задокументовано. У світлі цих тенденцій зокрема західні експерти в рамках проектів з передачі досвіду реформ визначили необхідність реформування НААНУ, яка постраждала від погіршення ресурсної бази та значної ізоляції від міжнародного наукового співтовариства. Крім того, було продемонстровано, що система досліджень в рамках НААНУ потерпає від сумнівних практик управління, застарілої інфраструктури і, як наслідок, низької ефективності як в плані задоволення потреб реального сектору економіки, так і в плані публікацій у визнаних міжнародних журналах/участі в міжнародних наукових конференціях.

Проте в той час, коли багато життєво важливих ресурсів НААНУ вичерпувалися, одна її важлива функція залишалася в основному недоторканною. Це функція висловлення критичного занепокоєння в українських засобах масової інформації та наукових журналах щодо нових тенденцій розвитку сільського господарства, агробізнесу та сільськогосподарської науки в Україні. Тим самим НААНУ має можливість впливати на громадську думку в країні. Необхідно зазначити, що нові тенденції розвитку завжди породжують переможців і переможених, а на фоні існуючої інституційної турбулентності в Україні розрив між переможцями і переможеними може бути більшим, ніж очікувалося.

Вочевидь, в умовах турбулентності такі престижні інститути як НААНУ опинилися серед переможених. У той же час агрохолдинги виникли внаслідок тієї ж турбулентності, але, здається, перебувають на боці переможців. Цілком можливо, що критичне занепокоєння представників НААНУ, чи то стосовно агрохолдингів чи то стосовно інших питань, часто відображає їх розчарування фактом тривалого розформування того, що в минулому було видатним і престижним інститутом.

НААНУ та агрохолдинги: чотири напрями напруженості

В процесі свого зростанняу агрохолдинги змогли розвинути компетенції у сферах, які співвідносяться з певними сферами діяльності Академії. Відповідно представники НААНУ та агрохолдингів часто обмінюються взаємною критикою щодо діяльності у цих сферах.

Перша з них – це ефективність ведення бізнесу. Що стосується цієї сфери, то тут прямі порівняння між агрохолдингами та НААНУ, вочевидь, проводити важко, не в останню чергу через багатовимірність поняття ефективності. Однак від НААНУ вимагають, щоб вона демонструвала економічно життєздатні результати, оскільки її функціонування частково фінансується з коштів платників податків. Іншим джерелом фінансування, вочевидь, є власна економічна діяльність НААНУ. У цьому контексті деякі коментатори звертають увагу на певні характерні проблеми НААНУ, такі як незадовільна врожайність сільськогосподарських культур, що є нижчою за середній по країні рівень; невискоий рівень отримуваної орендної плати за землю та економічно необгрунтований розподіл земельних ресурсів. Агрохолдинги також не є взірцями ефективності та часто демонструють тенденцію до неефективного використання ресурсів, зокрема у порівнянні з незалежними сільськогосподарськими підприємствами. Але схоже, що агрохолдинги не відстають від середніх по країні показників діяльності.

Інша сфера, де проводяться паралелі між агрохолдингами та НААНУ – це прозорість діяльності. В останні роки чимало агрохолдингів запровадили нові інструменти управління, спрямовані на підвищення їх прозорості принаймні для деяких груп стейкхолдерів, що дозволило забезпечити рівень відкритості, необхідний для отримання доступу на міжнародні ринки капіталу.

У період з середини 2000-х до середини 2010-х років деякі українські агрохолдинги залучили майже $1,5 млрд через публічне розміщення своїх акцій на міжнародних фондових біржах, при цьому вони також змогли отримати фінансування від міжнародних фінансових інститутцій на кшталт ЄБРР та МФК, де вимоги до прозорості надзвичайно високі.

Незважаючи на ряд випадків непрозорої поведінки, серед яких найяскравішим є приклад «Мрія Агрохолдинг», доступ до міжнародних фондових ринків та інвестиції у стратегічну прозорість мають кардинальний вплив на ведення аграрного бізнесу в Україні в цілому. І мова не лише про залучення іноземних інвестицій, хоча і про це також. Навіть шахрайству співробітників та іншим видам так званих агентських проблем все частіше можна протистояти завдяки впровадженню нових, прозорих технологічних рішень агрохолдингами як в Україні, так і в усьому світі.

На жаль, на цьому фоні супроводжується низкою корупційних скандалів діяльність НААНУ. Це може зруйнувати репутацію сільськогосподарської науки в Україні, тому НААНУ демонструє гостру необхідність у реформах, спрямованих на дотримання необхідних норм прозорості.

Ще один аспект роботи агрохолдингів та НААНУ стосується їх взаємодії зі стейкхолдерами. Хоча витрати агрохолдингів на соціальні програми набагато нижчі, ніж їх прибутки від сільськогосподарського виробництва, багато агрохолдингів відомі тим, що впроваджують конкретні політики корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) для розвитку сільських громад, людського капіталу, покращення комунікації та прозорості, а також взаємодії з навчальними закладами. Про залучення до КСВ часто повідомляється на сайтах агрохолдингів.

З точки зору інституційної економіки, агрохолдинги «спрямовують свої зусилля на тих стейкхолдерів, які найбільше потерпають від інституційних недоліків на кшталт недосконалих ринків землі чи праці».

Незалежно від того, чи є цей аргумент правильним, очевидно, що агрохолдинги впроваджують програми КСВ хоча би тому, що їх менеджмент прагне підтримувати так звану «ліцензію на діяльність», надану суспільством.

Вочевидь, на відміну від агрохолдингів, такий спосіб мислення не є притаманним НААНУ, адже її сприймають, в першу чергу, як дослідницький інститут, а не бізнес-установу. Певним чином, так і повинно бути, але добре відомо, що НААНУ займається підприємницькою діяльністю, можливо, навіть у масштабах, які можна порівняти з масштабами агрохолдингів. Деякі коментатори відверто називають НААНУ агрохолдингом, причому неефективним. Відповідно, якщо певні стейкхолдери сприймають НААНУ хоча б частково як бізнес-установу, вони вимагають від неї визнати існування проблем із власною легітимністю та спрямувати зусилля на здобуття «ліцензії на діяльність».

Нарешті, агрохолдинги та НААНУ все більше віддаляються одне від одного у сфері прикладних наукових досліджень, що, безумовно, є одним із основних напрямів діяльності НААНУ. За відносно короткий термін свого існування, агрохолдинги накопичили певний досвід в аналізі тенденцій розвитку сільського господарства у країні та світі. Здавалося б, наука не повинна належати до сфер діяльності агрохолдингів, однак все більше агрохолдингів мають власні R&D відділи, а аналітичні матеріали, які випускають експерти, що пов’язані з агрохолдингами і які можна вільно завантажити з відповідниз сайтів, мають підвищений попит з боку як державних органів, так і підприємств, що використовують ці матеріали в якості наукової підтримки для прийняття рішень. Крім того, експерти з середовища агрохолдингів часто знайомі з методологічними вимогами міжнародного наукового співтовариства або ж є відкритими до їх сприйняття. У той же час інтернаціоналізація вітчизняної сільськогосподарської науки, на жаль, бажає кращого. Подекуди ж публікації в міжнародних рецензованих журналах сприймаються як питання індивідуального престижу, а не як цінний засіб підтримки справжньої взаємодії зі світовою науковою спільнотою.

Агрохолдинги та інституційне середовище України

З точки зору інституційної економіки, еволюцію агрохолдингів у розпал інституційної турбулентності можна пояснити за допомогою «багатофункціональної теорії підприємства». Згідно з цією теорією, вирішальний стратегічний вибір, який робить підприємство – це визначення того, наскільки «багатофункціональним» підприємсвтво саме по собі хоче та може бути. Це у свою чергу впливає на те, як підприємство проводить межу між собою та функціональними системами, з якими воно співіснує.

Зазвичай підприємство вбудоване у низку зовнішніх для нього функціональних систем: економіку, право, політику, науку тощо. При цьому (особливо в умовах інституційної турбулентності) підприємство може, наприклад, вирішити не покладатися на правову систему в частині вирішення внутрішніх конфліктів і самотужки встановити відповідні механізми в рамках власної структури; підприємство також може не покладатися на політичну систему в деяких питаннях, а натомість здійснювати власну діяльність, відому як «політична КСВ»; крім того, підприємство може не покладатися на наукову систему, а натомість розвивати власну базу наукових знань.

Оскільки інституційна турбулентність обмежує діапазон ефективності функціональних систем, вона може стимулювати окремі підприємства до розробки власних сильних багатофункціональних профілів. Схоже, це якраз те, що роблять деякі агрохолдинги у великих масштабах і надзвичайними темпами.

Однак досвід українських агрохолдингів вносить один нюанс до багатофункціональної теорії підприємства. Розвиток сильних багатофункціональних профілів може призводити до напруженості з існуючими інститутами, що можуть мати значний потенціал для впливу на публічний дискурс. Якщо ця думка вірна, то негативний публічний імідж агрохолдингів частково може бути дискурсивним артефактом режиму інституційної турбулентності. І якщо агрохолдинги можуть вважатися артефактами свого інституційного середовища, то очевидно, що те ж саме можна сказати про певні публічні кампанії, спрямовані проти них.

Мораль і легітимність бізнесу

Певні експерти вважають, що інституційна турбулентність мотивує менеджерів агрохолдингів враховувати інтереси окремих стейкхолдерів особливо уважно. Однак якщо негативний публічний імідж агрохолдингів дійсно є дискурсивним та інституційним артефактом, тоді цей аргумент занадто оптимістичний. Необхідно усвідомити, що якщо роль таких раніше видатних інституцій, як НААНУ, буде занепадати, то це спричинить дискурсивні ефекти, а отриманий дискурс все більше буде схилятися в бік поляризації, радикалізації та емоційності. Найважливіше, що цей дискурс матиме тенденцію до моралізації тем, які можна обговорювати в інший, більш конструктивний спосіб, з наведенням наукових і професійних аргументів.

Спроби моралізації простежуються в багатьох дебатах довкола легітимності агрохолдингів та НААНУ. У зв’язку з цим примітно, що сам Луман як один із видатних розробників теорії функціональної диференціації дуже скептично оцінював конструктивний потенціал моральної комунікації для вирішення проблем у функціонально диференційованому суспільстві. Він визнавав, що така комунікація може бути викликана структурною нестабільністю на кшталт інституційної турбулентності, однак він був непохитний у тому, що замість вирішення проблем моральна комунікація, швидше за все, провокує конфлікти. Негативна моральна комунікація може завдати реальної шкоди публічному авторитету як агрохолдингів, так і НААНУ, мало чим допомогаючи їм самим вирватися із власних порочних кіл. Агрохолдинги і НААНУ повинні мати спільний інтерес у припиненні моральної комунікації та у започаткуванні нового діалогу, адже, вони є стейкхолдерами один одного.

Висновок

Ще ніколи увага до проблем легітимності ведення бізнесу у всьому світі не була настільки прискіпливою. Завдання, що стоїть перед наукою в галузі ділової етики – розібратися в цих проблемах, відокремлюючи зерна від плевел. В контексті України прикладом таких плевел може бути моральна комунікація між стейкхолдерами, що співіснують в режимі інституційної турбулентності.

Проте є реальна різниця між справжніми проблемами легітимності, з якими агрохолдинги та НААНУ завжди стикаються, та дискурсивними артефактами турбулентного інституційного середовища.