Book review: Великий вибух популізму

Після виборів у Німеччині саме час прочитати книгу “Великий вибух популізму: як економічна криза змінила світову політику”. Гостьовий редактор VoxUkraine Ростислав Аверчук підготував на неї блискучу рецензію.

Автор:

Щойно видана українською книга американського політичного журналіста Джона Джудіса закликає відмовитись від зверхнього ставлення до популістських політиків та їх виборців, сприймати їх як значущу складову політики та уважно розглядати їхні вимоги. Стислий, але інформативний аналіз зацікавить всіх, хто хоче зрозуміти причини піднесення популістських рухів у західних демократіях – і не розглядати їхню політику лише через призму стосунків з Україною та Росією.

Популістські рухи в політиці – корисні. Остерігатись варто не популістів, а ігнорування тих проблем, які їх породжують. Про це йдеться у недавно виданій українською книзі американського політичного журналіста та письменника Джона Джудіса. Автор розглядає логіку популізму та причини його недавнього піднесення по обидва боки Атлантичного океану.

Наслідком є детальний, але доступно написаний, огляд розвитку популізму від його витоків у фермерських штатах США наприкінці 19-го століття до кульмінації у вигляді несподіваної популярності лівого популіста Берні Сандерса та обрання Дональда Трампа президентом США. У другій, менш глибокій, частині книги автор аналізує недавні популістські рухи у країнах ЄС: Франції, Іспанії, Греції, Великобританії тощо.

Джудіс не приділяє багато уваги визначенню популізму, лише окреслюючи його загальні ознаки: популізм – не ідеологія, а «спосіб мислення про політику», який може мати ліве та праве політичне забарвлення. Популістському рухові завжди приманний конфлікт між нечітко окресленим «народом» та «елітами» й інколи зовнішньою групою – наприклад, іммігрантами. Цей поділ підкреслюють зазвичай нереалістичні вимоги популістів, що не залишають простору для компромісу.

Автор уникає зверхності та зневаги, які іноді помітні у коментарях експертів, що вказують на неосвіченість чи легковірність прихильників популістів. При цьому Джудіс не закриває очі на численні недоліки популістів, зокрема правого напряму, їхню схильність до ксенофобії, нетерпимість до опонентів та заклики до непродуманих і дискримінаційних рішень. Проте він застерігає: «Палкий осуд цих кампаній і партій, в основі якого – неточні історичні аналогії (наприклад, з нацизмом – прим.), заважає зрозуміти, чому проголошуване популістами знаходить відгук у широкої громадськості і як вони вказують, хоч і недосконало, на реальні проблеми, що применшують чи ігнорують основні партії».

США

Хоча недавній вибух популізму видається незвичним, він «становить значну частину американського політичного ладу», – стверджує автор. Джудіс пов’язує приголомшливий успіх Трампа та Сандерса з популістськими рухами «Чаювання» (Tea Party movement) та «Захопи Уолл-Стріт» (Occupy Wall Street), президентськими кампаніями Росса Перо та Пета Б’юкенена у 90-і роки і навіть з нетривалими, але впливовими, проявами популізму наприкінці 19-го століття, у роки Великої Депресії та епохи боротьби за цивільні права. На думку Джудіса, неможливо пояснити успіх Трампа та Сандерса лише їхньою харизмою чи вмілим маркетингом – подібні кандидати раніше не досягали такого успіху. Потужні популістські рухи виникають лише в специфічних умовах, коли існує розрив між панівними політичними нормами та настроями численної групи населення.

Так, на думку Джудіса, популістів останніх десятиліть у США поєднує заперечення основних засад так званого неоліберального консенсусу. Вільна торгівля, вільні рух капіталу та робочої сили, слабке регулювання фінансового сектору – ці засади з часом прийняли обидві провідні партії США – демократи та республіканці. Незаперечність цих принципів призвела до того, що основними розбіжностями між цими партіями ставали питання абортів чи одностатевих шлюбів.

З часом неоліберальні засади, навіть при зростанні економіки, сприяли поглибленню нерівності, зокрема відставанню доходів американців нижнього середнього класу, які особливо страждали від перенесення звичних робочих місць в інші країни та тиску на заробітну плату з боку малокваліфікованих мігрантів. Ця група, так звані середні американські радикали, створили підґрунтя для президентських кампаній незалежних кандидатів Росса Перо та Пета Б’юкенена, що отримували навіть до 19% голосів на виборах у 90-і роки.

Недавня Велика Рецесія загострила ситуацію. Зокрема, вона поставила під удар молодь, яка вважала основними винуватцями кризи «жадібних» фінансистів та корумпованих політиків. Рухи лівого спрямування виступили проти злиття влади та фінансового сектору з акцією «Захопи Уолл-Стріт», протиставляючи найбагатшому 1 відсотку решту населення. Без лідерства та чітких вимог акція зрештою не досягла цілей, але це був «конструктивний провал». Заклики до зниження нерівності знайшли прояв у потужній кампанії Берні Сандерса. 74-річний соціал-демократ висунув, наприклад, революційний для США (а за словами опонентів – наївний) заклик запровадити фінансовані державою медичні послуги для всіх.

Попри особисту популярність Президента Обами, його політика підсилила популістські настрої. Створена ним система обов’язкового медичного страхування загострила страхи нижчого середнього класу про те, що держава допомагає найбіднішим за рахунок середнього класу, залишаючи осторонь найбагатших. Це призвело до активізації популістського руху серед республіканців, що зрештою вивів на вершину Дональда Трампа.

Може здаватись, що Трамп не має чітких політичних поглядів і робить ставку на агресивний стиль та шоу. Але насправді його спротив панівним неоліберальним поглядам на зовнішню політику, вільну торгівлю та імміграцію сягає двадцятирічної, якщо не більше, давнини й відображає переконання ядра його нинішніх прихильників. Джудіс згідний, що Трамп «уводив громадськість в оману, обіцяючи повернути робочі місця, які неможливо відновити». Але так Трамп здобув підтримку тих, хто відчував себе обділеним в умовах неоліберальної економіки.

Від Греції до Іспаніїї

Книга була написана ще до перемоги Трампа і не робить передбачень щодо його дій на посту президента. Проте Джудіс підкреслює фундаментальну нестійкість популістських рухів. Оскільки їхні вимоги зазвичай важко втілити, популістські рухи або зазнають краху через власне безсилля, або ж їхні вимоги принаймні частково переймають провідні політичні кола. Виборці також втомлюються від революційних закликів, прагнучи стабільності.

Так, у країнах ЄС популістські рухи виникли порівняно недавно і теж породжені неоліберальним консенсусом, який розмив суттєві відмінності між соціалістичними та правоцентристськими партіями. Велика Рецесія підкреслила обмеженість політичної незалежності провідних партій, зокрема у особливо вражених кризою країнах півдня Єврозони. За неможливості підвищити конкурентоздатність економіки шляхом девальвації власної валюти, ці країни були змушені проводити політику жорсткої економіки, «нав’язану» Брюсселем та міжнародними фінансовими інституціями. Це призвело до протестів та вибухового зростання популістських рухів, таких як СІРІЗА у Греції та «Подемос» в Іспанії – їхні лідери навіть святкували разом свій поступ, танцюючи під переінакшений хіт Леонарда Коена «Спочатку візьмемо Афіни, потім візьмемо Мадрид».

СІРІЗА виборола владу завдяки гаслам непокори керівництву ЄС та МВФ, звертаючись до «народу» як до противаги грецьким та європейським «елітам». Більшість греків підтримала рішення відмовитись від фінансової допомоги від Трійки (Єврокомісії, ЄЦБ та МВФ), яку та надавала на жорстких умовах. Проте СІРІЗА, зіткнувшись з непоступливістю Трійки, зігнорувала рішення референдуму і прийняла вимоги жорсткої економії. Тепер вона позбулась свого популістського ореолу, фактично ставши ще однією партією влади, яка знову «зрадила» виборців.

Увесь світ

В інших країнах популістські рухи набрали сили на тлі соціокультурної ізоляції іммігрантів та остраху частини середнього класу щодо тягарю фінансування соціальних послуг для мігрантів в умовах економічного застою. У Франції значна частина виборців солідарна з ідеями Національного Фронту, проте остерігається його радикальності, можливої некомпетентності та давніх зв’язків із симпатиками нацистського режиму Віші. Це змусило Національний Фронт пом’якшити свою риторику і відмежуватись від своїх найбільш радикальних представників, що сприяє його поступовій інтеграції у звичну політичну систему. Це може з часом відвернути від партії частину прихильників, як сталося в Іспанії із «Подемос».

Нарешті, вже у 2017 році президент Європейської Комісії Юнкер відчутно менш прихильний до прийняття біженців, тоді як породжена перемогою Трампа та рішенням про Брекзит нестабільність дещо послаблює позиції популістів у інших країнах ЄС.

Таким чином, Джудіс вважає, що загрозою є не стільки популісти, як применшення політиками при владі тих проблем, які породжують популізм. Можливо, він недооцінює конфліктність популізму, його здатність послаблювати демократичні інститути, як це відбувається в деяких країнах Латинської Америки чи Південної Азії, приводити до влади малокомпетентних політиків тощо. З іншого боку, в тій самій Латинській Америці періодичні хвилі популізму відображають тривкість фундаментальних проблем цих суспільств, які політичні сили при владі нездатні розв’язати.

Крім того, автор наголошує, що розглядає лише розвинені демократії і що в них популісти (поки що) діють в межах демократичних правил. Можна також сперечатись із аргументами популістів (наприклад, прихильників Брекзиту), до яких автор інколи ставиться не дуже критично і обговорює схематично. Але це не підважує основної ідеї дослідження і робить книгу доступною широкій аудиторії.

Автору вдалось написати книгу, що вигідно вирізняється серед багатьох розгублених та конфліктних коментарів і закликає до осмислення причин зростання популізму. Українському читачу книга нагадує, що попри гіперболізацію та маніпулювання фактами, популісти отримують підтримку через існування реальних проблем, які панівні політичні сили не можуть чи не хочуть вирішити. Тому популістські рухи є закономірним явищем – сигналом необхідності змін.

P. S. Українське видання загалом якісне. Зокрема, численні примітки допомагають не загубитись серед деталей з історії США та країн ЄС. Проте у перекладі помітні деякі неоковирності.

 Джон Б. Джудіс. Великий вибух популізму: як економічна криза змінила світову політику / Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 192 с.

VoxUkraine — унікальний контент, який варто читати. Підписуйтесь на нашу e-mail розсилку, читайте нас в Facebook і Twitter, дивіться актуальні відео на YouTube.

Ми віримо, що слова мають силу, а ідеї – визначний вплив. VoxUkraine об’єднує найкращих економістів та допомагає їм доносити ідеї до десятків тисяч співвітчизників. Контент VoxUkraine безкоштовний (і завжди буде безкоштовним), ми не продаємо рекламу та не займаємось лобізмом. Щоб проводити більше досліджень, створювати нові впливові проекти та публікувати багато якісних статей, нам потрібні розумні люди і гроші. Люди є! Підтримай VoxUkraine. Разом ми зробимо більше!


Застереження

Автор не є співробітником, не консультує, не володіє акціями та не отримує фінансування від жодної компанії чи організації, яка б мала користь від цієї статті, а також жодним чином з ними не пов’язаний