Чи адекватно Україна реагує на епідемію коронавірусу. Аналіз досвіду інших країн

Пандемія COVID-19 безальтернативно утримує першість серед найактуальніших новин. Інформаційний шум, що створюється навколо інфекції та міжнародних повідомлень про успіхи чи невдачі боротьби з нею, часто створює відчуття викривленої реальності, оскільки читачі не завжди мають доступ до перевіреної інформації. Разом із незручностями, які спричиняють протиепідемічні заходи, це поглиблює занепокоєння, нерозуміння важливості карантину та самоізоляції для подальшого добробуту населення та стабілізації економіки.

Чим відрізняється COVID-19 від уже досліджених інфекцій?

Сайт ВООЗ традиційно містить розділ з пріоритизації дослідницької роботи в царині інфекційних захворювань, які потенційно становлять глобальну небезпеку. Серед цих захворювань є дві коронавірусні інфекції: MERS-CoV (Близькосхідний респіраторний синдром) та SARS (т.з. «атипова пневмонія»). А замикає перелік традиційно «Хвороба Х», тобто наступна глобальна інфекція, спричинена патогеном (мікробом), про загрозу якого для людства ми ще не знаємо. В наукових колах суперечки щодо «Хвороби Х» не згасають. Наприклад, дослідники біотехнологічної компанії The Native Antigen Company ще в листопаді 2019 року зазначали, що з високою ймовірністю нею стане один із представників родини коронавірусів, оскільки для вказаних штамів (видів мікробів) характерні швидкі мутації, відсутність імунітету у людей, можливість міжвидового інфікування (зокрема перехід від тварин до людей), легка передача в закладах охорони здоров’я та швидке поширення у повітрі. Як бачимо сьогодні, вони не помилялись.

У COVID-19 та SARS багато спільних рис – частина генетичної інформації, походження та шляхи передачі. Однак віднайдення успішних методів боротьби з новою пандемією залежить не від подібностей, а від факторів, що відрізняють ці два віруси: для COVID-19 характерна краща здатність до передачі та інша тяжкість хвороби: більше пацієнтів мають легкий перебіг, внаслідок чого вони часто проходять непоміченими для епідеміологічної служби, а значить – активніше поширюють інфекцію серед населення. 

У випадку SARS успіхів у подоланні епідемії 2002-2003 рр. вдалося досягти жорсткими, але типовими заходами: активне виявлення хворих, їхня подальша ізоляція, відслідковування та карантин всіх контактних осіб, суспільне дистанціювання. Саме епідемія SARS відзначилась широким впровадженням термометрії (вимірювання температури) в громадських закладах для виявлення інфікованих у Сингапурі. Щоб інфекція не поширилася світом, окремі авіаперевізники закрили сполучення з інфікованими зонами. Це разом із термометрією пасажирів в аеропортах дозволило уникнути подальших спалахів у різних країнах.

Що краще – карантин чи «груповий імунітет»?

Епідеміологи з лондонського Imperial College зуміли створити найкращу на даний момент математичну модель можливого перебігу пандемії. Вчені роблять висновок, що існує дві принципові стратегії боротьби з коронавірусом: 

• послаблення – заходи, спрямовані на «згладження епідеміологічної кривої», тобто зменшення кількості одночасно інфікованих осіб: широке впровадження тестування, швидке виявлення інфікованих, розслідування кожного випадку та знаходження всіх контактних осіб з їх подальшою ізоляцією. Такий підхід дозволяє зменшити навантаження на заклади системи охорони здоров’я: якщо одночасно в лікарні потрапляють менше хворих, то для кожного з них буде доступно більше ресурсів та більше можливостей отримати необхідну допомогу. Однак, пандемію не вдастся зупинити в короткий термін.
• придушення – жорсткі заходи (фактично локдаун), спрямовані на максимальне зниження кількості інфікованих. Таким чином можна різко знизити частоту передачі віруса здоровим людям. Але вплив на соціальне та економічне життя буде значно більшим.

Британські дослідники вважають, що перша стратегія, хоч і зменшить кількість осіб, що одночасно потребують медичної допомоги, все одно не допоможе уникнути надмірної кількості госпіталізацій. Навіть системи охорони здоров’я розвинених країн можуть не впоратися з таким навантаженням, що ілюструє приклад Італії. В перспективі це означає неминучі сотні чи тисячі смертей від коронавірусу, яких можна було б уникнути якби були наявні вільні потужності (ліжка, апарати ШВЛ, персонал) системи охорони здоров’я. Друга стратегія, дозволить краще контролювати перебіг пандемії. Але жорсткі заходи ізоляції населення не можуть тривати дуже довго. Тому урядам необхідно розробити план періодичного послаблення протиепідемічних заходів, у разі, якщо кількість нових захворювань почне спадати, та тимчасового посилення їх, коли відсоток інфікованих серед населення знову зростатиме.

Чому коронавірус поширився так блискавично?

Останніми роками характер поведінки та активності людей у світі змінились. Так, за останні 10 років кількість туристичних поїздок китайських громадян зросла щонайменше вчетверо. Крім того, кількість населення в Китаї порівняно з 2003 роком виросла на понад 100 мільйонів, що призвело до щільнішого скупчення людей в урбанізованих зонах. Приміром, Ухань є одним із найбільших мегаполісів у Китаї, з населенням близько 10 мільйонів людей (населення м.Києва становить близько 3 мільйонів людей).

Різноманітність проявів коронавірусної інфекції впливає на ефективність протиепідемічних заходів. Навіть найретельніші заходи епіднагляду не дозволять ідентифікувати всіх пацієнтів з легким та середньо-тяжким перебігом. До прикладу, за доступними даними, термоскринінг в аеропортах не дозволить виявити близько 46% пацієнтів з коронавірусом через високу ймовірність безсимптомного розповсюдження вірусів. 

Ці особливості інфекції сприяли швидкому поширенню інфекції COVID-19. Разом із тим, першочергова реакція владних структур Китаю була неефективною, а серйозність проблем приховувалась місцевою владою.

Незважаючи на те, що ще в середині грудня було виявлено випадки «пневмонії невідомого походження», а 1 січня закрито ринок, з якого, як вважається, почалося поширення хвороби, 19 січня 2020 року понад 40 тисяч сімей в Ухані зібрались на вулицях міста на традиційний Новорічний бенкет влаштований міською владою. Масове зібрання людей в період, коли вже були виявлені офіційні випадки коронавірусної інфекції, пришвидшило її поширення. За декілька днів до закриття міста багато китайських туристів мандрували на честь скорого Фестивалю Весни авіарейсами внутрішнього сполучення, а також до найближчих країн. Це призвело до поширення COVID-19 іншими провінціями Китаю та експорту інфекції до Південної Кореї, Тайваню, Таїланду. Ухань закрили лише на 23 день після фіксації першого випадку коронавірусної інфекції. 

Чому необхідне раннє широке тестування?

ВООЗ радить тестувати якомога більше, щоб «не гасити пожежу всліпу».

У близько 80% пацієнтів хвороба проходить з мінімальними, помірними симптомами або взагалі без них. Саме тому масове тестування на ранньому етапі з подальшою ізоляцією уповільнює темпи інфікування людей . На прикладі Південної Кореї можна побачити, що раннє широке впровадження діагностики має позитивний вплив на рівень летальності (табл. 1), в той час як італійський сценарій – це нарощування темпів діагностики внаслідок зростаючого занепокоєння через надвисоку летальність.

В Україні станом на 25 березня лабораторно перевірили близько 900 осіб із підозрою на коронавірусну інфекцію. Очевидно, що цього недостатньо для виявлення більшої частки реально інфікованих. Обмежена кількість тест-систем в областях не дозволяє перевіряти всі потенційно небезпечні випадки, й медичні працівники змушені йти на компроміс, неминуче пропускаючи інфікованих, особливо, якщо ті мають безсимптомну форму хвороби. Для порівняння: лише в березні у Польщі було проведено близько 23 тисяч тестів на коронавірус.

Світовий досвід

З огляду на відсутність специфічного лікування та вакцини проти коронавірусу щонайменше в найближчий рік, необхідно й надалі зменшувати темпи поширення інфекції. Досить багато цінного досвіду можна віднайти у протиепідемічних заходах сторічної давності під час пандемії «іспанки» – грипу H1N1 1918 року.

Ранні та рішучі заходи карантинізації серед населення мають критичне значення. В розпал епідемії управлінці міста Філадельфія вирішили не скасовувати запланований на 1 жовтня парад, що призвело до спалаху захворювання – вже за три дні після параду усі лікарняні ліжка міста були заповнені. Водночас очільники міста Сент-Луїс після виявлення перших випадків запровадили жорсткий карантин та закрили навчальні заклади, установи громадського і культурного значення. Робочі зміни на підприємствах були скориговані таким чином, щоб максимально зменшити контакти працівників між собою. За кілька днів кількість хворих та померлих в обох містах відрізнялася в десятки разів. 

Але як далеко в суворості карантину готові піти уряди різних країн в 21 столітті? 

Китайська стратегія в Ухані була безпрецедентно суворою: з перших годин оголошення «локдауну» в’їзд та виїзд усіх транспортних засобів до міста (включаючи медичний транспорт) був перекритий. Закриття навчальних закладів та магазинів (крім продуктових та аптек) було продовжено на невизначений термін. Заходи внутрішньої ізоляції громадян по домівках також суворішали щоденно. Зрештою від кожного домогосподарства лише одній особі дозволялося виходити до магазину за продуктами раз на кілька днів. Протягом цього часу відповідальні особи інспектували житла для оцінки стану та виявлення нових пацієнтів. Сьогодні ще зарано казати, чи ці заходи досягли мети: 19 березня Пекін оголосив перший день без випадків передачі інфекції всередині країни. Однак вже 24 березня китайські медики виявили 4 випадки внутрішнього інфікування в країні. 

Реакція різних країн на поширення коронавірусної інфекції виявилась не однаковою. 

Наприклад, у Великій Британії початкова стратегія дій була продиктована скоріше політичними мотивами, аніж епідеміологічними. Так прем’єр Борис Джонсон заявив, що нація повинна створити груповий імунітет, щоб убезпечити себе в майбутньому. На практиці це означало практично повну відсутність заходів карантину та самоізоляції, що дозволило б країні швидко перейти пік захворюваності, проте наражало б на небезпеку смерті найбільш вразливі категорії населення. Однак, разом з наростанням катастрофи на континенті, зростала занепокоєність серед населення та в уряді. Зрештою, 18 березня влада була вимушена зачинити навчальні заклади, точки громадського харчування та культурні центри. 

В Німеччині уряд не зволікав із закриттям шкіл та забороною масових зібрань. Велика кількість тестувань дозволила з одного боку виявити інфікованих та ізолювати їх, а з іншого – рано надавати медичну допомогу, не очікуючи тяжкого погіршення стану. Добре розвинена мережа лікувальних закладів та забезпеченість апаратурою дозволяє стабілізувати соціальну та економічну ситуацію в країні. 

Реакція Франції була зваженою та враховувала досвід сусідів. Уряд рекомендує населенню обмежити кількість контактів і виходити з дому лише для походу за продуктами в магазин або візитів у лікарні. Крім того, відкладають вибори. Закриття шкіл впроваджується з 13 березня на невизначений період часу. У Франції фізична активність за межами дому дозволена, щоправда, лише в індивідуальному порядку. Решта громадян, які перебувають на вулиці, повинні підтвердити свою потребу там знаходитися спеціальними документами, в іншому разі наражаючись на адміністративні стягення. Всього таких штрафів було вже виписано понад 4 тисячі, що спричиняє загальне невдоволення у суспільстві. 

Італійські політики від початку ігнорували потенційну небезпеку пандемії та наголошували на тому, що хвороба не повинна впливати на повсякденне життя громадян. Дуже скоро кількість хворих перевищила всі найпесимістичніші очікування та змусила Італію запровадити найсуворіші на європейському континенті заходи карантину та ізоляції. Локдауни, які почались у північних провінціях, зараз поширились на всю країну. Однак, уже понад 40 тисяч осіб порушили правила самоізоляції та переміщення. Велика кількість хворих (в тому числі критично тяжких) спричиняє надмірне навантаження на систему охорони здоров’я. Лікарі змушені відмовляти у реанімації вкрай важким пацієнтам, у яких менше шансів вижити через інші хронічні хвороби. Більшість виробництв, крім життєво необхідних, призупинено. Країна переживає найглибшу кризу з часів Другої Світової Війни.

Тим самим шляхом ігнорування проблеми спершу пішов Іран. Уряд систематично заперечував спалах інфекції та повільно впроваджував карантин. Це призвело до великої кількості випадків захворювання і серед широких мас населення, і серед високопосадовців. Центральна влада виявилась майже паралізованою на деякий час, і лише зараз поступово відновлює контроль на епідеміологічною ситуацією. Рахунок щоденно померлих перевищує сотню, а медики прогнозують «другу хвилю» інфікування.

План дій в Ізраїлі був одразу рішучим. Уряд закриває кордони із сусідніми країнами і координує роботу зі спецслужбами, щоб застосувати антитерористичні цифрові технології для боротьби з поширенням коронавірусу. За допомогою мобільних пристроїв планується відслідковувати переміщення осіб та їхні можливі контакти з інфікованими. Це піднімає питання, наскільки держава має право втручатися в особисте життя громадян. Однак, на сьогодні цими заходами вдалося зменшити темпи захворюваності, а частка померлих складає всього 0,2% (для порівняння, в Італії це – 4,5%).

У табл. 2 наводимо заходи, запроваджені деякими країнами

На сьогоднішній день не викликає сумнівів необхідність раннього і рішучого запровадження соціального дистанціювання, самоізоляції, закриття навчальних закладів та більшості громадських заходів, як це було продемонстровано в Китаї. Натомість, ті самі дії, але виконані із запізненням не дають бажаного ефекту. Саме цим пояснюється надвисока кількість хворих та померлих в Італії. 

Відкритим залишається питання, чи жорсткі заходи карантинізації допоможуть уникнути нових спалахів COVID-19 в тих регіонах, де пік захворюваності вже позаду? Для вирішення цієї проблеми потрібен час та нові епідеміологічні дані.

Що робити далі?

Розробка політики боротьби з коронавірусною інфекцією має відбуватись у тісній співпраці з епідеміологічними службами, з чітким усвідомленням того, що уникнути соціальних та економічних втрат в умовах пандемії буде неможливо. 

Саме тому виникає необхідність встановлення чітких пріоритетів:

• уповільнення росту кількості нових випадків одночасно з розширенням обсягу тестування на коронавірусну інфекцію, 
• акцент на самоізоляцію громадян, що потребує якісної комунікації з громадськістю,
• розробка чітких логістичних схем надання медичної допомоги населенню, що може бути забезпечено лише рішучими адміністративними діями з розподілу та концентрації наявних ресурсів системи охорони здоров’я. 

Водночас перед органами влади стоїть завдання віднайти необхідний баланс між запровадження обмежувальних заходів та мінімізацією негативного впливу на економіку, оскільки процес боротьби з наслідками пандемії є надзвичайно затратним. Вже зараз показники світової економіки демонструють падіння внаслідок зменшення обсягу торгівлі, обмежень обсягу деяких виробництв та зниження обсягу надання послуг.